Виникнення і поширення християнства

ХРИСТИЯНСТВО

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін

(протокол № 1 від “ 31 ” серпня 2010 р.)

Зав. каф., к.і.н., доц.. Полянський О.А.

1. Виникнення і поширення християнства.

2. Православ’я і католицизм.

3. Протестантизм.

Християнство найбільш поширена з сучасних релігій, назва якої похо­дить від імені Ісуса Христа, який згідно Священного Письма, заснував цю релігію в І ст. н.е. і ось на протязі майже двох тисяч років вона має величез­ний вплив на розум і серця мільйонів людей. Чим це пояснюється?

Щоб зрозуміти суть і роль християнської релігії, необхідно знати не тільки зміст, догматику і обрядовість цієї релігії, але перш за все слід вивчи­ти умови виникнення і розвитку християнства.

В основі християнської релігії лежить віра в Боголюдину Ісуса Христа. Його появу передбачали святі пророки, послані Богом синам Ізраїля (так називали себе древні євреї). Вони говорили про прихід божественного спа­сителя, месії (від староєврейського «машиах», що означає «помазанник»). Він повинен врятувати людство від всіх гріхів і принести Богу велику вику­пну жертву. Месія покарає злих і несправедливих, дасть людям нові закони, установить царство Боже, царство справедливості на землі.

Про чудо народження Спасителя розповідається в Новому Заповіті. Там сказано, що Діві Марії явився архангел Гавриїл і повідомив їй, що вона об­рана Богом, щоб стати матір’ю очікуваного мессії. На Діву Марію зійшов святий дух, і вона, залишаючись непорочною, цнотливою, зачала святе не­мовля. Її чоловік, благочестивий старець Иосиф, також попереджений арха­нгелом Гавриїлом про непорочне зачаття божественного немовляти, при­йняв все як належне. Спаситель роду людського народився в печері недале­ко від міста Віфлієма і отримав ім’я Ісус.

Жорстокий правитель Іудеї - Ірод, дізнавшись про народження пере­дбаченого пророками царя Ізраїля, наказав своїм воїнам вбивати всіх немов­лят, які народилися в Віфліємі в цей час. Проте ангел господній врятував святу родину і допоміг йому втекти від переслідувань Ірода в Єгипет. Пі­зніше сім’я повернулася в Галилею і поселилася в Назареті. «Хлоп’я ж росло і міцніло, повне мудрості, і Божа благодать була на ньому» (Лука 2, 39).

Досягнувши тридцятилітнього віку, Ісус Христос («Христос» - гр. пер. євр. слова «машиах»), почав проповідувати. Зібравши кілька вірних учнів, апостолів, він разом з ними відправився з проповіддю нової релігії по країні.

В цей же час пророк Іоан, який також народився чудесним чином, став повідомляти про пришестя Спасителя. Зустрівшись з Іоаном на ріці Йордан, Ісус Христос і його учні прийняли водне хрещення. Коли,«Ісус, охрестив­шись, молився, відкрилось небо, і святий Дух у тілеснім виді, немов голуб, зійшов на нього, і з неба залунав голос: Ти - мій син возлюблений, тебе я вподобав» (Лука, 3, 21-22).

Ісус же, повен Святого Духа, вернувся з-над Йордану, і дух повів його в пустелю, де сорок днів його спокушав диявол, і протягом цих днів Ісус не їв нічого. У силі Духа повернувся він в Галилею; і чутка про нього рознеслася по всіх околишніх краях. Він навчав по всіх синагогах, і всі його хвалили.

Подорожуючи по країні, Ісус здійснив багато чудес: оживляв мертвих, виліковував калік, сліпих, кульгавих, виганяв нечисту силу з людей, ходив по хвилях Теверіадського озера і багато інших.

Стверджуючи, що він прийшов не відмінити Закон, а доповнити його, Ісус Христос проповідував, що богу потрібно не строге дотримання величе­зної кількості заборон і повелінь, а щира і чистосердечна віра в нього. Єван­гелія зображують його втіленням лагідності, всепрощення, любові до ближ­нього, смирення. Син Божий, втілившись в образі бідного теслі, в одязі раба, переслідуваний священиками, і, переносячи з незвичайним терпінням всі ці випробування, став в очах віруючих втіленням найбільш прийнятних Богом моральних якостей.

