Психологія

Словник

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ

Скільки суперечок було б припинено, якби учасники домовилися визначати свої терміни. Аристотель

Уточнюйте значення слів, і ви звільните людство від половини помилкових вчинків. Рене Декарт, французький математик і філософ

Абстрагування - мислене виділення, вичленовування деяких елементів конкретної сукупності й відокремлення їх від інших елементів цієї множини; один з основних процесів розумової діяльності людини, який ґрунтується на знаковому опосередкуванні (насамперед мовному) і дає змогу перетворити в об'єкт розгляду окремі властивості (відношення, частини або стани) предметів. Предмет вивчення будь-якої науки і будь-якого дослідження може бути поданий як низка послідовних процесів абстрагування від конкретної дійсності.

Абстракція - результат процесу абстрагування, лежить в основі процесів узагальнення і утворення понять; одна з основних логічних операцій мислення - мислене виділення окремих властивостей, сторін, елементів або станів предмета як самостійних об'єктів розгляду.

Автентичний - такий, що відповідає оригіналові; справжній, дійсний, який походить з першоджерела.

Автентичність - самість - визначає реальне функціонування особистості.

Автогенне тренування (автотренінг) - засіб психологічної саморегуляції станів. Ґрунтується на використанні прийомів самонавіювання, елементів схід-них технік медитації й занурення у стан релаксації. Спрямований на оволодіння навичками довільного викликання стану тепла, важкості, спокою, розслаблення, і на цьому фоні нормалізації (активізації) перебігу основних психофізіологічних функцій. Класичний метод автотренінгу розроблений німецьким психотерапев-том І.Г. Шульцем (1932).

Автоідентифікація - самовизначення, ідентифікація (ототожнення) себе з іншою людиною або групою людей (групова>або соціальна ідентифікація). Розглядають статеву, вікову, конфесійну, професійну, соціальну автоідентифікацію особистості як необхідну умову її розвитку та існування. У широкому сенсі це поняття поєднує процес, механізми і результати. Для позначення результатів автоідентифікації часто використовують термін «ідентичність». У більш вузькому сенсі авто-ідентифікація означає процеси особистісної ідентифікації, які є продуктом свідомих зусиль особистості, а не вторинним продуктом стихійних процесів наслідування, захисних механізмів або результатом зовнішнього навіювання і виховання.

Автореферат (від грец. ашоз + від лат. гейеге - повідомляти) - короткий виклад наукового твору самим автором.

Авторитарна особистість (ашпогііагіап регзопаіііе) - комплекс особистісних характеристик, які містять, з однієї сторони, змінні когнітивного стилю (ригідність, догматизм, уникнення невизначеностей і когнітивної складності), з іншої, - соціально-психологічні настанови (конформність, консерватизм, етноцентризм, антидемократизм, упередження до меншин тощо).

Авторитарний стиль управління - стиль, який характеризується одноосібним прийняттям керівником рішень на основі інформації, якою він володіє. Голос керівника є основним, а пропозиції колег не приймаються.

Авторитарний тип керівника - характеризується стилем владності і директивності, недемократичними впливами на людей, схильністю до жорстокості, труднощами в налагодженні контактів із підлеглими.

Авторитарність (лат. ашогі(а$ - влада, вплив) - сукупність властивостей особистості, що проявляються в схильності до диктату і беззаперечному підкоренню людей своєму впливу і владі, у прагненні будь-якими засобами затвердити свою владу й авторитет, досягти панівного становища в групі. Вона пов'язана із завищеною самооцінкою і рівнем домагань особистості, прагненням до стерео-типізації та ригідністю мислення і поведінки, з агресивністю та ін.

Авторитет (лат. аиіогііаз - влада, вплив) - прийняте групою людей і узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей, що ґрунтується на довірі до достоїнств і якостей його носія; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності. У навчально-виховному процесі велике значення має авторитет педагога. Психологічним підґрунтям авторитету окремої особи є наявність у неї певних заслуг, особистих морально-психологічних якостей, а службового авторитету - визнання значущості, престижності певної посади, відповідності їй особи, що її обіймає.

Агресія (від лат. ১ге$5Іо - напад) - мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам (правилам) співіснування людей у суспільстві, і завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), приносить людям фізичні збитки або спричинює у них психологічний дискомфорт (негативне хвилювання, напружений стан, страх, пригніченість тощо). Агресивні дії є: І) засобом досягнення якої-небудь значущої мети; 2) способом психологічного розвантаження; 3) способом задоволення потреби в самореалізації й самоствердженні. Види агресії: фізична агресія (напад); вербальна агресія через форму (сварка, крик, вереск та ін.) та через зміст словесного реагування (погроза, прокльони, лайка та ін.); пряма і непряма агресія (наприклад, злісні плітки, нерозумні жарти, напад люті та ін.); інструментальна агресія, що є засобом досягнення якої-небудь мети; ворожа агресія (дії, метою яких є заподіяння шкоди об'єкту агресії); альтруїстична агресія, що має за мету захист інших від чиїхось агресивних дій; автоагресія (самозвинувачення, самоприниження, нанесення собі тілесних ушкоджень аж до самогубства).

Адаптаційний синдром - сукупність фізіологічних реакцій організму, що має загальний захисний характер і виникає як відповідь на сильні і довготривалі несприятливі впливи - стресори (Г. Сальє). У розвитку адаптаційного синдрому

виділяють три стадії: «стадія тривоги» - триває від декількох годин до двох діб і містить дві фази - шоку і противошоку, на останній з яких відбувається мобілізація захисних реакцій організму; «стадія опірності», під час якої стійкість організму до різних впливів підвищена або призводить до стабілізації стану і видужування, або змінюється останньою стадією - «стадією виснаження», яка може закінчитися навіть смертю.

Адаптація (лат. асіаріаііо - пристосовувати) в психології особистості - пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також згідно з потребами, прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості. Психологічна адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості, під час її індивідуального розвитку, соціального і професійного становлення.

Адаптація дидактична - готовність суб'єкта учіння опанувати різноманіттям нових (порівняно з раніше засвоєними) організаційних форм, методів і змісту навчальної діяльності (наприклад, у вищій школі першокурсники адаптуються до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо).

Адаптація соціальна - активне пристосування індивіда до умов соціального середовища та інтегральний показник стану людини, що відображає її можливості виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишнього середовища і власного організму; оптимальна система взаємин і спілкування з іншими людьми; працездатність і здібність до навчання, організації дозвілля і відпочинку; здатність до самообслуговування і взаємообслуговування в родині й колективі; мінливість (адаптивність) поведінки відповідно до рольових очікувань інших. Соціальна адаптація відбувається шляхом засвоєння уявлень про соціальні норми і цінності. Найважливішими засобами досягнення успішної соціальної адаптації є освіта та виховання.

Адаптація соціально-психологічна - процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння деякими соціально-психологічними рольовими функціями; людина прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Акме (грец. акте - розквіт, вершина, вищий ступінь чогось) - соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності і творчості.

Акмеологічні інваріанти професіоналізму - основні якості й уміння професіонала, а також необхідні умови, що забезпечують високу стабільність і ефективність діяльності, незалежно від її змісту і специфіки.

