Отже, транспортне право регулює специфічний визначений вид відносно відокремлених суспільних відносин, які відіграють важливу роль в організації суспільного життя

Кодифікація норм транспортного права, збагачення змісту права, введення у правову систему нових нормативних утворень дає підстави зробити висновок про існування транспортного права України як окремої, відносно самостійної галузі права. Справа залишається лише за визначенням місця транспортного права в правовій системі України.

Аналіз норм транспортного права, вивчення спеціальних прийомів регулювання, особливих принципів і специфічних ознак свідчать про існування певного юридичного режиму, притаманного комплексним галузям права. Отже, транспортне право України є вторинним утворенням у структурі права і в правовій системі України посідає місце комплексної галузі права, що ніяким чином не принижує його цінність і роль у правовій системі регулювання суспільних відносин.

Подальший розвиток транспортного законодавства, обумовленого соціально-економічними й політичними потребами, його кодифікація та інкорпорація створюють передумови й не виключають можливості переростання транспортного права в окрему самостійну спеціальну галузь права, побудовану на базі регулятивних функцій цивільного й адміністративного права, оскільки в транспортному законодавстві простежується глибока юридична єдність правових норм, які породжують нові системні нормативні узагальнення.

Предметом правового регулювання транспортного права України виступають суспільні відносини, що виникають між транспортними підприємствами й клієнтами у зв'язку з користуванням шляхами сполучення й транспортними засобами, а також відносини між транспортними підприємствами при здійсненні процесу перевезень.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами. У зв'язку з цим транспортному праву притаманні також певні межі правового регулювання — це сфера діяльності транспортних органів в суспільних відносинах, що виникають, розвиваються і припиняються при регламентації умов і порядку перевезень, експлуатації транспортних засобів, виданням актів про планування перевезень вантажів і пасажирів та установлення зобов'язань між вищими і нижчими (підлеглими) транспортними органами (Міністерством транспорту України та його складовими частинами, наприклад Укрзалізницею): між транспортними органами й підпорядкованими їм підприємствами, установами й організаціями (Укрзалізниця і залізнична станція, локомотивне депо, навчальний заклад); між транспортними органами та відправниками або одержувачами вантажів, власниками під'їзних колій, пасажирами тощо (установлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, правил перевезень): між транспортними органами та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування; між органами різних видів транспорту; між транспортною системою України й іноземними транспортними системами з метою транспортного забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків України.

Характерним для зазначених суспільних відносин є таке:

— виникають вони у сфері забезпечення процесу перевезень;

—обов'язково в них бере участь транспортний орган або уповноважена посадова особа, яка представляє цей орган;

—органічний зв'язок здійснення мети перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, надання інших транспортних послуг з наслідком свідомої, цілеспрямованої діяльності відповідних транспортних органів;

—сфера транспорту за ознаками своєї діяльності відносно автономна в соціально-господарському комплексі і здебільшого у вольовому порядку встановлює правила й умови перевезень небезпечних вантажів, перевезень в особливий період, здійснення транзиту вантажів і надання інших транспортних послуг.

Викликані розвитком ринкових відносин (наявність комерційних видів транспортної діяльності) зміни не виключають, а скоріше ініціюють розширення предмета транспортного права. Але не можна не погодитися з Е.Б. Кубко, який, вивчаючи проблеми предмета адміністративного права, зауважив, що теоретична база багатьох інститутів, з розвитком ринкових відносин, залишається не розробленою, вони опинилися поза межами глибокого наукового аналізу. Усе це не може позитивно вплинути ні на розвиток законодавства й правової системи в цілому, ні на кодифікацію права.

Аксіомне віднесення транспортних правовідносин до числа цивільно-правових відношень, розрахованих на єдиний (рівності сторін) правовий рівень їх учасників є, м'яко кажучи, досить невдалим, оскільки різні варіанти правового регулювання мають відповідний відбиток владності, що, до речі, характерно також для цивільного, фінансового, трудового, земельного та інших галузей права. З огляду на владну природу права, транспортні правовідносини мають ще й державно-владний характер. Це особливо виявляється в організації діяльності транспорту, забезпеченні процесу перевезень, координації діяльності різних видів транспорту, розробці умов і правил перевезення вантажів, пасажирів, багажу, порядку оформлення договору перевезень, форми накладних, дорожніх відомостей, квитанцій тощо. У цьому, по суті, відображена об'єктивізація владної волі держави, якою, по-перше, визнається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретних транспортних правовідносин; по-друге, створюється відповідна юридична конструкція правовідношення, яка може сформувати правовідносини за певних обставин і, по-третє, відбувається реалізація норм і виникнення сталих правових зв'язків між адресатами норм. Звідси відповідна ступінь нерівності, яка, звичайно, приписується тільки адміністративним правовідносинам. Але в той самий час владна природа права не дає підстав розглядати транспортні правовідносини як адміністративно-правові відношення.

Дата добавления: 2013-12-14