Ісус Христос навчав, що скоро наступить царство Боже, в нього потраплять не всі, а лише ті, хто увірує в божественність Ісуса, хто визнає його сином Божим і буде у всьому дотримуватися його вказівок. Царство Боже - це перш за все небесна нагорода стражденним, пригніченим, натрудженим. Це особливо виразно звучить у його Нагірній проповіді, де він сказав;

«Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже. Блаженні голодні нині, бо вони наситяться. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись», (Лука 6, 20 -21).

А далі він застерігає: «Горе вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати і сумувати» (Лука, 6, 24 -25/.

До всього цього Ісус додає: «...любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере що твоє, не допоминайся, і як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.» (Лука, б, 27 - 31).

Проповідницька діяльність Христа тривала біля трьох років. Вона викликала обурення єрусалимських жерців і священиків і вони вирішили його засудити. Зраджений одним із своїх учнів - апостолом Іудою і схоплений ворогами, Христос був засуджений до смертної кари. Жителі Єрусалиму, свідчать Євангелія, які не визнали в ньому сина Божого і Спасителя людського, кидали в нього камінням, переслідували образливими викриками. Звинувачений в порушенні законів і звичаїв своєї країни, Ісус був переданий в руки римського намісника Іудеї Понтія Пілата. Після допиту під тиском обставин Понтій Пілат змушений був підтвердити вирок синедріону. Разом з двома розбійниками Христа відвели на тору Голгофу, де він прийняв мученицьку смерть. Живим його розіп’яли на величезному дерев’яному хресті, який він змушений був нести до місця страти.

Звершилось велике чудо: Господь Бог, втілившись в образі сина людського, приніс себе в жертву за гріхи людей. Велика викупна жертва принесена Христом, як вчить церква, зробила можливим спасіння кожної людини, якщо вона буде вірити в Ісуса Христа; (Спаситель воскрес на третій день після смерті і на протязі деякого часу перебував зі своїми учнями, навчаючи їх істині і творячи чудеса. На очах своїх послідовників він живим вознісся на небо. Виконуючи заповіт Ісуса Христа, апостоли розійшлися в усі кінці світу благовістити про чудесне життя і діяння сина Божого. З них і виникла та розвинулась християнська церква, подібно до того, як з крихітного гірчичного зерна виростає могутнє гірчичне дерево.

Вони ж і заснували перші християнські общини, керівництво справами яких, тлумачення священних книг і спостереження за релігійними обрядами доручалось виборним пресвітерам і пророкам - харизматикам. Очевидно, в багатьох ранньохристиянських общинах досить довго існував звичай спільних ритуальних трапез, тобто спільний прийом їжі, якому надавалось особливого релігійного значення.

Але вже наприкінці І століття в християнстві виникає клір, тобто сукупність всіх священослужителів (єпископів, пресвітерів, дияконів, дяків і т.д.). Церковні посади перестають бути виборними. Всі посадові особи в церкві призначаються єпископами, а кожний новий єпископ посвячується в сан іншими князями церкви. Виникає церковна ієрархія, що прискорило процес перетворення християнських общин в єдину християнську церкву - централізовану організацію віруючих, які притримуються єдиної християнської релігії, підкоряються кліру на чолі з повновладними владиками - єпископами. Головним завданням кліру стає зміцнення церкви,посилення релігійнос­ті віруючих і боротьба з єресями,тобто релігій-ними напрямами,які відхо­дили від тик чи інших прийнятих церквою догматів.

З метою утвердження християнської церкви розробляється цілий ряд обрядів, створюються богослужбові книги, які були остаточно канонізовані, тобто схва-лені і прийняті церквою, на Лаодикійському соборі в 364 р. Разом з деякими священними книгами, які християнство успадкувало від іудаїзму, вони входять в Біблію, звід релігійних документів, які обґрунтовують догма­тику, віровчення і ідеологію християнства. Богослови і священослужителі посилаються на неї як на авторитетний джерело, яке підтверджує істинність даної релігії, божествен-ність церкви і виправдовує її діяльність.

