Види простих судово-психологічних експертиз

На сьогодні традиційним є поділ судово-психологічної експертизи на три основні види. До них належать:

1) експертиза неповнолітніх (свідків, потерпілих, обвинувачених);

2) експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта;

3) експертиза особливих емоційних станів, у тому числі фізіологічного афекту.

1. Експертиза неповнолітніх (свідків, потерпілих, обвинувачених)

Судово-психологічна експертиза, як було зазначено вище, призначається в даному випадку стосовно психічно здорових неповнолітніх обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих. Виокремлення цього виду судово-психологічної експертизи зумовлене, насамперед, своєрідністю підліткового віку. Підлітковий вік вважають складним і критичним. Така оцінка зумовлена численними якісними змінами, яких зазнає у цей час організм та особистість молодої людини, що іноді має характер докорінної зміни попередніх особливостей, інтересів і стосунків. Окрім того, зміни, котрі відбуваються, часто супроводжуються появою у підлітка ускладнень у стосунках із оточуючими: він не піддається впливу дорослих, виявляє різні форми неслухняності, спротиву (упертість, грубість, негати­візм, непокірність, замкнутість, скритність тощо).

Часто протиправні дії підлітка здаються протиприродними, незрозумілими, маломотивованими. І лише після ретельного вивчення його внутрішнього світу стає зрозумілим, що вони зумовлені не тільки глибокими, прихованими суто особистими причинами правопорушника, але й факторами соціально-психологічного характеру. Наприклад, психічно здоровий підліток, вихований у несприятливих умовах, може визначатися недостатньою зрілістю особистості. Ознаки її виявляються, насамперед, у примітивній мотивації мети своїх дій, у наївно-дитячих спробах її досягнення, у недостатньо зрілій оцінці вчиненого злочину тощо.

При проведенні судово-психологічної експертизи неповнолітніх розглядаються питання:

1) які особливості особи, що підлягає експертизі;

2) чи не властива їй підвищена навіюваність? Якщо так, то яким чином це може вплинути на її показання (дії у конкретній кримінальній ситуації);

3) чи не спостерігається у підлітка схильність до фантазування? Якщо так, то як це може вплинути на його здатність давати правдиві свідчення;

4) які основні мотиви діяльності і поведінки обвинуваченого виявляються у його повсякденному житті;

5) які емоційно-вольової особливості особи, що підлягає експертизі;

6) чи відповідає рівень розумового розвитку підлітка його віку;

7) чи не був підліток у момент учинення протиправних діянь у стані фізіологічного афекту;

8) яким чином сприйнята конфліктна ситуація та її суб'єктивна оцінка підлітком змогла вплинути на його дії.

2. Експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта

Вивчення злочину в кримінальному процесі передбачає аналіз як об'єктивного, так і суб'єктивного боку злочинної поведінки. При цьому під суб'єктивним моментом злочину мається на увазі визначення особою характеру ситуації і суті своїх діянь. Часто у свідомості суб'єкта злочинної діяльності суб'єктивне значення ситуації злочину не збігається з її змістом або ж значно різниться від нього, будучи вирішальним фактором у виборі альтернатив поведінки.

У психології такі терміни, як „суб'єктивна оцінка людини”, „суб'єктивне значення ситуації” тощо, об'єднуються узагальненим, досить широким поняттям „суб'єктивний світ особистості”, котре містить характеристику суб'єктивного сприйняття, емоцій, переживань, ставлення індивіда до себе, до інших людей, до суспільства загалом та інші відповідні особистісні елементи. Юридичні поняття „суб'єкт” і „суб'єктивний бік злочину” у психологічній інтерпретації і означають експертизу особистих властивостей суб'єкта злочину.

При її призначенні перед експертом-психологом можуть бути поставлені такі питання:

1) які індивідуальні особливості особи, що підлягає експертизі, і як вони могли проявитися в конкретному протиправному вчинку;

2) чи не суперечать протиправні (злочинні) дії особи, що підлягає експертизі, основним рисам її характеру;

3) чи властиві особі, що підлягає експертизі, риси підвищеної навіюваності (або фальшивості), які могли би вплинути на характер її свідчень;

4) які риси характеру особи, що підлягає експертизі, могли би позначитися на характері її свідчень;

5) чи здатна особа, що підлягає експертизі, враховуючи рівень її розумового розвитку і стану психічних пізнавальних процесів, правильно розуміти значення своїх дій, їх наслідків і давати щодо них повні показання;

6) чи може особа, що підлягає експертизі, враховуючи її вікові особливості, рівень розвитку пізнавальної сфери, правильно сприймати виявлені у справі факти (або здійснювані з нею дії).

Експертиза особистісних рис людини, конкретних індивідуально-психологічних якостей тісно пов'язана із вирішенням питань про наявність у обвинуваченого (підозрюваного) на момент вчинення протиправної дії особливого емоційного стану і стану фізіологічного афекту. Зі встановленням деяких індивідуальних особливостей, а також емоційних станів пов'язане питання щодо нездатності потерпілої особи чинити опір у момент вчинення з нею насильницьких дій.

3. Експертиза особливих емоційних станів

У чинному законодавстві України стан сильного душевного хвилювання розглядається як обставина, що полегшує вину. У юридичній практиці поняття „сильне душевне хвилювання” ототожнюється з психологічним поняттям „фізіологічний афект”. Однак таке ототожнення неправомірне. Сильне душевне хвилювання і фізіологічний афект — поняття, різні не тільки за належністю до різних дисциплін — юриспруденції та психології, а й за обсягом. Питання щодо силь­ного душевного хвилювання, яке часто ставлять експертам, не входить у їх компетенцію і як таке має відхилятися. Сильне душевне хвилювання — юридичне поняття, і тому може бути кваліфіковане лише юридичними органами, а не на основі експертного висновку про те, що в момент учинення злочину обвинувачений був у стані емоційного збудження, яке досягло ступеня афекту.

При ïï призначенні можна формулювати такі запитання:

1) чи не був обвинувачений у момент вчинення інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту;

2) чи не виявляє особа, що підлягає експертизі, особистісні риси, які є (враховуючи ситуацію, відому у справі) однією із умов виникнення у неї стану фізіологічного афекту;

3) чи не виявляє особа, що підлягає експертизі, особистісні риси, які є однією із умов виникнення у неї надзвичайного емоційного стану, що вплинув на її поведінку в досліджуваній у справі ситуації;

4) яка психологічна характеристика емоційного стану особи, що підлягає експертизі, в період, який передував учиненому;

5) яким чином характер емоційного стану і почуття особи, що підлягає експертизі, вплинули на її поведінку в досліджуваній ситуації;

6) яким чином характер емоційного стану особи, що підлягає експертизі, у період досліджуваної у справі ситуації міг позначитися на сприйнятті нею певних дій;

7) яким чином характер емоційного стану особи, що підлягає експертизі, міг позначитися на її показаннях (свідченнях) чи на способі їх викладення.

Дата добавления: 2013-12-14