Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Інститут «довірчої» власності

Цивільний кодекс України 2003р. визначає, що в Україні існують: право власності українського народу (ст. 324); право приватної власності (ст.325); право державної власності (ст.326); право комунальної власності (ст.327).

При цьому приватна форма власності (присвоєння) і в конституційному розумінні є загальним, збірним поняттям для присвоєння (власності) будь-яких часток (недержавних, непублічних) осіб, у цьому змісті конфронтуючим публічному чи суспільному присвоєнню (державної і муніципальний (публічної) власності).

Не менш очевидним є і те, що ніяких «інших форм власності», крім приватної і публічний, у дійсності не існує. Спроби виділення, що зустрічаються іноді, на цій підставі якихось особливих форм колективної, общинної чи змішаної власності і відповідних їм особливих «прав власності» (Господарський кодекс України, ст. 63) не можуть мати ні юридичного (цивільно-правового), ні просто логічного змісту, тому що суб'єктами відповідних майнових відносин насправді завжди є або окремі громадяни, або створені ними організації-власники (юридичні особи), що цілком укладається в рамки звичайного розуміння приватної власності. У зв'язку з цим визнання можливості появи «інших форм власності», крім приватної і публічний, варто вважати результатом непорозуміння, заснованого на ідеологізованої, політекономічному трактуванню приватної власності.

 

Особливим видом права власновті є право довірчої власності, яка виникає внаслідок закону або договору (п.2 ст. 316 ЦК - зміни були внесени законом від 19.06.2003р., №960-IV). Цей вид права власності досі був невідомий цивільному праву України, яке належить до континентального права Європи, довірча власність, як відомо, характерна для англосаксонських країн.

Власник вправі передавати іншим особам свої права володіння, користування і розпорядження приналежним йому майном, залишаючись його власником, наприклад при здачі цього майна в оренду. На цьому заснована і передбачена п. 2 ст. 316 ЦК можливість передати своє майно в довірче управління іншій особі, що, як підкреслює закон, не передбачає переходу до управителя права власності на передане йому майно (ст. 1029 ЦК). Довірче управління є способом здійснення власником належних йому повноважень, однієї з форм реалізації права розпорядження, але зовсім не встановленням нового права власності на дане майно.

Для встановлення довірчих правовідносин укладається договір управління майном, який може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ст. 1029 ЦК).

Правова природа довірчої власнності породжує спори: якими є відносини довірчої власності - зобов'язальними чи речовими, чи зобов'язальними з речовим елементом.

Інститут довірчого управління, передбачений ЦК України, не має нічого загального з інститутом «довірчої власності» («трасту»), що намагалися впровадити у вітчизняне цивільне законодавство під впливом зовсім далеких йому англо-американських підходів (див. Наришкіна Р. Л. Довірча власність у цивільному праві Англії і США. М., 1965).

При довірчому управлінні, наприклад, опікуном майном свого підопічних (ст. 72 ЦК) чи виконавцем заповіту (виконувачем духівниці) майном, що складає спадкоємну масу, такий управителеві використовує чуже майно, не стаючи його власником і не у своїх інтересах, а в інтересах власника (підопічного) чи інших выгодонабувачів (спадкоємців). Дана ситуація може виникнути як за вказівкою закону, так і за договором власника з управителем, що наприклад доручає йому за винагороду використання своїх цінних паперів для одержання відповідного доходу (див. "КИНТО"). Управитель, якому власник довірив своє майно, здобуває можливість володіти, користуватися і навіть розпоряджатися їм, у тому числі брати участь з цим майном у цивільному обігу від свого імені, але не у своїх інтересах.

На відміну від цього траст (англ, trust – довіра) – складна система відносин, при якій засновник трасту – власник (сеттлор) наділяє своїми правами управителя (трасту), що, виступаючи в майновому обороті в ролі власника, повинний віддавати отриманий доход выгодонабувачу (бенефициару), діючи в його інтересах (власник-засновник і выгодонабувач-бенефициар можуть і збігатися в одній особі). При цьому вважається, що кожний з названих учасників відносин трасту у визначеному обсязі має правомочності власника, тобто кожний з них є суб'єктом права власності. Така ситуація можлива тому, що в англо-американському праві, як уже відзначалося, мається свій, особливий підхід до змісту і здійснення правомочий власності. Взаємини засновника трасту і управителя припускають високий ступінь довіри, що відповідає деяким уявленням про справедливість (equity), якими керуються суди при вирішенні виникаючих суперечок і які тільки і дають можливість належним образом проконтролювати дії керуючого-трасту.

Однак, такі уявлення про справедливість вироблені особливою галуззю прецедентного права – «правом справедливості» (law of equity), звичайно протиставлюваного «загальному праву» (common law). Розподілу права на «загальне право» і «право справедливості» не знає жоден правопорядок континентальної Європи, включаючи і український, і російський, тоді як англо-американському праву, у свою чергу, невідомий розподіл прав на речові і зобов'язальні.

При оцінці юридичної конструкції трасту зі звичних континентальному правопорядку підходів неминуче складається парадоксальна ситуація. Жоден з учасників відносин трасту не має всю сукупність правомочий власника, але кожний з них зберігає в себе якусь їхню частину. Виходить, що єдине право власності як би «розщеплюється» між декількома суб'єктами і тому неможливо сказати, хто ж з них усе-таки є власником переданого «у траст» майна.

В англо-американській системі така ситуація не породжує протиріч, тому що там право власності, складаючись з дюжини різних правомочий (елементів), здатно в різноманітних сполученнях дати до півтори тисяч варіантів цілком самостійних прав власності. Ці складні побудови, засновані на багатовікових традиціях прецедентного права й уходящие коренів у феодальний правопорядок, зовсім далекі континентальній правовій системі.

Одним з її основних постулатів є неможливість установлення двох однакових прав власності на те саме майно. Право власності в його континентальному, у тому числі українському, розумінні неможливо «розщепити»: воно або цілком зберігається за власником, або цілком втрачається їм. При всякому іншому підході виникає нерозв'язна колізія прав власників, кожний з який бажає розпорядитися своїм майном за своїм розсудом. (Ідея «розщепленої власності» («розділеного права власності»), що панувала в європейському праві в епоху феодалізму, була рішуче відкинута в XIX в., одержавши заміну у виді теорії речових прав. Докладніше про це див.: Венедиктов А. В. Державна соціалістична власність М.– Л., 1948. С. 106–126; Рубанов А. А. Проблеми удосконалювання теоретичної моделі права власності С. 106–110).

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Форми власності | Реформирование правовых основ отечественной госслужбы в начале XXI века
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 650; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.