Типи засуджених, ïх класифікація

Раніше вже зазначалось, що правопорушник (злочинець) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов. Засуджений — злочинець, що відбуває покарання за вироком суду, отже на нього розповсюджуються усі вищезазначені характеристики. Традиційно у науковій літературі виділялись наступні типи засуджених:

1) актив — особи із вираженою позитивною спрямованістю, які характеризуються активною участю у трудовому процесі, ініціативним ставленням до навчання, ретельністю у виконанні доручень, позитивним впливом на інших членів групи;

2) резерв — засуджені, які беруть участь у трудовому процесі, у навчанні, але поведінка їх характеризується незначною ініціативністю;

3) пасив — засуджені із невизначеною спрямованістю, які вагаються у виборі стратегії своєї поведінки, їх вчинки значною мірою залежать від ситуації;

4) засуджені із негативною спрямованістю — ті, для кого характерні порушення режиму, негативне ставлення до будь-яких форм позитивного впливу, підвищена конфліктність.

На жаль, приведена типологія (як і інші у виправно-трудовій психології радянського часу) є ідеологізованою, суто формальною і не дає уявлення про змістовні особливості мікросередовища засуджених та психологію їх особистості. Ця проблема ще очікує дослідників, які змогли б неупереджено відповісти на низку запитань: які типи засуджених найбільш характерні для сучасних установ виконання покарань, яким чином їх злочинний досвід впливає на поведінку в місцях позбавлення волі, які чинники макро- та мікросередовища є визначальними для їх корекції і ресоціалізації та ін. Тому ми висвітлимо лише деякі аспекти пенітенціарної психології, орієнтуючись, головним чином, на роботи останнього часу: Г. Ф. Хохрякова, О. М. Сухова, Г. С. Саркисова, Ю. М. Давидова, І. Б. Роднянської.

Виділяють наступні типи засуджених (Г. Ф. Хохряков).

1. Особи, які намагаються гратироль сильної людини, що може підкорити собі інших, примусити їх служити своїм інтересам — вони демонстративно порушують правила поведінки в УВП, провокують та беруть участь у бійках, змушують інших ув'язнених виконувати роботу за неформальних лідерів («паханів»). За схильність до бійок та утиски інших ув'язнених їх часто карають, але практично безрезультатно. Порушення, які набувають хронічного характеру, поведінка, що не піддається корекції навіть шляхом застосування найжорсткіших заходів, дозволяють припустити наявність у цих засуджених певних особистісних рис, сформованих у результаті попереднього досвіду. Біографічне психологічне дослідження показує, що такі механізми формуються у процесі виховання, а потім закріплюються. їх батьки, як правило, зловживали алкоголем, у родині панував розлад, часто виникали сварки або навіть бійки. Основними виховними заходами були лайка, глузування та побої.

Приниженість, почуття неповноцінності примушують та­ких дітей доводити свою однаковість із однолітками. Вони намагаються продемонструвати сміливість і впевненість у собі, але у минулому досвіді немає інших способів самоствердження, окрім брутальності, кулака, насильства над іншими. Оскільки насильство як засіб здобуття авторитету рідко дося­гає мети, виникає зосередженість на явищах, котрі сприйма­ються як ворожі. Озлобленість, що існує всередині, видається за зло, яке іде ззовні; формується постійна готовність дати ко­мусь відсіч, що провокує постійну напруженість.

У місцях позбавлення волі ці властивості акцентуються: гостріше почуття приниження та неповноцінності, жорсткіші правила поведінки, більш напружена обстановка. Такі люди інтуїтивно шукають прихисту в оточенні лідерів, «паханів», оскільки це нібито дає їм незалежність. Однак виходить по-іншому: конфронтація з адміністрацією спричиняє низку покарань; відсутність витримки та поміркованості, невміння прорахувати можливі варіанти своєї поведінки не дає можливості висунутися в лідери. Люди, котрим притаманні згадані особистісні якості, приречені на довгожительство у місцях позбавлення волі!

