Послідовність і напрями контролю

1.Визначення юридичного статусу ревізованого підприємства та його прав функціонувати відповідно до вимог чинного законодавства. За допомогою методів нормативно-правової і формальної документальної перевірки з’ясовується: коли і де зареєстроване підприємство, якою є його організаційно-правова форма та чи є в нього філіали і представництва; у яких банках відкриті поточні рахунки в національній та іноземній валютах; хто є засновниками підприємства (юридичні чи фізичні особи, у тому числі іноземні), які їхні частки вкладів у статутному капіталі та які пов­новаження керівників підприємства при прийнятті управлінських рішень; чи відповідає порядок формування статутного (пайового) капіталу вимогам чинного законодавства, а його роз-мір — розміру, зафіксованому в реєстрі (статутних документах). Крім цього, ревізор також з’ясовує, чи не суперечать вимогам статуту та чинного законодавства передбачені на ревізованому підприємстві порядок утворення резервного капіталу та політика розподілу чистого прибутку.

2. Перевіряючи юридичний статус акціонерного товариства, варто визначити своєчасність і повноту ведення реєстру акціонерів (для ВАТ). Ревізору слід з’ясувати, чи був він відкритий протягом одного місяця з моменту державної реєстрації ВАТ. Застосовуючи методи візуальної нормативної перевірки та обстеження, контролюється правильність оформлення реєстру акціонерів щодо внесення обов’язкових реквізитів (даних про АТ; відомостей про величину статутного капіталу, кількість, номінальну вартість, види акцій; інформацію про кожного акціонера; даних про акції, викуплені АТ за рахунок власних коштів, їхня кількість, номінальну вартість, види; про виплату дивідендів тощо). Перевіряючи правильність розміру внесеного вкладу щодо кожного акціонера, потрібно також перевірити правильність документального оформлення таких операцій і відповідність сум статутного капіталу АТ величині, зазначеній у реєстрі акціонерів, та розміру, визначеному чинним законодавством про господарські товариства.

3. Перевірка видів діяльності ревізованого підприємства на відповідність зафіксованим у його статуті здійснюється методами обстеження та нормативної візуальної перевірки. При цьому необхідно перевірити наявність у підприємства ліцензій і державних дозволів на право здійснення певних видів підприємницької діяльності. У разі виявлення фактів відсутності ліцензій з ліцензованих видів діяльності ревізор застосовує до підприємства економічні санкції за незаконне здійснення відповідних господарських операцій.

4. Перевірка законності та своєчасності внесення змін у заснов­ницькі документи. Нормативним і зустрічним методами перевіряється, чи зафіксовані зміни сум статутного капіталу в державному реєстрі та в протоколах зборів акціонерів (засновників). Своєчасність внесення таких змін, а також часток засновників у статутний капітал контролюється зіставленням засновницьких документів з документами, які свідчать про внесення часток у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах. Ревізор повинен також перевірити правильність оформлення бухгалтерією документів про внески до статутного капіталу (метод візуальної перевірки реквізитів рахунків-фактур, платіжних доручень, прибуткових касових ордерів, актів оприбуткування майна, аналіз листу­вання з засновниками й акціонерами, арифметична перевірка вне­сених засновниками часток у статутний капітал за розміром).

5. Перевірка законності та правильності оформлення господарських договорів ревізованого підприємства. Вивчаючи коло договорів, які застосовуються підприємством у його діяльності, ревізор перевіряє їхнє оформлення і зміст на відповідність вимогам статуту і чинного законодавства. При цьому звертається увага на компетенцію керівників та інших службових осіб, якими підписані договори, та з’ясовується, чи не суперечать повноваження таких осіб засновницьким документам і внутрішнім регламентам підприємства (методи експертної, візуальної нормативної і формальної перевірки).

Основні порушення, які можуть бути виявлені під час перевірки статутної діяльності підприємства:

а) здійснення статутної діяльності без свідоцтва про державну реєстрацію та ліцензій на право здійснення певних видів підприємницької діяльності;

б) невідповідність зафіксованого в установчих документах розміру статутного капіталу нормам, затвердженим законодавством про господарські товариства;

в) несвоєчасне внесення змін у реєстр акціонерів ВАТ;

г) відсутні (недооформлені чи фіктивні) документи, що підтверджують внесення часток засновниками (акціонерами) у статутний капітал;

ґ) арифметичні помилки в документах про внесення часток засновників при визначенні їхнього розміру та загальної суми до сплати;

д) недотримання вимог чинного законодавства під час формування політики обліку статутного капіталу ревізованого підприємства.

