ЛІТЕРАТУРА. Поняття, структура і функції релігій

Поняття, структура і функції релігій. Поняття і сутність релігії.Слово «релігія» латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідно-ситься з чимось вищим, свя­тим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є почат-ком і сенсом будь-якої релігії.

Первісні релігійні вірування відіграли певну позитивну роль у розвитку люд-ства. Вони сприяли накопиченню знань і виробничих навичок, відобра­жали принцип колективізму, на якому грунтувалося життя первісної громади, стверд-жували моральні норми, що об’єднували суспільство.

Загальна характеристика первісних релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.Проблема виникнення релігії тісно пов’язана з проблемою виникнення і розвитку людини. Цей процес був достатньо тривалим. Далекі предки люди­ни сучасного типу - пітекантропи, синантропи володіли лише зародками мислення і, звісно, не мали здатності до елементарного узагальнення, абст­рагування, тобто до розумової діяльності як такої. Археологічні дослідження не дали жодних свідчень, наявності в них будь-яких релігійних уявлень Що­правда, деякі вчені допускають, що пізньому неандертальцеві, який жив по­над 100 тис. р. тому, були притаманні примітивні прояви віри в надпри­родне, зокрема культ померлих із вірою в існування потойбічного життя. Це виявилось у способі поховання: покійників укладали на бік, орієнтували зі сходу на захід, зв’язували ноги, а поряд клали їжу та знаряддя праці.

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін

Література

Методологічні принципи релігієзнавства.Релігієзнавство не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого чи віруючих різних конфесій, воно дає певний обсяг наукових знань і прагне навчити самостійно й об’єктивно оцінювати релігійні явища, релігію як суспільний феномен, події, що відбуваються в релігійному житті певного суспільства. Тому в своїх дослідженнях воно використовує загальнонаукові та специфічні принципи.

Принцип об`єктивності. Будучи вихідним, передбачає конкретно історичний розгляд предмета, неприйняття абстрактних стереотипів, уявлення в чорно-білих тонах явищ релігії чи вільнодумства. Вимагає науково обгрунтованих положень, встановлених фактів, уникнення тенденційності.

Культурологічний принцип. Дає змогу розглядати релігію, релігійну філософію, вільнодумство в контексті розвитку духовної культури. А релігієзнавство займається вивченням своєрідних сфер духовної культури в історичному та сучасному аспектах, вирішуючи низку проблем: з’ясовує особливості релігії як феномена культури, властивості релігійно-культурних утворень, специфіку релігійної філософії, своєрідність різних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та особистості.

Антропологічний принцип. Використання його зосереджує увагу на аналізі світоглядних питань в аспекті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

Принцип толерантності. Передбачає діалог релігійних і нерелігійних світоглядів про людину, суспільство, світ. Це стосується пояснення основ буття природи, суспільства, людини, космосу, біосфери, економіки, політики, права, моралі, мистецтва, психіки, свідомості та ін. Вихідні засади релігійних і нерелігійних світоглядів різні. Різняться в них і пояснення процесів та подій в природі, суспільстві, людині. Але економічні, екологічні, моральні, естетичні, соціально-політичні та інші ідеї, цінності можуть бути близькими.

Принцип правового забезпечення свободи совісти. Має загальнофілософський, теологічний, етичний, естетичний, політологічний і правознавчий аспекти, передбачає за людиною право сповідувати певну релігію чи не сповідувати жодної, відправляти чи не відправляти релігійні культи і відповідно організовувати наукові дослідження цих явищ і процесів.

Основні розділи релігієзнавства. Релігієзнавство є цілісною і водночас полідисциплінарною галуззю гуманітарного знання, об’єднуючи в собі низку розділів і структурних систем, серед яких — філософія, історія, психологія, соціологія, футурологія, феноменологія, антропологія, культурологія та ін.

Філософія релігії. Вона охоплює стрижневі проблеми релігієзнавства, пов’язані з гносеологічними та онтологічними її чинниками. Вивчає основні релігійно-філософські ідеї в їх історичному розвитку, сукупність філософських понять, принципів, які дають філософські тлумачення релігії. Їх представляють різноманітні концепції, які інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики (тлумачення тексту давніх літературних творів), феноменології, екзистенціалізму, матеріалізму, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу.

Історія релігії. Будучи базовою в релігієзнавстві, вона акумулює знання, починаючи від виникнення первісних вірувань і релігійних форм до поставання і розвитку національних і світових релігій. Відтворює минуле різних релігій в конкретності їх форм, накопичує і зберігає інформацію про численні релігії, що існували й існують.

Психологія релігії. Цей підрозділ досліджує психологічні джерела релігії як явища, психологію віруючої людини. Вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігійних явищ, суспільну, групову та індивідуальну психології (потреби, почуття, настрої, традиції тощо), зміст, структуру, спрямованість цих явищ, Їх місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, груп, особистостей.

Соціологія релігії. У царині її інтересів - релігія як соціальне явище, суспільні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, Ті елементи і структура, місце, функції та роль в суспільній системі, вплив на інші елементи соціальної системи, специфіка зворотної дії конкретної суспільної системи на релігію, використання релігійного чинника в різних соціальних умовах.