Новий Заповіт складається з чотирьох євагелій (від Матвія, Марка, Лу­ки і Іоана), Діянь апостолів, Послань апостолів (21) і Одкровення Іоана Бо­гослова (Апокаліпсис). Найбільш ранній з цих творів - Апокаліпсис: він написаний на початку 69 p. н.е.; найпізніший - Євангелія від Іоана, скла­дена бл. сер. II ст. н.Х.

Крім канонічної літератури існує ще ряд джерел з історії раннього христи-янства. Це - Учення 12 апостолів (Дидахе), «Пастир» Герма, так звані апо­кри-фічні, несправжні євангелії.

Щодо нехристиянських джерел, то до них відносять книгу «Юдейські ста-рожитності» єврейського історика і ст. н.е. Йосифа Флавія (XVIII кн., гл.З/, «Лі-топис» римського історика І-ІІ ст. Тацита (XV кн., гл.44). Згадка про християн є й у римського історика І-ІІ ст.Світонія в біографії Нерона.Свідчення про христи-ян мають місце і в одному з листів Плінія Молодшого до імператора Траяна — початок II ст.

Християнська церква утверджувалася, зазнаючи важких гонінь і пере­сліду-вань з боку імператорської влади. Найбільш сильними ці гоніння були під час царювання імператора Діоклетіана (в 297 і, особливо, в 302 - 303 роках). Ці го-ніння після зречення імператора Діоклетіана від престолу про­довжувались аж до 311 року, коли імператор Галерій видав указ віротерпимості.

Становище християнської церкви значно поліпшилося за царювання імпера-тора Констянтина. Ставши в 323 p. одноосібним правителем імперії, офіційно притримуючись віротерпимості, Констянтин фактично покровительствував християнству. Він надав християнській церкві великі пільги і, приймаючи вели-ку участь у внутрішньоцерковній боротьбі, захищав ортодок­сальні позиції. В 325 р. Констянтин головував на Нікейському соборі, який осудив єресь Арія і закріпив основні положення християнської догматики. На цьому соборі був за-тверджений Символ віри.

Пізніше християнство поширювалося і утверджувалося у гострій боро­тьбі між Римом і Константинополем за перевагу в церкві після створення поряд з Римом релігійного центру в Константинополі - столиці Римської імперії з IV ст.

Не дивлячись на всі труднощі становлення, християнство несло в собі багато нових рис і особливостей, які давали йому виразну перевагу перед всіма іншими релігіями.

По-перше, християнство зверталось з проповіддю до всіх народностей і уже на ранньому етапі зуміло перебороти етнічну обмеженість, властиву іншим релігіям. Воно стало космополітичною релігією світової Римської імперії.

По-друге, християнство при своєму виникненні заперечувало на відміну від інших релігій всіляку обрядовість, жертвоприношення і жрецьку святен­ницьку ієрархію. Це робило його доступним широким верствам населення, особливо рабам, колонам, вільновідпущеникам, міській і сільській бідноті і т.д. і т.п.

По-третє, християнство в епоху свого виникнення виявилося найбільш демократичною релігійною течією, яка заперечувала всі кастові перегород­ки. Ранньохристиянські проповідники зверталися з проповіддю нової релігії і обіцяли спасіння перш за все обездоленим, приниженим. Саме це приваб­лювало до нової релігії сотні тисяч послідовників.

Нарешті, на противагу іншим релігіям давнини, які сформувалися в умовах зародження і розквіту рабовласницької культури і цивілізації, хрис­тиянство за-родилося в період їх кризи і несло в собі рішуче заперечення античної культури. Цим воно було повністю співзвучне настроям народних низів і особливо рабів, які перенесли свою ненависть до експлуататорів на їх культуру і релігійно-філо-софські погляди. Відповідало це і настроям части­ни рабовласницької верхівки, яка в кризі античної культури бачила ознаки катастрофи, що насувалася.

В міру свого поширення на території Римської імперії, а пізніше в ін­ших кра-їнах християнство пристосовувалось до місцевих умов, і подальший його розви-ток був пов’язаний з історичними,соціально-економічними та політичними умо-вами цих країн. Це привело в кінці кінців до утворення са­мостійних напрямів в християнстві зі своєю церковною організацією і зі своїми особливостями у віро-вченні.

