Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика

Методи дослідження та принципи викладу.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ ЗНАНЬ

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін

В

Москва, м. Кропоткинская, Берсеневская набережная, дом 16, строение 5

Лектор:сотрудник психологического Центра «Здесь и Теперь» опытный детский психолог Елена Желуденко.

Телефон [phone]

e-mail: [email protected]

Читайте подробности на сайте: www.zdes-i-teper.ru

Таким образом, состояние курортного дела в царской России характеризовалось
недоступностью курортного лечения широким массам населения и низким уровнем
организации лечебной работы вследствие нехватки лечебных учреждений (особенно
детских), медицинских кадров и доминирующей роли частной практики.

(протокол № 1 від “ 31 ” серпня 2010 р.)

Зав. каф., к.і.н., доц.. Полянський О.А.

l. Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика.

2.Предмет, завдання та основні розділи курсу «Релігієзнавство».

Об’єктом дослідження релігієзнавства є релігія - складне явище духовного життя суспільства, яке виникло в непростих умовах становлення людства, створення ним цивілізації. Відбулося це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї. Релігія соціальна за своєю природою, зв’язана з життям суспільства.

Термін «релігія» латинського походження, в перекладі він означає благочестя, святиня, предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищого, святого, надприродного. Це явище абсолютне, має загальну назву Бога або Божества. Щодо того, від якого саме слова цей термін походить, між дослідниками немає згоди. У давній літературі це слово тлумачилося як «пошана», «богобоязливість». Такі християнські авторитети, як Єронім, Августин, пояснювали його як «зв’язок». Є й інші етимологічні тлумачення цього терміну.

Ні у стародавньому світі, ні у період середньовіччя поняття «релігія» широко не вживалося. Тоді народи Європи користувалися лише назвами конкретних релігійних вірувань - конфуціанство, індуїзм, буддизм, християнство, мусульманство та ін. і лише в добу Відродження, після того, як в Європі склалися належні умови для формування духовного життя, з’являється термін «релігія». Він набуває широкого вжитку в мовах європейських народів і застосовується для характеристики релігійних явищ незалежно від їхніх конфесійних особливостей.

Релігія - це своєрідне осмислення, упорядкування повсякденності, що має давню історичну традицію. Вона пропонує людям певне пояснення виникнення світу, суспільства, людини, а, зрештою, - всього живого і неживого. Для цього релігія і обстоює певну систему духовних авторитетів, правил і законів буття, вчить людей бачити світ у єдності, чуттєво його освоювати, виходячи передусім із факту реальності існування надприродного. Положення про надприродне /божество, духів, ангелів, душі та ін./ - наріжне в релігії. З ним пов’язані й основні елементи релігії: уявлення, почуття, культ, релігійні організації. Кожен з них підпорядкований звеличенню Бога.

У літературі наявні різні пояснення того, чим зумовлюється релігія. Богослови вважають її даром Бога, засобом їхнього зв’язку з Всевишнім. Науковці /залежно від світоглядних і методологічних засад/ по-різному трактують її походження. Для одних з них релігія зумовлена міфами, для других страхом перед грізними силами природи, для третіх - вона започатковується загальноприйнятими вартостями. Кожне з тлумачень релігії як явища культури, доповнює, збагачує інші. Нині немає єдиного тлумачення цього поняття, їх близько 200 і кількість їх дедалі зростає. Все ж слід мати на увазі, і таке визначення: релігія – це світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії /культ/, які грунтуються на вірі в існування Бога чи богів, священного, тобто тієї чи іншої різновидності надприродного.

Релігієзнавство як наукове дослідження релігії було започатковано у XIX ст. для об’єктивного вивчення релігійних явищ, їхнього соціально-історичного розвитку, соціальної ролі церковних інститутів тощо, дослідження, не пов’язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесією, політичною партією. Від кінця XIX ст. суспільні науки /історія, філософія, етнографія, лінгвістика/ нагромадили значний фактологічний і теоретичний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію, характер у різних народів. Усе це було використано для побудови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії на основі розуму та науки.

Люди здавна замислювалися над сутністю, походженням, розвитком релігії. На рубежі II і ІІІ тисячоліть окреслилося декілька підходів щодо тлумачення поняття «релігія»: богословський, філософський, соціологічний, біологічний, психологічний та ін.

Більшість віруючих і духовенства, не обізнаних з богословськими тонкощами, стверджує, що релігію Бог подарував людству, вона є вічною і незмінною, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Але, попри це, існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної з них. Відомості про давні релігії дійшли до нас з глибин століть. Про релігійні уявлення людей у давнину свідчать численні історико-культурні пам’ятки.

Теологічні теорії. Низка теорій грунтується на твердженнях про надпри­родні причини та обставини походження релігії — теологічні теорії (традиціоналістська, теїстична, православно-академічна).

Традиціоналістська теорія. Вона ґрунтується на тому, що відкрив людям безпосередньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззастережній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (428—348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине — незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською душею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, людська душа, сповнена ідей Бога, згадує про нього в матеріальному світі, шо і є основою релігії. Цю теорію походження релігії пізніше розробляли мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями церкви. У православ’ї це Афанасій Олександрійський (прибл. 295—373), Іван Злотовуст (прибл. 350—407), Іван Дамаскін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин Блаженний (354—430) та ін. До них належать і видатні богослови Оріген (185—245), Тертулліан (прибл. 160 — після 220), Фома Аквінський (1225—1274). Ця теорія доступна для сприйняття, не потребує доведення, оскільки грунтується на вірі. Тому вона набула значного поширення у християнському богослов’ї. Стосується вона тільки християнства. Щодо інших релігій християнство допускає будь-які пояснення їхнього походження.

Дата добавления: 2013-12-14