Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Этика Иммануила Канта





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

У громадянському суспільстві, підкреслював І.Кант, людина завжди постає як самоціль, і ніколи як засіб для здійснення будь-яких завдань. Рівність усіх громадян перед законом вимагає їх особливого морального ставлення одне до одного, що грунтується на викристалізованому в горилі історії законі «чистого практичного розуму»: «вчиняй згідно з такою максимою, яка разом з тим сама може стати загальним законом», або «вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-кого іншого так, як до мети, і ніколи не ставився до нього лише як до засобу». Зазначений закон І.Кант називає «категоричним імперативом». «Імперативом» тому, що цей закон дає людині змогу зробити вибір. Як підкреслював І.Кант, моральним буде вважатися те, що «розум» вибирає як «добро».

Не всі теоретики та практики сфери моральної регуляції суспільних відносин однаково зрозуміли, оцінили та сприйняли «категоричний імператив» І.Канта. Деякі з них звинуватили філософа в збідненні етичної теорії, інші – у звуженні сфери функціювання моралі, треті – в спрощенні системи моральної регуляції тощо. Зазначені аргументи, між тим, до кантової теорії моралі мають лише зовнішній, дотичний стосунок. І.Кант аж ніяк не мав на меті обмежувати сферу моральної регуляції шаблонами обов'язку. Він прагнув тільки одного: забезпечити необхідний порядок і належну суспільну організацію за умов індивідуальної свободи та рівності всіх громадян перед законом.

І.Кант добре розумів, що загальноприйнятих змістовно визначених правил поведінки, які б однозначно оцінювалися кожним громадянином як «моральні», бути не може. «Індивідуальна свобода» принципово не приймає жодного морального авторитету. Жодного, крім свого власного! Саме тому філософ і зміщує «центр ваги» моральної регуляції в бік раціонального розуміння індивідом свого морального авторитету як такого, що реалізується «через іншого» – не менш авторитетного (адже «всі рівні перед законом»), ніж свій власний.

«Формальний» моральний закон виявляється не таким уже й формальним: спираючись на розум, власне розуміння «добра» та «зла», кожен громадянин має дотримуватися законів, виконувати свої обов'язки в такій орієнтації до іншого, як на самого себе, тобто, що є тим самим, на себе мов на іншого. Якщо в чомусь і можна звинуватити І.Канта, то лише в недовірі до чуттєвого досвіду особистості. Головну ж домінанту моральної регуляції суспільних відносин за умов повної індивідуальної свободи І.Кант відтворив блискуче. Нічого більш фундаментального в цій галузі соціально-філософського знання людство не досягло.



У громадянському суспільстві, підкреслював І.Кант, людина завжди постає як самоціль, і ніколи як засіб для здійснення будь-яких завдань. Рівність усіх громадян перед законом вимагає їх особливого морального ставлення одне до одного, що грунтується на викристалізованому в горилі історії законі «чистого практичного розуму»: «вчиняй згідно з такою максимою, яка разом з тим сама може стати загальним законом», або «вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-кого іншого так, як до мети, і ніколи не ставився до нього лише як до засобу». Зазначений закон І.Кант називає «категоричним імперативом». «Імперативом» тому, що цей закон дає людині змогу зробити вибір. Як підкреслював І.Кант, моральним буде вважатися те, що «розум» вибирає як «добро».

Не всі теоретики та практики сфери моральної регуляції суспільних відносин однаково зрозуміли, оцінили та сприйняли «категоричний імператив» І.Канта. Деякі з них звинуватили філософа в збідненні етичної теорії, інші – у звуженні сфери функціювання моралі, треті – в спрощенні системи моральної регуляції тощо. Зазначені аргументи, між тим, до кантової теорії моралі мають лише зовнішній, дотичний стосунок. І.Кант аж ніяк не мав на меті обмежувати сферу моральної регуляції шаблонами обов'язку. Він прагнув тільки одного: забезпечити необхідний порядок і належну суспільну організацію за умов індивідуальної свободи та рівності всіх громадян перед законом

Этическое учение Канта изложено в «Критике практического разума». Этика Канта основана на принципе «как если бы». Бога и свободу невозможно доказать, но надо жить так, как если бы они были. Практический разум — это совесть, руководящая нашими поступками посредством максим (ситуативные мотивы) и императивов (общезначимые правила). Императивы бывают двух видов: категорические и гипотетические. Категорический императив требует соблюдения долга. Гипотетический императив требует, чтобы наши действия были полезны. Существует две формулировки категорического императива:

  • «Поступай всегда так, чтобы максима (принцип) твоего поведения могла стать всеобщим законом (поступай так, как ты бы мог пожелать, чтобы поступали все)»;
  • «Относись к человечеству в своем лице (так же, как и в лице всякого другого) всегда только как к цели и никогда — как к средству».

В этическом учении человек рассматривается с двух точек зрения:

  • Человек как явление;
  • Человек как вещь в себе.

Поведение первого детерминировано исключительно внешними факторами и подчиняется гипотетическому императиву. Второй — категорическому императиву, высшему априорному моральному принципу. Таким образом, поведение может определяться практическими интересами и моральными принципами. Возникают две тенденции: стремление к счастью (удовлетворению некоторых материальных потребностей) и стремление к добродетели. Эти стремления могут противоречить друг другу и возникает «антиномия практического разума».





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 343; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.021 сек.