Послідовність і основні напрями контролю стану власного капіталу:

1. Фактичний контроль стану власного капіталу полягає в підтвердженні сальдо аналітичних рахунків обліку за кожним учасником і здійснюється методом вибіркової інвентаризації зобо­в’язань підприємства перед учасниками (власниками, акціонерами) та забезпечень виплат відпусток, гарантійних зобов’язань. Інвентаризаційна комісія, яку очолює ревізор, виявляє залишки за відповідними документами, вивчає обґрунтованість сум, що обліковуються на рахунках аналітичного обліку за кожним учасником (власником, акціонером), та встановлює терміни виникнення зобов’язань підприємства перед учасниками і реальність їхніх часток, внесених у статутний капітал.

2. Перевірка правильності та своєчасності формування статутного капіталу. Після ознайомлення з особливостями виробничо-господарської діяльності, засновницькими (установчими) документами, балансом підприємства і звітом про власний капітал, Книгою головних рахунків з рахунків 40 «Статутний капітал», 42 «Додатковий капітал», 45 «Вилучений капітал», 46 «Неоплачений капітал» та 67 «Розрахунки з учасниками» ревізор здійснює контроль повноти надходжень внесків учасників методом порівняння даних аналітичного обліку з рахунків 46 і 40 про суми внесків з первинними документами про їхню оплату (прибутковими касовими ордерами, виписками банку з поточних рахунків, актами оприбуткування майна та прийняття матеріальних цінностей у рахунок внесків). Для перевірки своєчасності розрахунків за внесками до статутного капіталу порівнюють фактичні внески за датами в розрізі засновників із зазначеними в документах на заснування підприємства.

3. Перевірка правильності та наявності підстав розрахунків за внесками в статутний капітал. Варто перевірити обґрунтованість оцінок внесків, здійснюваних у формі матеріальних цінностей (включаючи об’єкти нерухомості), нематеріальних активів, цінних паперів та ін. З застосуванням методів порівняння, норматив­но-правової перевірки та техніко-економічних розрахунків перевіряється адекватність методів оцінки таких внесків у статутний капітал. Особливу увагу ревізору необхідно звернути на правильність відображення в обліку внесків у вигляді нематеріальних активів (майнових прав, торгових знаків, гудвілу, ноу-хау, інтелектуальної власності, прав на користування природними ресурсами, землею). Треба визначити, чи обліковуються ці внески за справедливою вартістю, погодженою з засновниками (учасниками) підприємства, та чи не мають місце зарахування нематеріальних активів як внесків тільки на підставі актів приймання, без належно оформленої документації щодо конкретного їхнього виду, із завищенням оцінки (нематеріальні активи мають оприбутковуватись на підставі спеціальних актів про приймання з додатками відповідної документації, яка б свідчила про достовірність їхньої наявності, зв’язок з виробничою діяльністю).

4. У спільних підприємствах перевірці підлягає повнота, своєчасність і достовірність внесків іноземних засновників у конвертованій валюті, виходячи із засновницьких документів.

5. Під час перевірки правильності формування статутного капіталу в акціонерних товариствах ревізор звертає увагу на номінальну вартість акцій, що формують статутний капітал АТ, на дотримання умов внесення коштів засновниками при створенні АТ та на випадки прострочення викупу акціонерами заявленої ними кількості акцій. Контролюючи порядок розповсюдження акцій між акціонерами — учасниками ЗАТ, ревізор з’ясовує, чи не розповсюджуються акції шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу на фондовій біржі.

6. Перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу здійснюється на підставі аналізу даних обліку за кредитом рахунку 40 та візуального контролю про наявність змін у засновницьких документах, документів про перереєстрацію розміру статутного капіталу в разі нового додаткового випуску акцій, підвищення їхньої номінальної вартості або зменшення (викупу акцій у власників акцій) чи зниження номінальної вартості акцій. В акціонерних товариствах перевірці підлягає обов’язковість відображення всіх операцій зі зміни величини статутного капіталу в протоколах загальних зборів акціонерів та в засновницьких документах. Під час перевірки спільних підприємств ревізор звертає увагу на наявність рішень правління таких підприємств про зміни величини статутного капіталу (за рахунок додаткових внесків засновників чи відрахувань частини чистого прибутку), а отже, і частки прибутку кожного із засновників.

7. Перевіряючи правильність формування додаткового, резерв­ного, вилученого та неоплаченого капіталу, треба враховувати специфічні особливості, установлені законодавством щодо порядку формування і руху елементів власного капіталу залежно від організаційної форми підприємства. Крім того, перелічені елементи належать до нереєстрованого власного капіталу, але операції з їхнього утворення та використання, хоча й не фіксуються в його засновницьких і організаційних документах, мають здійснюватися в розмірі та за напрямами, передбаченими установ­чими документами та затвердженими фінансовими планам товариства. Так, при перевірці акціонерного товариства ревізор повинен з’ясувати, чи передбачене його установчими документами створення резервного капіталу у визначеному розмірі, але не менше ніж 50 % від розміру статутного капіталу. Під час перевірки застосовуються методи порівняння, візуального нормативного та логічного документального контролю.