Футурологія релігія. Розглядаючи перспективи соціальних процесів, вона з’ясовує тенденції розвитку релігії у майбутньому.

Феноменологія релігії. Об’єктом її є ідеї, цілі, мотиви релігії щодо значень і змісту. Вона подає систематичний опис явищ релігії, класифікує їх на основі зіставлення і порівняння.

Релігійна антропологія. Головне її завдання - дослідження людини в контексті релігійного світоспоглядання. Основні принципи — єдність духовних і тілесних засад у людині.

Релігійна культурологія. Враховуючи завдання й значення релігійного мистецтва в практиці богослужіння певних релігійних систем, досліджує храмові архітектуру, скульптуру, малярство тощо.

Географія релігії. Це — базовий гуманітарний курс релігієзнавства, який акумулює та систематизує знання про територіальну організацію світових, регіональних релігій в історичному аспекті й на сучасному етапі.

Історія і теорія релігії та вільнодумства. - К., 1996.

Кривелев И.А. История религии. В 2 т. - М., 1975-1976.

Релігієзнавчий словник. - К., 1996.

Современная западная философия: Словарь. - М., 1990.

Угринович Д.М. Психология религии. - М., 1986.

Угринович Д.М. Введение в религиеведение. - М., 1985.

Фрейд 3. Психология бессознательного. - М., 1989.

Швейцер А. Благоговение перед жизнь. - М., 1992.

9. Шопенгауэр А. Избранные произведения. - М., 1992.

10. Релігієзнавство: ПідручникЗа ред.В.І.Лубського,В.І.Теремка. - К., 2000.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЛЕКЦІЇ

З КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

ЛЕКЦІЯ №2

СТРУКТУРА РЕЛІГІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ

Виконавець:

к.і.н., ст.викладач Гнот С.І.

(протокол № 1 від “ 31 ” серпня 2010 р.)

Зав. каф., к.і.н., доц.. Полянський О.А.

Структура релігії, її функції та роль у духовному житті

План

1.Загальна характеристика первісних релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.

2.Поняття, структура і функції релігії.

3.Типологія релігій.

Вчені, спираючись на дані археології, етнографії, мовознавства, пов’язують виникнення релігії з ранньородовим устроєм, який склався бли­зько 40 тис. років тому, і з кроманьйонцем - людиною сучасного типу, яка вже володіла психоло-гічними механізмами, у якої формувалися абстрактні поняття, що сприяли роз-витку релігійних уявлень.

Первісна людина була залежною не лише від сил природи, а й від не­зрозумі-лих для неї сил суспільного життя, бо останнє весь чає ускладнюва­лось: зроста-ла сила традицій та звичаїв,посилювалась і залежність від сус­пільства.Це викли-кало почуття безсилля та обумовлювало пошуки його причин. З цього виникли, як реальні так і фантастичні уявлення про світ, зокрема і релігійні уявлення.

В первісному суспільстві релігійні уявлення не набули ще системного вигля-ду, їх форма та зміст тільки проходили період становлення, в них від­сутня по-стать Бога-творця. Це був розпливчатий комплекс розрізнених по­глядів і почут-тів, але все ж пройнятих єдиною ідеєю про наявність надпри­родного, і доповню-вався діями, спрямованими на нього.

У первісному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні слова, як не було держави, суду, війська, церкви, а були первісні вірування.

Первісні форми релігійних уявлень були породжені уособленням. Всі явища і предмети людина оголосила живими особами, що діють свідомо, подібно до са-мої людини. Первісні вірування досить повно висловлювали розуміння первіс-ними людьми оточуючого їх світу. Вони виконували певні суспільні функції і регулювали відносини міх людьми в первісній общині, сприяли організації ко-лективного виробничого процесу, регулювали відно­сини між людьми, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту,утверджували первісну мораль,адовольняли духовні потреби суспіль-ства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій грома-ді. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері куль-ту, він здійснювався всіма. членами общини спільне. Духовенства як окремої і соціальної групи не бу­ло, природний авторитет старійшини включав в себе і ав-торитет керівника релігійного культу, якщо була потреба в такому.

Форми первісних вірувань: магія, анімізм, тоте­мізм, фетишизм. До пер-вісних релігійних форм відносяться: анімізм, магія, тотемізм, фетишизм. Дехто з дослідників намагається визначити їхню історичну по­слідовність, але якщо вона колись й існувала, зараз це встановити практично важко. В первісних релігійних віруваннях буйно розквітала магія /від лат. -чаклунство/. Магія - система дій, за допомогою якої бажають вплинути на інших людей, а також оточуючий світ. Первісні люди вважали, ще перш ніж розпочинати якусь роботу, слід обов’язко-во вплинути на надприродні сили магічними засобами: заклинаннями, співами, танцями, жертвопринесенням. Це мало умилостивити чи примусити діяти їх на користь людей. За допомо­гою особливих магічних дій та слів люди прагнули викликати дощ або вітер, забезпечити успіх на полюванні або збиранні врожаю, допомогти або по­шкодити людині. Магічні дії виконувалися з якимись реальни-ми предметами чи частинами тіла людини /нігті, волосся/, але, на відміну від практичних дій, що дають реальний результат, були ніби /псевдо/ практичні. Між підпа-люванням листя для вогнища і підпалюванням жмута волосся тієї людини, яку намагалися зачаклувати, є принципова різниця. В останньому ви-падку передбачається якийсь невидимий посередник, здатний перебороти про-стір і час, щоб досягти недосяжний безпосередній об’єкт.