Так, наприклад, в VI дт. відбулося відокремлення вірменської, чи вірмено-грегоріанської церкви в християнстві, яке було викликане відмовою вірменсь-кого духовенства визнати рішення Халкидонського собору (451 р.), який засу-див єресь монофізитів. Вірменська церква підтримала вчення мо-нофізитів про «єдину сутність Христа», тобто визнала його тільки Богом, а не боголюдиною.

Найбільш великий поділ християнства на два основні напрями - на право-слав’я (східне) і католицизм (західне) - остаточно оформилося в 1054 p. Другий великий поділ християнської церкви відбувся в період Реформації в країнах За-хідної Європи, коли від католицизму відкололися церкви ряду країн і утворили церкви протестантські. До розгляду цих основних напрямів в християнстві ми переходимо.

2. Православ’я і католицизм.

В 395 p. ослаблена внутрішніми протиріччями і нескінченними спусто­шуваль-ними зовнішніми навалами Римська імперія розпалася на дві части­ни. В захід-них провінціях імперії, завойованих германськими і сусідніми з ними племена-ми, з часом утворилися самостійні феодальні держави. У схід­ній частині (Візан-тії) збереглася імператорська влада. Подальший розвиток східних і західних об-ластей колись єдиної імперії пішов різними шляхами.

Цілком природно, що розпад Римської імперії наклав відбиток на долю хри-стиянства. Наприклад, становлення феодальних відносин в західних об­ластях колишньої римської імперії, в порівнянні зі східними, здійснювалося швидкими темпами. Пристосовуючись до обстановки, що швидко змінюва­лася, західна церква відповідно міняла своє віровчення і обряди, тлумачення постанов все-ленських соборів і християнських догматів.

Феодалізація східних областей колишньої Римської імперії йшла значно по-вільніше. Застійність суспільного життя обумовила і консерватизм ідео­логії. Цей консерватизм ідеології з часом стає традицією в церковному житті право-слав’я.

Слід зазначити і те, що в умовах політичної роздрібненості західному духо-венству вдалося створити свою власну міжнародну організацію з єди­ним цент-ром.У східних же областях колишньої Римської імперії церква постійно знахо-дилася в залежності від світських правителів. З часом західна церква, підпоряд-кована папі римському, отримала назву католицької. Хрис­тиянство ж, яке офор-милося в епоху феодалізму на території Візантії і по­ширилося звідти на Русь та в деякі сусідні з Візантією держави, отримало назву православ’я.

Джерелами віровчення православ’я є Священне писання і Священне пере-дання.

Священне писання - це книги Старого і Нового заповітів. Канонічними пра-вославна церква вважає 22 книги Старого заповіту і всі книги Нового заповіту. Ці книги церква вважає богонатхненними, тобто написаними про­роками і апос-толами по безпосередньому просвітленню від святого духа. Право тлумачення Біблії, за вченням православ’я, належить тільки церкві.

Священне передання становлять головним чином Символ віри, поста­нови Вселенських і помісних соборів, твори отців церкви, таких, наприклад, як Афа-насій Великий, Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов та інші, яких православна церква проголошує своїми віровчителями.

Символ віри прийнятий на Нікейському (325 p.) і Царгородському (Констан-тинопольському), (381 p.) Вселенських соборах, доповнений постановами нас-тупних Вселенських соборів, закінчуючи сьомим (787 р.). В ньому викладені основи православного віровчення про єдиного Бога, який виступає в трьох іпо-стасях: Бог-отець, Бог-син, Бог-дух святий. Бог-отець згідно Символа віри є вседержителем, творцем видимого світу - природи і надприродного, неви­димо-го світу, де знаходяться добрі і злі духовні сили.

Бог-син - Ісус Христос, який спустився з неба на землю, щоб принести викуп-ну жертву за гріхи людей.Воскреснувши після смерті,він вознісся на небо і при-йде на землю вдруге, щоб судити живих і мертвих, і царству його не буде кінця.

Бог- дух святий ісходить і від Бога-отця.

Православ’я стверджує, що віруючий може заслужити царство небесне, якщо буде щиро, зі слізьми молитися, щоб Бог прийняв його молитви, мило­стині та інші добрі справи в заслугу і дарував би йому прощення гріхів.Пра­вославні про-повідники вчать, що головна заслуга людей перед Богом поля­гає не просто в дотриманні моральних заповідей, а в невтомних пристрасних молитвах, їх ідеа-лом є монах-аскет, який піддає мукам свою плоть. Пропо­відь аскетизму, відсто-ронення від земного світу - одна а характерних рис православ’я.