8. Контроль правильності відображення в обліку операцій з формування статутного капіталу, а також методики ведення облікових регістрів з аналітичного обліку за рахунками 40, 46, 67 здійснюється методом аналізу кореспонденції рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерських записів у таких регістрах. Одночасно здійснюється перевірка кореспонденцій рахунків стосовно правильності та обов’язковості ведення окремого обліку статутного, додаткового, резервного, вилученого й неоплаченого капіталу. Крім цього, перевіряється дотримання методики аналітичного обліку елементів власного капіталу і відповідність звітності про величину статутного капіталу та інших елементів власного капіталу в балансі, звіті про власний капітал, журналі 7 і Книзі головних рахунків. Перевіряючи правильність організації аналітичного обліку статутного капіталу АТ, ревізор оцінює можливості отримання даних про засновників, стадії формування статутного капіталу, види акцій тощо.

9. Особливість контролю на підприємствах державної форми власності зумовлена тим, що на рахунку 40 «Статутний капітал» відображається вартість майна (основних і оборотних активів), єдиним власником яких є держава. На цьому рахунку протягом поточного року відображаються операції, пов’язані зі змінами величини статутного капіталу внаслідок приєднання частини власного прибутку, передавання частки державного майна в управління іншим підприємствам чи реорганізації державного підприємства.

Тому основними напрямами контролю державних підприємств є такі:

а) перевірка обґрунтованості поповнення статутного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку ревізованого звітного періоду відповідно до фінансового плану, затвердженого вищим органом управління;

б) перевірка обґрунтованості зменшення статутного капіталу при реалізації частки державного майна (основних і оборотних активів, корпоративних прав — для корпоратизованих підприємств) за кошти або під зобов’язання щодо погашення податкового боргу державного підприємства — платника податків, реорганізації державного підприємства. При цьому особлива увага звертається на наявність відповідних рішень державного (виконавчого) органу влади, що здійснює управління таким підприємством, та випадки реалізації за ціною, нижчою залишкової (справедливої) вартості окремих об’єктів майна чи законсервованого комплексу устаткування цехів, будівель. Детально аналізується первинна документація щодо стану, оцінки об’єктів, розрахунків з учасниками та органами стягнення податкового боргу (методи нормативної візуальної перевірки);

в) перевірка правильності відображення в обліку операцій, пов’язаних зі статутним капіталом (метод аналізу кореспонденції рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерських записів на рахунку 40 «Статутний капітал»; зустрічна перевірка облікових регістрів і форм фінансової звітності).

Основні порушення, які виявляються під час перевірки стану власного капіталу:

а) кредитове сальдо рахунку 40 не відповідає заявленому в ус­тановчих документах;

б) необґрунтоване збільшення статутного капіталу за рахунок завищення вартості матеріальних цінностей, нематеріальних активів, які внесено до статутного капіталу;

в) застосування неадекватних методів оцінки часток, що внесені у статутний капітал у натуральній і нематеріальній формах;

г) невнесення чи не повне внесення часток засновниками (акціонерами) у статутний капітал;

ґ) відсутність окремого обліку статутного капіталу і фактичної заборгованості засновників за вкладами до статутного капіталу.

Розвиток ринкових відносин супроводжується істотним розширенням прав підприємств щодо розподілу та використання чистого прибутку. Чистий прибуток товариства використовується передусім на виплату доходів власникам і формування резервного капіталу. Частина чистого прибутку, реінвестована в підприємство, являє собою нерозподілений прибуток — одну з найважливіших складових власного капіталу. Протягом року розподіл і використання прибутку відображаються на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Ефективне цільове використання прибутку має значний вплив на фінансовий стан підприємства через створення джерел розвит­ку виробництва, проведення цільових програм тощо. Усе це визначає значущість об’єкта контролю. Під час проведення перевірки значну увагу слід приділити порядку розподілу та використання чистого прибутку, правильності розрахунку доходів учасників (акціонерів) і відображенню цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. При цьому операції з розподілу та використання прибутку мають контролюватися ревізорами з погляду їхнього впливу на обсяги оподаткування і нарахування різних платежів у бюджет для даного підприємства чи інших фізичних та юридичних осіб, на користь яких здійс­нюється виділення коштів, джерелами яких є чистий прибуток.

Основні напрями контролю розподілу та використання прибутку.

