Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Психологічні механізми, критерії та етапи розвитку моральної свідомості людини




Читайте также:
  1. IV.......� Обгрунтування і вибір критеріїв оптимізації.
  2. V.......� Проблема багатозначності критеріїв оптимальності і її рішення.
  3. Арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку.
  4. Атрибути людини
  5. Безпека життєдіяльності людини — найважливіше завдання людської цивілізації
  6. Бідність: сутність, критерії, показники
  7. ВIКОВI ПЕРIОДИ I КРИЗИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТI
  8. Вивчення людини і природи, яка її оточує, в їх взаємодії
  9. Види бесід. Характеристика та етапи індивідуальної бесіди
  10. Визначення індивідуальної придатності людини працювати в небезпечних умовах виробництва
  11. Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини. Критерії здоров’я ВООЗ.
  12. Визначення сценарію розвитку бізнес-комунікацій.

Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою і проблема виховання студентської молоді

ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення

Психологічні передумови і показники успішності студентів у навчально-професійній діяльності

Я був успішним у всіх справах,

за які брався, бо я цього хотів.

Наполеон Бонапарт,

французький імператор

Якщо учіння студента перетворюється у творчість, то воно сприятливо впливає на його емоційну сферу, покращує пам'ять і увагу, викликає почуття радості й задоволення, підвищує інтерес до пізнавальної діяльності. Для успішного навчання у ВНЗ важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно (дехто і цього не може, бо в школі навчався лише завдяки безпосередньому керівництву вчителя), а спрямовував свою пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.

Дослідження М.В. Левченка засвідчують, що першокурсники педагогічного ВНЗ не завжди успішно опановують знання не через те, що отримали слабку підготовку в середній школі, а тому, що в них не сформовані такі риси особистості, як готовність до навчання, вміння вчитися самостійно, контролювати й оцінювати себе, враховувати свої індивідуальні особливості пізнавальної сфери, уміння правильно розподіляти час для самостійної підготовки.

Чимало студентів психологічно не готові навчатися в умовах «університетської свободи», коли відсутня сувора поточна «шкільна» перевірка та контроль, натомість надається більша можливість вибирати зміст і способи навчальної діяльності, форми звітності за її результати. Як наслідок, у цих студентів буває недостатньо відповідальне ставлення до навчання, переорієнтація на позанавчальні інтереси. Переймаючи відому позицію «Від сесії до сесії живе студент наш весело...», дехто з першокурсників намагається безрезультатно штурмувати першу екзаменаційну сесію і не підтверджує статусу студента.

Для успішного навчання студента в університеті недостатньо тільки ґрунтовних знань зі шкільної програми. Потрібно мати певний рівень загального інтелектуального розвитку (спостережливість і уважність, фантазія і мнемічні здібності, сформовані операції мислення і висока якість розуму), ерудованість, широкі пізнавальні інтереси тощо. Як правило, відсутність чогось можна дещо компенсувати позитивною мотивацією навчально-професійної діяльності, працездатністю і посидючістю, ретельністю й акуратністю при виконанні навчальних завдань, однак усе ж таки існує певна межа.



 


Успішність навчання студента залежить також від правильно обраного профілю ВНЗ і специфіки спеціальності. Так, наприклад, для успішного оволодіння студентом гуманітарною спеціальністю важливим є:

• яскраво виражений вербальний тип інтелекту;

• широта пізнавальних інтересів і ерудованість;

• добре володіння мовою, багатий словниковий запас і вміння правильно його застосовувати;

• точне орієнтування в конкретних і абстрактних поняттях, високий рівень словесно-логічного, абстрактного мислення;

• творча і відтворювальна уява;

• добре розвинута словесно-логічна пам'ять;

• високий рівень розвитку комунікативних здібностей;

• комунікабельність і екстровертованість;

• уміння працювати з великим обсягом інформації, зокрема, висока швидкість читання і вміння опрацьовувати літературу;

• уміння чітко усно й письмово висловлювати свою думку та ін.

Щоб успішно оволодіти технічною спеціальністю, студент має характеризуватися такими якостями:

• високий рівень розвитку технічного мислення і творчої уяви;

• хороша координація рухів;

• точне зорове, слухове, вібраційне й кінестетичне сприйняття;

• уміння швидко переключати і концентрувати увагу;

• спостережливість;

• висока швидкість реагування на зовнішні подразники;

• високий рівень розвитку образної і рухової пам'яті;

• дисциплінованість, точне дотримання алгоритму дій із технікою;

• володіння мовою математичних формул, креслення, схем та ін.

Впливає на успішність студента і характер його «Я-концепції».

Результати досліджень засвідчують, що між успішністю й уявленнями індивіда про свої навчальні здібності існує тісний взаємозв'язок (Р. Берне), який зберігається навіть коли робиться поправка на показник інтелекту. Для прикладу можна навести випадок, коли студент ще до початку виконання навчального завдання робить поспішну заяву про те, що не зможе його виконати. Низька самооцінка, невпевненість у собі заважають студентові проявити себе в навчально-професійній діяльності. Як наслідок, рівень його успішності є значно нижчим, ніж можна було очікувати, зважаючи на його потенційні можливості. Буває також, що усні відповіді студента, які по суті є правильними, супроводжуються репліками, що свідчать про внутрішню його невпевненість: «Я вза-галі-то не знаю, але, здається...», «Я вивчив, але краще я прийду до вас на консультацію...», «Можна я розпочну відповідати з другого питання білета?» і т. п.

 

18О

У дослідженні О.Б. Напрасної виявлено зв'язок між когнітивним стилем (індивідуально стійкі способи пізнання та діяльності) та успішністю навчання студентів. Встановлено, що позитивно впливають на успішність студентів такі особливості їхнього когнітивного стилю: поленезалежність, гнучкість і домінування вербального способу переробки інформації. Внутрішніми детермінантами ефективності навчання студента є його здатність розділяти інформацію незалежно від первинної заданості взаємозв'язку її елементів, можливість вільно використовувати різні прийоми її перероблення та оцінювання, здатність здійснювати предметно-логічний, смисловий контроль рішень.

Важливим чинником успішності навчання студента є також особливості його мислення. Набагато важче долається неуспішність, якщо вона є наслідком недостатнього рівня розвитку мислення. На які ж особливості студентського мислення треба зважати, організовуючи навчальний процес у вищому навчальному закладі? У дослідженні психологів (К. Грейс та ін.) виявлено, що в розвитку мислення студенти просуваються від початкового дуалізму (істина-неправда) до терпимості щодо множинності суперечливих поглядів (концептуальний релятивізм), а потім до власної думки, до самостійного пошуку відповіді на складні запитання, до відповідальності за власний вибір цінностей, поглядів і стилю життя. У реальному ж процесі навчання викладачі не завжди враховують рівень розвитку та індивідуальні особливості мислення студентів. Коли є догматичний стиль викладання і від студентів вимагається засвоєння готових істин, позиція викладача подається як єдино прийнятна, а оцінка відповідей на семінарському занятті або екзамені визначається мірою їхньої відповідності конспекту лекцій або змісту першоджерела. Це негативно позначається як на розвитку мислення студентів, так і на мотивації його навчально-професійної діяльності. Навчання стає нецікавим, нудним і, зрештою, гальмує пізнавальну активність студентів. Це призводить до їхнього ухиляння від активної самостійної навчальної роботи, яка обмежується формальним виконанням навчальних обов'язків, і породжує таке поширене негативне явище в студентському середовищі, як «шпаргалка».

