Лекция №1. 1. У яких значеннях може вживатися термін «доведення»?

ЛОГИКА

Питання для самоконтролю

План

Питання для самоконтролю

1. У яких значеннях може вживатися термін «доведення»?

2. У чому полягає сутність доведення як логічної операції?

3. З яких основних структурних елементів складається доведення?

4. Що називається тезою доведення?

5. Які існують основні види аргументів?

6. Що називається демонстрацією?

7. На які види поділяються доведення за способом здійснення?

8. Яке доведення називається прямим?

9. Яке доведення називається непрямим?

10. Яке судження називається антитезою?

11. На які види поділяються непрямі доведення?

12. У чому полягає сутність апагогічного непрямого доведення?

13. Яке непряме доведення називається розділовим?

14. Який процес мислення називається спростуванням?

15. Які основні елементи складають структуру спростування?

16. Назвіть основні способи спростування.

17. Назвіть правила стосовно тези доведення.

18. Назвіть можливі помилки при доведенні тези.

19. Назвіть правила стосовно аргументів доведення.

20. Назвіть можливі помилки стосовно аргументів доведення.

21. Назвіть правила стосовно демонстрації.

Тема 11. Гіпотеза

1. Поняття та особливості гіпотези.

2. Умови істинності гіпотези.

3. Етапи формування гіпотези.

4. Види гіпотез.

11.1. Поняття та особливості гіпотези

На теоретичному рівні пізнання навколишньої дійсності велику роль відіграє гіпотеза.

Гіпотеза – це припущення про існування такого закономірного порядку або причини відомого кола явищ, яке при даному рівні науки не може бути об’єктом безпосередньої перевірки і доведення, але пояснює певну сукупність явищ, що існують зараз, існували в минулому, або існуватимуть у майбутньому.

Гіпотеза має ряд особливостей:

1. Гіпотеза є складною формою мислення – системою понять, суджень, умовиводів.

2. Осередком системи понять, суджень, умовиводів у гіпотезі є об’єднуюча ідея про можливий закономірний зв’язок між явищами, яка формулюється у формі судження-припущення, що має проблематичний характер і є основним у всій системі суджень.

3. Гіпотеза пов’язана з науковим передбаченням, тому її значення полягає не лише в поясненні існуючих явищ, а й у передбаченні нових, ще невідомих на даному етапі розвитку науки.

4. Гіпотеза належить до правдоподібних умовиводів.

5. Формулювання гіпотези пов’язане з дослідженням і порівнянням різних сторін і властивостей предметів.

11.2. Умови істинності гіпотези

1. Гіпотеза формулюється тоді, коли в цьому виникає практична потреба, коли існуюча теорія неспроможна пояснити нові відкриті факти, а практика розвитку науки цього вимагає.

2. Гіпотеза повинна бути обґрунтованим припущенням, яке спирається на наукові знання, факти, закони.

3. Гіпотеза не повинна суперечити визнаним науковим положенням і теоріям.

4. Гіпотеза повинна претендувати на максимально можливу широту охоплення явищ дійсності.

5. Гіпотеза повинна втілюватись у досконалий логічний понятійний апарат і бути максимально ущільненою і простою формою пояснення фактів.

6. Гіпотеза повинна бути припущенням, яке в принципі може бути перевірене.

11.3. Етапи формування гіпотези

Незалежно від сфери дослідження гіпотеза у своєму формуванні проходить такі етапи:

1. Добір і нагромадження фактів, що потребують пояснення і створюють основу для формулювання загального положення – припущення, яке пояснювало б ці факти.

2. Формулювання припущення про можливий взаємозв’язок і причину спостережуваних явищ.

3. Формулювання можливих наслідків, які могли б випливати з гаданої причини, якщо б вона насправді існувала. Чим більш виведено наслідків, що підтверджуються практикою, тим вищою буде імовірність гіпотези.

4. Доведення істинності висунутого припущення і наслідків, виведених з нього. Ця стадія гіпотези має особливе значення тому, що на ній визначається не лише її пояснювальна роль, а й роль у передбаченні нових явищ.

