Психіатрія і її основні напрямки

Тема: ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ПСИХІАТРІЇ

Лекція 1

Розповсюдження психічних розладів серед населення всіх країн світу високе: від 53 до 333 людей на 10 тис. населення, в Росії у 1992 р. кількість осіб з виявленими психічними розладами склала 164 особи на 10 тис. населення. Ці статистичні дані охоплюють як хворих з психозами, так і з невротичними розладами, які звертаються у психіатричні заклади за лікуванням. Спостерігається неухильне зростання потребуючих допомоги лікарів-психіатрів, причому ця допомога необхідна не тільки хворим з вираженими психічними порушеннями, але багатьом пацієнтам з невротичними проявами і соматичними захворюваннями. У зв’язку з цим у ряді країн психіатрія за кількістю лікарів і звертанням за лікуванням зайняла третє місце серед медичних дисциплін після терапії і хірургії.

Психіатрія є однією з найбільш суспільно значущих галузей охорони здоров’я, тому, що, з одного боку, у багатьох випадках наявність психічних розладів відображається на соціальному положенні хворого, з іншого – самі по собі психічні порушення нерідко пов’язані із зовнішніми, в першу чергу соціальними і мікросоціальними умовами впливом економічних, екологічних, культурних факторів.

Спеціальні галузі психіатрії стосуються експертизи пацієнтів з психічними розладами: військова – для визначення придатності до військової служби; трудова – для з’ясування працездатності та інвалідності; судова – для вирішення ряду правових проблем, що виникають у осіб з психічною патологією. Психіатрія дуже сильно підлягає впливу пануючих філософських та ідеологічних установок даного суспільства. Так, властива тоталітарному режиму патерналістична концепція психіатрії призвела до звинувачень радянської психіатрії у зловживаннях у політичних цілях. Патерналістичні принципи передбачають, що лікар як представник держави може вирішувати всі проблеми психічно хворого, по суті ігноруючи його суб’єктивне відношення до цих проблем, його бажання і переконання. Подібний підхід до хворих міг бути виправданий на початку розвитку психіатрії, коли психіатрична допомога надавалась переважно пацієнтам з тяжкими психіатричними розладами, психозами і вираженим слабоумством. У відношенні до таких хворих патерналістичний підхід має сенс у на сьогоднішній час. Разом з тим, з появою у полі зору психіатрів великої кількості хворих із стертими, граничними формами психічних порушень, які не потребують такого жорсткого піклування з боку лікаря і суспільства в цілому, патерналізм став гальмом у розвитку психіатрії.

В якості реакції на переважаючі принципи патерналізму за кордоном наприкінці 50-60-х років з’явилась атнипсихіатрична течія, запізнілим відображенням якого була хвиля виступів у пресі в нашій країні наприкінці80-х років проти організації вітчизняної психіатрії і звинувачень її у зловживаннях. Антипсихіатрія на Заході зійшла нанівець, оскільки вимоги її прибічників закрити психіатричні лікарні, вважати деякі психічні розлади проявом власної свободи хворих, а їхнє лікування – втручанням у внутрішній світ людини, вступили у протиріччя з життям. Психічно хворі, нажаль, існують реально, і їхні вчинки інколи приносять шкоду їм самим і оточуючим. Тому категоричні установки, спрямовані проти психіатрії і принципів її організації, виявились занадто радикальними. Однак анти психіатричний напрям стимулював законодавче регулювання психіатричної допомоги в багатьох країнах. Були розроблені відповідні рекомендації Організації об’єднаних націй (ООН) про відношення до осіб з психічними розладами. У 1992 р. в Росії був також прийнятий закон, який регламентує здійснення допомоги таким хворим.

Вище сказане пояснює, чому психіатрія завжди і скрізь стає в центрі різних дискусій, які стосуються ролі психіатрії у суспільстві, питань захисту прав громадян, гуманізації законодавства, чому вона знаходиться під пильною увагою суспільства і досить часто підлягає тиску з його боку, критиці в засобах масової інформації і т.д.

Разом з тим, психіатрія залишається перш за все клінічною дисципліною, і основне значення для висновку про правовий стан обстежуваної особи має діагностика наявності чи відсутності у неї психічних розладів, їхня кваліфікація стосовно конкретної правової події. При цьому велику роль відіграє оцінка поточного і минулого психічного стану особи, прогноз протікання психічних розладів, з’ясування впливу порушень психіки на його поведінку в досліджуваній ситуації. Тому головним у діяльності психіатра є діагностичний процес. Те чи інше експертне рішення залежить від правильності і достовірності діагнозу. Слід відзначити, що на відміну від діагностичного процесу у загальній психіатрії і медицині в цілому, у випадках експертної діагностики обов’язковими є два етапи оцінки психічного стану обстежуваної особи.

Доцільно згадати основні психіатричні заклади і принципи організації психіатричної служби. В основі психіатричного обслуговування населення України лежить концепція максимального наближення допомоги до населення, розвиток в першу чергу її поза лікарняної ланки – психоневрологічних диспансерів (ПНД). Завданнями диспансерів є виявлення осіб з психічними розладами, які знову захворіли, спостереження і лікування хворих, надання їм необхідної соціальної допомоги. Диспансерне спостереження здійснюється у двох варіантах: консультативне, з добровільним зверненням хворих за лікувальною допомогою, яке не має соціально-правових наслідків, і спостереження по відношенню хронічних хворих, які потребують тривалого лікування і соціальної допомоги. До поза лікарняних закладів відносяться також денні і нічні стаціонари, де хворі отримують лікування на добровільних засадах, при цьому вони можуть продовжувати працювати, знаходитьсь більшу частину часу дома і т.д. Частина осіб з психічними розладами працевлаштовується у лікувально-виробничих майстернях чи спеціальних цехах при промислових підприємствах.

Стаціонарне лікування проводиться у психіатричних лікарнях.

Як правило, в кожній області є не менше однієї психіатричної лікарні. Їхня потужність – ліжковий фонд – залежить від кількості жителів регіону. Зазвичай одна із лікарень є основною, яка здійснює організаційно-методичне керівництво психіатричною мережею даної території. Психіатрична служба найчастіше базується в цій лікарні. У психіатричній лікарні на добровільних засадах розміщуються хворі, стан яких потребує лікування у стаціонарних умовах. Недобровільній госпіталізації підлягають ті, хто в міру наявних психічних розладів представляють небезпеку для себе, оточуючих чи не розуміють важкості свого стану і тому стають безпорадними, не можуть обслуговувати себе, їхня хвороба може призвести до значного погіршення.

Загальне методичне керівництво психіатричними закладами здійснюється головним психіатром відповідної адміністративної одиниці – суб’єкта федерації. На федеральному рівні таке керівництво проводиться Відділом психоневрологічної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

Дата добавления: 2013-12-14