Акмеологія- наука про людину, об'єктом якої є професійна діяльність. Предметом акмеології є об'єктивні і суб'єктивні чинники, які сприяють і перешкоджають досягненню вершин професіоналізму, творчого довголіття, а також закономірності в організації навчання професіоналізму майбутніх фахівців, удосконалення і коригування діяльності.

Актив (лат. асііуиз- ДІЯЛЬНИЙ)- у соціальній психології - найдіяльніша, енергійніша й активніша частина соціальної групи, колективу.

Активізація пізнавальної діяльності - така організація пізнавальної діяльності, коли навчальний матеріал стає предметом активної мисленнєвої і практичної діяльності студента.

Активність (лат. асітз - активний) - одна з основних характеристик особистості, яка полягає в здатності бути імпульсом змін у стосунках із навколишнім світом (на відміну від реактивності, коли джерелом є зовнішній стимул). Вона виявляється в прагненні розширювати сферу своєї діяльності і поведінки, здатності нести в собі потенціал енергії, сили і творчості. Активна особистість неодмінно є суб'єктом не лише своєї поведінки і діяльності, але й власного життя.

Активність пізнавальна - вид психічної активності, що проявляється у формі розгорнутої пізнавальної діяльності, центральним процесом якої є мислення, і характеризується допитливістю, творчим характером.

Альтруїзм (лат. аііег - інший) - мотив, спрямований на надання допомоги кому-небудь; безкорислива турбота про благо людей, готовність поступатися і жертвувати особистими інтересами задля іншої людини. Альтруїзм протилежний егоїзму.

Амбівалентність - важливий складник внутрішнього світу особистості; риса, що проявляється в співіснуванні рівних за силою взаємовиключних протилежностей у мотивації, когніціях, афектах і поведінці щодо зовнішнього і (або) внутрішнього світу (наприклад, почуття радості і горя, любові і ненависті). Особистісна амбівалентність проявляється в будь-яких ситуаціях гармонійно, негармонійно чи патологічно. Амбівалентність пов'язана з глибинними настановами, де суперечливі ставлення мають спільне джерело і є взаємозалежними.

Амбіція - велика самовпевненість, високий рівень домагань, гординя.

Аналіз (від грец. апаіузіз - розкладання, поділ) - одна з основних логічних операцій мислення - мислене розкладання цілого (об'єкта, явища) на частини, виділення окремих його властивостей або сторін. Зворотною процедурою аналізу є синтез. Інколи вживають як синонім аналітичного методу, етапу або загалом наукового дослідження.

Ангедонія - психічний стан, який характеризують загальною відсутністю інтересу до життя, втратою здібності насолоджуватися, радуватися; ознака депресії. Ангедонія може бути наслідком соматичних захворювань.

Апатія (від грец. араІЇіеіа - нечутливість) - психічний стан, який характеризують повною відсутністю емоцій, потягів і бажань; своєрідний «емоційно-мотиваційний параліч».

Ассертивність - здібність людини впевнено, з гідністю відстоювати свої права, не принижуючи до того ж прав інших. Ассертивною називають пряму, щиру поведінку, яка не має за мету завдати шкоди іншим людям. Розроблені різноманітні спеціальні програми соціально-психологічного тренінгу, спрямовані на розвиток і зміцнення ассертивності.

Астенічні емоції (від грец. а - заперечення + 8іЬепоз - сила) - емоційні стани і хвилювання (насамперед негативні), для яких притаманне зниження активності, гальмування зовнішньої і внутрішньої діяльності (наприклад, почуття пригніченості, зневіри, суму, пасивного страху і т. ін.). Перевага астенічних емоцій

як характерологічної ознаки людини визначає, за класифікацією Е. Кречмера, астенічний тип, для якого в ситуації навантаження властива відмова від подолання труднощів.

Атракція (від лат. айгапеге - притягувати до себе; приваблювати, схиляти) - привабливість однієї людини для іншої; особлива форма дружелюбних взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв взаємної симпатії. В теорії рівноваги (балансу) Ф. Хайдера постулюється (принцип реципрокності), що соціальна атракція взаємна: якщо Ви помічаєте, що хтось Вам симпатизує, то це робить більш ймовірним, що і Ви будете йому симпатизувати. Атракція може виявлятися також як особлива позитивна соціальна настанова щодо особи, організації тощо.

Афект (лат. аіїесіш - хвилювання, пристрасть) - сильний і порівняно короткочасний емоційний стан, пов'язаний із різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Афект неадекватності - стійкий негативний емоційний стан, що виникає через неуспіх у діяльності і характеризується або ігноруванням факту неуспіху, або небажанням визнати свою провину за це. Афект неадекватності виникає в умовах, коли в суб'єкта є потреба зберегти завищену самооцінку й завищений рівень домагань. Він слугує нібито захисною реакцією, яка дає змогу вийти з конфлікту ціною порушення адекватного ставлення до дійсності: індивід зберігає підвищений рівень домагань і завищену самооцінку, уникаючи до того ж усвідомлення своєї неспроможності, яка є причиною неуспіху, відхиляючи сумніви щодо своїх здібностей.

Афіліація - потреба людини в налагодженні, збереженні і зміцненні добрих стосунків із людьми, в емоційних контактах, дружбі, любові. Афіліація посилюється в ситуаціях, які породжують стрес, тривожність і невпевненість у собі. Спілкування з іншими людьми допомагає в таких ситуаціях зм'якшити емоційне переживання. Блокування афіліації породжує почуття самотності, безсилля і спричинює стан фрустрації.

Безумовне прийняття - повага, активне слухання, віра, увага до почуттів іншого, безоцінне ставлення, турбота про нього.

Благородність - здатність приходити на допомогу, співчувати, співпереживати, співпрацювати. Спрямованість волі робити добро. Це те, що заслуговує поваги і честі, що має цінність.

Взаємини (стосунки)- суб'єктивні зв'язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах через неперервний обмін особистісно-значущою інформацією. Взаємини завжди передбачають взаємність, наявність належного ставлення. Вони бувають діловими і приятельськими, офіційними й особис-тісними. Взаємини ґрунтуються на певних спонуках (інтерес до іншої людини, необхідність взаємодії та співробітництва, потреба в спілкуванні та ін.) і передбачають якусь поведінку (мовлення, дії, міміка, жести), емоції і почуття (задоволеність спілкуванням, симпатія чи антипатія, взаємний потяг, індивідуальний і груповий настрій), пізнання (сприйняття іншого, мислення, уявлення), волю (витримка при відсутності взаєморозуміння, володіння собою, коли є конфлікт, надання допомоги у важкій ситуації). На взаємини людей впливають їхня спрямованість, характер, темперамент, вік, освіта, професія та ін.

Взаємні оцінні ставлення - взаємозв'язок і взаємозумовленість оцінних ставлень один до одного суб'єктів спілкування. Оцінне ставлення одного суб'єкта до іншого включає в себе загальну оцінку особистості; фіксацію конкретних особистісних якостей із певною градацією їхньої значущості для конкретної людини; системно-ситуативні оцінки, які полягають у характеристиці об'єкта через опис типових особливостей поведінки в типових ситуаціях; ситуативні оцінки -опис дій суб'єкта в окремо взятій ситуації. Взаємини і взаємні оцінні ставлення в педагогічному процесі є важливою умовою і засобом формування особистості студента й оптимальної корекції педагогічної діяльності викладача.