11.4. Види гіпотез

Основою класифікації гіпотез може бути кількість охоплених нею предметів або глибина їх змісту. За першою основою гіпотези поділяються на загальні, часткові і гіпотези для одиничного випадку.

Загальна гіпотеза – це припущення про можливу причину або закономірний порядок, що стосується всієї даної множини (класу) предметів.

Часткова гіпотеза – це припущення про певні властивості або причинні взаємозв’язки між певними частинами або одиничними фактами явищ даної множини.

Гіпотеза для одиничного випадку стосується лише одного якогось випадку і може бути перевіреною лише одним певним експериментом.

За глибиною і характером змісту гіпотези поділяються на робочі і наукові.

Робоча гіпотеза – це умовне припущення, яке висувається на початку дослідження на основі узагальнення обмеженої кількості експериментальних даних без розкриття глибокої суті їх, вона несе в собі певну частку абсолютної істини і створює передумови формулювання наукової гіпотези, є лабільною та динамічною.

Наукова гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про певні закономірності чи причинні зв’язки природничих або суспільних явищ, які внаслідок певних обставин не можуть бути в даний час предметом безпосереднього вивчення. В основі наукової гіпотези лежать знання про суть досліджуваних явищ і закони, що діють у цій сфері.

Особливе місце в процесі пізнання належить математичній гіпотезі. Вона застосовується в науках, закони яких виражені у вигляді точних математичних рівнянь (фізика, хімія і т. ін.). Суть цієї гіпотези полягає у зміні співвідношень між змінними величинами математичної формули законів, в узагальненні здобутих результатів і в екстраполяції їх на можливі нові об’єкти даної сфери. Отже, математична гіпотеза – це припущення про можливий характер нового закону, зроблене на основі зміни співвідношення між змінними величинами математичного рівняння вже діючого закону в цій сфері і поширення припустимої форми нового закону на нові, ще не досліджені явища цієї сфери.

Наближеною до гіпотези формою знання є версія – одне з кількох можливих різних пояснень або тлумачень якогось певного факту, явища чи події на основі випадкових і поверхових ознак.

1. Яку роль виконує гіпотеза у науковому пізнанні?

2. Що таке гіпотеза?

3. Які особливості гіпотези Вам відомі?

4. Які умови істинності гіпотези?

5. Які етапи виділяються у процесі формування гіпотези?

6. На які види поділяються гіпотези за кількістю охоплених нею предметів?

7. На які види поділяються гіпотези за глибиною свого змісту?

8. Яка гіпотеза називається загальною?

9. Яка гіпотеза називається частковою?

10. У чому сутність гіпотези для одиничного випадку?

11. Яка гіпотеза називається робочою?

12. Яка гіпотеза називається науковою?

13. У чому полягає сутність математичної гіпотези?

14. У чому відмінність гіпотези від версії?

Словник базових термінів

А

Абстрагування – мислене виділення окремих ознак предмета і відволікання від інших ознак. Абстрактне поняття – вид поняття за змістом, в якому відображається деяка ознака, відокремлена від предмета («вартість», «краса» тощо).

Аналіз – мислене вичленення окремих частин предмета і дослідження їх як елементів цілого.

Антитезав доведенні – суперечливе тезі твердження, яке є хибним тоді і тільки тоді, коли теза є істинною, і навпаки. Аргумент – вихідне теоретичне або фактичне твердження, яким обґрунтовують істинність тези.

Атрибутивне судження– судження про ознаку предмета. Інакше його називають простим категоричним судженням.

Б

Безпосередній дедуктивний умовивід – вивід з одного категоричного судження-засновку. Його види: обернення, перетворення, протиставлення предикатові й суб’єктові та виводи за «логічним квадратом».

В

Виводи логіки висловлювань – вид дедуктивних опосередкованих виводів, засновками і висновком яких є складні висловлювання. Розрізняють умовно-категоричні, розділово-категоричні та умовно-розділові виводи логіки висловлювань.

Виділяюче судження – вид простого категоричного судження зі структурою «S і тільки S є Р».

