Естетичний ідеал краси

Загальна характеристика епохи

Якщо XVII ст. був століттям розквіту й зміцнення необмеженої королівської влади, то XVIII ст. з'явився століттям її занепаду. Твердження капіталістичного способу виробництва обумовило нові форми культури і мистецтва.

Центрами європейської культури XVIII ст. продовжують залишатися Франція і Англія - країни з найбільш прогресивним економічним і державним устроєм.

У середині XVIII в. у мистецтві затверджується стиль рококо, що як би завершує розвиток стилю барокко. Рококо, виникши у Франції при Людовику XV, виражав смаки аристократичної верхівки феодального дворянства, що переживає свою ідейну кризу, невпевненої у своєму завтрашньому дні. «Після нас хоч потоп!» - у цій знаменитій фразі фаворитки Людовика XV маркізи де Помпадур відбилося відношення до миру всього французького першого стану.

Стиль рококо затверджується в архітектурі інтер'єрів, живопису, прикладному мистецтві. Для нього характерна відсутність глибокого ідейного змісту, прагнення до відходу від дійсності в мир легких ілюзій, вишуканих, витончених переживань, примхлива орнаментальність форми, що відрізняється асиметричністю і складністю звивистих ліній.

Сам термін «рококо» походить від французького «рокайль-доля» (у перекладі - скеля). Уламки скель, покриті морськими раковинами й рослинами, які, переплітаючись, створюють вигадливі, випадкові, безладні накопичення, - це основа орнаменту рококо, головні мотиви його декору. В асиметричних вигинах рокайль з'єднується з листами, гілками, квітами, фігурними зображеннями амурів, оголених жіночих фігур. Відповідно до витончено-граціозного візерунка перебувають вишукані ніжні фарби, м'які, світлі, різноманітні у відтінках.

Риси художнього стилю рококо знаходять своє глибоке відбиття і у французькому костюмі XVIII ст., і насамперед у зміні подань про красу людини.

У штучно створеному світі «галантних свят» штучність стає основою подання про людську красу. У чоловічому й жіночому вигляді підкреслюється лялькова граціозність, казкова умовність, фантастичні риси образа, далекого від реального земного життя.

Створення цього образа в костюмі пов'язане з різким порушенням природних пропорцій людської фігури, контрастом її верхньої і нижньої частини. Маленька витончена голівка, вузькі плечі, тонка гнучка талія й гротескне по розмірах і формі перебільшення лінії стегон. Форми костюма, його покрій, обробка повністю руйнують зв'язок між естетичною і утилітарною функцією костюма. Практичність і зручність несумісні з декоративністю рококо.

Зближення зовнішніх рис чоловіка і жінки, їх зніжений, ляльковий вигляд, зневага до вікових особливостей (молоді і старі носили однакові костюми, застосовували ту саму декоративну косметику) свідчили про моральне і фізичне виродження аристократичної верхівки. Повна непристосованість до праці багатьох її поколінь досягла в цей час свого апогею: всі сили і таланти спрямовані на галантний флірт, на салонні розваги.

До кінця 70-х рр. основним напрямком у мистецтві XVIII в. стає класицизм. Французька буржуазна революція 1789р., вплив промислово розвитий Англії породили нові суспільні настрої, перейняті антифеодальним духом, ідеями грамодянства, достоїнства людської особистості.

Класицизм був своєрідним виразником цих настроїв. У своїх строгих і ясних образах, чітких геометричних композиціях він знову звертався до античних ідеалів.

У мистецтві класицизму знову затверджується простота й природність форм і ліній, почуття міри, елегантність. Однак у декоративно-прикладному мистецтві й особливо в костюмі 70- 80-х рр. вплив рококо повністю переборено не було. Надмірна декоративність, вишуканість раз у раз проявлялися в нових формах.

Дата добавления: 2013-12-13