Функції держави. В юридичній науці поняття функція вживаєть­ся для характеристики змісту діяльності, соціальної ролі

В юридичній науці поняття "функція" вживаєть­ся для характеристики змісту діяльності, соціальної ролі, со­ціального призначення держави і права.

Функції держави — основні напрямки і сторони діяль­ності держави, в яких відображаються і конкретизу­ються її сутність, цілі й задачі.

Функції держави — особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, який охоплює основні на­прямки діяльності держави у керуванні суспільством. Функції держави тісно пов'язані з характеристиками держави, її типом і формою. З еволюцією держави еволюціонують і її функції.

Норма права не тільки містить у собі формально-обов’язкове правило поведінки, а й визначає умови його здійснення та міри відповідальності за його порушення, тобто має власну певну структуру.

Структура норми права – це внутрішня конституція норми, яка проявляється у взаємодії її основних структурних частин (елементів).

Структурними елементами норми права є:

1. Гіпотеза. Частина норми права, яка вказує на конкретні життєві обставини, при яких дана норма (її диспозиція) вступає в дію. Це умова застосування норми. Гіпотеза відповідає на питання: хто? Коли? За яких умов?

ГІПОТЕЗА
Абсолютно визначена (точно визначаються обставини, при яких діє правова норма)	Відносно визначена (не містить повних відомостей про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних потреб)	Альтернативна (ставить дію норми у залежність від однієї або кількох фактичних умов)

2. Диспозиція. Це ядро правової норми, правило поведінки, яке містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Реаліза­ція диспозиції можлива тільки за умов, указаних у гіпотезі. Диспозиція є найбільш важливою частиною правової норми. Вона відповідає на питання що робити? чого не треба робити?

ДИСПОЗИЦІЯ
Абсолютно визначена (чітко визначає права й обов'яз­ки учасників правовідносин)	Відносно визначена (не має повних відомостей про пра­ва й обов'язки учасників правовідносин)	Альтернативна (вказується на декілька правових наслідків, але передбачається настання тільки одного з них)

3. Санкція. Частина норми права, яка містить юридичні наслідки виконання або невиконання правила поведінки, за­фіксованого в диспозиції. Санкція відповідає на питання: які наслідки можуть статися у випадку порушення правової норми (диспозиції)?

САНКЦІЯ
Абсолютно визначена (у таких санкціях точно визначені вид і ступінь відповідальності)	Відносно визначена (межі відповідальності визначені від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної)	Альтернативна (у таких санкціях названі кілька видів відповідаль­ності, з яких той, хто застосовує право, вибирає тільки один)

8. Поняття та структура правовідносин

1. Суб'єкти правовідносин — це учасники, або сторони пра­вовідносин, які мають правосуб'єктність. Суб’єктом правовідносин є право- і дієздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою набуття учасниками суспільного життя суб'єкта правовідносин є наявність у нього правоздатності, а що до певних правовідносин - ще й дієздатності.

Правосуб'єктність — це можливість або здатність особи бути суб'єктом права з усіма наслідками, що звідси впливають.

Правовий статус — це вся сукупність прав та обов'язків, які належать суб'єкту права.

Правоздатність —це загальна можливість, яка визначається державою, мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їх носієм. Правоздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. У людей правоздатність виникає з моменту на­родження і припиняється зі смертю. Правоздатність особи ніхто не може обмежити, і ніхто не може бути її позбавлений.

Дієздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта здійснювати свої права і обов'язки особистими діями. Дієздатність— це правоздатність особи мати права і обо­в'язки, своїми діями виконувати їх, а також нести відпові­дальність за наслідки своїх дій.

Дієздатність поділяють на угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність - це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення (делікт).

Правосуб'єктність у цілому є однією з обов'язкових юри­дичних передумов правовідносин.

Суб'єкти правовідносин поділяються на такі види:

1. Фізичні особи (люди): громадяни даної держави, іноземні громадяни, біпатриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства).