Видове поняття – менше за обсягом підпорядковане більшому за обсягом (родовому) поняттю. Відношення рід-вид належить до сумісних підпорядкованих понять.

Визначення (дефініція) – логічна операція, що розкриває зміст поняття. Основними видами визначення є реальне та номінальне.

Виключеного третього закон. Два суперечливітвердження про один і той самий предмет, в одному і тому самому відношенні не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними, одне з них істинне, а інше необхідно хибне. У логіці висловлювань має вигляд: АÚ~А.

Відчуття – чуттєва форма пізнання, що відображає окремі чуттєві властивості предметів: колір, запах, твердість тощо.

Д

Дедуктивний умовивід – вид необхідного виводу, в якому з одного або декількох суджень – засновків отримують судження-висновок.

Демонстраціяабо аргументування – логічний зв’язок між аргументами та тезою в доведенні.

Диз’юнкція – вид складного судження, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли принаймні один з його атомів є істинним. Диз’юнкції відповідає символ логічної операції – Ú.

Диз’юнкція сильна – вид складного судження, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли тільки один з його атомів є істинним. Сильній диз’юнкції відповідає символ логічної операції – Ú.

Дихотомія – вид поділу обсягу поняття на два суперечливі поняття.

Доведення – логічна операція обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень.

Доведення непряме – вид доведення, в якому істинність тези обґрунтовується хибністю антитези. Його види: апагогічне та розділове.

Доведення пряме – вид доведення, в якому істинність тези обґрунтовується, виходячи безпосередньо з істинності аргументів.

Е

Еквівалентності відношенняміж складними судженнями. Два складні висловлювання Р₁ та Р₂ є еквівалентними тоді і тільки тоді, коли їх подвійна імплікація (Р₁«Р₂) є завжди істинною формулою (тавтологією).

Елементарне висловлювання – елемент складного висловлювання, жодна частина якого не є самостійним висловлюванням. Інакше його називають атомарним висловлюванням або атомом.

Ентимема – скорочений силогізм з опущеним засновком або висновком.

З

Загальне поняття – вид поняття за обсягом, відображає ознаки множини предметів («студент», «товар» тощо).

Загальнозаперечне судження – вид простого категоричного судження, загального за кількістю та стверджувального за якістю. Має структуру: «Всі S є Р». Символічно позначається: А (SР).

Закон логіки – див. логічний закон.

Заперечення висловлювання – логічна операція у логіці висловлювань. Запереченням висловлювання «А» називають висловлювання «~А» (не А), яке є істинним, коли «А» – хибне, і навпаки.

Збірне поняття–вид поняття за обсягом, відображає ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле («оркестр», «сузір’я» тощо).

Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак предмета, що мислиться в даному понятті.

І

Імплікація – логічна операція і вид складного висловлювання у логіці висловлювань. Імплікацією висловлювань «А» та «В» називають висловлювання «А→В» («Якщо А, то В»), яке є хибним тоді і тільки тоді, коли А істинне, а В хибне.

Імплікація подвійна – вид складного висловлювання, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли значення істинності лівої і правої частин збігаються. Подвійній імплікації відповідає символ логічної операції – «.

Індуктивний умовивід – вивід, у формі якого відбувається емпіричне узагальнення, коли на підставі повторюваності ознаки у явищ певного класу роблять висновок про її приналежність всім явищам даного класу. Розрізняють повну та неповну індукцію.

Індукція наукова – вид ймовірного умовиводу, в засновках якого поряд з повторюваністю ознаки у деяких предметів класу міститься знання про залежність цієї ознаки від певних властивостей предмета.

Індукція неповна – вид імовірного умовиводу, в якому на підставі повторюваності ознаки у деяких явищ певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки кожному явищу даного класу.

Індукція повна – вид необхідного умовиводу, в якому на підставі повторюваності ознаки у кожного предмета певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу.

Істинне висловлювання – судження, яке правильно відображає зв’язки між предметами дійсності. Істинне висловлювання позначають символами: « І » або «і».