Натомість, невимушене обговорення теоретичних і прикладних проблем науки і практики, надання студентам можливості висловлювати власні думки, порівнювати і оцінювати різні підходи до вирішення наукових питань стимулює інформаційно-пізнавальну активність студентів на заняттях, позитивно позначається на мотивації їхньої навчально-профе-сійної діяльності. Це, зрештою, сприяє підвищенню рівня академічної успішності майбутніх фахівців.

У зв'язку з цим ефективною є комунікативна модель навчання (Ш.О. Амонашвілі, А.С. Бєлкін, У. Глассер, С.Л. Рябцева та ін.), яка грунтується на особистісно-орієнтованих технологіях навчання і втілює


основні ідеї педагогіки співробітництва викладачів і студентів. Знання до того ж не привносяться в готовому вигляді, а народжуються безпосередньо у процесі навчання. Характер навчально-професійної діяльності студентів залежить не лише від особливостей комунікативно-методичної технології, а насамперед від ступеня входження студентів у цю діяльність, її відповідності тій навчальній дії, яка має бути засвоєна.

Відомий учений-педагог СІ. Гессен зауважував, що лекція у вищій школі вироджується, якщо вона зводиться до простого викладу деякої суми відомостей. Суть справжньої університетської лекції полягає у пробудженні активного ставлення студентів до науки, у породженні в них прагнення по-своєму опрацювати використаний на лекції матеріал, щоб самостійно перевірити ті висновки, які зробив професор. Така позиція педагога можлива тільки за умови позитивного ставлення викладача до студентів, наявності настанови щодо них як до здібних, розумних, кмітливих і здатних глибоко опановувати складності науки.

Чи є успішність студентів наслідком очікувань викладачів? Багато відомостей, отриманих методом спостереження, засвідчують, що очікування педагогів щодо вихованців часто бувають неадекватними, що негативно відбивається на їхній успішності. Важливо враховувати також результати дослідження про те, що наявність у викладача позитивної «Я-концепції» сприятливо позначається не лише на його поведінці в аудиторії, але й на успішності студентів, які спілкуються з людиною, впевненою в їхніх можливостях, і починають проявляти свої здібності повніше, набувають відчуття власної цінності. Сприятливі якості викладача надають усьому процесу навчання продуктивний імпульс (Р. Берне).

Важливим чинником успішності студента є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється у стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, швидкість реагування, точність запам'ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати сту-дентам право вибору форми самостійної навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до окреслювання обсягу самостійних навчальних завдань.

Наздоганяти тих, хто спереду,

а не чекати тих, хто позаду.

Аристотель

Успішність студентів визначається не лише рівнем організації навчального процесу у вищій школі, а й наявністю сформованих у студентів

 


необхідних навчальних дій і операцій. До причин неуспішності студентів можна додати такі:

• недооцінка значущості теоретичних знань;

• неволодіння раціональними методами пізнання;

• несформованість операцій мислення;

• прагматична спрямованість на близьку мету (отримати залік, скласти іспит тощо).

Усе це шкодить розвитку творчих здібностей студента, знижує рівень засвоєння наукового змісту вищої освіти («Довге дихання науки змінюється на коротке дихання діловитості...»). Звідси в частини студентів формальне ставлення до оволодіння науковими методами навчальної роботи. У засвоєнні наукової інформації в них переважає репродуктивна, короткочасна пам'ять (із пропуском суттєвої інформації). Знижується факт прирощування знань до індивідуального досвіду, що є показником псевдоосвіти.

Серед психологічних причин неуспішності студентів є такі їхні особистісні якості:

- низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій;

- недисциплінованість і неорганізованість;

- несистематична самостійна робота, що знижує її ефективність;

- лінощі, пасування перед труднощами;

- емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;

- відсутність самоідентифікації з роллю «студент»;

- наявність прогалин у знаннях;

- надання переваги відпочинку, веселощам тощо.

Причинами неуспішності студентів можуть бути ще й такі:

1) Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтома, неякісне харчування, несприятливі екологічні умови, недостатня рухова активність та ін.), слабкий тип ВНД, порушення зору, слуху та артикуляції, мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).

2) Педагогічні причини: низька інтенсивність навчально-професійної діяльності («від сесії до сесії»), низька її ефективність (невміння вчити ся самостійно), пропуски занять, відсутність індивідуального, диференційованого підходу і контролю з боку викладачів, незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.

Шляхи усунення причин неуспішності студентів:

І) Перевести опанування знаннями у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної навчальної роботи систематичним педагогічним контролем і оцінкою її результатів.

 


2) Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завжди індивідуальне, воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить основу для об'єктивної творчості (В.Т. Кудрявцев).

3) Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирішувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педагогічного процесу - це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не обмежувати цим себе, не втрачати можливості розвитку своїх потенційних сил (а то буде псевдоосвіта замість самоосвіти). Найголовніше - не протиставляти себе відкрито освітній системі, а самому додавати те, що вона дати не може (І.В. Вачков).

Принципи побудови програми самонавчання студентів:

1) Оптимальне співвідношення процесів розвитку і саморозвитку. Кожен студент навчається за допомогою придатних для нього засобів, виробляючи індивідуальний стиль навчально-професійної діяльності.

2) Розвиток творчості студентів на всіх етапах професійного навчання. Проблемні творчі завдання є джерелом нових знань і реалізації потенційних можливостей кожного студента. Формування у студентів настанови на глибоке проникнення в сутність предмета сприяє досягненню не тільки близької мети навчання, а й віддаленої, пов'язаної з майбутньою професійною діяльністю.

3) Індивідуальні риси особистості розвиваються лише завдяки само стійному виконанню завдань, які студент ставить перед собою. Важливо вчасно коригувати план, ускладнювати завдання. Тільки таким чином у кожного студента формуються індивідуально-розумові здібності та воля.

4) Не менш важливо розвивати рефлексивний досвід студента, який забезпечує усвідомлення та перетворення особистісного досвіду шляхом його переосмислення, пропонувати шляхи його вдосконалення.

5) У зміст професійного навчання з будь-якої спеціальності треба включати психолого-педагогічні знання про критерії та показники сформованості знань і вмінь студентів. Це має значення для розвитку в них самоконтролю, самооцінки якості засвоєння навчального матеріалу.

6) Рекомендувати студентам відпрацьовувати свій індивідуальний стиль організації самостійної навчальної роботи. Успіхів можна досягти різними засобами, проте головний предмет уваги студента - він сам як індивідуальність. Важливо допомагати йому усвідомлювати себе в ролі суб'єкта навчально-професійної діяльності. Уміння, яке не вбудовано у процес розвитку особистості, має дезінтеграційний вплив, а то й спотворює розвиток особистості студента. «Знання без виховання - меч у руках божевільного» (Д.І. Менделєєв).

 


Це стратегічні принципи організації навчально-професійної діяльності студентів, які спрямовані на створення оптимальних умов для підвищення якості професійного навчання та розвитку особистості майбутнього фахівця.

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтувати, чому навчально-професійна діяльність є провідною діяльністю в студентському віці? Які зміни в структурі особистості студента відбуваються під її впливом?