Жодна магія не може існувати без системи заборон і обмежень, так зва­них табу /заборон/, які стосувались їжі, відносин з чужинцями, статевих від­носин, перебування на певній території, певних предметів, особливо знарядь праці та зброї, певних осіб (вождів, воїнів, породіль тощо), окремих вчинків (заборона відкривати обличчя, викидати заливки їжі). Багато з них можна раціонально по-яснити, оскільки вони виконували соціальні функції. Від пер­вісних табу похо-дять сучасні культові обмеження: пости, харчові обмежен­ня, специфічні куль-тові правила та ін.

Існує декілька класифікацій магічних вірувань. Найдавнішою за часом і най-більш поширеною є та, що запропонована англійським релігієзнавцем Д.Фре-зером /1854 -1941рр./, який поділив магів на наслідувальну та зараз­ливу.

Принцип наслідувальної магії - подібне викликає подібне. Наприклад, жінка, яка бажає стати матір’ю, повинна виготовити ляльку, відтак няньчити її й при-кладати до грудей. У той час співплемінники вітали породіллю», роблячи при цьому вигляд, що жінка дійсно народила дитину.

Заразлива магія грунтується на впливі на людину за допомогою пред­мета, який безпосередньо або опосередковано зв’язаний з нею. Так, здійс­нюючи ма-гічні дії, обряди над одежею, обстриженим волоссям або нігтями, люди вважа-ли, що таким чином впливають на їх колишнього власника.

Одночасно Д.Фрезер поділяв магію на позитивну /чаклунство/, або не­гативну /табу/. Приклад негативної магії: під чає полювання чоловіків їхнім дружинам заборонялось змащувати маслом голови дітей. Остерігалися, що здобич втече від мисливців, оскільки стане також слизькою, як голови дітей.

Значне поширення має класифікація магії, започаткована російським вченим С.Токаревим /1899 -1985рр/. Магічні вірування та обряди він поді­лив залежно від їх суспільної спрямованості та ролі в житті людей, а саме: шкідливі, чорні, злі, військові, статеві, /любовні/, лікувальні, метеорологічні.

Суть шкідливої магії зводилася до того, щоб надприродним чином на­нести шкоду одній або декільком особам. Так, наприклад, стародавні племе­на виго-товляли статуетку, що зображувала противника і проколювали її гос­трим пред-метом саме в тому місці, куди вони прагнули нанести рану.

Зусилля військової магії спрямовувалися на забезпечення перемоги над про-тивником. З цією метою у багатьох племен перед битвою інсценізували­ся від-повідні дії, а той справжні військові баталії.

Мета любовної (статевої), магії - викликати симпатію у людини проти­лежної статі, або, навпаки, знищити її. Прийоми статевої магії різні, однак техніка її виконання проста. Наприклад, чоловіки з метою причарування жінок доторка-лися до їх тіла зачарованими грудками землі або пропонували з’їсти зачаровану їжу чи випити такий же напій.

Чимало прийомів лікувальної магії зумовлювалися раціональними під­ходами первісної медицини. До них відносяться, наприклад, змащування розігрітим бджолиним воском грудей хворого, прикладання де місця крово­течі глини чи смол деяких дерев.

До промислової магії належали обряди, що супроводжували господар­ську діяльність людини. Така магія поділялася на мисливську, рибальську, земле-робську. Наприклад, магія присутня у танці, що передує полюванню. У житті первісного мисливця майже немає такої сфери діяльності, яка не до­повнювалася й магічними діями. Наприклад, північноамериканські індійці перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцюваль-ним рухам вони приписували надприродні властивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. В багатьох племен існувало повір’я, що жінка, яка має дітей, може позитивно вплинути на плодючість землі, роз-множення худоби.

За своєю метою до промислової магії близька метеорологічна. Наприк­лад, що, б викликати дощ, лили воду через сито. Магія подвоювала в уяві людей шляхи впливу на природу, вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею /природний рух/, а й особливими символіч­ними діями-об-рядами /надприродний шлях/.

Магічні дії, як правило виконувала людина, яка мала зв’язок з таємни­ми сила-ми -«шаман».Етимологічне термін «шаман» походить від поняття «знання» в ін-доєвропейських мовах: шаман - «той, що знає». Шаман озна­чає «володар духів».