За даними К. Леонгарда, акцентуйованих особистостей немало серед громадян — близько 40 %, причому переважній більшості з них вдається компенсувати, врівноважити відповідні якості. У засуджених, навпаки, акцентуації посилюються; серед ув'язнених доля неакцентуйованих у чотири рази мен­ша порівняно з вільними громадянами. Чим жорсткіший режим утримання засуджених, тим більше серед них акцентуйованих особистостей. Особливо багато їх у жіночих колоніях (96 %), а також у колоніях для неповнолітніх злочинців. Це явище викликане тим, що жінкам і підліткам важче компенсувати потреби, аніж чоловікам, а відповідно ускладнюється процес їхньої адаптації до нових умов життя.

Виділяють два види адаптації - соціальну і психологічну.

Соціальна адаптація полягає в тому, що за нових умов людина обирає такі види діяльності, які полегшують пристосування, завдяки чому посідає певне місце у суспільстві. Психологічна адаптація пов'язана з продукуванням окремих видів психологічного захисту або їх системи. Найпростіший з них — вважати вирок стосовно власного злочину неправедним. За даними проведених досліджень, майже 90 % засуджених розцінюють винесений щодо них вирок як несправедливий. Одні доводять, що вони взагалі не робили інкримінованих їм дій; інші впевнені, що здійснили лише частину з переліченого у вироку; треті переконані, що покарані занадто суворо. Ставлення до вироку як до несправедливого допомагає самовиправданню, а отже і збереженню позитивної самооцінки та певного рівня само-прийняття.

2. Демонстративні особи — постійно зорієнтовані на зовнішню оцінку та справляння позитивного враження на оточуючих. Це непогані актори, що уміють добре говорити, вловлювати загальні настрої та висловлювати їх. Разом із тим, вони зухвалі, нахабні та брутальні, не соромляться виставити себе на посміховисько, щоб дошкулити адміністрації. Засуджені цього типу користуються популярністю у своєму оточенні, оскільки постійно відкрито конфліктують з адміністрацією, провокують її на зриви, чим приносять задоволення спостерігачам. Але самі вони більше страждають, аніж мають задоволення від свого становища, хоча й не виказують цього. Попри зовнішній успіх, їх адаптованість погана. Акцентуація особистісних властивостей, за допомогою котрих вони утримують свою позицію, поступово стає патологічною, особистість руйнується.

3. Особи пластичні, досить добре адаптовані до умов позбавлення волі — покора, стриманість, конформність, достатній контроль за власними емоціями, гнучкість у міжособистісніх стосунках. Засуджені цього типу не схильні до конфліктів, уникають прийняття самостійних рішень і складають «мовчазну більшість», яка існує в будь-якому суспільстві. Вони без сумнівів підтримують адміністрацію, коли та контролює ситуацію, не протестують проти влади неформальних лідерів, оскільки розуміють їхню реальну силу. Основна особистісна риса цього типу — висока інтровертованість при яскраво вира­женій активності та ефективному контролі над власною поведінкою.

Такі засуджені, як правило, виховувалися в родинах, де життєві негаразди батьків призвели до позбавлення дітей ласки, уваги та любові. Відсутність емоційного тепла та підтримки і наявність природного розуму спонукали замкнутися у собі, водночас розвиваючи спостережливість.

Характерні способи їхнього психологічного захисту: аналізуючи певну ситуацію, вони ніби відкидають її емоційну частину і аналізують лише раціональний компонент. У результаті тривожні моменти нейтралізуються, викликаючи продуману і холоднокровну поведінку. Інший спосіб психологічного захисту також сформувався в дитинстві: схильність звинувачувати у власних негараздах когось іншого. Несвідомо намагаючись виправдати своїх батьків, такі діти (а потім і дорослі) вороже ставляться до оточуючих, приписуючи їм негативні якості.

Ув'язнені такого типу відносно легко стають неформальними лідерами. Замкнені, розумні та сторожкі, вони агресивні та помірковані, намагаються заволодіти компрометуючою інформацією на своє найближче оточення для того, щоб змусити інших постійно відчувати провину та залежність. Ці характерологічні особливості вдосконалюються та розвиваються у місцях позбавлення волі.

Звичайно, приведена типологія не вичерпна і потребує подальших наукових розробок.

Дата добавления: 2013-12-14