2. Коли студент стає суб'єктом власної навчальної діяльності? Чи кожен студент є суб'єктом цієї діяльності? Довести, що суб'єктність у навчально-професійній діяльності є рефлексією власних самозмін, готовністю до них.

3. Який зміст поняття «вміння вчитися»? Які дії студента характеризують його вміння вчитися самостійно? Дайте поради Вашим майбутнім студентам щодо забезпечення ефективного учіння.

4. Які причини неуспішності студентів і шляхи їх подолання?

5. Які можливості для розвитку самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання? Доведіть, що «навчатися і не розмірковувати над вивченим - даремно витрачати час, розмірковувати не навчаючись - згубно» (Конфуцій).

6. Чи можна поставити рівність між творчістю і мисленням? Що заважає студентам розвивати творчий потенціал?

7. У чому полягає особистісний аспект пізнання? Розкрийте складники інтелектуальної ініціативи, інтелектуальної компетентності, інтелектуальної творчості, інтелектуальної саморегуляції.

8. Організовуючи навчання, викладач мусить насамперед забезпечити мету чи мотив? Чому?

9. Які мотиви сприяють успішному навчанню студента? Чи можуть мотиви обов'язку (зобов'язання) у навчанні не тільки раціонально, але й емоційно стати сильнішими порівняно з тими, які їм протидіяли?

10. Чим відрізняється засвоєння матеріалу від його запам'ятовування? Порівняти «знання-інформацію» та «наукові знання - життєві знання».

11. Нині вчені вважають, що найкращим засобом засвоєння знання є не прослуховування лекції, а опрацювання друкованої сторінки. Ваша думка щодо цього.

12. Чи згідні Ви з оцінкою навчально-професійної діяльності студента як процесу саморозвитку, самовиховання?

Література

Аврамчук Л.А. Формування активної пізнавальної діяльності студентів // Педагогіка і психологія. — 1997. — №3. — С. 122-125.

 


Барашева Д. Заповнення простору «психо-соціального мораторію» у процесі навчання студентів // Соціальна психологія: Український науковий журнал. - 2006. - №3. - С. 162-172.

Білецька С.Л. Мотивація навчання як важливий фактор пізнавальної активності студентів // Педагогічний процес: теорія і практика. - 2004. -Вип. 2.-С. 310-315.

Богоявленская Д.Б. К вопросу о дивергентном мьішлении / Д.Б. Бого-явленская, И.А. Сусоколова // Психологическая наука и образование. -2006. -№1.-С. 85-95.

Бугрименко А.Г. Внутренняя и внешняяя учебная мотивация у сту-дентов педагогического вуза // Психологическая наука и образование. -2006. - №4. -С. 51-60.

Буряк В. Умови та засоби самоосвіти студентів // Вища освіта. -

2002. - №6.-С. 18-22.

Гусєва Т.П. Психологічні засоби розвитку креативності майбутніх учи-телів філологічного профілю: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. — К., 2006. — 22 с.

Давидюк Н.М. Психологічні умови активізації творчої навчально-піз-навальної діяльності студентів у процесі вивчення психологічних дис-циплін: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К., 2002. - 20 с

Дружинин В.Н. Психология творчества // Психологический жур-нал. - 2005. -Т.26, №5. - С. 101-109.

Заика Е.В. Психологические вопросьі организации самостоятельной работьі студентов // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. -№5.-С. 3-19; №6.-С. 21-32.

Зайцева І.В. Мотивація учіння студентів: Монографія. - Ірпінь,

2000.-191с.

Занюк С.С. Психологічні закономірності керування мотивацією учін-ня студентської молоді: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2004. - 20 с.

Зарубінська І.Б. Синдром набутої безпорадності та його профілактика в студентів у процесі викладання іноземної мови // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2005. - № 2. - С. 42-48.

Зинченко В.П. Готовность к мьісли // Вопросьі психологии. — 2005. —

№4. - С. 63-75.

Зинченко В.П. Наука о мьішлении // Психологическая наука и образо-вание. - 2001. - №4. - С. 5-18; 2002. -№1. - С. 5-18.

Зинченко В.П. Таинство творческого озарения: (К 100-летию Б.М. Ке-дрова) // Вопросьі психологии. - 2004. - №5. - С. 96-120.

Зорин С.С. Формирование творческого потенциала у школьников и студентов // Мир образования. - 2005. - №1. - С. 142-148.

 


1 86

Зубалій Н.П. Психологічний аналіз структури позитивного ставлення до учіння студентів // Наук, записки: 36. наук. Праць. - К.: НПУ, 2001. -Вип. 40.-С. 221-223.

Изюмова С.А. Влияние индивидуально-психологических особеннос-тей на обучаемость студентов / С.А. Изюмова, Е.В. Чмьіхова // Иннова-ции в образовании. - 2001. - №2. - С. 54-63.

Казначеева С.Н. Студенческий возраст и организация познавательной активности студентов // Вьісшее образование сегодня. — 2006. — №12. — С.46.

Кудрявцев А. С. Что значит грамотно мислить // Инновации в образовании. - 2003. - №4. - С. 32-37.

Кудрявцев В. Т. Предпосьілки личностного роста в развивающем образовании / В.Т. Кудрявцев, Г.К. Уразалиева // Вопросьі психологии. -2005. - №4.-С. 52-62.

Кукуленко-Лук'янець І.В. Психологічні засади особистісно-креатив-ного підходу в навчанні студентів університету (на матеріалі іноземної мови): Автореф. лис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. — К., 2003. — 22 с.

Лапкин М.М. Мотивация учебной деятельности и успешность обуче-ния студентов вузов / М.М. Лапкин, Н.В. Яковлева // Психологический журнал. - 1996. - №4. - С. 134-140.

ЛукинаВ.С. Исследование мотивации професіонального развития // Вопросьі психологии. - 2004. - №5. - С. 25-33.

Лушин П.В. Самостоятельная работа студентов, или так близка евро-пейская перспектива: «Голографические тестьі» для проблематизации // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №2. - С. 19-23.

Макаренко Н.В. Связь индивидуальньїх психофизиологических свойств с успешностью обучения в вузе / Н.В. Макаренко, В.И. Воронов-ская, В.М. Панченко // Психологический журнал. - 1991. - Т.12, №6. -С. 98-104.

Матюшкин А.М. Психологические предпосьілки творческого мьіш-ления // Мир психологии. - 2001. - №1(25). - С. 128-140.

Мойсеєнко Л.А. Психологія творчого математичного мислення студентів: Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2005. - 37 с.

Мостова І. Першокурснику: поради психолога. - К.: Тандем, 2000. -76 с.

Напрасна О.Б. Індивідуально-психологічні особливості когнітив-но-стильових характеристик навчальної діяльності студентів: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2004. - 20 с.

Микитина Г.В. Формирование творческих умений в процессе про-фессионального обучения / Г.В. Никитина, В.Н. Романенко. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1992. - 268 с.

 


Подтикан І.В. Особливості формування мотиваційної сфери студента // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №9. - С. 29-36; №10. -С. 41-44.

Рєзнік Т.1. Психологічний зміст труднощів у навчанні студентів-першокурсників // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. -№1.-С. 1-3.

Роджерс К. Свобода учиться / К. Роджерс, Д. Фрейберг.- М.: Смьісл, 2002.- 527 с.

Ротенберг В.С. Мозг. Обучение. Здоровье. Серия: Психологическая наука- школе / В.С. Ротенберг, С.М. Бондаренко.- М.: Просвещение, 1989.-239 с.