Не кожна і не випадкова людина може стати шаманом. Для цієї діяль­ності повинні бути деякі об’єктивні передумови. Це мусить бути людина, яка значно відрізняється від інших.Цією відмінною ознакою може бути ро­дима пляма, шос-тий палець, регулярні припадки істерії чи епілепсії.Підста­вою для виділення мо-же бути якийсь неординарний випадок, наприклад, удар блискавки біля самих ніг чи народження в день сонячного затемнення. Людина з такими ознаками бу-де постійно викликати до себе підвищену ува­гу й острах усіх членів племені.

Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасної релігії (віра в надп­риродну силу обрядів),і в самостійній формі (у вигляді ворожіння на картах тощо). Магія відповідає найархаїчнішим пластам свідомості й підсвідомості людини,які часто розкриваються у кризових умовах сучасного світу.

Анімізм - /від лат.аnіmа - душа/. Форма релігійних вірувань, яка грун­тувалася на уявленнях про існування в навколишніх предметах надприрод­них двійників-духів, називається анімізмом. Це віра в надприродні істоти, що містяться в будь-яких тілах /душі/ або діють самостійно /духи/. У житті первісних людей аніміс-тичні вірування були дуже розповсюдженими: вся природа уявлялася їм одухот-вореною.Люди були переконані в існуванні душі у тварин.Звідси, зокрема, похо-дить звичай не вбивати спійману твари­ну, а спочатку зв’язати її і очікувати при-родної смерті. Наприклад, у книзі і фільмі «Дерсу Узала», герой цілком серйоз-но каже про душу дерева, тигра, про те, що всі вони - люди.

Анімізм в первісному суспільстві - це нормативне ставлення до світу. Воно мало дві модифікації: по-перше, це уявлення про переселення душ, яке зберег-лось у сучасному індуїзмі, по-друге, вчення про існування особистої душі після смерті тіла. Його прийняло і розвиває християнство.

Уявлення, про всезагальну чи часткову одухотвореність світу виконує певну регулювальну функцію. Як пише висококваліфікований дослідник первісного суспільства Е.Тайлор, у Гренландії, де існував жорстокий звичай залишати за межами племені вдів і сиріт, таке уявлення врятувало від само­знищення ціле плем’я. Вдові досить було переконати кого-небудь з батьків сімейства, що душа одного з його померлих дітей перейшла в одного з її живих дітей, або, навпаки, і її статус відновлювався у племені.

Етнографи стверджують, що первісна людина вірила, що вона складає­ться з двох частин — тіла і душі, причому остання може перебувати в різних частинах тіла. Напр.,вірили, що душа людини знаходиться у її крові. Вірогідно, такий ви-сновок випливав із тривалих спостережень за поранени­ми одноплемінниками, які втрачали життя разом із втратою крові. Гадаючи, що душа перебуває в очах, вірили в «лихе око». Душею люди також вважали процес дихання. До цього висновку, очевидно, вони приходили, що у мо­мент смерті припиняється дихан-ня. Часто душа уявлялася у вигляді метели­ка, птаха або комахи. Щоб послабити себе впливу душ померлих, люди час­то залишали житло, біля якого хоронили покійника, розфарбовували свої тіла, щоб душа покійника їх не впізнала. Згодом виникла думка про існуван­ня потойбічного світу.

Анімізм розглядається як вищий ступінь міфологічної абстракції, коли ідея речі відокремлюється від самої речі /Лосев/, тобто він є притаманним людині вченням про духовні істоти /Тайлор/. Здатність людини до відокрем­лення сут-ності предмета від нього самого призвела до того, що світ заселяє­ться духами.

У слов’ян для визначення двійників застосовувались два терміни: менш мо-гутніх називали «душами», більш могутніх - «духами». Тому можна ска­зати, що вони є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму, можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії /ХІХст./. На їхню думку надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звірів. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати, відві-дувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали зна­ряддя і предмети праці. Вважалося, Ще двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у «країні мертвих».

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об’єктів до-повнюється світом духовного буття. У багатьох народів головни­ми двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти,були душі по­мерлих родичів.Аніміс-тичне світосприйняття є кроком уперед у розвитку людини. Ду­ховні істоти, які населяють світ,у точному значенні слова ще не є боги. Бог - це вища абстракція.

Англійський вчений Е. Тайлор /1832 - 1917рр./ висунув анімістичну те­орію походження релігії, згідно з якою віра в нематеріальні душі і духи була найдавнішою фірмою релігійних уявлень.

Досить поширеним явищем в первісному суспільстві був тотемізм. То­темізм («тотем») - «його рід» - це форма первісних релігійних уявлень, в якій головними є уявлення про надприродний зв’язок між певною групою людей і якимось предметом, явищем природи чи видом тварин або рослин. Люди певного роду вважали себе спорідненими з якимось тотемом. Так, члени деяких австралійських племен - називали себе «людьми кенгуру», «людьми водяної лілії», «дітьми ворона».