К

Колові схеми Ейлера – діаграми у вигляді кіл, за допомогою яких наочно зображають відношення між обсягами понять, термінів категоричного судження (S, Р) та термінами простого категоричного силогізму (S, М, Р). Авторство належить видатному математику та логіку XVIII ст. Леонарду Ейлеру (1707–1783).

Конкретне поняття – вид поняття за змістом, відображає предмет у сукупності його ознак («людина», «закон» тощо).

Кон’юнкція – вид складного судження, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли всі його складові атоми є істинними. Кон’юнкції відповідає символ логічної операції – Ù.

Л

Логіка – філософська наука про закони та форми правильного мислення, що веде до істинного знання.

Логіка висловлювань – розділ сучасної логіки, що вивчає складне судження, закони утворення та перетворення складних висловлювань.

Логіки висловлювань мова – одна з штучних мов сучасної (символічної) логіки, яка використовується для формалізації вербальних висловлювань з метою їх подальшого логічного дослідження.

Логічна форма мислення – спосіб зв’язку елементів думки, її будова, завдячуючи якій зміст думок існує і відображає дійсність. Основними логічними формами є поняття, судження та умовивід.

Логічний законабо закон правильного мислення – необхідний, повторюваний та суттєвий зв’язок між думками в ході розмірковування. Основними законами (принципами) правильного мислення є закон тотожності, закон суперечності та закон виключеного третього.

Логічного слідування відношення – фундаментальне відношення, на якому ґрунтуються всі правильні умовиводи, доведення та розмірковування. З висловлювання Р₁ логічно випливає висловлювання Р₂ тоді і тільки тоді, коли їх імплікація (Р₁→Р₂) є завжди істинною формулою (тавтологією).

Символічно відношення логічного слідування позначають оператором →, в умовиводах – горизонтальною рискою.

М

Модуси силогізму – 1) різновиди простого категоричного силогізму, що відрізняються якістю та кількістю засновків та висновку (ААА, ЕІО тощо); 2) різновиди умовно-категоричного силогізму у виводах логіки висловлювань, що відрізняються структурою виводу: стверджувальний та заперечний модуси; 3) різновиди розділово-категоричного силогізму у виводах логіки висловлювань, що відрізняються структурою виводу: заперечно-стверджувальний та стверджувально-заперечний модуси.

Н

Непорівнянні поняття – категорія понять, які не мають найближчого спільного родового поняття, оскільки відображають предмети різних предметних областей («троянда» і «автомобіль», «логіка» і «пароплав» тощо).

Несумісні поняття – вид порівняних понять, які не мають спільної частини обсягу, але включаються в обсяг найближчого роду. Розрізняють три типи несумісності: співпідпорядкування, протилежність та суперечність.

Номінальне визначенняпоняття – визначення, за допомогою якого замість опису предмета вводиться новий термін або пояснюється значення терміна.

Нульове (порожнє) поняття – відображає ознаки нереальних предметів або предметів, які ще не вивчені сучасною наукою («мавка», «абсолютний нуль», «паралельний світ» тощо).

О

Оберненого відношення між обсягом та змістом поняття закон. Збільшення змісту поняття веде до утворення поняття з меншим обсягом, і, навпаки, збільшення обсягу поняття зменшує його зміст.

Обмеження поняття – рух думки від поняття з більшим обсягом і меншим змістом до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття – сукупність або множина предметів, що мисляться в даному понятті.

Одиничне поняття – вид поняття за обсягом, відображає один єдиний предмет або одну множину предметів, що мають власну назву («ріка Дніпро», «Голосіївський ліс» тощо).

Ознака несуттєва – ознака предмета думки, яка може належати, але може і не належати предметові і яка не пов’язана з його сутністю.

Ознака суттєва – ознака предмета думки, яка з необхідністю належить предмету, виражає його внутрішню природу, його сутність.

Опосередкований дедуктивний умовивід – вид категоричних дедуктивних вводів з двох і більше суджень – засновків. До них належать простий категоричний силогізм, скорочений силогізм, складний категоричний силогізм, складноскорочений силогізм.