Рупняк Д.М. Навчальна діяльність студента в умовах особистісно орієнтованого навчання // Педагогіка і психологія професійної освіти. -2005. - №5.-С. 15-24.

Рябченко В. Деякі концептуальні проблеми навчання і виховання студентів у сучасних вищих навчальних закладах України // Вища освіта України. - 2005. - №3. - С. 40-44.

Селшанов В.И. Взаимосвязь воли и самоконтроля в учебной деятельности студентов / В.И. Селиванов, С.А. Гаврилина // Психологический журнал. - 1991. - Т. 12, №5. - С. 44-50.

Смирнов С.Д. Секрети хорошей и плохой учебьі студентов // Психо-логия в вузе. - 2003. - №4. - С. 3-22.

Спасений А.С. Структураудовлетворенностиучебой студентами вуза // Инновации в образовании. - 2001. - №1. - С. 50-59.

Тарева Е.Г. Технология формирования у студентов рационального стиля учебной деятельности // Инновации в образовании. - 2001. - №6. -С. 75-87.

Тимошенко В.М. Психологічні особливості формування мотивації досягнення майбутніх учителів (на матеріалі вивчення іноземної мови): Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Дра-гоманова. - К., 2001. - 21 с

Туркот Т.І., Осадчук І.В. Технологія самостійної роботи студентів, що зберігає їхнє здоров'я (з досвіду роботи) // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 3. - С. 65-73.

Утлик З.П. Умение учиться // Инновации в образовании. - 2004. -№1.-С. 104-112.

Цукерман Г.А. Установка на поиск как развивающий зффект учебной деятельности / Г.А. Цукерман, А.Л. Венгер // Вопросьі психологии. -2007.-№3.-С.30-41.

Шайдур І. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів // Рідна школа. - 2000. - №3. - С. 54-55.

Шрагина Л.И. Повьішение зффективности усвоения научньїх понятий при изучении психологии // Практична психологія та соціальна робота.-2006.-№1.-С. 21-22.

 


Гідне виконання своїх професійних обов'язків вимагає від викладача взяти відповідальність також за виховання особистості майбутнього фахівця змістом науки і конкретного навчального предмета, засобами педагогічного співробітництва і педагогічного спілкування.

Велич народу, його внесок в історію

людства визначається не могутністю

держави, не розвитком економіки,

а духовною культурою.

М.О. Бердяєв, російський філософ

Односторонній спеціаліст — це або

грубий емпірик, або вчений шарлатан.

М.І. Пирогов, український медик і педагог

Проблема виховання майбутнього фахівця з вищою освітою набуває зараз особливої актуальності і гостроти. Річ у тім, що технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу, наслідком чого є загострення глобальних проблем людства: небезпека екологічної катастрофи, загроза світової атомної війни, поширення міжнародного тероризму та ін.

Сьогодні пріоритетом розвитку суспільства повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної (Ното Заріет) до людини моральної, духовної (Ното Могаііз). Тому зараз метою виховання молодої людини в усьому світі стає її духовне зростання, моральне становлення, культурне збагачення. Так, наприклад, у системі освіти Японії взято курс на моральне виховання молоді, виховання в неї творчості, обов'язку і відповідальності. Американська система освіти ставить своїм завданням виховати в молоді навички соціальної поведінки, компетентності, емоційної гнучкості.

В Європі 2005 рік був проголошений роком громадянської освіти, яка спрямована на виховання демократичної громадянської грамотності (політичної, правової, економічної та соціальної). Ця грамотність

 


передбачає три елементи засвоєння: І) знання - розуміння; 2) уміння - навички; 3) настанови - цінності.

У зв'язку з цим згадаємо, що криза освіти в усіх країнах виявляється у втраті людиною духовності, смислових настанов, у розмитості в свідомості молоді поняття громадянського обов'язку, патріотизму й соціальної відповідальності. Кризовий стан сучасної освіти в Україні посилюється також дуже нестабільним політичним і соціально-економічним життям, нестійким і суперечливим соціальним середовищем, руйнуванням багатьох соціальних і міжособистісних зв'язків, різким падінням рівня культури, моральності, духовності та ін.

Соціальні орієнтири багатьох людей звернені в бік ненаситного матеріального збагачення на шкоду справжніх цінностей і знань. Зрозуміло, що ці сторони життя, як і інші чинники, також впливають на результати виховання. Тому й поставлено завдання запроваджувати в мережі освіти гуманістичну виховну традицію - демократичну, відкриту, але з системою самоуправління і саморегулювання.

Життєві смисли людини можуть бути знайдені в культурі. Культура складається зі знань, вірувань, моральності, мистецтва, законів, звичаїв, що засвоює людина як член певного суспільства. Культура - це та сфера людської діяльності, яка з прадавніх часів поєднувала людей, консолідувала народи, допомагала краще зрозуміти один одного. Для неї не існує ніяких меж, бо її ідеї універсальні. Історична особливість сьогодення полягає в зростанні культурного взаєморозуміння між народами та окремими людьми, що веде до взаємного духовного відкриття і взаємопроникнення культур, діалогу між ними, взаємозбагачення загальнолюдськими цінностями за умови збереження і розвитку національної самобутності. У зв'язку з цим сучасну виховну систему потрібно розглядати як школу діалогу культур.

Вимоги соціуму до освіченої, духовно багатої людини як особистості зумовлюються його історичним розвитком, їх висвітлюють в усній народній творчості, у висловлюваннях філософів, митців, громадських діячів та ін. Так, наприклад, наприкінці XIX століття І. Франко, звертаючись до тих, у кого «серце чистеє, руки сильнії, думка чесная», наставляв:

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні ~ змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв'язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також храмом високої культури. ВНЗ повинен не лише прищеплювати майбутнім фахівцям ґрунтовні професійні знання, уміння

 


І навички, а й формувати в них висококультурну, гуманну і моральну особистість, удосконалювати громадянські якості, вчити цивілізованим формам спілкування і вмінню жити в швидкоплинному світі в атмосфері злагоди та толерантності, розвивати здібність засвоювати нові інформаційні технології, приймати ефективні рішення і всім цим підтримувати свою конкурентоспроможність на сучасному ринку праці.

Проте дискретність людського мислення, значна диференціація і спеціалізація наукового знання, технологізація життєдіяльності сучасної людини свідчать про нестійкість культурної системи, її поліфункціональний характер. Тому зараз й поставлено завдання залучення молоді до культури шляхом гуманізації освіти.

У Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадянські якості. Виховні завдання визначено також «Національною доктриною розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Головним системоутворювальним чинником виконання цих завдань є навчальний процес, який розвиває соціальні якості і моральність особистості. Виховання через навчальний процес робить розвиток особистості студента цілеспрямованим і конкретним, обмежує стихійний вплив середовища. Найбільш людськими є потреба свободи і почуття безпеки, право на щастя й вільний вибір, понад усе зберегти гідність. У зв'язку з цим цілісний педагогічний процес має орієнтуватися на духовне оновлення особистості майбутнього фахівця, на розвиток внутрішньої свободи, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об 'єктивної самооцінки, до саморегуляції.