1. Контроль обґрунтованості створення резервного капіталу здійснюється методами порівняння і нормативної перевірки сум використання нерозподіленого прибутку за звітними періодами року за даними балансу (Рядок 350), звіту про власний капітал (рядок 8 статті 160 і 170) і відомості 7.2 аналітичних даних рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» та журналу №7 за кредитом рахунку 43 «Резервний капітал». Перевіряючи відповідність величини щорічних відрахувань від нерозподіленого прибутку, спрямованого на формування (поповнення) резервного капіталу, його розміру, передбаченому установчими документами ревізованого товариства, і законодавчо встановленим нормам (не менше 5 % чистого прибутку), з’ясовують, чи немає змін суми створеного резерву на кінець ревізованого року порівняно з даними на його початок. Особлива увага звертається на цільовий характер використання коштів резервного капіталу (на покриття збитків звітного періоду, не покритих нерозподіленим прибутком, на виплату дивідендів за привілейованими акціями в разі нестачі нерозподіленого прибутку).

2. У процесі перевірки АТ, СП і ТОВ важливого значення надають контролю правомірності розподілу чистого прибутку між акціонерами, засновниками (учасниками) у вигляді дивіден­дів. Ревізор перевіряє наявність рішень керівництва товариств про розподіл чистого прибутку, вивчає протоколи загальних зборів акціонерів за результатами року. Методами порівняння та нормативно-правової перевірки сум розрахунково-платіжних документів і даних Книги головних рахунків за дебетом рахунків 44 і 43 та журналу № 3 за кредитом субрахунку 671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами» контролюється правильність нарахування дивідендів та своєчасність їхнього отримання засновниками (учасниками) ревізованого товариства. Обов’яз­ково перевіряється, чи не занижений розмір нарахованих до-ходів від участі в статутному капіталі, якщо серед акціонерів (засновників, учасників) ревізованого підприємства є державні підприємства чи організації.

3. Перевіряючи повноту утримання податків з доходів від участі в капіталі ревізованого підприємства, слід ураховувати, що податок на прибуток (податок на дивіденди) обов’язково нарахо-вується з одночасним перерахуванням у бюджет при нарахуванні (перерахуванні чи виплаті) дивідендів засновникам (фізичним або юридичним особам), крім випадків, коли дивіденди виплачуються у вигляді акцій (часток, паїв). Крім цього, ревізор повинен упевнитись у тому, що на дебет субрахунку 671 відносяться суми дивідендів, перераховані за платіжними дорученнями кожному з утримувачів (засновників, акціонерів), і податку з них у розмірі 30 %, а з засновників — державних підприємствах і організацій — у розмірі 100 %.

4. Контроль правомірності використання нерозподіленого прибутку на покриття збитків минулих років. Якщо в балансі ревізованого підприємства є збитки минулих років, то ревізор нормативним візуальним методом перевіряє наявність рішень керівника (засновника) щодо списання таких збитків за рахунок нерозподіленого прибутку, а також відповідність цих рішень вимогам установчих документів і фінансових планів щодо розподілу чистого прибутку. Як відомо, у наш час податковий облік валових доходів і видатків ведеться відокремлено і збитки, отримані за результатами діяльності підприємства у звітному році, як і збитки минулих років, можуть не впливати на розрахунок нарахувань платежів у бюджет, але підприємствам не вигідно показувати у звітності наявні фактичні збитки — це шкодить діловій репутації (при вирішенні з банками, інвесторами, постачальниками питань щодо кредитування, інвестування, укладення господарських угод тощо). Дебетовий залишок на субрахунку 442 «Непокриті збитки» наприкінці року відноситься на субрахунок 441 «Прибуток нерозподілений» (списується за рахунок нерозподіленого прибутку).

5. Контроль правильності відображення в обліку операцій з розподілу та використання чистого прибутку за звітний рік здійснюється методами аналізу кореспонденцій рахунків за кредитом рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» у журналі № 7, де проводиться фактичне списання використаного прибутку звітного року та неперекритих витрат, джерелом фінансування яких є прибуток (у разі його недостатності). Перевіряючи правильність ведення синтетичного й аналітичного обліку в розрізі субрахунків 441 «Прибуток нерозподілений», 442 «Непокриті збитки» і 443 «Прибуток, використаний у звітному році», ревізор повинен переконатись у тому, що всі бухгал­терські записи за цими субрахунками у відомості 7.2 складені правильно та підтверджені документально і що дані аналітичного обліку за рахунком 44 відповідають даним про нерозподілені прибутки (непокриті збитки), наведеним у фінансовій звітності (методи нормативно-правової, зустрічної й арифметичної пере-вірки).

До основних порушень порядку розподілу та використання чистого прибутку належать такі:

а) неправомірне використання чистого прибутку звітного року;

б) неправильна кореспонденція рахунків при відображенні операцій з використання чистого прибутку;

в) напрями розподілу чистого прибутку не відповідають заявленим в установчих документах;

г) неправильне нарахування сум доходів від участі в капіталі;

ґ) неповне стягнення податку на прибуток з нарахованих дивідендів;

д) створення резервного капіталу в разі, якщо з року в рік спостерігається значне недовикористання його коштів;

е) використання коштів резервного капіталу на цілі, не передбачені нормами чинного законодавства та засновницькими документами.

