Правопис часток

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо й через дефіс.

Разом пишуться:

І. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся(-сь) у складі будь якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чима­ло, щодня, якнайбільше, колись, будуватися(сь), кудись. Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими. 2. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.

Окремо пишуться:

1. Усі частки, які творять форми слів або надають різ­них значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:

а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться фор­ми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;

б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;

в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-виділь­ну роль: знайшов же;

г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія — то ж єдине ціле, один крово­обіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).

2. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони вирізняють
значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.

Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.

2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується,
вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.

2. Частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у скла­ді займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.

Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть приймен­ник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким.

Розписка — це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце,— передання й отримання документів, това­рів, грошей, матеріальних цінностей.

За походженням розписки бувають особисті й служ­бові.

Особисту розписку складають тоді, коли одна особа отримує якісь матеріальні цінності від іншої, службову- коли представник установи одержує документи чи то­варно-матеріальні цінності від іншої організації.

До розписки входять такі реквізити:

1. Прізвище, ім'я, по батькові та посада того, хто дає розписку.

2. Посада, прізвище, ім'я та по батькові того, кому да­ється розписка.

3. У чому конкретно дано розписку (обов'язково слід зазначити точне найменування матеріальних цінностей, предметів).

4. Дата й підпис того, хто отримує цінності.

Якщо передаються суми грошей, у розписці вказують ад­ресу, номер і серію паспорта того, хто їх отримує. Грошові суми пишуться словами, а в дужках - цифрами: в сумі п'ять тисяч шістсот двадцять (5620) гривень. Підпис особи, що дає розписку, засвідчується нотаріальною конторою.

Розписка пишеться лише в одному примірнику. Ніякі виправлення в ній неприпустимі.

Дата добавления: 2013-12-14