Проте є деяка відмінність у ролі професійного навчання та виховання у становленні особистості майбутнього фахівця:

1. Професійне навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності студента, формує в нього професійні знання, уміння і навички. Виховання ж вироблює ставлення, смисли навчально-професійної діяльності. Якщо професійне навчання студента не спирається на смисли майбутньої його професійної діяльності, які повинні бути сформовані вихованням, то воно малоефективне у становленні особистості майбутнього фахівця.

2. Для професійного навчання студентів деякою мірою притаманні також примуси (наприклад, «Якщо отримаєш «незадовільно», не буде


стипендії або не одержиш диплом»), має місце навіть суперництво {«Я > ж не гірший за інших»). У вихованні ж повинні діяти й діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати позитивну оцінку) — не обов'язково означає любити цей предмет; не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) — не є завжди проявом поваги до викладача як людини.

3. У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г.С. Кос-тюк). У зв'язку з цим виникають запитання: Як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості майбутнього фахівця? Яка мета, завдання та зміст виховання студентської молоді?

Оце і є бути щасливим —

знайти самого себе.

Григорій Сковорода,

український філософ

Душа — єдина на землі держава,

де є свобода чиста, як озон.

Кордон душі проходить над світами,

а там нема демаркаційних зон.

Ліна Костенко, українська поетеса

Завданням вищої школи є забезпечення тісного зв'язку професійного навчання й морального виховання студентів, підготовка майбутніх фахівців до виконання соціальних функцій у нових умовах розвитку суспільства.

Виховання в широкому значенні слова - процес і результат засвоєння та активного відтворення соціальними суб'єктами (учнями, студентами) соціокультурного досвіду, моральних норм і цінностей унаслідок взаємодії з соціальним середовищем. Сутність виховання полягає в цілеспрямованій, організованій взаємодії його учасників, що забезпечує ефективне вирішення соціальних завдань із підготовки молодого покоління до само-стійної трудової діяльності. Результатом виховання є засвоєння молоддю соціальних (духовних) цінностей, моральних, етичних і естетичних уявлень. Виховання у вузькому смислі - процес цілеспрямованого і систематичного впливу одного суб'єкта виховання (педагога, викладача) на іншого суб'єкта (вихованця, студента), щоб набути останнім якостей, які відповідають виховній меті й завданням.

На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розумінні, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього

 


фахівця (педагога, психолога, інженера та ін.) і виховання високоморальної, толерантної особистості з високими громадянськими якостями.

Виховання як засіб і процес формування особистості надзвичайно важливе для суспільства, оскільки сполучає його минуле, сучасне й майбутнє, передаючи духовні надбання від одного покоління до іншого. Процес виховання працює насамперед на майбутнє нації, суспільства і людини, є важливим засобом збереження національної ідентичності й самобутності поколінь. Я.А. Коменський зазначав: «Зневага до виховання є загибеллю людей, родин, держав і всього світу».

Зараз у педагогічному процесі вищої школи потрібно посилити увагу на розвитку не тільки інтелектуального, а й морального і культурного потенціалу особистості, допомогти студентові зрозуміти самого себе, мотиви своєї поведінки, правильно визначити свої життєві позиції, реалізувати творчі можливості у своєму майбутньому житті і праці. «Завдання не лише передавати знання, але й вигострювати совість (а це результат виховання). Совість — це орган сенсу життя і діяльності особистості» (В. Франки).

Важливим завданням є формування у студентів високої поваги до правової культури, до Конституції України, до принципів і норм цивілізованого демократичного суспільства. Проте, на жаль, зараз існує невиправдана автономність навчання і виховання. Для забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку особистості майбутнього фахівця має змінитися освітня парадигма вищої школи, яку образно можна сформулювати так: «Від освіти для екзамену до освіти для формування особистості майбутнього фахівця».

Зростає загальнонаціональна роль вищої школи як важливого соціального інституту суспільства, що готує покоління інтелігенції, яка відповідає за успадкування не тільки наукових знань, національно-культурних цінностей і моральних норм, але й за виведення української держави з кризи, щоб вона посіла гідне місце у європейській і світовій демократичній спільноті. Тому й треба вчити студентів гуманізму і моральності, інакше суспільство ніколи не позбавиться від безвідповідальних фахівців, яким бракує не лише професійних знань і умінь, а й моральності.

Зараз під наглядом органів управління освітою перебуває лише навчальний процес, але треба негайно взяти під суспільний і державний контроль також виховання дітей і молоді. Звичайно, контролювати якість виховання важче, бо його результати виявляються не відразу, протяжні в часі, їх не можна перевірити екзаменом або тестуванням. Вони дають про себе знати в неконтрольованих ситуаціях протягом усього життя. Проте якщо освіта програє боротьбу за моральну і духовну культуру людини, програє суспільство загалом.

 


Єдність навчання і виховання студентів може забезпечити лише грамотно організований процес навчання. Нагадаємо, що реалізувати цю єдність ускладнює суперечливість між навчанням і вихованням (навчання - це набування студентом знань, умінь і навичок, які перевіряємо на екзаменах, а виховання - це формування мотиваційної сфери його особистості, набування смислів життя і діяльності). Виникає питання, як вирішувати виховні завдання у процесі організації навчально-професійної діяльності студентів?

Пригадаємо, що навчальна діяльність має три блоки:

1-ий блок - операційно-дійовий - це система цілей, дій і операцій, забезпечення яких формує професійні знання, уміння і навички.

2-ий блок - спонукальна сила діяльності - це двигун діяльності, який забезпечує діяльність енергією; це потреби, інтереси, настанови - мотиви діяльності.

3-ій блок - міжособистісні та ділові взаємини викладача і студента (педагогічна взаємодія), формою реалізації яких є професійно-педагогічне спілкування.

Результатом забезпечення цих блоків у єдності є те, що студент як суб'єкт навчально-професійної діяльності здобуває не тільки певний рівень професійної і методичної підготовки, а й розвиває свої інтелектуальні й професійні здібності, досягає духовної й моральної вихованості, одержує систему світоглядних настанов і професійну компетентність, які спричинюють ставлення до своєї майбутньої професії, життєву і професійну позицію. Зміни, що відбуваються в одному з блоків (у позитивному або негативному відношенні) закономірно викликають зміни у двох інших блоках, що і зумовлюватиме кінцевий результат навчання студента та його виховне значення.

У «Державній програмі розвитку освіти в Україні на 2005-2010 рр.» визначено такі навчально-виховні завдання:

1) Формувати духовно багату, творчу молодь із національною свідомістю, патріотичними почуттями.

2) Виховувати високу самосвідомість, яка зорієнтована на вічні людські цінності,- що переведені у власні переконання і життєві принципи.

3) Виховувати активне неприйняття зла (хамства, вульгарності, фальші), виховувати прагнення жити чесно і відповідально.

4) Формувати активну громадянську позицію, здатність до соціальної творчості.

Щоб ці завдання конкретизувати, звернемося до основних педагогічних принципів виховання студентів і розкриємо їхній психологічний зміст:

1-ий принцип - демократизація освіти, створення передумов для розвитку активності, ініціативи, творчості і педагогів, і студентів для їхньої взаємозацікавленої педагогічної взаємодії;

 


2-ий принцип - гуманізація, посилення уваги до особистості кожного студента як вищої соціальної цінності суспільства, настанова на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізичними якостями;

3-ій принцип — єдність національного і загальнолюдського у змісті виховання.