Взаємодія соціальна - процеси впливу різних суб'єктів один на одного, їхній взаємозв'язок, взаємозумовленість, взаємний обмін та ін. Розрізняють п'ять рівнів настанов на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.

Виховання - цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку особистості, для її входження в контекст сучасної культури.

Відповідальність - здатність особистості розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, визнаним у суспільстві або в колективі нормам, у результаті чого виникає почуття співучасті в спільній справі, а при невідповідності - почуття невиконаного обов'язку; готовність індивіда визнати, що він сам є причиною наслідків власної поведінки і діяльності.

Вік людини - І) абсолютний вік (хронологічний, паспортний, календарний) - тривалість життя, виражена кількістю одиниць часу (років, місяців і т. ін.) від народження до моменту виміру; є демографічною характеристикою індивіда; 2) відносний вік - кількісний показник ступеня розвитку тих або інших функцій або структур, зумовлений співвіднесенням референтних показників із нормативними характеристиками, визначеними для різних хронологічних віків (наприклад, розумовий вік або психомоторний вік); 3) стадіальний вік - стадія розвитку як основна одиниця певної періодизації розвитку (психічного, особистісного, психосексуального, психосоціального та ін.).

Віра - прийняття чогось за істину, яка не потребує перевірки, доказів. Це особливий стан психіки людини, що полягає в цілковитому й беззастережному прийнятті нею будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій або власних уявлень і висновків, які надалі можуть бути основою її «Я», визначати її вчинки, судження, норми поведінки і взаємини. Віра - духовне явище, яке пов'язане з роботою інтелекту. Вона здатна змінити життя, якщо пов'язана з переконаннями, настановами буття, з певною системою цінностей.

Віртуальна реальність (уігпіаі геаіігу - можлива реальність) - це модельне відображення квазіреальності, яку створюють за допомогою комп'ютерних технологій і технічних засобів, що забезпечує часткове або повне суб'єктивне занурення людини в це відображення і створює ілюзію справжньої реальності. Системи віртуальної реальності використовують, наприклад, у тренажерах (автомобільні, літакові та ін.) і в комп'ютерних іграх. Як технічні засоби реалізації віртуальної реальності застосовують, наприклад, стереоокуляри-монітори,

шолом із навушниками і моніторами, сенсорні рукавички, інформаційний костюм, «віртуальна сфера». Маніпулюючи або змінюючи рукавичками положення тіла в інформаційному костюмі, людина здатна взаємодіяти з віртуальною реальністю, керуючи її об'єктами. «Віртуальна сфера» може створювати ілюзію переміщення у просторі.

Внутрішня свобода - усвідомлена необхідність, обґрунтований вибір і відповідальність за нього. Це свідомо взятий на себе обов'язок для реалізації своїх творчих можливостей. Почуття внутрішньої свободи пов'язане з почуттям власної гідності, з почуттям самоцінності.

Вчинок - основна особистісна форма й одиниця поведінки, яку оцінюють як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства і самого себе; специфічний вид розумово-вольової дії, необхідний складник діяльності людини, вияву її характеру й поведінки. Вчинок відіграє надзвичайно важливу роль у морально-психічному розвитку особистості.

Ґендерна роль - поведінка, нормативно очікувана від індивідів чоловічої й жіночої статі; поведінка, яку розглядають прийнятною для чоловіків або жінок.

Геніальність- найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, мистецтва.

Генотип - сукупність спадкових структур організму (насамперед генів), яка контролює розвиток усіх його ознак (морфологічних, біохімічних, психофізіологічних, аж до параметрів НС). У генотипі індивіда вкорінені причини спадкових захворювань психіки, а для здорових людей - витоки темпераменту, індивідуальних рис, обдарованості тощо.

Гідність - уявлення про цінність людини як особистості. Ставлення до себе на основі адекватної самооцінки і відповідне ставлення до інших людей.

Гіпотеза - наукове припущення, яке базується на теорії або емпіричних даних і яке ще не має підтвердження або спростування. Розрізняють наукові і статистичні гіпотези.

Готовність до праці - потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.

Група референтна (лат. геїегепіїз - той, що повідомляє) - група реальна або уявна, мета діяльності та ціннісні орієнтації членів якої є еталоном для кожної особистості. Синонім - група еталонна.

Група соціальна - більш-менш стійка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами (а також культурними цінностями і нормами поведінки), які перебувають у більш-менш систематичній взаємодії.

Групова думка - групове оцінне судження, сукупні оцінки, бажання, вимоги, в яких виражається ставлення членів колективу до окремих питань, явищ, подій і фактів, які стосуються їхніх інтересів, потреб і, як правило, узгоджені з моральними нормами конкретної групи.

Групова згуртованість - процес групової динаміки, який характеризує міру (ступінь) прихильності до групи належних до неї осіб.

Групова норма - сукупність правил і вимог, вироблених реальною групою, які є важливим засобом регуляції поведінки її членів, визначають характер взаємин, взаємодії, взаємовпливу і спілкування в цій групі.

Груповий настрій - це загальний емоційний стан, який панує, переважає в групі, створює емоційну атмосферу в ній. Він може як стимулювати, так і пригнічувати діяльність членів групи, а інколи навіть призводити до конфліктів. Груповий настрій може бути оптимістичний і песимістичний, мажорний і мінорний, нейтральний, задовільний і незадовільний. Сприятливий соціально-психологічний мікроклімат позитивно позначається на самопочутті членів колективу, забезпечує ситуацію успіху в груповій діяльності, дає змогу знайти оптимальне рішення тимчасових труднощів, підтримувати дружні стосунки в атмосфері взаємодопомоги і взаємної підтримки, налагоджувати взаємини викладачів і студентів.

Гуманізація освіти - система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості (головної цінності освіти). Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю і суспільством. Гуманізація освіти - умова вирішення глобальних проблем сучасного людського соціуму, це шлях до вдосконалення духовного, культурного складу особистості, це формування соціальних здібностей людини жити в суспільстві за моральними нормами, зберігати й збагачувати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість.

Гуманітаризація освіти - узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство і людину. Ставиться завдання підняти правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою. Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з принципам гуманізації, передбачає інтеграцію наук, їхню співдружність (синергія).

Гуманний підхід - за кожною людиною визнається самоцінність, рівність її в правах, свободі й обов'язках.

Девіантна поведінка (сіеуіайоп - відхилення) - дії, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у конкретному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, і призводять порушника (девіан-та) до ізоляції, лікування, виправлення або покарання. Основними видами де-віантної поведінки є злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція, сексуальні девіації.

Демократична позиція - прийняття іншого «Я» як безумовної цінності і почуття власної гідності.

Демократичне середовище- це демонстрування в повсякденному житті ВНЗ зразків демократичних стосунків, поваги до гідності студентів, їхніх прав і свобод, толерантності та визнання плюралізму поглядів і життєвих виборів.

Депресивний стан- афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних (пов'язаних із пізнанням) уявлень і загальної пасивності поведінки. Суб'єктивно людина в стані депресії відчуває важкі, негативні емоції і почуття - пригніченість, сум, відчай.