Зазвичай, кожен рід мав свого тотема, вірив, що походить від спіль­них пред-ків, кровоспоріднений з ним. Тотема вважали «батьком», «старшим братом», який допомагає людям даної спільності. Її представникам заборо­нялося вбивати свого тотема, завдавати йому будь-якої шкоди, вживати його в їжу в звичайних умовах. Але в деяких ритуальних ситуаціях таке вживання передбачалося і га-рантувало проникнення «духу предка» в тіло людей, за­безпечувало їх тотож-ність. Тотемізм - це не тільки віра в тотем /загального предка, кровного родича, якого уявляли твариною чи рослиною/, а особлива форма світосприйняття, що втілювала у собі просторово-часову єдність сві­ту людини. Тотемізм моделює початок світу в єдності з теперішністю. Лю­дина вбачає себе у нерозривній єд-ності зі своїм родом. Але рід сприймається тут не лише як сукупність родичів, що існують нині, але й померлих предків і смерть розуміється не відсутністю буття, а іншим буттям, життям в іншому просторі.

Питання про тотем - це питання про початок, спроба виділити себе (свій рід) зі світу неосвоєної природи та принести в цю природу людинопо­дібних (антро-поморфних) рис. Проблема походження тотемізму повністю не вирішена. Зали-шається відкритим питання: яким чином рід присвоїв ім’я того чи іншого тоте-ма. Можливо, це відбувалося випадково, або визначаль­ним став фактор імені тварини або рослини, що справляла помітний вплив на життя та побут первіс-ного колективу. Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії: Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин індусів займає корова. Сліди тотемізму чітко простежуються у христи­янстві. Святий дух зображається у ви-гляді голуба, а Христос часто називає­ться агнцем тобто ягням. Від обряду риту-ального з’їдання тотема бере свій початок таємне причащання, під час якого ві-руючі під виглядом хліба і вина «З’їдають тіло і п’ють кров бога».

У віруваннях первісних людей широко практикувався фетишизм /від порту-гальського — зроблений/ - це віра в існування у матеріальних об’єктів надпри-родних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, що їм віру-ючі приписують надприродні властивості. У науковий обіг термін «фетишизм» ввів у XVIII ст. французький вчений Ш.де Бросс /1709 -1777рр./. Поклоніння предметам широко розповсюджене явище у житті первісної людини. Практично фетишами могли бути будь-які явища природи,наділені надприродними власти-востями, зокрема шкарлупа горіха, хвіст дикої тварини, її зуби, кості. Вважало-ся, що такі предмети можуть мати для людини охоронне значення, шкодити її ворогам, впливати на природні процеси.

Фетиші використовувалися в магічних церемоніях, супроводжували мисливця чи рибалку під час його промислу. В первісному суспільстві мис­ливці часто не розпочинали полювання до тих пір, поки не знаходили відпо­відного фетиша - предмету, який міг зробити полювання вдалим.

Відомий випадок, коли у одного африканського ворожбита було знайдено ці-лий музей надприродних предметів. Експонатів в цьому музеї нараховувалося більше 20 тисяч. За свідченням ворожбита, кожний із цих предметів приніс в свій час ту чи іншу користь або йому, а бо його предкам.

Фетиш був присутній під час відзначення будь-якої події в житті громади, родини чи окремої особи.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння свя­щенним предметам /хрести, ікони, мощі/, а як самостійний залишок - у ви­гляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду віруючих людей, при­носить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами /талісманами або амулета-ми/ у пересудних людей є, наприклад, підкови, куло­ни, іграшки та інші пред-мети.

До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприро­дні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зарод­ковій формі з’являється ідея бога.

Релігія — не тільки уявлення про Бога, не тільки фор­ма свідомости. Це й реальне життя, дії людей: культ, бого­служіння, церковна організація, форми і принципи ор­ганізації суспільного життя, що певною мірою ґрунтують­ся на релігійних засадах.

Релігія — духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в йо­го світ.

Поняття «релігія» безпосередньо пов’язане з поняттям «Бог». Бог, за релі-гійними уявленнями, є передусім Абсо­лют, вивищений над людськими, природ-ними силами,здібностями, якостями та відносинами.Він створив світ,не належа-чи до нього. Бог є трансцендентним (потой­бічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як во­на може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог.

Структура релігії — складові, без яких неможливе існування релігії, які у своїй єдності становлять релігію.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Перший з них пов’язаний з релігійною свідомістю — особливістю поглядів, уявлень, почуттів та пережи-вань віруючих; другий — з культовою діяльністю; третій - з релігійними орга-нізаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релі-гійної свідомості, пов’язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово «віруючий» ототожнюється з поняттям «релігійна людина».

Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від усвідомлення об’єктивної дійсності. Не можна вірити в об’єкт як такий. А можна вірити лише в певні уявлення про цей об’єкт (що він існує і наділений певними властивостями).

Віра -елемент людської свідомості, особливістю якої є догматичне визнання істинності релігійного вчсння існування надприродних сил, абсолюту.

Предметом віри є уявлення, образи, понят­тя, теорії, надприродне, яке за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релі-гійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил,не.засто-совуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають пред­метом віри. Активне емоційне та оціночне особисте став­лення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості.

Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу ду-ху. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблема-тичних ситуаціях:за браком інформації,відсутності логічних до­казів,через сум-ніви.

Віра в надприродне є істотною ознакою будь-якої релігії. Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій - це віра в єдиного Бо-га. Поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потой-бічні сили, на їх думку, — це лише підготовча стадія до істинної віри в Бога.

Віру в надприродне та можливість установлення з ним певного зв’язку, яка є істотною характеристикою релігії, визнає й чимало світських релігієзнавців.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інте­лектуальне явище, ак-центуючи на змістовому харак­тері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідо­мості почина-ється із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. Їх джерелом є приро­да, суспільство, людина. На основі цих образів формують­ся розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов’язує ці по­чуття з надприродним джерелом, «із зустріччю віруючого з бо-жеством, священним». Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне дже­рело релігійних переживань не підлягає нау-ковим методам пізнання.Прихильники атеїстичної течії стверджують,що люд-ські почуття можуть стати релігійними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв’язки та відношення.

Проблема пріоритету раціональних та емоційних ас­пектів релігійної свідомос-ті набуває нового звучання при розгляді взаємодії різноманітних рівнів цієї сві-домості. Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі системати-зованого віровчення, зміст якого розкри­вається й обгрунтовується у спеціальній галузі релігійних знань — богослов’ї (теології). Воно є набором теоретичних та практичних дисциплін — апологетики, догматики, пас­тирського богослов’я та ін. Основне для теології — форму­вання ортодоксальних релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з інтересами церк­ви, бо-ротьба з єретиками та різноманітними відхиленнями у поглядах.

Представники богословсько-теологічної думки напо­лягають на безумовному пріоритеті догматичного аспекту релігійної свідомості. А прихильники науково-го релігіє­знавства вважають, що богословсько-теологічний аспект у будь-яких його формах є вторинним. Тому в розвинутих формах релігії головне не приори-тети будь-якого із рівнів релігійної свідомості, а їх взаємодія та взаємовплив.

Як і всі явища духовного життя, релігія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світо-розуміння, світовідчуття і ставлення до світу, які визначають основні структурні елементи релігії: релігійну свідомість, культ, організації.

Релігійна свідомість (ідеї,уявлення,почуття). Вона становить концептуаль-ний аспект релігії, все те, що можна сказати про неї й що вона стверджує про себе. Сюди належать міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, а також догмати, зміст священних книг, ле­генд, молитов тощо.

Релігійні почуття є індикатором щирості релігійних вірувань. Особливих ре-лігійних почуттів не існує, це зви­чайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу, пов’язані з вірою в нереальний світ надприродно­го. У житті віруючий пізнає широку гаму звичайних людських почуттів, домінуючим серед яких є почуття стра­ху, потім — розчулення, катарсису (очищення).

Однак наявність у людській свідомості релігійних ідей, уявлень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтва як художні образи, людина може грунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне релігією сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв’язок як з реальним об’єктом.

Релігійний культ. Це — основний елемент релігії, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості, соціальних інститутів. Його специфіка виявляється не в особливих характерах, предметах, об’єктах вірування, а в тому, що релігій-ні уяв­лення, образи, що належать до культової системи, набува­ють у ній симво-лічного змісту і функціонують у соціальній взаємодії.Релігійний культ - втілення віри у діях груп, людей,індивідів.

Культова система є сукупністю певних обрядів, які ви­ражають особливості релігійного культу.

Обряд — сукупність символічних індивідуальних або ко­лективних дій, зумов-лених звичаями, традиціями соціальної спільноти, що символізують певні ідеї, норми, ідеали та уявлення і спрямовані на встановлення певних взаємовідносин людини з надприродними об’єктами.

Важливою ознакою обряду є його символічний харак­тер, головні елементи якого — знак (рухи, які мають певне смислове навантаження) і символ (умовне позначення змісту предмета, явища). Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає: матеріальну форму; заповнений (позначений) предмет; певне значення або зміст. Знак — штучне утворення, яке не відтворює об’єкт, а лише його позначає. Таке позначення має зовнішній формальний ха­рактер, є зовнішнім процесом вияву оформленого змісту. А символізація значною мірою має змістовий характер, оскільки є здатністю свідомості за допомогою цілісних чуттєво сприйнятих об’єктів образно відтворювати інші об’єкти або явища дійсності. Обряд теж можна розглядати як різновид символу. Мета його полягає не у самих діях, а в ідеальному змісті, втіленому в ньому.

Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом їх спіритуалізації (одухотворення), завершившись появою молитви. Як вербальний (словесний) компонент, вона спершу входила до обряду жертвопринесення. Згодом відокремилася від нього, ставши важливим компонентом культу багатьох релігій.

Молитва — вербальне (словесне) звертання людини до об’єкта своєї віри.

Молитви бувають колективні та індивідуальні. Від­правлення їх здійснюється під час богослужіння у храмах, молитовних будинках, на цвинтарях. Богослужіння супро­воджуються читанням священних книг, хоровим співом, проповідями. Значну роль у культовій системі відіграє естетичний чинник. За допомогою культових дій у свідосмості віруючих відтворюються релігійні образи, внаслідок чого негативні емоції трансформуються в позитивні.