Джерелами інформації для здійснення контролю надходжень і використання цільового фінансування підприємства є: договори, програми й кошториси цільового фінансування, первинні документи, які відображають витрати та їхнє відшкодування за рахунок коштів державного бюджету та інших цільових надходжень, облікові регістри (журнал № 7 за кредитом рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження», журнал № 6 за кредитом рахунку 71 «Інший операційний дохід», журнал № 3 за кредитом рахунку 69 «Доходи майбутніх доходів», журнал № 1 за кредитом рахунків 30 «Каса» і 31 «Рахунки в банках»), Книга головних рахунків, фінансова звітність.

Основні напрями і послідовність контролю:

1. Перевірка обґрунтованості та доцільності отримання коштів цільового фінансування та цільових надходжень. Починаючи ревізію, треба з’ясувати, від кого та на які цілі ревізованим підприємством заплановано цільове фінансування і надходження коштів, а також чи є кошториси витрат (методи нормативної візуаль­ної перевірки). При цьому слід керуватися постановами уряду і нормативними документами, якими регламентовані джерела цільового фінансування і цільових надходжень та напрями їхнього використання, зокрема, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», листами Міністерства фінансів України від 27 серпня 1991 р. № 04-503 «Про облік виплат, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і від 28 січня 1992 р. № 18-412 «Про бухгалтерський облік окремих господарських операцій», Законом України «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р., наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 1999 р. № 298 «Про порядок бухгалтерського обліку гуманітарної допомоги» та ін.

2. Здійснюючи контроль своєчасності та повноти зарахування коштів цільового фінансування, ревізор перевіряє відповідність даних первинних документів, що підтверджують отримання підприємством таких коштів (розрахунково-платіжних документів по касі та рахунках у банках), даним договорів і кошторисів цільового фінансування (методи зустрічної перевірки). Це можуть бути кошти, отримані як субсидії та асигнування з бюджетів і позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб (на фінансування капітальних інвестицій і науково-дослідних робіт, підготовку кадрів і соціальний захист населення, на утримання дитячих закладів тощо).

3. Перевірка використання коштів цільового фінансування за призначенням. За кожним видом цільових надходжень ревізор вивчає характер здійснених цільових витрат, перевіряє обґрунтованість їхнього проведення в планових і фактичних обсягах та відповідність обсягів витрачених коштів наявним джерелам фінансування. Застосовуючи методи нормативно-правової, зустрічної й арифметичної перевірки первинних документів і облікових записів про виконані роботи й отримані на їхнє фінансування кошти, контрольні заміри виконаних робіт та опитування окремих посадових осіб, визначається реальність облікових даних про обсяги виконаних робіт, фактичні витрати та їхнє відшкодування за рахунок відповідних джерел цільових надходжень.

Здійснюючи ревізію дитячих закладів за цим напрямом, необхідно перевірити: чи правильно проводився розрахунок розміру плати батьків за утримання дітей у закладі; чи дотримані норми витрати продуктів для харчування дітей; чи не має перевитрат коштів на харчування за рахунок завищення вартості продуктів; чи відповідають дані про списання продуктів фактичній кількості діто-днів.

Під час ревізії підприємств, що отримують цільові кошти на підготовку кадрів, перевіряють: чи нараховуються витрати на підготовку кадрів згідно з нормами на одного учня чи працівника, який підвищує кваліфікацію, а витрати на придбання навчального обладнання — згідно з нормами на групу; чи відповідає педагогічне річне навантаження фактичному; чи правильно нарахована заробітна плата педагогічному персоналу.

Якщо в ревізованому періоді підприємством була отримана гуманітарна допомога, ревізор повинен з’ясувати, чи зареєстроване підприємство в Єдиному реєстрі одержувачів гуманітарної допомоги, та перевірити операції з надходження і руху таких цільових коштів щодо їхнього використання за призначенням.

4. Перевірка правильності відображення операцій з коштами цільового фінансування в системі рахунків бухгалтерського обліку проводиться методом аналізу кореспонденцій рахунків у журналі № 7. Обов’язково перевіряються на відповідність підсумкові дані облікових регістрів і Книги головних рахунків, що стосуються записів за дебетом рахунку 48 (методи порівняння й арифметичних розрахунків). Необхідно також звернути увагу на дотримання ревізованим підприємством чинного порядку щодо відоб­раження цільових витрат і джерел фінансування у фінансовій звітності.