Деструктивність - негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдається досягти поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе - умова психічного здоров'я.

Детермінанта (лат. «іеіегтіпапз - який визначає, обмежує) - причина, що визначає виникнення явища.

Дефініція психологічна (лат. (іейшЧіо - визначення) - визначення психологічного поняття, вираженого словом, що робить останнє терміном.

Дивергентність - визнання варіативності оптимального вирішення проблеми.

Діалог - спілкування двох суб'єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коли зберігається думка кожного, намагання зрозуміти один одного, схоплювати цілісний зміст у кожному висловлюванні, без оцінки, хто має рацію, а хто винен.

Діловий рівень спілкування - спілкування, на перше місце в якому ставиться справа, однаково цінна для партнерів (є відчуття взаємодовіри та взаємоповаги).

Діяльність викладача - різновид професійної науково-педагогічної діяльності, яка спрямована на різнобічну професійну підготовку фахівців різного профілю, на розвиток і виховання студентів.

Діяльність провідна - діяльність, у якій: 1) розв'язуються суперечності, які є рушійною силою розвитку; 2) перебудовується структура свідомості, з'являються нові якісні перетворення - новоутворення; 3) виникають, диференціюються нові види діяльності, забезпечуються умови для переходу до них. Провідною діяльність є стосовно розвитку особистості, а не інших видів її діяльності. Життя і розвиток індивіда тим багатші, чим ширше він включений у різні форми діяльності. У студентському віці провідною діяльністю є навчально-професійна.

Діяльність студента - форма пізнавальної і практичної активності студента, спрямована на розвиток своєї особистості, підготовку до виконання професійно-трудових завдань і обов'язків, оволодіння необхідними для цього знаннями, навичками і вміннями.

Діяльність студента наукова - одна з форм творчого самовираження особистості студента, вищий рівень прояву його пізнавальної активності. Особливості науково-дослідної діяльності студентів: 1) підпорядкованість її цілей навчальним цілям; 2) основними її мотивами є пізнавальні; 3) здійснюється під керівництвом викладачів; 4) сприяє формуванню професійної самостійності, здатності творчо розв'язувати майбутні практичні професійні завдання; 5) сприяє збагаченню наукових знань, дослідницьких умінь і навичок майбутнього фахівця.

Довіра - ставлення до кого-небудь, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість і т. ін.; психічний стан, завдяки якому ми покладаємося на якусь думку, що здається нам авторитетною, і тому відмовляємося від самостійного дослідження питання, що може бути нами вивченим. Довір'я, як психічний стан (почуття), минуще. Завоювати, вселити довіру важко, а втратити її можна відразу, миттєво. Недостатньо вірити, потрібно ще зробити правильний вибір: кому довіряти, а кому - ні. Етимологічно поняття «віра», «довіра» близькі смисловими відтінками цінності, надійності.

32О

Дух - життєдайна сутність як джерело, яке все урухомлює, діючи з глибини; згусток психічної енергії, сила самовизначення, поривання до кращого. З духом співвідноситься смисл. Смисл - значення, сутнісно значуща вища цінність; ціль, намір, воля; знак, який вказує на щось. Поглиблюючи смисл, наближаємося до духовності.

Духовність - здатність людини виходити за межі буття, розвинені духовні потреби, духовні інтереси і цінності ставити вище від матеріальних. Це специфічна людська риса як сила самовизначення, як енергія поривання до кращого, до самовдосконалення у всіх сферах життя. Вона виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності. Духовність - поєднання розуму і моралі; ідея відшукується мораллю, а розум її оформляє. Може бути усвідомлена, осмислена як вияв інтелігентності. Може бути частково не усвідомлена - про таких людей кажуть: лагідний, добрий, щирий від природи. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Духовність гармонізує особистість, усуває протиріччя з середовищем, дає можливість зосередитися на вирішенні професійних завдань і обирати на цій основі засоби самоствердження і творчої самореалізації. Духовність - це зверненість до загальнолюдських цінностей. Духовний світ людини виявляється у відчутті внутрішньої свободи, у натхненні, у творчості. Проблема духовного зростання є проблемою набування внутрішньої свободи.

Душа (лат. апіта) - внутрішній психічний світ людини, з її думками, почуттями, волею та ін., що є відмінним від її тіла; за релігійним уявленням - безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом її психічних явищ.

Еліта - привілейована панівна група, яка покликана керувати.

Емоції (лат. етоуео - хвилюю, збуджую) - психічне відображення у формі безпосереднього переживання ЖИТТЄВОГО змісту явищ і ситуацій.

Емпатія (від лат. етрайіеа - співпереживання) - позараціональне пізнання людиною внутрішнього світу інших; емоційна чуйність індивіда на переживання іншого (співчування). Здібність до емпатії- необхідна умова для розвитку професійних якостей (емоційна проникливість, психологічне налаштування) у практичного психолога (педагога, лікаря). Емпатія як емоційний відгук проявляється в елементарних (рефлекторних) і у вищих особистісних формах (співчуття, співпереживання, спільна радість тощо). В основі емпатії лежить механізм децентрації. Співпереживання й співчуття розрізняють як переживання людини за себе (езопова емпатія) і за інших (гуманістична емпатія). Співпереживаючи, людина випробовує емоції, ідентичні тим, які спостерігає в іншої людини. Однак співпереживання може виникнути не тільки щодо того, кого спостерігають, а й до уявлюваних емоцій інших, а також щодо переживань персонажів художніх творів, кіно, театру, літератури (естетичні співпереживання). При співчутті людина переживає щось інше, ніж той, хто викликав у нього емоційний відгук. Співчуття спонукає індивіда до надання допомоги іншому (альтруїзм). Ще одним проявом емпатії є симпатія - тепле, доброзичливе ставлення людини до інших.

Ерудиція (лат. егшШіо - ученість) - виявлення широти розуму, що спирається на великий обсяг знань із конкретного питання і забезпечене пам'яттю. Ерудиція

досить часто, але не обов'язково, пов'язана з високим рівнем творчості в тій самій галузі. Іноді відзначають їхню обернену залежність.

Етикет діловий - сукупність правил спілкування, взаємодії і поведінки людей у процесі спільної професійної діяльності, а також форми поведінки, види звернень і привітань, манери і прийнятна форма ділового одягу. В організаціях загальновизнаним є строгий, стриманий стиль (темний костюм, біла сорочка, строга краватка).

Ефективність особистості - термін А. Бандури, що позначає як почуття самоповаги й власної гідності, так і реальну компетентність (здібності, вміння) особистості вирішувати життєві проблеми; інтегральна здібність бути компетентним, відповідати вимогам середовища.

Задатки здібностей - генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості, що є передумовою процесів формування здібностей і їхнього розвитку. Вони багатозначні, тобто на їхній основі можуть бути сформовані різні здібності. Задатками здібностей (загальних і спеціальних) можуть бути: І) типологічні властивості нервової системи, від яких залежить швидкість утворення тимчасових зв'язків, їхня міцність, легкість диференціювання, концентрація уваги, розумова працездатність і т. ін.; 2) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо.