Релігійні організації.. Це — об’єднання людей, груп на основі спільних вірувань та інтересів щодо відправлення ре­лігійних культових дій.

Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, потре­бують упорядкованості, організованості. На їх базі фор­мується релігія як соціальний інститут, виника-ють релігійні організації. Першою їх ланкою є релігійна група. У давні часи в культових діях брали однакову участь всі члени первісної спільноти. Згодом в релігійних групах ви­окремилися спеціалісти з проведення культових дій: чак­луни, шамани, утворивши своєрідну професійну групу, зайняту організацією та здійсненням обрядів.

Важливою метою релігійних організацій є вплив на їх членів, формування у них відповідних мети, цінностей, ідеалів. Реалізація цілей досягається вироблен-ням систе­матизованого віровчення, формуванням системи його за­хисту та ви-правдання, здійсненням та керівництвом куль­товою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання релігійних норм, підтримкою зв’язків із світськими організаціями, державним апаратом.

Формування релігійних організацій зумовлене розвит­ком процесу інституціо-налізації, посиленням системних якостей релігії, виокремленням стійкої соціаль-ної верст­ви — служителів культу. Вони очолили релігійні інститути, зосередили у своїх руках діяльність щодо генерування, трансформації релігійної свідомості та регуляції поведінки віруючих.

Релігійна організація є складним соціальним інститу­том. Відомо чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ та деномінація.

Церква — релігійна організація зі складною, суворо цен­тралізованою та іє-рархізованою системою взаємодії свя­щеннослужителів і віруючих.

Основні її функції: вироблення, збереження та переда­ча релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Секта - течії,об’єднання віруючих, опозиційні щодо пев­них релігій. Виникає вона внаслідок відокремлення від церкви час­тини віруючих та священнослужи-телів. Їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширенішого віровчення, відмова від деяких тра­диційних обрядів, про-повідь винятковості своєї релігійної доктрини (істинного шляху до спасіння).

Харизматичний культ — різновид секти, учасники якої вважають, що завдя-ки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий). Властивий він католицизму і православ’ю. Право на лідерство в ньому визнається за особою,наділеною особ-­ливою здатністю до керівництва.

Деномінація — перехідний тип релігійної організації, який залежно від харак-теру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви та секти.

Отже, релігія є складною структурою, яка складається з релігійної свідомості, культової діяльності та релігійної організації.

Функції релігії (лат. типсііо — виконання, завершення) — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.

Релігія як компонент соціальної системи виконує в ній Декілька взаємопов’я-заних функцій. Вони, як і її роль та місце в суспільстві, історично та соціальне обумовлені, Якщо функції релігії — це способи її дії в суспільстві, то роль ре-лігії є сумарним результатом, наслідком виконання релігією функцій.

До системи функцій релігії входять: компенсаційна, світоглядна, регулятивна, комутативна, комунікативна, культурозберігаюча, інтегруючо-дезінтегруюча, терапев­тична.

Компенсаційна функція. Є однією з найважливіших, забезпечуючи процес розв’язання в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психо­логічно компенсує обмеженість, безсил-ля, залежність лю­дей від об’єктивних умов існування, наповнює новим змістом сенс їхнього життя.

Світоглядна функція. Виявляється в тому, що релігія як система світосприй­няття задає «граничні» критерії, які уможливлюють осмис­лення навколишнього світу, місця людини в ньому, цілей і сенсу життя. Релігійний світогляд передба-чає орієнтацію на «головну проблему життя людини», «ідеальний стан», зумов-лює особливості вирішення цієї проблеми.

Регулятивна функція. Полягає у здатності релігії через систему норм, при­писів, установок, канонів регулювати стосунки, поведінку, вчинки, дії віруючих.

Комутативна функція. Реалізується через спілкування віруючих у межах ре-лігійних спільнот і поза ними. Релігійна комунікація — процес взаємодії, спілку-вання, релігійної соціалізації, пе­редачі, обміну, засвоєння релігійної інформації, закріп­лення зв’язків між віруючими.

Комунікативна функція. Виявляється у спілкуванні віруючих з Богом та між со­бою. Має вертикальний (спілкування з Богом) і горизон­тальний (зв’язок спіл-кування віруючих) аспекти вияву.

Культурологічна функція. Реалізується у впливі релігії на розвиток писем-ності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачу досвіду від покоління до по­коління.

Інтегруюча функція. Охоплює організаційні можливості й здатність релігії (через релігійні інститути) забезпечувати безконфліктний зв’язок, певну злаго-ду, солідарність, згуртованість суспільства, релігійних громад.

Терапевтична функція. Відображає психологічні можливості релігії у знятті не­гативних наслідків життєвих стресових ситуацій, збере­женні внутрішнього спокою, душевної рівноваги та ін.

