Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

У педагога є лише одна сила — сила

прийти на допомогу, і одна честь — честь

надати допомогу.

Р. Емерсон, американський письменник

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок (дитячий садок - школа - ВНЗ), між якими існує черговість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - формування людини як особистості шляхом входження її в соціальне середовище; розвиток особистості, яка в подальшому здатна до соціальної творчості та збагачення культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного життя і праці.

Освіта - динамічна система, бо зміст і програма освіти залежать від розвитку науки і культури суспільства. Разом зі зміною і розвитком культури змінюється також зміст, мета, завдання та технологія навчання і виховання. Наприклад, у другій половині XX століття змінилося три стратегії навчання і виховання: 1) академічна, 2) технологічна, 3) гуманістична.

Управління в системі освіти, як і в інших сферах суспільного буття людини, враховує психологічні (індивідуально-психологічні особливості людини, зміст її діяльності і характер поведінки та ін.) і соціально -

13О

психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкування тощо), які впливають на цей процес.

На відміну від технічних систем, управління в системі освіти завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - керівника (вчителя, викладача) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко і ефективно лише тоді, коли вони цього хочуть. Якщо ж вони цього не бажають, тоді їх треба тільки примушувати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань управління у сфері освіти можна лише при врахуванні психологічних особливостей цього процесу.

Студент є об'єктом управління викладача, оскільки діяльність останнього спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно студент є суб'єктом своєї навчально-професійної діяльності. Викладач забезпечує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом мети діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою виявляється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб'єктом власної навчально-професійної діяльності, бо досягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв'язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермінація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний характер. У зв'язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не самій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студента має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв'язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти "мету, мати потребу її досягти, усвідомити спосіб розв'язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одночасно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Таким чином, освіта - нерівнозначна навчанню. Навчання - лише частина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця:

1) Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбутній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

2) Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

3) Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованості. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

• менталітет - глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, совість та ін.);

• прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професійної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продовжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їхній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладання, про структурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистентської практики трапляються такі недоліки:

• невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому

займатися науковою роботою;

• невміння структурувати лекцію;

• розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважають, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлінням у вищих навчальних закладах.

Дата добавления: 2013-12-14