Проголошення принципу демократизації в суспільстві означає свободу. Згадаємо слова з Гімну України: «Душу п тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми браття козацького роду...». Проте свободу можна розглядати тільки в системі соціальних цінностей і норм буття: «Свобода без ідеалів приносить набагато більше шкоди, ніж користі» (Артуро Граф); «Тільки дурні називають свавілля свободою» (Публій Кор-нелій Тацит); «Найбільший плід обмеження бажань - свобода» (Епікур); «Свобода і розпуста - два абсолютно протилежні поняття» (Квінтілі-ан); «Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість людей боїться свободи» (Дж. Бернард Шоу). Філософ О. Ільїн так розгортає цю думку: свобода віри не є свобода фанатизму; свобода совісті не є свобода від совісті; свобода любові не є свобода і право на розпусту; свобода творчості не є свобода ліні і безвідповідальності; свобода переконань не є свобода безпринципності та ін.

Наведемо ще деякі висловлювання з преси: «Демократія — свобода висловлювання, а не поведінки. Проте навіть свободу слова плутають зі свободою вербальної агресії, безтактністю, критиканством...» (Ю. Соломій, артист); «Демократія — не бордель. Свобода — не значить анархія...Свободу волевиявлення не можна ототожнювати зі свободою насильства, прояву жорстокості, свавілля тощо» (Ю. Темірканов, диригент); «Демократія без цінностей - порожня оболонка» (Н. Народницька, журналіст); демократія - не «що хочу, те й роблю!», бо вона перетворюється в «безумство гибельной свободи» (О. Пушкін), «у свавілля» (Ф. Достоєвський).

Демократія в освіті (за К. Роджерсом) - це вибір і відповідальність, це внутрішня свобода обирати свій власний шлях відповідно до свого потенціалу, але це також обґрунтованість і рішучість здійснюваного вибору.

Свободу у виховному сенсі доцільно інтерпретувати як владу над собою, над своєю діяльністю, перетворення діяльності в самодіяльність, як вільний акт, мотивом якого є усвідомлення влади над собою («Ямушу це зробити...» або «Я не повинна...». Це і є внутрішня свобода, що сприяє гармонійному розгортанню можливостей людини.

Психологічним механізмом внутрішньої свободи є воля. «Шлях до свободи лежить через власну волю» (Василь Стус). Вищим рівнем її розвитку є післядовільність, коли немає самопримусу, боротьби мотивів.

 


Післядовільність можлива при гармонійній структурі особистості: переконань, ідеалів, вищих почуттів (прийняв рішення і ніщо не заважає його реалізувати).

Таким чином, демократизація вищої освіти не означає, що студент має абсолютну свободу і не має ніяких обов'язків перед державою, суспільством, родиною і навіть перед самим собою.

Почуття внутрішньої свободи пов'язане з почуттям власної гідності, самоцінності. Самоцінність — це наскільки людина вважає себе гідною поваги (а не уваги!) людей навколо. Приниження власної гідності (будь ким!) повинно сприйматися боляче: «Страх - негативна емоція. Але є єдиний позитивний страх - страх втратити почуття власної гідності» (Чингіз-хан); «Гідність потрібно зберігати до кінця» (Марія Антуанетта).

Отже, свобода дає нам право вирішувати власні проблеми. Водночас вона вимагає від нас і певних духовних зусиль. Чи легко докладати власні зусилля за почуттям «Мушу!»? Ні, а тому дехто перекладає право свободи вибору на інших, і відповідальність за цей вибір покладають на людей навколо (очікують, наприклад, від них «поради»), знімають із себе будь-яку відповідальність.

Свобода волі дає можливість людині бути вільною у своїх учинках. Це функціональне утворення, специфіка якого - нерозривний зв'язок між інтелектом та афектом.

Виміром справжньої внутрішньої свободи є моральна духовна творчість. Вона допомагає перетворити етичні приписи у власний морально-розвивальний потенціал. Моральне зростання особистості відбувається як власний саморозвиток. Від міри самостійних пошукових зусиль людини залежить значущість і стійкість результатів пошуку смислу свого життя.

Смисл життя - цілісне уявлення особистості про власне призначення, вищу мету, про життєво важливі і особистісно значущі цінності. Результати останніх досліджень (О.Г. Богдан) засвідчують, що 45% опитуваних студентів не змогли назвати жодного показника смислу свого життя. Виявлені такі показники смислу життя людини:

• присутність у її свідомості ідеалу (у формі конкретної особи або узагальненого образу) для співвіднесення з ним свого «Я»;

* усвідомлення іншої людини як абсолютної цінності;

• зверненість до моральних категорій у ситуації життєвого вибору;

* наявність мети, яка охоплює все життя.

Таким чином, внутрішня свобода полягає в обґрунтованості й рішучості здійснюваного вибору і відповідальності за його виконання. Завдання викладача - надавати кваліфіковану психологічну допомогу студентам, які опинилися у складній ситуації вибору, і сприяти здійсненню повноцінних життєвих виборів. Це також передбачає самостійний пошук

 


поведінкового сценарію, який повинен здійснюватися людиною на вищих моральних засадах. На підставі сказаного можна зробити такі висновки:

• Виховання студентів на основі принципу свободи повинно бути пріоритетним, адже насильство, диктат не сумісні з досягненням духовно-розвивальних цілей сучасної вищої освіти.

• Особистість майбутнього фахівця формується в боротьбі з собою. Зовнішні обмеження повинні розвивати здатність до самообмеження. Інакше - лаксація, вибух, протест, відхиляння будь-яких заборон.

• Кінцева мета виховання студентів: навчити молоду людину переборювати саму себе, володіти своїми пристрастями, самому обирати свій життєвий шлях, вирішувати та нести відповідальність за свій вибір. «Ми не одні у світі, і хоч би що ми робили, ми несемо відповідальність перед іншими за все, що відбувається» (Габрієль Оноре Марсель).

Другий педагогічний принцип - гуманізація освіти - це система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти й технології навчання, орієнтованих на вдосконалення особистості; це умова вирішення глобальних проблем сучасного людства. Гуманізація освіти передбачає формування нового гуманістичного світогляду особистості. Це шлях до вдосконалення культурного, духовного образу людини, тобто її вміння жити в суспільстві за моральними нормами, розвивати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість. Тобто гуманізація освіти — це перехід від технократичної моделі освіти до освіти культурнодетермінованої. Це зверненість до екзистенційних категорій особистості, серед яких є і проблема вибору та відповідальності, і проблема спілкування та любові, і проблема смислу життя та цінностей. У зв'язку з цим завданням гуманістичної психології є вивчення не тільки душевної, а й духовної природи людини, наповнення її конкретним змістом. У сучасному науковому психологічному описі людини мають бути духовні, душевні і тілесні характеристики.

Поняття духовний від слова «дух». У гегелівській традиції онтологія духу як суспільної форми свідомості зафіксована у традиціях, мові, мистецтві, релігії, народній пам'яті та в нормах стосунків «Я - Ти». Категорія «дух», його смислове наповнення стає визначальним для побудови інтегративного вчення про людину.

Дух є психологічною організацією людини. Якості і властивості духу «нової» людини визначаються не зовнішньою нормативністю, а внутрішнім, природним, моральним законом - совістю. Набуваючи здібності до любові, лагідності, чистоти, дух стає основним регулятором людської діяльності й поведінки. Його єдина заповідь - полюби — у процесі ідентифікації з образом нової людини інтеріоризується у внутрішній закон, який дає підстави для довільної і відповідальної людської поведінки.