Характерними особливостями православ’я є ієрархічний принцип побу­дови церкви, ретельно розроблена система культу і пишної обрядовості для емоцій-ного впливу на віруючих.

Православна церква розглядає себе як громаду істинно віруючих. Вона скла-дається з ієрархії і пастви, духовенства і мирян. Духовенство проголо­шується посередником між Богом і віруючими і носієм божественної благо­даті, яка пере-дається для спасіння віруючих через таїнства. Як і католицька церква, вона ви-знає сім таїнств: хрещення, миропомазання, причастя, пока­яння, священство, шлюб і елеоосвячення. Таїнства здійснюються в процесі відповідних обрядів.

Крім поклоніння триєдиному Богу для православ’я, як і для католицтва, ха-рактерний культ святих угодників, на честь яких церква влаштовує особ­ливі свята, називає їх іменами храми і т.д. Про життя і діяльність святих угодників складені описи - «Житія святих». Перше місце в ієрархії християнських святих займає пресвята Діва Марія, яку православ’я шанує під іменами Пріснодіви і Богородиці. Але православна церква заперечує католицький догмат про непо-рочне зачаття Діви Марії, проголошений рим­ським папою Пієм IX в 1854 p.

Однією з особливостей православ’я є також культ ікон і мощів. Ікони -це на-мальовані переважно на полотні чи дошці зображення Ісуса Христа, святих, особливо Богородиці. Багатьом іконам Богородиці присвячуються регулярні богослужіння.

Мощами православна церква називає останки святих, які вважаються нет-лінними і наділеними надприродними властивостями.

Як уже зазначалося, православна церква, на відміну від католицької, не змог-ла створити самостійної всесвітньої організації. Вона не має єдиного центру і ділиться на самостійні, автокефальні, церкви, а саме: Константино­польська (Туреччина), яку очолює патріарх, що носить титул Вселенського, Александ-рійська (Єгипет), Антиохійська (Сірія і Ліван), Єрусалимська (арабська частина міста Єрусалим), Кіпрська (острів Кіпр), Грузинська, Се­рбська /Югославія/, Ру-мунська, Елладська (грецька), Болгарська, православ­ні церкви в Албанії, Поль-щі, Чехії і Словаччині, Руська. В Україні існує три православних церкви: Україн-ська православна церква Московського патрі­архату - УПЦ МП (фактично Русь-ка - православна церква). Українська православна церква Київського патріарха-ту Ц КП) та Українська авто­кефальна православна церква (УАПЦ).

Всі православні церкви, що складають Вселенське православ’я, об’єднані спільністю віровчення, канонів церковного життя тощо. Вони під­тримують взаємні контакти, беруть активну участь в екуменічному русі та мають своїх представників у Всесвітній раді церков (ВРЦ), спільно прово­дять богословські диспути з католиками, протестантами і монофізитами. Порівняно з католициз-мом і протестантизмом православ’я - найменш чисе­льна течія в християнстві (близько 100 мільйонів віруючих).

Одним з основним напрямів у християнстві є католицизм. Католиків у світі понад 1 мільярд.

Віровчення католицизму мало відрізняється від православ’я. Подібно право-слав’ю, католицизм сповідує віру в божественну трійцю: в Бога-отця -творця світу, його сина Ісуса Христа, в святого духа. Проте одним з предме­тів розход-жень між католицизмом і православ’ям є питання про «філокве» (що значить «і від сина»), про формулювання того місця в Символі віри,де говориться про Свя-того духа: чи він ісходить від отця і сина (чому вчить католицизм) чи тільки від отця (чому вчить православна церква). Це розхо­дження стало однією з причин розколу християнської церкви у 1054 p.

Джерелом свого віровчення католицизм (як і православ’я) вважає Свя­щенне писання (Біблію) і традицію. Біблія, за вченням католицизму є словом Бога, її автором є Святий дух, а тому вона не може мати помилок.

Поряд з Біблією джерелом віровчення в католицизмі є традиція, чи передан-ня, причому традицією вважається повчання, правила і настанови у вірі, які апостоли чули від Христа чи самі проповідували, але які не ввійшли в Біблію.

