Типи фінансових посередників

Фінансова установа—юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінан­сових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансо­вих установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компа­нії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Фінансові посередники — це інвестиційно-кредитні фінансові інститути, які акумулю­ють кошти індивідуальних інвесторів і використовують їх для інвестування або креди­тування; це фінансові організації, що надають посередницькі послуги у процесі здійснення операцій з цінними паперами.

Посередник — юридична або фізична особа (агенти, брокери, дилери, маклери, коміво­яжери, брокерські фірми, агентства), яка на професійних засадах сприяє встановленню ді­лових партнерських контактів, зв'язків, укладанню і виконанню контрактів купівлі-продажу товарів, цінних паперів, реалізації послуг. Оплата праці посередника виконується на догові­рній основі у вигляді комісійної винагороди у відсотках.

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо­давством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, для віднесення послуги до фінансової вона має здійснюватися з фінансо­вими активами, в інтересах третіх осіб, а також бути спрямована на отримання прибутку.

Фінансовий актив — це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємс­твом на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства. При цьому під інструментом вла­сного капіталу розуміється контракт, який підтверджує право на частину в активах підпри­ємства, що залишається після вирахування сум за всіма його зобов'язаннями, а простіше кажучи, контракт, що підтверджує право на власний капітал.

Фінансове зобов'язання — контрактне зобов'язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно неви­гідних умовах.

Фінансовий інструмент — це контракт, який одночасно призводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або ін­струменту власного капіталу в іншого.

Похідний фінансовий інструмент — фінансовий інструмент, розрахунки за яким про­вадитимуться у майбутньому; вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або ін­ших змінних, що є базисними; який не потребує початкових інвестицій.

Особливості діяльності фінансових посередників обумовлюють їх поділ на окремі тиші.

У світовії практиці не існує єдиного підходу до класифікації фінансових посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі організації в країні фінансового посередництва.

У сучасних умовах найбільшого поширення набули такі моделі структурної організації фінансового сектору країни:

- ринково орієнтована модель;

- банківсько орієнтована модель;

- змішана модель.

Кожна із моделей характеризується визначеним колом професійних учасників фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ та проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого регулювання діяльності фінансових посередників тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи, небанківських фінансових установ фінансового ринку, визначає обсяги операцій з фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.

Ринково орієнтована модель організації фінансового посередництва склалася в США, Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії, Сінгапурі та в деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займа­ється реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.

Організація фінансового посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Норвегії та інших країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими опе­раціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими опера­ціями тощо.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації фінан­сового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ними. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голландія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія та ін.

Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансові посередники поділяються на такі три типи:

- депозитні інститути;

- ощадні установи контрактного типу;

- інвестиційні посередники.

До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнто­вана модель фінансового посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів є залучення коптів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання.

Рис. Види фінансових посередників за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян. На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників.

Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвести­ційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.

Інвестиційні та іпотечні банки спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій і не є банками в традиційному розумінні. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвести­ційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості. Інвести­ційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів. Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульо­ваних коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.

Відмінності в розглянутих системах класифікації фінансових посередників пов'язані з неоднаковим трактуванням функцій банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва функції банків є широкими, що обумовлює можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В. країнах, де впроваджена така модель, основна роль в організації фінансового посередництва належить банкам. За ринково орієнтованої моделі банками вважаються лише ті фінансові установи, що здійснюють традиційні банківські операції, а такі спеціалізовані банки, як інвести­ційні та іпотечні не належать до банківських установ, а є інвестиційними посередниками. Ринково орієнтована модель характеризується наявністю рівноваги щодо розвитку в країні банківського і небанківського фінансового посередництва.

Посередники можуть класифікуватися на види за такими функціональними критеріями:

1. За юридичним статусом фінансові посередники поділяються на юридичних і фізичних осіб.

2. За територіальною ознакою бувають місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансо­ві посередники.

3. За організаційною формою — акціонерні товариства (закриті й відкриті), товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо.

4. За відповідністю чинному законодавству — легальні (фінансові посередники, що за­реєстровані і діють в межах існуючого законодавства), напівлегальні (підприємства, які за­реєстровані відповідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим зако­нодавством не передбачені) і нелегальні (фірми і особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом).

5. За типом винагороди — фінансові посередники, що одержують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют), та фі­нансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних).

6. За типом спілкування з клієнтами — фінансові посередники, що взаємодіють особис­то з клієнтом (так би мовити, в режимі «оффлайн»), та фінансові посередники, які спілку­ються з клієнтурою за допомогою електронних засобів зв’язку. Таким, чином, забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб'єктів, фінансові посередники сприяють прискоренню обігу використаного капіталу, кожен цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного дохо­ду загалом.

Дата добавления: 2013-12-13