Задоволеність - суб'єктивна оцінка якості тих або інших об'єктів, умов життя й діяльності, життя загалом, стосунків із людьми, певних осіб, у т.ч. і самого себе (самооцінка). Високий ступінь задоволеності життям є щастям, близький конструкт якого - психологічний (суб'єктивний) добробут. Виявлено позитивні кореляції щастя з екстраверсією і альтруїзмом, негативні - з нейротизмом.

Закони научіння (за Е. Торндайком): І) закон готовності або настанови: попередня готовність до акту підвищує задоволення від його виконання; 2) закон використання (практики): акти або асоціації, які використовують (виконують вправи, повторюють), підсилюються (зміцнюються) порівняно з тими, які не використовують; 3) закон вправи: повторення акту сприяє научінню і полегшує наступне його виконання; 4) закон частоти: що частіше акт повторюють, то швидше відбувається научіння цьому акту; 5) закон ефекту: пов'язане з актом задоволення підсилює, а невдоволення послаблює зв'язок між стимулом і реакцією. Научіння Е. Торндайк розуміє як виникнення і зміцнення зв'язку між стимулом (ситуацією) і реакцією, міцність (силу) якого оцінюють імовірністю настання цієї реакції у відповідь на цю ситуацію.

Заповідь - раціональний опис моральності людини, що допомагає усвідомлювати універсальність моральних цінностей.

Засвоєння знань- пізнавальна діяльність, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Процес засвоєння знань - це психологічний бік навчання, який включає сприйняття навчального матеріалу, його усвідомлення, запам'ятовування і практичне застосування отриманих знань. Важливе місце в процесі засвоєння знань відіграють способи подолання студентами труднощів, що виникають під час пізнавальної діяльності. У результаті правильно організованого й раціонально побудованого процесу засвоєння знань студенти набувають систему знань, формуються узагальнення, які становлять основу наукових понять.

Здібності - індивідуально-психологічні якості особистості, що забезпечують легкість оволодіння певною діяльністю та є передумовою успішного її виконання. Бувають загальні (або розумові) здібності, від яких залежить успішність будь-якої діяльності і навчання, та спеціальні, пов'язані з конкретним видом діяльності (педагогічні, наукові, художні та ін.).

Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Має два складники: фізичне здоров 'я - гармонійна єдність обмінних процесів, злагоджене функціонування і цілісність систем органів, що відповідають умовам навколишнього середовища і забезпечують оптимальну життєздатність організму (відсутність хвороби або яких-небудь розладів); психічне здоров 'я - адекватність особистісних проявів (реакцій) навколишньому середовищу, зовнішнім впливам, критичність і можливість приймати норми і правила соціуму, пластичність щодо життєвих обставин, які змінюються, і здібність будувати (планувати) перспективи майбутнього.

Знання - результат пізнавальної діяльності індивіда; сукупність ідей людини, засвоєних нею понять, законів і принципів, а також зафіксованих особливостей явищ і предметів. Знання можуть бути емпіричними (недостатньо узагальненими) і теоретичними, що відображають об'єктивні закономірні зв'язки і відношення; наукові і життєві, усвідомлені і формально засвоєні; споглядально-пояснювальні і дієво-перетворювальні. Оволодіння системою знань, що відповідають майбутній спеціальності студентів, - необхідна передумова досягнення успіху в професійній діяльності. Студенти повинні формувати високу готовність до ефективного засвоєння і використання своїх теоретичних знань і практичних умінь.

Значущий інший - певна людина, чию думку високо цінує певна особа; референтна особистість. За Г. Салліваном, це будь-яка авторитетна людина, яка має вплив на поведінку і розвиток певної особистості, тобто на прийняття нею тих або інших соціальних норм, ціннісних орієнтацій, формування образу себе.

Зрілість - дорослість, завершення зростання, стан повного функціонування; кінець процесу дозрівання (наприклад, інтелектуальна зрілість, статева зрілість, емоційна зрілість та ін.). Ступінь зрілості людини, як правило, визначають тим, наскільки її розвиток відповідає соціально і культурно прийнятним нормам. Те, що розглядається емоційно незрілим в одному суспільстві, може цілком бути аспектом емоційної зрілості в іншому.

Зрілість інтелектуальна - широта розумового світогляду; гнучкість - бага-товаріативність оцінок того, що відбувається; готовність сприймати суперечливу інформацію, бачити причини і наслідки; виявлення суттєвих, об'єктивно значущих аспектів того, що відбувається; бачити явища у зв'язках з іншими явищами; розмірковування в категоріях ймовірного (якби...).

Ідентифікація- встановлення тотожності, подібності об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось; пізнання когось або чогось. Ідентифікація - процес, через який людина або: а) поширює свою ідентичність на будь-кого; б) запозичує свою ідентичність від будь-кого; в) змішує чи плутає свою ідентичність з ідентичністю іншого. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням. У студентському віці відбувається

ідентифікація індивіда з авторитетною (референтною) групою, ідентифікація себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Ідентичність - почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших. Ідентичність -1) збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2) стійкий образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості.

Імідж (англ. іта§е - образ) - особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1) сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; сильне враження, що наділене великими регуляторними властивостями; 2) маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини (іноді на її підсвідомість), а через неї - на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.

Іміджування - уміле моральне звеличування добропорядних вчинків студентів, моральний захист тих, хто діє чесно й принципово.

Імпульсивність (від лат. ітриікіо - поштовх) - особливість поведінки людини (у стійких формах - риса характеру), що полягає у схильності діяти за першим спонуканням, під впливом зовнішніх обставин або емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує своїх вчинків, вона швидко й безпосередньо реагує і часто так само швидко кається у своїх діях. Імпульсивність може бути спричинена сильною втомою.

Індивід (лат. ішііуісшит - неподільне) - окремий представник людського роду, носій сукупності морфологічних, фізіологічних і психологічних ознак, які відріз-няють його від представників інших видів живих істот; особа в групі або суспільстві. Індивідом є кожна людина. У процесі онтогенетичного розвитку індивід стає особистістю, індивідуальністю, свідомим суб'єктом своєї поведінки і діяльності.

Індивідуалізація - пошуки засобів позначення своєї неповторності, своєрідності, намагання транслювати іншим своє особистісне ставлення до них.

Індивідуальний стиль діяльності - характерна для певного індивіда система навичок, методів, прийомів, способів вирішення завдань якоїсь діяльності, що забезпечує більш-менш успішне її виконання. Людина, свідомо або стихійно мобілізуючи значущі для цієї роботи якості, водночас компенсує чи якось переборює ті, які заважають досягненню успіху. Як результат, формується індивідуальний стиль діяльності - неповторний варіант типових для цієї людини прийомів роботи в звичних для неї умовах. Індивідуальний стиль діяльності якогось індивіда не може бути універсальним «ідеальним зразком», а нав'язування його іншим може зашкодити вирішенню завдань їхньої діяльності. Одне з найголовніших педагогічних завдань - допомогти студентові знайти власний стиль навчально-професійної діяльності.

