Конституційний статус особистості

Основна роль конституційного права у національній системі права виявляється крім усього іншого і у характері форм (джерел) його існування.

Джерелами цього права є Конституція і закони.

Підзаконні нормативно-правові акти не є характерними для конституційно-правового регулювання, хоча іноді акти глави держави й акти уряду виконують відповідну роль.

Конституція є основним джерелом конституційного права України та основою правової системи нашої держави.

Термін “конституція” походить від лат. constitutio – установлення, устрій.

Сучасна Конституція України була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Конституцію України за загальними класифікаційними ознаками можна охарактеризувати як:

ü писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

ü жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції відрізняється від внесення змін і доповнень до звичайних законів (необхідно не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України). Крім того, стосовно процедури внесення змін і доповнень до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції, передбачається прийняття відповідного законопроекту не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради і затвердження його на всеукраїнському референдумі, який призначається Президентом України;

ü за порядком прийняття як народну конституцію, тобто прийнята парламентом від імені всього Українського народу.

Система суспільних відносин, яка регулює, закріплює та охороняє Конституцію складає конституційний лад держави.

Конституційний лад – це встановлений конституцією суспільний та державний устрій.

Демократичний характер Конституції випливає не тільки з принципів конституційного ладу, а й з норм, що визначають правове становище особистості.

Правове становище особистості – це складне поняття, яке включає правовий стан особистості, загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, свободи й обов'язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

Конституція розмежовує поняття "людина" і "громадянин" і виходить при цьому з визнання ідеї "природних", "вроджених", "невідчужених" прав людини, сутність якої полягає в тому, що права людини належать їй від народження, мають природний характер, а держава може лише регулювати їх здійснення і встановлювати для них гарантії, але не може їх скасовувати. Лише у разі введення надзвичайного або воєнного стану держава може, виключно на тимчасовій основі, обмежувати можливість здійснення деяких прав і свобод. Із закінченням дії цих режимів, права і свободи відновлюються в повному обсязі. Відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, невід'ємні права і свободи кожної людини повинні поважатися будь-якою державою, незалежно від наявності в людини громадянства даної держави.
ПРАВА ЛЮДИНИ	ПРАВА ГРОМАДЯНИНА
Права людини – це права, які нерозривно зв’язані із самим його існуванням (право на життя, право на недоторканість особистості, житла, особистого життя, право на волю думки, право на повагу людської гідності, право на прагнення на щастя та т. і.). Права людини невід’ємні, невідчужувані, та належать кожній особистості незалежно від її приналежності до громадянства тієї чи іншої держави, расової або національної приналежності. Визнання та захист прав людини – це головний обов’язок держави.	Права громадянина – це права члена державно-організованого цивільного суспільства. Перш за все, це можливість приймати участь в управлінні суспільними та державними справами (право на об’єднання в політичні партії, право вибирати і бути обраним та т. і.).
Права людини порівняно з правами громадянина приоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Усі права людини та громадянина рівноцінні і взаємозалежні, а тому в однаковому ступені повинні захищатися державою. В Україні гарантом прав і свобод людини та громадянина є Президент України.

Основою правового становища особистості виступають права, свободи й обов'язки людини і громадянина, які утворюють правовий статус особистості. Ядром правового статусу особистості, і, в цілому, правового становища особистості є конституційний статус особистості. Цим поняттям охоплюється сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і обов'язків особистості.

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в державі, а також обсяг покладених на неї обов'язків, прямо залежні від її правового стану, що служить передумовою інших елементів правового становища особистості.

Правовий (громадянський) стан особистості відбиває приналежність особи до громадянства України (громадянство), або приналежність особи до громадянства іншої держави (іноземність) або неприналежність особи як до громадянства України, так і до громадянства будь-якої іншої держави (безгромадянство). Відомі також й інші правові (громадянські) стани.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Конституція розмежовує поняття " права " і " свободи ".

Однак це в цілому рівнозначні, які збігаються за змістом, поняття. Їхня відмінність має історичне коріння. Як правило, термін "свобода" використовується у визначенні громадянських і політичних прав особистості, боротьбу за отримання яких у ХVІП - ХІХ сторіччях розглядали як звільнення від феодальної залежності. Крім того, вважається, що термін "свобода" законодавець використовує в тому разі, коли вказує на максимальну волю вибору варіанта поведінки особистості в тій чи іншій сфері суспільного життя, а при вказівці на можливість користуватися конкретним благом, застосовується термін "право".

Система конституційних прав і свобод особи в Україні охоплює усі сфери життя і діяльності людей і відповідає міжнародно-правовим стандартам прав людини. 3 урахуванням міжнародно-правових стандартів права і свободи класифікуються наступним чином.

Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками. Конституція України, фактично закріплює принцип єдності прав і обов'язків і встановлює в ст. 24, що "кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, і має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості".

Під конституційним обов'язком розуміються закріплені в Конституції держави вид і міра належної необхідної обов’язкової поведінки суб'єкта.

КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ
ЗАГАЛЬНІ КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ	КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ, ЯКІ ВЛАСТИВІ ТІЛЬКИ ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ
1. Неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 2. Не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. 3. Сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. 4. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. 5. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. 6. Повна середня освіта є обов’язковою	1. Захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи. 2. Нести військову службу, відповідно до закону. 3. Подавати до податкових інспекцій, за місцем проживання, декларації про свій майновий стан і про доходи за минулий рік.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особи - це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.