2. Об'єднання: державні (держава в цілому), органи держави, державні установи, підприємства, організації, юридичні особи, громадські організації (політичні партії, рухи).

3. Соціальні спільності: народ (нація), територіальні спільності (населення, адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи), трудові колективи.

2. Об'єкт правовідносин - це певне особисте або соціальне благо для задоволення і використання якого встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів. Об'єктами правовідносинє ті матеріальні або нематері­альні блага (речі, дії, наслідки дій, особисті немайнові блага), з приводу яких виникли правовідносин, на використання або охорону яких спрямовані взаємні суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки.

Залежно від характеру та видів правовідносин їх об'єктами виступають:

ü матеріальні блага (речі, предмети, цінності);

ü нематеріальні особисті блага (права і свободи людини, духовні цінності, морально-психологічний стан людини, певні соціальні властивості об'єднань, спільностей);

ü поведінка, дії суб'єктів, різного роду послуги та їхні результати;

ü продукти духовної творчості;

ü цінні папери, офіційні документи.

3. Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст - це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, зафіксовані у певних правових нормах, тобто можливість дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язальних суб'єктів.

Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права включає такі можливості як можливість діяти відповідно до свого бажання, можливість вимагати певних дій від інших суб'єктів, зобов'язаних на це, можливість звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого суб'єктивного права.

Отже, суб'єктивне юридичне право - це закріплена в юридичній нормі можливість певної поведінки суб'єкта з метою використання ним певного блага, яка забезпечується юридичними обов'язками інших суб'єктів. Суб'єктивне право — це гарантовані законом вид і міра мож­ливості або дозволеної поведінки особи, реалізація якої зале­жить від волі і свідомості суб'єкта.

ЕЛЕМЕНТИ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА
1. Правоповедінка, тобто право на власні дії	2. Можливість або право вимагати від зобов'язаної особи відповідної поведінки, тобто право на чужі дії	3. Праводомагання (можливість або право оскаржити дії супротивної сторо­ни у випадку невиконання нею своїх обов'язків)	4.Правокористування (можливість або право користуватися на основі даного права певним соціальним благом)

Зміст юридичних обов'язків становлять необхідність здійснення певних дій; необхідність утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; необхідність нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Тому, юридичний обов'язок - це закріплена в юридичній нормі і забезпечувана державою необхідність певної поведінки суб'єкта для задоволення інтересів уповноважених суб'єктів. Юридичний обов'язок — це вид і міра належної або по­трібної поведінки. В основу суб'єктивного права покладено юри­дичне забезпечену можливість; в основу обов'язку — юридич­не закріплену необхідність.

Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'­єктивного права і включає в себе такі компоненти:

ü необхідність особи виконувати певні дії або утриматись від них;

ü необхідність правозобов'язаної особи відреагувати на звер­нені до неї законні вимоги правомочної сторони;

ü необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

ü необхідність не перешкоджати контрагенту користуватись тим благом, на яке він має право.

Носій можливості (права) називається правомочним, носій обов'язку — правозобов'язаним.

У реальності частіш за все кожна із сторін у правовідноси­нах має і суб'єктивні права і юридичні обов'язки одночасно.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. З юридичними фактами закон пов’язує виникнення, зміну та припинення правовідносин.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти, які є діями, в залежності від відповідності їх приписам правових норм поділяються на правомірні та неправомірні.

Правомірні поділяються на: а) юридичні акти - така правомірна поведінка, що здійснюється з метою викликання юридичних наслідків (складання людиною заповіту); б) юридичні вчинки - дії, що не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (знахідка скарбу).

Неправомірні - це дії, які суперечать юридичним приписам. Поділяються на винні (злочини, проступки) та безвинні, так звані правові аномалії (наприклад, випадки відповідальності без вини власника джерела підвищеної небезпеки).

Дата добавления: 2013-12-14