Індивідуальність (від лат. іпсііуісіишп - неподільне, особа) - неповторність, унікальність властивостей людини. Поняття індивідуальність використовують у психології для опису двох явищ: 1) індивідуально-психологічні відмінності - своєрідність психологічних властивостей людини, що виявляються в різних сферах

(інтелекті, темпераменті, особистості), і відрізняють її від пересічної людини; 2) вищий рівень ієрархічної організації психологічних властивостей людини: індивід - особистість - індивідуальність. У цьому разі індивідуальність - відносно закрита система, яка є унікальним поєднанням усіх властивостей людини як індивіда й особистості. За Б.Г. Ананьєвим, особистість є «вершиною» структури психологічних властивостей, а індивідуальність - «глибиною» особистості.

Інтеграція (іпіе§гаііо - відновлення, відтворення, іпіе§ег - цілісний) - ознака автентичної особистості, яка по-справжньому реально функціонує, знає відмінності між відчуттями і фантазіями, між своїми потребами і бажаннями інших. Така людина діє згідно з власною глибинною мудрістю, не вимагаючи від людей підкорення або відповідності власним очікуванням. Інтеграція особистості означає, що вона усвідомлює свої потреби та бере відповідальність за їхню реалізацію, узгоджує свої бажання з наявними можливостями, вибудовує своє «Я - ідеальне» узгоджено з «Я-реальним» і професійною моделлю.

Інтелект (лат. іпіеііесгак- розуміння, розум, глузд)- більш-менш стійка структура загальних розумових здібностей людини, раціонального пізнання; ефективність індивідуального підходу до ситуацій, які вимагають пізнавальної активності; вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, який характеризується універсальністю (Ж. Піаже). Розрізняють три види інтелекту (за Р. Стернбергом): 1) інтелект вербальний, для якого характерний великий словниковий запас, ерудиція, уміння розуміти прочитане; 2) здібність вирішувати проблеми; 3) інтелект практичний - як уміння домогтися поставлених цілей.

Інтелектуалізація - вид психологічного захисту за допомогою раціональних компонентів мислення, емоційний компонент ігнорується або зберігається як почуття неспокою, тривоги.

Інтелектуальна ініціатива - бажання індивіда самостійно шукати нову інформацію; інтелектуальна самореалізація, самокерування інтелектуальною діяльністю, він цілеспрямовано будує процес самонавчання. Мотивація підсилюється, якщо людина бачить зв'язок між засвоєнням знань і збагаченням особистісного досвіду. Інтелігентність - висока (моральна) культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.

Інтелігенція - еліта суспільства, передова його частина; люди, які професійно займаються розумовою працею і мають для цього спеціальну освіту.

Інтерес - мотиваційно-емоційний стан людини, який спонукає її до пізнавальної діяльності, що розгортається переважно у внутрішньому плані. Інтерес виявляється в забарвленому позитивними емоціями зосередженні уваги на певному предметі. В інтересі є емоційний і вольовий моменти (інтелектуальна емоція й зусилля), пов'язані з подоланням інтелектуальних труднощів і задоволенням від результату пізнання. Інтереси класифікують за змістом, широтою, глибиною, стійкістю, силою, тривалістю. Л.С. Виготський трактував інтерес як специфічно людський рівень розвитку потреб, для якого характерна свідомість і воля, - це «вищі культурні потреби», що є рушійною силою поведінки.

Інтуїція - здатність до практично моментального осягнення істини без безпосереднього логічного обмірковування; мислительний процес знаходження

розв'язання задачі на основі орієнтирів пошуку, не пов'язаних логічно або недостатніх для отримання логічного висновку. Для інтуїції характерна швидкість (інколи моментальність) формулювання гіпотез і прийняття рішення, а також недостатня усвідомленість його логічних засад. Інтуїція відіграє велику роль у творчому процесі, в якому людина відкриває нові знання і способи перетворення дійсності.

Інтуїція совісті (за О.О. Ухтомським) - це дологічний апарат пізнавання-передбачення, далеко діючий «рецептор на відстані» (звістка), апарат цілісного знання, який управляє нами повсякденно як у другорядному, так і у важливому. Інтуїція совісті (або душевні інтеграли) у підсвідомій життєдіяльності людини дає змогу передбачати ситуації, коли порушення якимись проектами законів буття перетворює ці закони в закони відплати. Інтуїція совісті позбавлена технократичного мислення, що постійно порушує закони буття.

Інфантилізм (від лат. іпґапШіз - дитячий) - затримка в розвитку організму з характерним сполученням фізичних і психічних ознак. Психічний розвиток нижче вікового рівня. Особливість інфантилізму - можливість подолання симптомів і повна компенсація психічного розвитку індивіда надалі. Деякі форми інфантилізму мають генотипову зумовленість.

Інформація - повідомлення, новина, звістка; відомість, подана в готовому вигляді.

Категорії - найбільш загальні фундаментальні поняття, які відображають загальні властивості і відношення дійсності та пізнання.

Керівництво - найефективніший вид управління особами і групами, при якому суб'єкти управління й об'єкт управління взаємодіють у свідомому прагненні до єдиної мети. Керівництво здійснюється за трьома основними стилями: авторитарним, ліберальним і демократичним.

Кластерний аналіз - математична процедура багатомірного аналізу, що дає змогу на основі численних показників (як об'єктивних, так і суб'єктивних), які характеризують низку об'єктів (наприклад, респонденти, стимули), згрупувати їх у класи (кластери) таким чином, щоб об'єкти, що входять в один клас, були більш однорідними, подібнішими порівняно з об'єктами, що входять в інші класи. На основі кількісно виражених параметрів об'єктів обчислюють відстані між ними. Метод широко застосовують у психології.

Когнітивний дисонанс (лат. содпіііо - знання, пізнання; сіізопо - різноголосий) - емоційний стан дискомфорту, який виникає, коли в людини одночасно є деякі настанови або знання, що не узгоджуються між собою, або якщо виникає конфлікт переконання і зовнішньої поведінки. Внутрішня проблема, внутрішньоособистісний конфлікт може вирішитися, якщо змінити переконання або інтерпретацію ситуації.

Когнітивний стиль - багатомірний особистісний конструкт, сукупність індивідуально специфічних і стійких характеристик схильності до певних способів оброблення інформації та прийняття рішень (наприклад, ригідність або догматизм, толерантність-інтолерантність до невизначеності; когнітивна складність-простота; імпульсивність-самоконтроль та ін.).

Колектив - група однодумців, об'єднаних суспільно значущою спільною діяльністю, у якій переважають товариські стосунки й моральні норми поведінки. Колектив характеризується єдністю ціннісних орієнтацій, наявністю органів самоврядування, традицій та ін.

Колективний суб'єкт управління - управлінський колектив, який характеризується системою інтегральних властивостей, притаманних соціальній групі, але опосередкованих специфікою управлінської діяльності (наприклад, педагогічний колектив).

Компетентність - такий тип організації знань, який дає можливість приймати ефективні рішення: знання характеризуються різноманітністю, чіткою визначеністю і взаємозв'язком, гнучкістю, швидкою актуалізацією, широким застосуванням, категоріальним характером, саморегуляцією на основі рефлексії.

Компетенція - загальна здатність мобілізувати в професійній діяльності набуті знання, уміння, а також використовувати узагальнені засоби і способи виконання дій. Компетенція забезпечує універсальність професійної діяльності.