Однією з основних відмінностей віровчення католицизму від віровчен­ня ін-ших християнських віросповідань є визнання ним Папи Римського гла­вою всієї християнської церкви, намісником Христа і наступником апостола Петра. Згідно католицького віровчення,Христос заснував церкву,а керувати нею поставив сво-го учня, апостола Петра, який і був першим єпископом Риму. Всі ж наступні римські єпископи, тобто папи, є наступниками Петра, і тому Папа Римський по-винен вшановуватися як старший серед всіх єписко­пів і як глава всієї християн-ської церкви.

Іншим важливим положенням католицького віровчення є догмат папсь­кої не-погрішності. Догмат стверджує, що папа,коли він говорить з амвону,тобто вико-нує службу пастиря всіх християн,є непогрішним і хто цього не визнає,той під-лягає прокляттю. Догмат цей був прийнятий церковним собо­ром в Ватікані в 1870 р.

Влада папи визнається в католицизмі вище Вселенських соборів. Рі­шення ос-танніх набуває сили лише після затвердження їх папою. В спірних питаннях, що стосуються тлумачення Біблії чи традиції, вирішальним вва­жається судження папи.

На відміну від православ’я, католицька церква вчить про існування крім раю і пекла також чистилища,яке призначено для очищення душ,які недо­статньо очи-щені для раю, чи душ людей, які не тяжко грішили. Сутність цього догмату зво-диться до того, що оскільки душа померлого потрапляє в чистилище, то від йо-го близьких на землі, від їхнього служіння церкві, від їхнього внеску на її ко-ристь залежить, чи його душа потрапить в рай або пекло.

Досить поширене в католицизмі пошанування святих реліквій, культ мучени-ків і святих; Канонізація святих проводиться Ватіканом і в наш час.

Особливе місце в католицизмі займає культ Богородиці. В 1954 р. папа Пій IX проголосив догмат непорочного зачаття Діви Марії. В 1950р, папа Пій XII про-голосив новий догмат про тілесне вознесення Діви Марії: като­лик зобов’язаний вірити, що спочатку на небо вознеслася душа Діви Марії, потім тіло, і на небі вони поєдналися.

Католицизм, як і православ’я, визнає сім таїнств, тобто обрядів, які, згі­дно релігійних уявлень, здатні здійснити надприродній вплив на людину і оточуюче середовище. В католицизмі таїнства здійснюються дещо по-іншому,ніж в право-слав’ї - хрестять обливанням (в православ’ї тільки шля­хом занурювання у воду), таїнство євхаристії здійснюється не на квасному хлібі, як у православних, а на прісному, причому причастя під двома видами (хлібом і вином) здійснюється тільки духовенством, миряни ж причащаються лише одним видом (хлібом).

Миропомазання відбувається у католиків тільки тоді, коли дитині випо­в-нить-ся вісім років. Називається цей обряд конфірмацією.

Католицьке духовенство зобов’язане дотримуватися целібату, тобто не всту-пати в шлюб і в статеві стосунки. Целібат був введений наприкінці XI ст.

Обрядові особливості виявляються і в оформленні інтер’єру католиць­кого храму,де домінують скульптури,живописні картини,а не ікони,і в богослужінні, що проводиться латинською мовою і супроводжується грою на органі, і в тому, що віруючі під час богослужіння сидять (встають лише під час читання Єванге-лія), хрестяться всією долонею з лівого плеча на пра­ве тощо.

Церковна ієрархія має чотири основні ступені: дияконат, пресвітеріат (свяще-ники), єпископат, примат (володіє лише папа). Сукупність дієцезій у межах од-нієї держави формує національну церкву, яку очолює кардинал. Національні церкви - складові єдиної католицької церкви.

Католицизм має численні чернечі ордени: єзуїти, францисканці, капу­цини, бенедиктинці, домініканці, салезіанці та ін.

В Україні католицизм був започаткований ще в XIV ст., коли більшість зе-мель Галицько-волинської Русі захопила Польща. Залежно від обставин вплив його то наростав, то спадав. Станом на 1 січня 1997 р. в Україні діяло 712 гро-мад римо-католицької церкви (зареєстрованих), 24 монастирі, 5 навчальних за-кладів, 333 священнослужителі, виходило 11 періодичних ре­лігійних видань.

Дата добавления: 2013-12-14