Під час контролю надходжень і використання коштів цільового фінансування можуть бути виявлені такі порушення:

а) дсутність чи укладання з порушеннями чинного законодавства договорів і програм цільового фінансування, кошторисів на використання цільових коштів;

б) використання коштів цільового (у тому числі бюджетного) фінансування не за призначенням;

в) недотримання норм витрат, затверджених кошторисами щодо використання цільових коштів, або їхні перевитрати внаслідок перевищення цих норм;

г) икористання коштів, що надійшли як гуманітарна допомога, для здійснення фінансово-господарської діяльності для отримання прибутку;

ґ) еправильне відображення в обліку обсягів фактично здійснених цільових витрат і джерел їхнього фінансування.

Фінансовий стан підприємстваконтролюється шляхом визначення певних груп аналітичних показників, які дають змогу ревізору оцінити фінансовий і майновий стан підприємства, прибутковість його діяльності та спроможність виконати свої зобов’язання перед державою та іншими підприємствами, установами, організаціями. Коло питань, що розглядаються під час такої перевірки, залежить від об’єкта, що ревізується, та цілей ревізії. Фінансовий стан підприємства перевіряється, як правило, у рамках комплексної ревізії підприємницьких структур, спрямованої на всебічну оцінку їхньої виробничої та фінансово-гос­подарської діяльності. Цей процес може бути зображений у вигляді схеми (рис. 2.12).

Методичні прийому контролю
Аналітичне групування показників балансу та приведення їх до порів­нянного вигляду	Тематичні обстеження наявності власних і позичених джерел коштів	Прийому аналітичних і структурних групувань показників зобов’язань і поточних активів	Узагальнення даних про причини складного фінан- сового стану
Структурне групування показників майна і джерел його утворення	Групування і порівняння даних балансу та звіту про фінансові результати	Систематизація даних у вигляді аналітичних таблиць за термінами виникнення заборгованості	Порівняння наявних власних оборотних коштів з їхніми нормативами й обся- гами іммобілізації
Прийоми аналізу обсягів платіжних зобов’язань і поточних активів	Розрахунково-аналітичні методи визначення показників оборотності оборотних коштів	Оцінка динаміки і складу дебіторської і кредиторської заборгованості	Аналіз кореспонденцій рахунків і тематичні обстеження даних про використання оборотних коштів не за призначенням
Балансові зіставлення показників власних і позичених джерел коштів	Балансовий і розрахунковий методи визначення показників фінансової стійкості	Оцінка співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості	Узагальнення результатів контролю у вигляді аналі- тичних таблиць, графіків (діаграм)

Рис. 2.12. Схема процесу контролю фінансового стану

Послідовність і напрями контролю:

1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства визначається методичними прийомами фінансового аналізу за даними балансів на початок року і на кінець звітних кварталів. Спочатку ревізор попередньо оцінює фінансовий стан ревізованого підприємства. Особлива увага приділяється вивченню так званих «хворих» статей балансу: збитків минулих років і звітного року (рядок 350 «Непокритий збиток»), дебіторської заборгованості, не сплаченої вчасно (рядок 162 «Резерв сумнівних боргів»), сум за статтями 050 «Довгострокова дебіторська заборгованість» і 050 «Інші оборотні активи» тощо.

На підставі порівняльного аналітичного балансу, який складається шляхом об’єднання в окремі групи однорідних статей, визначаються показники фінансової стабільності, прибутковості, платоспроможності.

Фінансова стабільність — це спроможність підприємства здійснювати свою підприємницьку діяльність стабільно завдяки фінансовому забезпеченню власними та залученими засобами.

Платоспроможність підприємства — це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов’язання перед кредиторами (банками, бюджетом, постачальниками тощо).

Контроль фінансового стану починається з визначення платоспроможності підприємства. Ревізору слід мати на увазі, що до платоспроможного належить підприємство, у якого сума поточних активів (матеріальні запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію, виконані роботи і послуги) перевищує поточні зобов’язання або дорівнює їм (креди­торська заборгованість за товари, роботи, послуги та за розрахунками з бюджетом, з позабюджетних платежів, страхування тощо). Оцінка платоспроможності здійснюється на підставі структурних аналітичних групувань показників балансу на початок року та кінець звітних кварталів і застосування прийомів аналізу обсягів платіжних зобов’язань та поточних активів. Виявлені факти перевищення першочергових платіжних зобов’язань над платіжними засобами свідчать про напруженість фінансового стану ревізованого підприємства. Важливим показником платоспроможності підприємства є рівень ліквідності.

Ліквідність — це спроможність підприємства перетворювати свої активи на грошові кошти для покриття необхідних платежів, зумовлених фінансово-господарською діяльністю.

Дослідження стану ліквідності поточних активів (особливо виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продук­ції і товарів, частина яких може бути неліквідною, наприклад, у зв’язку з відсутністю попиту на ринку збуту), а також оцінка динаміки показника оборотного капіталу допомагають ревізорові детально вивчити платоспроможність підприємства в короткостроковій перспективі. Так, виходячи зі змін обсягів оборотного капіталу, можна виявити підвищення або заниження рівня платоспроможності ревізованого підприємства. За допомогою аналітичного прийому балансового зіставлення показників легкореалізованих активів (коштів і дебіторської заборгованості) та поточних зобов’язань оцінюється можливість повернення підприємством короткострокових боргів.