Компроміс міжособистісний - спосіб досягнення порозуміння, завершення конфлікту міжособистісного або міжгрупового. Компроміс передбачає досягнення угоди, взаєморозуміння, часткового завершення соціального конфлікту через взаємні поступки і узгодження інтересів (через їхнє часткове задоволення). Компроміс використовується в умовах, коли суб'єкти мають однакові можливості при відсутності достатніх ресурсів для повного задоволення інтересів, потреб однієї зі сторін, яка конфліктує.

Комунікабельність викладача (лат. соттітісо- з'єдную, повідомляю)-риса особистості, яка виявляється в здатності до встановлення контактів, до спілкування, товариськості; комунікативний потенціал викладача і його навички ефективного педагогічного спілкування.

Комунікація - спілкування, обмін інформацією, взаємодія один з одним.

Конгруентність - справжність, щирість, чесність; одне з трьох «необхідних і достатніх умов» ефективного психотерапевтичного контакту (разом з емпатією і безоцінним позитивним прийняттям), розроблених у рамках особистісно-цен-трованого підходу в психотерапії. Цей термін запропонував К. Роджерс для опису, по-перше, відповідності «Я-ідеального», «Я-реального» і «досвіду» в житті людини; по-друге, динамічного стану психотерапевта, в якому різні елементи його внутрішнього досвіду (емоції, атитюди та ін.) він адекватно і вільно пере-живає і щиро виражає під час роботи з клієнтом. Конгруентність розглядають також як характеристику спілкування та особливий режим ефективної роботи будь-якого фасилітатора (психолога, викладача, вихователя).

Конкретизація - когнітивний процес відновлення в мисленні образа предмета (явища); надавання чому-небудь конкретного вираження, збагачення додатковою інформацією. Зворотними процедурами конкретизації є абстракція й узагальнення.

Конкуренція - організація групової або міжособистісної взаємодії, яка передбачає суворі межі. Активність спрямована на створення перешкод партнерові по взаємодії.

Консенсус - згода, відсутність у сторін, що домовляються, заперечень щодо пропозицій, висунутих під час переговорів.

Контрольні інстанції моральної свідомості - самоконтроль, самодисципліна, сором, почуття провини, совість.

Конфіденційність - довірливість, секретність, що не підлягає розголосу.

Конфлікт (лат. соппісіиз - зіткнення) - зіткнення осіб і груп, їхніх ідей, протилежних поглядів, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені або не-усвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Прийоми психологічного тиску на опонентів, стиль, стратегія і тактика протиборства відображають індивідуальні характеристики учасників конфлікту. Способи запобігання і розв'язання конфліктів ґрунтуються насамперед на здійсненні психологічного впливу на опонентів, щоб змінити їхні ставлення, настанови.

Конфлікт внутрішньоособистісний - зіткнення інтересів, потреб, потягів особистості, що виникають при умові їхньої приблизної паритетності за інтенсивністю і значущістю, але різної спрямованості. Найчастіше внутрішньоособис-тісні конфлікти поділяють на мотиваційні (боротьба одночасно актуалізованих суперечливих потреб) та когнітивні (зіткнення несумісних уявлень, когніцій). К. Левін виділяв три типи мотиваційних внутрішньоособистісних конфліктів: 1) конфлікт типу «наближення-наближення» - необхідність вибору між однаково привабливими, але взаємонеприйнятними альтернативами; 2) конфлікт типу «уникнення-уникнення» - вибір між двома однаково непривабливими можли-востями; 3) конфлікт типу «наближення-уникнення» - мета одночасно і приваблива, і неприваблива.

Конфлікт міжгруповий - тип конфлікту, у якому суб'єктами взаємодії є не окремі індивіди, а групи. Можна говорити про конфлікти між малими і великими, формальними і неформальними та ін. групами. По суті, до міжгрупових конфліктів належать і конфлікти між окремими людьми, які є представниками і виразниками позицій своїх груп.

Конфлікт рольовий - один із типів міжособистісного конфлікту, який виникає на грунті недотримання норм рольової взаємодії, невиконання індивідом певних соціальних функцій, які приховано або явно визначені його статусом, позицією в системі міжособистісних стосунків. В основі невиконання рольової поведінки можуть бути різні причини (наприклад, мимовільне переступання норм через неповне їх знання; вимушене порушення внаслідок особливих ситуацій; свідоме недотримання як демонстрування неприйняття ролі, що нав'язується; відсутність або втрата учасниками взаємодії розуміння своєї ролі і т. ін.). Це може також бути різновидом внутрішньоособистісного конфлікту, причиною виникнення якого є протиріччя між вимогами ролі й можливостями особистості (наприклад, необхідність управління діяльністю інших людей і особистою позицією невтручання), або є наслідком тривалого протиріччя між двома й більше соціальними ролями (наприклад, «робота або навчання», формальне управління студентською групою, із членами якої старосту пов'язують неформальні дружні стосунки.

Конфліктна ситуація - виникнення і загострення протиріч між членами групи. Усвідомлення конфліктної ситуації, яке виникає через певний час, активізує її учасників на вживання необхідних заходів. Коли не вдається врегулювати гострі суперечності, виникає конфлікт.

Конформність (лат. сопґоппіз - подібний, відповідний) - процес зміни ати-тюдів, думок, сприйняття, поведінки індивіда у напрямку згоди з групою як реакція на реальний або уявний груповий тиск у ситуаціях, коли немає прямої вимоги погоджуватися з групою. «Тиск» на індивіда зазвичай виявляється у факті демонстрування узгодженої позиції інших членів групи та необхідності після цього привселюдно висловити власну позицію. Це може бути властивістю особистості «бути як інші», потрапляти в сувору залежність від групи, вияв якої визначається іноді довільним наслідуванням, а іноді - скромністю.

Кооперація - рівень взаємодії, який передбачає спільні зусилля в напрямі досягнення однієї мети.

Коректність - дещо підкреслена ввічливість, тактовне поводження з людьми. Креативність - творчі можливості (здібності) людини, які виявляються в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, можуть характеризувати особистість загалом або її деякі сторони, продукти діяльності, процес їхнього створення. Креативність розглядають як дуже важливий і відносно незалежний чинник обдарованості, який зрідка виявляється в тестах інтелекту й академічних успіхах. Креативність визначається здатністю знаходити нові варіанти оптимального вирішення проблеми; сприйнятливістю до нових ідей.

Криза - стан душевного розладу, викликаний невдоволенням собою, своїми успіхами, взаєминами з людьми. Криза ідентичності - неможливо ототожнити себе в соціальному плані, конфлікт рольових настанов, суперечливість смислот-ворних життєвих цінностей.

Культура (лат. сиііига- догляд, освіта, розвиток)- 1) сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством, які характеризують певний рівень його розвитку; 2) рівень, ступінь розвитку, досягнутий у деякій галузі знань або діяльності: культура праці, культура управління, культура мови тощо; 3) ступінь соціального, морального й розумового розвитку, властивий конкретній людині. Культура (1) - інтегральний чинник соціалізації особистості.

Культура управління- сукупність теоретичних і практичних положень, принципів, норм і цінностей, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності.

Лідер; (лат. Іеасіег - ведучий, керівник) - член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної та досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію гуртової діяльності людей для найшвидшого і найуспішнішого досягнення спільної мети.