П

Поділ за видозміною ознаки – вид поділу обсягу поняття, в основі якого лежить деяка ознака даної множини предметів, при зміні якої утворюються поняття, що складають обсяг діленого (родового) поняття.

Поділ поняття – логічна операція, яка розкриває обсяг поняття. Основними видами поділу є поділ за видозміною ознаки та дихотомія.

Поняття – логічна форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

Порівнянні поняття – категорія понять, які відображають предмети однієї предметної області і мають спільні ознаки і спільне в обсязі («юрист» і «адвокат», «квітка» і «троянда» тощо). Порівнянні поняття поділяються на два види (групи): сумісні та несумісні поняття.

Порівняння – логічний прийом, за допомогою якого встановлюється тотожність і відмінність ознак предметів і явищ дійсності.

Правило виводуабо правило доведення – будь-яка правильна структура умовиводу, в якій між засновками та висновком існує відношення логічного слідування. За умови істинності засновків висновок завжди буде істиним (modus ponens, modus tollendo-ponens тощо).

Предикат–1) термін простого категоричного судження, що відображає ознаку предмета думки; 2) крайній термін простого категоричного силогізму, який називають більшим терміном. Стоїть на місці предиката висновку і міститься в більшому засновку силогізму. В обох випадках позначається символом «Р».

Простий категоричний силогізм – вид опосередкованого дедуктивного умовиводу про відношення двох крайніх термінів на підставі їх зв’язку із середнім терміном.

Р

Реальне визначення – визначення поняття, що розкриває суттєві ознаки предмета.

Родове поняття – більше за обсягом підпорядковуюче менше за обсягом (видове) поняття. Відношення рід-вид належить до сумісних підпорядковуваних понять.

Розділово-категоричні виводи – вид дедуктивних виводів логіки висловлювань, в яких один із засновків є розділовим (диз’юнктивним) судженням, а другий – категоричним судженням. Розрізняють заперечно-стверджувальний та стверджувально-заперечний модуси.

С

Середній термін – поняття, що входить до обох засновків простого категоричного силогізму і відсутнє у його висновку. Позначається символом – «М».

Синтез – мислене поєднання частин цілого, які отримані в процесі аналізу та дослідження предмета думки в цілому.

Сприйняття – чуттєва форма пізнання, яка створює цілісний чуттєвий образ предмета в момент впливу його на наші органи чуттів.

Спростування – логічна операція встановлення хибності або необґрунтованості раніш висунутої тези.

Суб’єкт – 1) термін простого категоричного судження, що відображає предмет думки; 2) крайній термін простого категоричного силогізму, який називають меншим терміном. Стоїть на місці суб’єкта у висновку і міститься в меншому засновку силогізму. В обох випадках позначається символом – «S».

Судження – логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметом та його ознакою або відношення між предметами думки. Суд­ження буває або істинним, або хибним. Розрізняють просте та складне судження.

Судження просте – судження, яке виражає зв’язок двох і тільки двох понять. Серед простих суджень розрізняють: атрибутивне (категоричне). Релятивне та судження існування.

Судження складне – судження, яке складається з двох і більше простих категоричних суджень. Його ще називають молекулярним висловлюванням або молекулою. Видами складного судження є кон’юнкція, диз’юнкція, сильна диз’юнкція, імплікація та подвійна імплікація. Складне судження є предметом дослідження розділу сучасної логіки, який називається логікою висловлювань.

Сумісні поняття – вид порівнянних понять, які мають спільну частину обсягу, а їх зміст має спільні ознаки. Розрізняють три типи сумісності: рівнозначність, підпорядкування та перетин.

Суперечності закон. Два несумісні твердження про один і той самий предмет, в одному і тому самому відношенні не можуть бути одночасно істинними. У логіці висловлювань записується формулою: ~(АÙ~А).

Т

Тавтологія – 1) у традиційній логіці – помилка у визначенні поняття, коли визначуване і визначаюче поняття є одним і тим самим словом («Злочинець – людина, що вчинила злочин» тощо); 2) в логіці висловлювань – така структура думки, яка є завжди істинною формулою незалежно від значень істинності її складових. Формула – тавтологія – це закон логіки.