 


Дух головний над душею, а душа керує тілом. Духу властива вища здібність видіння, якому доступні всі внутрішні таємниці людини, яке може вирішити питання про сутнісне призначення людини, розкривши справжній зміст смислу життя. Природа духу у внутрішній свободі та волі. Зламати дух - позбавити людину внутрішньої свободи та волі. «Де воля спить, її ще й приколишуть» (Ліна Костенко).

Дух покликаний животворити людину, давати життєву силу, оживлювати серце тощо. Сьогодні багато вчених (В.Ю. Тихоплав, Г.Н. Дульнєв, В.Л. Обухов, М.К. Мамардашвілі та ін.) об'єктивний дух розглядають як вищу психічну силу. Суб 'єктивний дух інтегрує свідомість кожної людини з об'єктивним духом, з абсолютним знанням. Суб'єктивний дух розглядають як згусток психічної енергії, як силу самовизначення, як поривання до кращого. Дух визначає мету і призначення людського існування - нескінченне удосконалення, примноження духовних якостей. Дух покликаний наповнювати людину життєвими силами, надавати життєву енергію. Дух є носієм совісті, і тільки він розкриває людині справжній смисл життя. «Найгірша хвороба - хворіти духом» (Григорій Сковорода).

Усі релігії світу ототожнюють об'єктивний дух з Богом. У старозаповітній концепції людини суб'єктивний (людський) дух має як загальні (онтологічні) характеристики, так і психологічні, які розкриваються через відносини людини і Бога, і які набувають конкретне визначення в етичних нормах (заповідях), які встановлені для людини Богом.

Предметом роздумів над суттю духу можуть бути такі вислови: сильні духом, духовна щедрість, духовна близькість, духовний відбиток на обличчі, духовна краса, духовне спілкування, непохитний духом, енергія духу, духовна жадоба, духовний злет, духовний спадок, духовне натхнення, а також: занепад духом, духовна убогість, духовне насильство, духовна слабкість, духовне варварство, духовна спокуса, духовне рабство, духовна порожнеча, духовна смерть, духовний маразм, бездуховність та ін.

З духом, як вищою силою, контактує душа, яка має функцію оживлення тіла світом почуттів. «Душа є більше там, де любить, ніж там, де живе» (Григорій Кониський). Учені стверджують, що емоційний інтелект (Д. Голман) важливіший для людини в її контактах з іншими людьми, ніж коефіцієнт інтелекту ІСч Навіть для кар'єри емоційний інтелект фахівця важить більше, ніж технічна компетентність. Розвиток емоційно-го інтелекту студентів є складником їхнього професійного становлення. Коефіцієнтом емоційного душевного розвитку є здібність людини до саморегулювання, до ефективного спілкування з іншими, що виявляється в таких уміннях:

- розуміти себе і свій настрій;

- регулювати свій емоційний стан;

- надихати себе при досягненні мети;

 


- розпізнавати настрій іншої людини;

— чуйно відчувати потреби та бажання людей навколо.

Таким чином, духовність - це зверненість до духовної близькості людей і моральних соціальних цінностей, занурення в досягнення цивілізації і національну культуру. Духовність виявляється також у здібності відчувати себе відповідальним за свої дії та поведінку, за свою сім'ю і родину, за Україну та долю людства загалом.

Духовність — це пристрасна самовіддача і творчість в ім'я вищих смислів. Як результат цього, особистість стає автентичною та конгруентною, люди навколо стають більш самодостатніми, спільноти — такими, які саморозвиваються, а взаємодія зі світом стає благородно людською. Духовність особистості проявляється у спонтанному служінні світу, який також осягається як спонтанний, є гармонією переживання людської і світової спонтанності. Духовна особистість не може ґвалтувати себе, іншу людину, спільноту і світ. Вона прагне, щоб усі названі сутності розвивалися творчо, вільно і були результативними (О.П. Колісник).

Розуміння сенсу життя — головне завдання духовного розвитку людини. Показники духовності людини (за М.Й. Боришевським):

• життєствердна поведінка;

• позитивне сприйняття себе та іншого;

• притаманність оптимістичної гіпотези;

• широке поле ціннісних орієнтацій;

• знаходження щастя в різних проявах життя;

• естетичний розвиток, здібність розрізняти красиве й потворне;

• наявність екологічних цінностей (але не лише захоплюватися природою, а й ніколи не робити їй зло), валеологічних цінностей (дбати про своє психофізіологічне здоров'я);

• високодуховною не може бути непатріотична людина, яка не шанує своїх батьків і рідну мову, культуру і традиції свого народу.

Таким чином, духовність визначає багатство внутрішнього світу особистості, розвиток інтелектуальних і емоційних її запитів. Духовність людини конкретно виявляється в її цінностях. Цінність — це те, що людина цінує" (предмети і явища соціального життя, які є благом для людини і відповідають її потребам, ідеалам). Цінність не тотожна ціні!

Є цінності периферійні, які з віком людини змінюються (цінності дошкільника відрізняються від цінностей юнака), і є цінності базові, які залишаються на все життя людини (батьки, родина, діти та ін.). Є також цінності, які визнаються цілим народом, громадою, суспільством, — це абсолютні цінності, загальнолюдські, вічні (Віра, Надія, Любов та ін.).

Вибіркове ставлення людини до матеріальних і духовних цінностей як системи настанов, переконань, що виявляються в її поведінці, визначають як її ціннісні орієнтації. Це більш-менш стійке ставлення людини

 


до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які вона розглядає як предмети, цілі або засоби для задоволення потреб своєї життєдіяльності. Ціннісні орієнтації дають можливість людині свідомо визначати й оцінювати своє місце в часі й просторі природного і соціального середовища, обирати стиль поведінки, базуючись на особистісному досвіді й відповідно до конкретних умов життєвої ситуації. Вони відображають факт приєднання суб'єкта до соціальних зв'язків і відношень, входження у духовну систему цінностей суспільства, і загалом визначають спрямованість особистості. Функція ціннісних орієнтацій - регулювання поведінки і діяльності людини в найбільш значущих життєвих ситуаціях. Ціннісні орієнтації— інтегральне утворення, яке пов'язане з потребно-мотиваційною та смисловою сферами особистості.

Таким чином, духовність завжди передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, за межі особистої користі, вона центрована на моральній культурі людства. Про духовність, про цінності людини говоримо лише тоді, коли ставимо питання: «Заради чого здійснюється діяльність людини?», «У чому сенс досягнення нею цілей, намірів, прагнень?», «Який зміст вищих моральних категорій: справедливість, чесність, милосердя, любов?» тощо.

Відтак, цілі й наміри духовно зрілої особистості вкорінені в систему індивідуальних цінностей, через що вони виконують функцію вищого критерію для орієнтації у світі та опори для особистішого самовизначення. Цілковите злиття особистості з духовними цінностями надає їй необхідної спонукальної сили, робить людину вільною у прийнятті рішень і повністю відповідальною за своє духовне самовизначення. Отже, духовний світ людини виявляється саме у відчутті внутрішньої свободи, у натхненні, у пристрастях, у творчості.

Принцип гуманізації освіти пов'язаний із принципом єдності національного і загальнолюдського у змісті виховання, який передбачає також виховання у молоді громадянської свідомості і національної самосвідомості, патріотичних почуттів, почуття гордості за належність до свого народу, нації, що виявляється в активному засвоєнні національної культури, збереженні традицій і звичаїв, у спрямованості своєї діяльності на національні інтереси.