Стабільність фінансового стану підприємства характеризують структура й обсяги джерел коштів (власних і позичених), які вкладено в майно підприємства. Вивчення складу власного капіталу, його рівня, а також структури залучених позикових коштів дає можливість отримати інформацію про розширення або звуження діяльності підприємства. Аналізуючи зміни показників джерел формування майна, ревізор звертає увагу на те, яка частка вартості майна підприємства покривалась за рахунок власних оборотних коштів, а також на зміни їхньої величини і структури.

2. Перевірка наявності та використання власних оборотних коштів. Наявність власних оборотних коштів перевіряється методами тематичних обстежень і техніко-економічних розрахунків даних балансу станом на початок року та ревізованих звітних кварталів. Результати порівняння підсумкових даних першого, другого та третього розділів пасиву з підсумком першого розділу активу балансу дають змогу ревізору оцінити покриття норматив­них запасів підприємства власними джерелами коштів, а також стан збереження його власних оборотних коштів. Основними причинами зменшення власних оборотних коштів можуть бути збитки минулих років і поточного року, низький рівень прибутковості підприємницької діяльності через спад обсягів виробництва та попиту покупців. Причиною зміни власних оборотних коштів є також збільшення зобов’язань за кредитами й позиками.

Ревізору слід ураховувати, що оптимальна структура фінансових ресурсів підприємства формується лише в частині необоротних активів за рахунок власних джерел коштів, а в частині оборотних — за рахунок кредитів банку. Але треба мати на увазі, якщо проценти за банківський кредит перевищують середній прибуток з 1 рн поточних активів, підприємству вигідніше нарощувати власний капітал.

Використання власних оборотних коштів оцінюється із застосуванням способів групування і порівняння даних фінансової звітності (Ф.1 і Ф.2) на підставі розрахунку коефіцієнтів оборотності, тривалості одного обороту і завантаження коштів в обороті.

Коефіцієнт оборотності — кількість оборотів, що здійснюється оборотними коштами протягом певного періоду (кварталу, року).

Тривалість одного обороту в днях — кількість днів, протягом яких оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн виручки від реалізації продукції, робіт (послуг).

Порівняння цих показників станом на початок року та в розрізі ревізованих звітних кварталів року дає змогу ревізору виявити динаміку зростання (зменшення) коефіцієнтів оборотності й заван­таження коштів в обороті, а також визначити ступінь негативного впливу на зменшення обсягів реалізації продукції таких чинників, як стан виробничих запасів і готової продукції, необґрунтоване зростання обсягів незавершеного виробництва, дебіторської заборгованості покупців тощо. «Зростаюча» динаміка коефіцієнта завантаження коштів в обороті може свідчити про збільшення залишків запасів, затримку реалізації продукції, робіт (послуг) і, у кінцевому підсумку, про уповільнення обороту оборотних коштів та неефективне їхнє використання. Прискорення оборотності оборотних коштів поліпшує фінансовий стан підприємства, є найважливішою умовою економії та їхнього раціонального використання, але в процесі контролю ревізору слід мати на увазі, що інколи низький показник оборотності є виправданим (наприклад, у випадках очікуваного підвищення цін на сиро­вину та матеріали). Якщо при порівнянні темпів зростання вироб­ничих запасів із темпами зростання продажу перший показник перевищуватиме другий, то це свідчить про напружений фінансовий стан ревізованого підприємства.

Під час перевірки фінансового стану за цим напрямом вивчається стан розрахунків за довгостроковими і короткостроковими кредитами банків. Дані про наявність у підприємства позичкових коштів відображаються в розділах III і IV пасиву балансу, а в поточному обліку — у журналі № 2 чи в машинограмі цього облікового регістру за рахунками 50 і 60. Там само ведеться їхній аналітичний облік у розрізі видів позичок, строків їхнього погашення, об’єктів кредитування та банків, які надали позички. За допомогою балансового методу, прийому порівняння і розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості ревізор визначає рівень плати за користування довгостроковими і короткостроковими позичками банків та перевіряє обґрунтованість методів оцінки вартості застави майна і цільове використання таких кредитних ресурсів (за наявності в ревізованого підприємства пролонгованих і прострочених позичок).