Теза доведення – твердження (судження), істинність якого обґрунтовують у процесі доведення.

Термін – слово або словосполучення, що означає строго визначене поняття і вживається в даній науці з одним точно визначеним значенням.

Термін силогізму – три поняття, з яких складається кожен правильний простий категоричний силогізм. «S» – менший термін, «Р» – більший термін», «М» – середній термін.

Терміни судження – два поняття, з яких складається кожне атрибутивне (категоричне) судження. «S» – суб’єкт судження, «Р» – предикат судження.

Тотожності закон. Кожна думка про окремий предмет чи його властивість в межах даного міркування повинна зберігати один і той самий зміст. Записується формулою: А=А; (А«А).

У

Узагальнення – логічний прийом, за допомогою якого окремі предмети на основі притаманних їм однакових властивостей об’єднуються в групи однорідних предметів (класи).

Узагальнення поняття – рух думки від поняття з меншим обсягом і більшим змістом до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом.

Умовивід – логічна форма мислення, в якій з одного або декількох суджень – засновків отримують судження-висновок, що логічно випливає із змісту вихідних суджень. Розрізняють необхідні та ймовірні умовиводи.

Умовивід ймовірний – вивід, в якому з істинних засновків при ослабленому логічному слідуванні між засновками та висновком отримують правдоподібні висновки. До ймовірних виводів відносяться неповна індукція та нестрога аналогія.

Умовивід необхідний – вивід, в якому з істинних засновків при наявному відношенні логічного слідування між засновками та висновком, отримують завжди істинні висновки. До необхідних виводів відносяться дедукція, повна індукція та строга аналогія.

Умовно-категоричні виводи – вид дедуктивних виводів логіки висловлювань, в яких один із засновків є умовним судженням, а другий – категоричним судженням.

Умовно-розділові виводи – вид дедуктивних виводів логіки висловлювань, в яких один із засновків складається з двох і більше умовних висловлювань, а інший є розділовим судженням. Розрізняють дилеми та полілеми.

Уявлення – чуттєва форма пізнання, яка відтворює в свідомості людини образ раніше сприйнятого предмета або явища.

Ф

Фігури силогізму – різновиди простого категоричного силогізму, які виділяються на підставі місця середнього терміна (М) в його засновках. Розрізняють чотири фігури силогізму.

Формалізаціявиразу національної мови – символічний запис складного вербального висловлювання за допомогою алфавіту однієї з штучних мов логіки.

Форми чуттєвого пізнання – відображення зовнішнього світу органами чуття людини. Безпосереднє знання про дійсність існує у формах: відчуття, сприйняття та уявлення.

Формула-тавтологіяабо тотожно істинна формула – така формула логіки висловлювань, яка в цілому є завжди істинною незалежно від значень істинності атомів. Всі закони логіки є формулами-тавтологіями: А«А, АÚ~А, ~(АÙ~А).

X

Хибне висловлювання – судження, яке неправильно або спотворено відображає зв’язки між предметами дійсності. Хибне висловлювання позначають символами: «О» або «X».

Ч

Частковозаперечне судження – вид простого категоричного судження, часткового за кількістю та заперечного за якістю. Має структуру: «Деякі S не є Р». Символічно позначається: О (SР).

Частковостверджувальне судження – вид простого категоричного судження, часткового за кількістю та стверджувального за якістю. Має структуру: «Деякі S є Р». Символічно позначається: І (SР).

Я

Явне визначення – таке визначення поняття, в якому визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс) поняття є чітко вираженими. Видами явного визначення є визначення через рід та видову ознаку і генетичне визначення.

Література

Жеребкін В. Є. Логіка: Підручник. – 8-ме вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 255 с.

Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 152с.

Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 535 с.

Конверський А.Є. Логіка: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 304 с.

Курбатов В. И. Логика в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 384 с.