3.Типологія релігій

Зібрати вичерпну інформацію про кількість релігій у світі ще не вдалося ні-кому, відповідно ніхто не зміг опти­мально класифікувати ‘їх. Релігії поділяють на групи на підставі етнічних ознак, часу виникнення, рівня ор­ганізації, держав-ного статусу. Така модель класифікації базується на найзагальніших принципах.

Одним з перших у західноєвропейській філософській релігієзнавчій думці ти-пологізаційні схеми релігій розро­бив Гегель: релігія природи, релігія духовної індивідуаль­ності, абсолютна релігія.

Поширеними у релігієзнавстві є генеалогічні (чуттєво-надчуттєві, демоніс-тичні, теїстичні) та морфологічні (ро­доплемінні, національні, світові) типізації релігій; поділ їх на натуралістичні (абстрактного монізму) та супернату-раліс-тичні (теїзму) — Н.фон Гартман; релігію природи та етичну релігію — К.Тіле.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

а) ранні форми — релігії, породжені первіснообщин­ним ладом (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);

б) політеїстичні — національні релігії (за винятком юдаїзму та сикхізму);

в) монотеїстичні — християнство та іслам (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);

г) синкретичні — утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристиянські релігії (церква херувимів і серафимів та ін.), ісламо-християнські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао), іудео-християнські релігії (мормони);

г) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій): церква Муна (мунізм), церква Антихриста, церк­ва Сатани, церква Свідомості Кришни, йогізм, синтоїзм з культом дзюдо і карате.

Релігію можна розглядати як систему, що складається з конкретних релігій, релігійних течій, напрямів, сект, які посідають певне місце в цій структурі.

Класифікуючи їх, застосовують і такі критерії:

1. Статистичний (за кількістю віруючих та їх відсотком до загальної чисельності населення).

2. Час виникнення:

а) релігії, історія становлення та розвитку, яких налічує багато сторіч, — буддизм, християнство, іслам та ін.;

б) «нові релігійні течії», що виникли впродовж новітньої історії або виникають у наш час, — нетрадиційні релігії (кришнаїзм, бахаїзм тощо).

3. Рівень організації:

а) жорстко централізовані (християнство, буддизм);

б) нежорстко централізовані (іслам);

в) самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм);

г) децентралізовані.

4. Державний статус:

а) державні релігії (іслам у Західній Азії, лютеранство в Північній Європі);

б) релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами (конфуціанство і даосизм) у Китаї, індуїзм в Індії;

в) релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраїлю, сикхізм, зороастризм).

5. Правничий статус:

а) релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоїзм);

б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (свідки Єгови, бахаїти в Ірані);

в) релігії, до яких ставлення держави нейтральне (джайнізм в Індії, монодеїзм).

6. Форми поширення:

а) континуальні (іслам, християнство, буддизм);

б) дискретні (іудаїзм, бахаїзм, кришнаїти).

7. Етносоціальні критерії:

а) автохтонні (етнічні) релігії, що стали частиною етнічної самосвідомості, етнічної культури (іудаїзм, сик­хізм, синтоїзм, даосизм);

б) уніфіковані релігії, які не мають безпосередніх етнічних рис, а носять надетнічний характер (християнст­во, іслам, буддизм, нові релігійні рухи).

В історії релігієзнавства було чимало спроб у процесі класифікації охопити єдиною схемою всі існуючі релігії. Найпоширеніша серед них така:

1.Ранні форми релігії (родоплеменні): тотемізм, фети­шизм, магія, анімізм, аніматизм, шаманство, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.

II. Національні релігії:

1. Ранні національні релігії: релігія Давнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Давньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та ін.

2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

1. Неохристиянство (постало в намаганні пристосувати традиційне христи-янство до особливостей часу): Богоро-дична церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, церква Христа.

2. Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на культуру, духовність, релігію, мову, історію Сходу): Това­риство свідомості Кришни, послідов-ники Саї Баби, цент­ри Шрі Чінмоя, ошо-центр, вселенська чиста Релігія.

3. Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релі­гійних систем): Велике Біле братство; церква Єднання; Всесвітня віра Бахаї.

4. Езотеричні об’єднання (ґрунтуються на вірі в існу­вання надприродного світу): теософія, братство Грааля.

5.Неоязичництво: Рідна віра, РУН віра, Собор Рідної віри.

6. Сайєнтологічні рухи (зорієнтовані на поєднання науки і практики психоаналізу): діанетика, наука розуму, християнська наука.

7.Сатанізм.

1. Бублик С.А.Релігієзнавство. -К.,1998.

2. Релігієзнавчий словник.-К.,1999.

3. Тайлор З.Б.Первобытная культура. - М.,1990.

4. Токарев С.А.Ранние формы религии. -М. -1990.

5. Фрезер Д.Д. Золотая ветвь. - М., 1984.

6. Релігієзнавство: Підручник За ред.В.І.Лубського, В.І.Теремка.-К.,2000.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЛЕКЦІЇ

З КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

ЛЕКЦІЯ №3

ХРИСТИЯНСТВО

Виконавець:

к.і.н., ст.викладач Гнот С.І.

Дата добавления: 2013-12-14