3. Перевірка дотримання розрахунково-платіжної дисципліни здійснюється для виявлення причин низької платоспроможності підприємства. З застосуванням прийомів аналітичних і структурних групувань даних балансу та журналів № 1, 3 і відомостей до них вивчається стан розрахунково-платіжної дисципліни підприємства. Ретельно досліджується динаміка складу кредиторської і дебіторської заборгованості, особливо неправомірної заборгованості, з термінами оплати, що минули, а також організація розрахунків з покупцями, оскільки від неї залежать обсяги реалізації продукції, стан дебіторської заборгованості, надходження оплати грошовими коштами. Важливою є оцінка співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди свідчить про нестійкий фінансовий стан ревізованого підприємства і тому загрожує його платоспроможності в довгостроковій перспективі. Причиною значного збільшення кредиторської заборгованості проти дебіторської може стати погіршення стосунків із клієнтами, зменшення кількості покупців продукції тощо.

Подаючи інформацію про стан дебіторської і кредиторської заборгованості, динаміку та структуру запасів і витрат у вигляді додатків до акта ревізії зі складу розділів III і IV пасиву балансу, доцільно виділити неплатежі, а саме позички, не погашені вчасно, платіжні вимоги постачальників, не оплачені своєчасно, недоплати в бюджет тощо. Подальшому детальному вивченню підлягають причини порушення платіжної дисципліни (відвантаження продукції покупцям, які вже мають заборгованість перед підприємством, некоректне надання знижок на реалізовану продукцію, наявність претензій покупців щодо якості продукції, термінів виконання та інших умов господарських договорів).

Ревізор звертає увагу на тимчасове завантаження оборотних коштів у позаоборотні (іммобілізовані) активи, що негативно впливає на стан розрахунково-платіжної дисципліни (зайві внески коштів у бюджет у зв’язку із завищенням авансових платежів, застосуванням штрафних економічних санкцій, здійсненням капітальних і довгострокових фінансових інвестицій за недостатності або відсутності власних і довгострокових позичених коштів тощо).

4. Узагальнення результатів контролю фінансового стану підприємства. Систематизуючи матеріали контролю про фінансовий стан підприємства, ревізор повинен узагальнити причини напруженого фінансового стану, показати такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, вилучення їх з обороту, нестача оборотних коштів.

Про використання оборотних коштів не за призначенням свідчить наявність сум фактичної іммобілізації цієї частини оборотних коштів з виробничого процесу.

Іммобілізація оборотних коштів — це вилучення частини поточних активів на придбання необоротних активів, неліквідних запасів і кредитування витрат, не перекритих власними джерелами та коштами цільового фінансування. Цей показник визначається в разі наявності в ревізованому звітному періоді об’єктів капітального будівництва, придбаних (виготовлених) основних засобів, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей, простроченої заборгованості за відвантажені товари, не оплачені вчасно покупцями тощо (методи тематичного обстеження й аналізу кореспонденцій рахунків). Потім здійснюється порівняння сум іммобілізованих оборотних коштів, виділених за даними бухгалтерського обліку зі складу розділів I і II активу балансу, з вільним залишком невикористаного прибутку та інших власних коштів, цільових надходжень і асигнувань.

Нестача власних оборотних коштів на певну звітну дату визначається методом порівняння наявності власних оборотних коштів з їхнім нормативом та обсягами іммобілізації оборотних коштів станом на початок року та в розрізі квартальних звітних дат. При цьому ревізору слід ураховувати, що утворення понаднормативних оборотних коштів також негативно впливає на фінансовий стан ревізованого підприємства, оскільки призводить до «перетягування» коштів з позапланових джерел, зростання кредиторської заборгованості.

Таким чином, контроль фінансового стану підприємства здійснюється передусім із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів і методів документального контролю операцій, які стосуються наявності, руху оборотних коштів, для оцінки обґрунтованості їхнього вилучення з обороту та визначення конкретних причин напруженого фінансового стану і винних службових осіб.

Фінансовий стан підприємства, незалежно від його форми власності, має важливе значення для здійснення розрахунків з бюджетом як платника податків.

Результати контролю фінансового стану узагальнюються у вигляді аналітичних таблиць, де систематизується інформація за тер­мінами виникнення кредиторської і дебіторської заборгованості, дані про структуру й обсяги джерел формування оборотних коштів, стан розрахунків з бюджетом та за довгостроковими і короткостроковими позичками банків тощо. На підставі узагальнення наведених у таблицях даних ревізор робить висновок щодо фінансової стабільності ревізованого підприємства та його можливості своєчасно та повністю розраховуватися за своїми зобов’язаннями перед державою й іншими підприємствами, установами, організаціями. Завершуючи контроль з питань даного роз­ділу, ревізор за участю керівних спеціалістів підприємства розробляє конкретні пропозиції щодо усунення причин допущених недоліків, поліпшення стану розрахунково-платіжної дисципліни, стабілізації фінансового стану підприємства.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні джерела для перевірки фінансового стану підприємств.
2. Які основні завдання ревізії статутної діяльності підприємств?

Дата добавления: 2013-12-14