Краща форма боротьби з бездуховністю й агресивністю - протиставити їм духовність і культуру нації, народу, традиції моральності громадського життя. Треба починати не з буття, а національної свідомості, одухотворення життя і трудового процесу. Саме тому формування в студентської молоді національної самосвідомості зараз набуває особливої актуальності. Виховання національної самосвідомості громадян є глибинною життєвою необхідністю. «Національність є індивідуальне буття, поза яким неможливе існування людства» (М. Бердяєв).

 


2ОО

Національна самосвідомість - це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, уміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів. Функції національної самосвідомості такі:

• збереження духовності, збагачення та розвиток інтелектуального потенціалу нації;

• стимулювання самопізнання, віднаходження вихідної точки - повернення до своїх коренів, національно-родинних традицій і звичаїв;

• формування духовної основи й мудрості життя - почуття обов'язку та відповідальності перед попередніми й прийдешніми поколіннями;

• виховання поваги до історії рідного краю, усвідомлення значення і місця українців серед інших народів, що живуть в Україні та в планетарно-культурному контексті;

• самотворення і самореалізація особистості, максимальний вияв її творчого й морально-духовного потенціалу;

• самопізнання особистістю власного «Я», пізнання свого роду й на роду, меж національних особливостей і характерологічних відмінностей, ментально-духовного призначення своєї життєдіяльності та сенсу свого існування взагалі;

• пошук відповідей на запитання «Хто ми, якого роду-племені діти, якими були й чому такими стали, що вміли й чого навчилися?»

Людина перебуває в координатах соцієтального простору нескінченного ланцюга поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т.Г. Шевченко). Щоб пізнати себе, треба усвідомити своє місце на цій життєвій матриці, віднайти свою точку опертя, надати життю ментального сенсу - набути соціально-етнічної ідентичності.

Завдяки національним особливостям особистість здатна зберегти спадкоємність традицій і звичаїв свого народу, продовжити шлях його соціально-культурного розвитку. Багато хто з людей визначає традиції як основну ознаку своєї національності. Тепер постала нагальна потреба оживити й відродити в душі кожного пам'ятні звичаї нашого народу, дивосвіт його фольклору, довести до кожного, що ми не просто українці, ми - нація, народ зі своєю багатовіковою історією, мовою, культурою.

При недостатній сформованості національної самосвідомості виникає оманливе, ілюзорне відчуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, врешті, самого себе, що породжує комплекс національної і громадської неповноцінності; відсутність почуття власної гідності й гордості. Це часто призводить до збочення з правильного життєвого шляху - люди стають егоїстами, обивателями, пристосуванцями, різного роду перевертнями.

 


Національний маргінал - денаціоналізована особа, відірвана від живого, рідного ґрунту (П. Кононенко). Як переконливо доводять численні соціально-психологічні дослідження, проведені в багатьох країнах світу, така людина є вельми сприйнятливим, чутливим об'єктом для навіювання меркантильно-бездуховних, агресивно-деструктивних позицій і всілякого аморально-злочинного психологічного маніпулювання. Національне не може бути відчужене від особистості без руйнування морально-духовних основ психіки.

Психологічні дослідження засвідчують, що одним із складників особистісної кризи є втрата соціальної ідентичності, звичної тотожності себе, свого «Я» з певними соціальними об'єктами орієнтирами суспільством, професією, способом життя, мовою, національністю, політичною позицією та ін. Знищення індивідуальної, соціальної, національної самосвідомості, на думку П. Кононенка, призводить до деперсоналізації, яка породжує дегуманізацію і деморалізацію: індивіди, суспільні верстви, цілі народи втрачають відчуття прав і обов'язків, гідності й честі, історичної ролі та місії, високі принципи життєдіяльності.

Студентські роки є визначальним етапом у генезі національної свідомості та самосвідомості, адже саме в цей період молода людина домагається найвищого інтелектуально-духовного рівня пізнання світу й себе в ньому, ідентифікує себе як суб'єкта національно-державотворення, наповнює конкретним ментальним змістом образ власного «Я», розвиває почуття етнічної ідентичності тощо.

Формування національної і громадянської самосвідомості студентської молоді передбачає:

• засвоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури);

• розвиток прихильності до розбудови національної державності;

• виховання патріотизму, любові до рідної землі й свого народу, готовності до трудового й героїчного подвигу в ім'я України;

• усвідомлення причетності до національно-культурного творення, свого місця і ролі в ньому;

• утвердження власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю;

• плекання національної ідеї не лише як атрибуту національної самосвідомості, суто духовного феномена, а як поштовху до практичних справ.

Чи можна ставити питання про первинність національного або загальнолюдського? Це два невід'ємні елементи цілісної системи існування людства, механізму його функціонування. Людська сутність у психіці кожної людини - ментальність, духовність, культура - розвиваються як національні за формою та змістом. «Якщо б об 'єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської

 


2О2

думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності - інші народності. Послідовний націоналізм є інтернаціоналізм» (О. Потебня).

Людину невідомого походження, в якої немає ні батьків, ні родичів, народна мудрість називає «без роду й племені». У традиціях українського народу було реконструювання ланцюга предків, знання «родинного дерева» до сьомого коліна, прагнення неодмінно мати в сім'ї кількох дітей -надії, віри та майбутнього опертя в старості. На жаль, сьогодні мало усвідомлюється зв'язок зі своїми предками, наші сучасники, за нерясними винятками, слабко ідентифікують себе з минулим своєї родини. Знання родоводу обривається дуже швидко, і тим самим втрачається духовна основа життя - зменшується відповідальність за збереження і зміцнення ментальних традицій роду. А мудрість життя полягає у продовженні свого роду та імені - народити й виплекати дитину, передати їй духовну спадщину минулих поколінь, забезпечуючи цим її вічність. Тому й поставлено завдання виховувати духовно багату особистість. Духовність гармонізує особистість фахівця, усуває його протиріччя з середовищем, дає можливість зосередитися на розв'язанні професійних завдань, обирати на цій основі засоби самоствердження, творчої самореалізації.

Нам не потрібно когось копіювати, бо в нас є своя система цінностей. Наше завдання полягає у збереженні духовності своєї нації (П. Щербань). Серцевину національної духовності становлять цінності, які тісно переплітаються з християнськими: щедрість, доброзичливість, поміркованість, прощення, працелюбність та ін. Завдання сучасного національного виховання - відновити ці цінності, бо духовне відродження нації неможливе без духовного виховання молоді. Власне «Я» має поповнюватися конкретним ментальним змістом, почуттям національної ідентичності. Ментальність - глибинне джерело ідеології та віри.

У зв'язку з цим завдання виховання студентської молоді полягає в тому, щоб кожен студент міг визначитися, що для нього є суттєвим, обов'язковим, необхідним для власного професійного й особистісного зростання. Важливим до того ж є моральна основа самовизначення (а не тільки інтелект), та й воля має смисл лише при свідомому виборі життєвої перспективи, мети майбутньої професійної діяльності. Студентські роки є визначальними і в розвитку самосвідомості, і в життєвому самовизначенні, і в розвитку національної самосвідомості.





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 318; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.158.208.189
Генерация страницы за: 0.057 сек.