Методичні рекомендації до семінарських занять із дисципліни "Логіка" для студентів економічних спеціальностей денної форми навчання / Уклад. О.В. Горбань. – Полтава: ПНТУ, 2005. – 23 с.

Мозгова Н.Г. Логіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. – К.: Каравела, 2006. – 248 с.

Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 368 с.

Хоменко І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 224 с.

Хоменко І.В. Логіка: Практикум: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 240 с.

Зміст

Частина І. Поняття і судження.. 3

Тема 1. Предмет і значення логіки.. 3

1.1. Мислення як головний предмет вивчення логіки. 3

1.2. Особливості абстрактного мислення. 4

1.3. Поняття про логічну форму і логічний закон. 5

1.4. Істинність думки і формальна правильність міркувань. 5

1.5. Логіка і мова. 6

Тема 2. Історія науки логіки.. 9

2.1. Виникнення й етапи розвитку формальної логіки. 9

2.2. Створення символічної логіки. 10

2.3. Становлення діалектичної логіки. 11

Тема 3. Поняття. Поняття як форма мислення. Загальна характеристика поняття 13

3.1. Поняття і предмет. Принцип утворення понять. 13

3.2. Поняття і слово. 14

3.3. Зміст та обсяг поняття. 15

3.4. Види понять. 15

3.5. Відношення між поняттями. 17

Тема 4. Логічні операції з поняттями.. 21

4.1. Визначення понять. 21

4.2. Види визначень. 21

4.3. Правила визначення поняття. 22

4.4. Прийоми, подібні до визначення. 23

4.5. Поділ понять. 24

4.6. Правила поділу понять. 25

4.7. Узагальнення й обмеження понять. 26

Тема 5. Судження. 28

5.1. Загальна характеристика судження. 28

5.2. Судження і речення. 30

5.3. Прості судження. 31

5.4. Поділ суджень за якістю.. 32

5.5. Поділ суджень за кількістю.. 32

5.6. Об’єднана класифікація простих суджень за якістю та кількістю.. 33

5.7. Розподіленість термінів у категоричних судженнях. 34

5.8. Відношення між простими судженнями. Логічний квадрат. 35

5.9. Складні судження. 37

Тема 6. Основні закони логіки.. 40

6.1. Загальна характеристика основних законів логіки. 40

6.2. Закон тотожності 41

6.3. Закон суперечності 42

6.4. Закон виключеного третього. 43

6.5. Закон достатньої підстави. 44

Частина ІІ. Умовиводи.. 45

Тема 7. Дедуктивні умовиводи.. 47

7.1. Загальне поняття про дедуктивні умовиводи. 47

7.2. Безпосередні умовиводи із категоричних суджень: перетворення, обернення, протиставлення предиката. 48

7.3. Категоричний силогізм, його склад, фігури та правила. 50

7.4. Складні та складноскорочені силогізми: ентимема, полісилогізм, соріт, епіхейрема 55

Тема 8. Дедуктивні умовиводи із складних суджень. 59

8.1. Суто-умовні умовиводи. 59

8.2. Умовно-категоричні умовиводи та їх модуси. 59

8.3. Розділово-категоричні умовиводи та їх модуси. 61

8.4. Дилеми (умовно-розділові умовиводи), види дилем.. 62

Тема 9. Індуктивні умовиводи.. 65

9.1. Повна індукція та умови її використання. 65

9.2. Поняття та види неповної індукції 66

9.3. Методи встановлення причинних зв’язків між явищами. 68

9.4. Умовиводи за аналогією.. 71

Тема 10. Логічні основи теорії аргументації 74

10.1. Доведення та спростування. 74

10.2. Структура доведення. 75

10.3. Види доведень. 75

10.4. Поняття спростування. 76

10.5. Правила доведення та спростування. 77

Тема 11. Гіпотеза. 80

11.1. Поняття та особливості гіпотези. 80

11.2. Умови істинності гіпотези. 80

11.3. Етапи формування гіпотези. 81

11.4. Види гіпотез. 81

Словник базових термінів. 84

Література. 94

Зміст. 95

Виктор Куприянович Сидорчук

Дата добавления: 2013-12-13