Лідерство - здатність особистості спонукати інших діяти, надихаючи й запевняючи їх у тому, що обраний курс є правильним. У практичному плані лідерство - відношення домінування і підкорення, влади і підлеглості в системі міжособистісних взаємин у групі, сукупність правил або процедур, у межах яких здійснюється діяльність лідера.

Локус контролю (лат. Іосиз - місце, місцеположення; фр. сошгоіе - перевірка) - якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або власним здібностям і зусиллям. Розрізняються інтернальний (внутрішній, на себе) і екстернальний (зовнішній, на людей навколо) локус-контроль. У першому випадку людина вважає, що події, які відбуваються з нею, насамперед залежать від її особистісних якостей (компетентність, цілеспрямованість, рівень здібностей тощо) і є результатом її власної діяльності. У другому випадку людина переконана, що її успіхи чи невдачі є результатом дії зовнішніх сил (удача, випадковість, тиск оточення, інші люди тощо).

Майстерність - властивість особистості, набута в процесі її досвіду діяльності як вищий рівень освоєних професійних умінь у цій галузі на основі гнучких навичок і творчості.

Манера - звичка діяти певним чином; індивідуальний стиль поведінки, у т.ч. спілкування.

Маніпуляція - комунікативний вплив, спрямований на актуалізацію в об'єкта впливу мотиваційних станів (у т.ч. почуттів, атитюдів, стереотипів), що спонукають його до поведінки, бажаної для суб'єкта впливу. До того ж не передбачають, що він обов'язково має бути невигідним для об'єкта впливу.

Манірність - відсутність простоти та природності в поведінці й спілкуванні; показність, церемонність.

Маргінальна особистість (від лат. таг§о - край) - особистість, у якої не сформована міцна, однозначна, узгоджена система соціальних ідентичностей і ціннісних орієнтації, громадянська і національна самосвідомість. Вважають, що через це маргінальна особистість має когнітивні й емоційні проблеми, психологічні труднощі, внутрішній розлад.

Менеджер (англ. тапа§етепі- управління)- суб'єкт, що виконує управлін-ські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах, освітніх закладах та ін.; особа, яка організовує конкретну роботу персоналу, керуючись сучасними методами управління.

Менталітет - сукупність характерних особливостей етнічної самосвідомості, специфічна форма духовності, своєрідних почуттів.

Ментальність - система більш-менш стабільних рис психічного складу конкретного етносу.

Ментальність українського народу (за X. Василькевич) - інтровертова-ність вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що вияв-ляється в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього світу; сентименталізмі, чутливості до природи, емпатії, культуротворчості, яскравій обрядовості, фольклорі; естетизмі народного життя, анархічному індивідуалізмі, прагненні до особистої свободи без належного прагнення до державотворчості; браку ясних цілей, стійкості, витривалості, дисципліни; перевазі емоційного над інтелектом і волею, тяжінні до морального буття.

Метод дослідження- нормативний обгрунтований спосіб проведення на-укового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, визначення і

вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової і конкретно-наукової методології.

Методи психологічної саморегуляції - комплекс методів і навчальних програм, орієнтованих на навчання людини спеціальним прийомам довільної зміни власного стану, які в подальшому житті вона може використовувати самостійно. До них належать техніки нервово-м'язової релаксації, автогенне й ідеомоторне тренування, прийоми сенсорного репродукування образів, езотеритичні методи зміни стану свідомості, самогіпноз. Як додаткові прийоми використовують сугестію (навіювання), світломузичний вплив тощо.

Методика дослідження - конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта та об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу і визначеної процедури. У методиці дослідження конкретизується мета, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедура аналізу та інтерпретації одержаних даних.

Методологія- шлях пізнання, одержання й пояснення необхідних фактів і розкриття закономірностей досліджуваних явищ. Система принципів, норм і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

Мислення- процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних зв'язках і відношеннях. Мислення пов'язане з вирішенням проблемних задач, які виникають як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності. Різновиди мислення: за формою (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне або понятійне); за характером завдань, що розв'язуються (теоретичне, практичне); за мірою розгорнення (дискурсивне, інтуїтивне); за мірою новизни та оригінальності (репродуктивне, творче) та ін. Формами мислення є судження, міркування, умовисно-вок, поняття. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, послідовність, швидкість, ригідність.

Мислення абстрактне - один із різновидів людського мислення, яке полягає у виробленні узагальнених понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на грунті узагальнення даних емпіричного пізнання.

Мислення дивергентне - мислення, пов'язане з розв'язанням задач, що мають багато нестандартних оригінальних рішень. Воно допускає існування декількох, правильних відповідей. Дивергентне мислення розглядають як основу креативності.

Мислення конвергентне - мислення, пов'язане з розв'язанням задач, що мають єдине правильне рішення, яке знаходять за допомогою засвоєних алгоритмів.

Мислення технократичне- світогляд або менталітет, суттєвими рисами якого є вищість засобів над метою, мети над смислом і загальнолюдськими інтересами, техніки (у т.ч. і психотехніки) над людиною та її цінностями. Технократичне мислення - це мислення, якому не властиві розум і мудрість. Для нього не існує абсолютних категорій моральності, совісті й гідності. Суттєвою особливістю технократичного мислення є погляд на людину як на компонент системи,

який навчають і програмують, а не як на особистість, для якої характерна свобода щодо можливого простору діяльності.

Модель особистості професіонала - модель, що відображає структуру найсуттєвіших здібностей особистості до конкретної професії. Розробляється на основі узагальнення емпіричних відомостей про структури особистостей достатньої кількості професіоналів, що добре впорюються (а для порівняння - і погано) з професійною діяльністю або на підставі кодифікованих норм (законів, статутів, інструкцій та ін.) і побажань експертів.

Моніторинг - у педагогіці контроль з періодичним спостереженням за об'єктом дослідження на предмет відповідності бажаному результату.

Мораль - загальна ціннісна основа культури, яка спрямовує активність людини на утвердження самоцінності особистості, рівності людей у їхньому прагненні до гідного й щасливого життя.

Моральні потреби - поняття, яке відтворює позитивне громадське цінування індивідуальних запитів особистості; суспільно (зокрема морально) санкціонована міра потреб, що стосується як їхнього складу, рівня, так і способів задоволення.

Моральні якості - характеристика найтиповіших моральних рис поведінки індивіда.

Моральність - визначає міру дотримання соціальних норм у поведінці людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості у здійсненні моральних дій і вчинків. Це сфера відповідального вчинку щодо інших людей. Суть моральності - гуманне ставлення до людини (альтруїзм). Моральність може виховуватися лише створенням умов, серед яких людина звикає поводитися й діяти морально так само невимушено і природно, як і вмиватися зранку.

Мотив - матеріальний або ідеальний «предмет» (або його психічний образ), який спонукає і спрямовує на себе діяльність або вчинок, за допомогою яких задовольняються певні потреби суб'єкта. Більш широке тлумачення мотиву таке: потреба, ідея, органічний стан, емоція та ін., що спонукає суб'єкта до дії. Допускають, що в людини може виникати стан спонукання (потягу) без переживання й усвідомлення мотиву. Водночас діяльність може бути полімотивованою, тобто мати кілька мотивів.

Мотивація - сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їхній початок, спрямованість і активність.

Мудрість - найв

Дата добавления: 2013-12-14