Діяльнісна природа соціальної роботи

ТЕМА: ПРИРОДА, СУТНІСТЬ, ЗМІСТ ТА ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

4. Форма соціальної роботи та її види: морфологічна та процесуальна

1. Бех В.П. Генезис соціального організму країни. – Запоріжжя: «Просвіта», 2000. – С. 258-259.

2. Вилфинг X. Форми социальной работьі с молодежью в Австрии/ Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – Москва-Тула, 1993. – Т.1. – С.242.

3. Зинченко В.П., Моргунов Є.Б. Человек развивающийся. Очерки российской психологии. – М: Тривога, 1994.-С. 170

4. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – Київ, 2001. – С. 179.

5. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад.: В.І.Воловим, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін. Під заг. ред. В.І.Воловина. – К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. – С.492.

1. Маркс К., Енгельс Ф. Избранные сочинения. В9-тит.-М.: Политиздат, 1987. -Т. 7.-С. 206.

2. Маркс К., Знгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.І.- С.229.,46Маркс К., Знгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.42.- СІ54.

3. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. – М.: ИНФРА-М, 2001.-400 с.

Для глибокого освоєння явища соціальної роботи актуальним є висвітлення питання про її діяльнісне походження. При цьому проблема полягає не стільки у визнанні її діяльнісного характеру, що на початку XXI століття майже не викликає серйозних заперечень ні з чийого боку, скільки про предмет цієї діяльності, тобто чого вона торкається як предмет праці та що є її кінцевим продуктом.

Визнання діяльнісної природи даного явища прийшло з розумінням того, що соціальна робота – взагалі є специфічна діяльність людини, що формально закріплена за фахівцем – соціальним робітником або соціальним педагогом, – за яку він повинен нести відповідальність згідно з чинним законодавством та посадовими інструкціями.

Однак, через те, що по-різному тлумачиться прикметник «соціальна», сьогодні під терміном «соціальна робота» розглядається, якщо виходити з наукової літератури, вся сукупність специфічної діяльності з творення та відтворення сутнісних сил особистості, яка має певні фізичні або соціальні вади. Тому він, термін, охоплює, на наш погляд, усі інші поняття, які використовуються у спеціальній літературі з цього питання.

При цьому зауважимо, що поняття «соціальна робота» тільки на сучасному етапі поступово набуває теоретично виваженого змісту, а до цього дане явище віддзеркалювалось такими поняттями, як «соціальний захист», «соціальна допомога», «соціальна підтримка», «соціальний патронаж», «соціальна реабілітація», «соціальні послуги», «соціальне обслуговування» та деякими іншими. Інакше кажучи, на наших очах відбувається інтенсивне саморозгортання даного явища, яке раптом охопило усі країни Заходу і Сходу, Півдня й Півночі.

Кожне з наведених понять сьогодні не має однозначного тлумачення, і тому кожним автором у кожному окремому випадку воно може тлумачитись по-різному. Так, наприклад, трактування поняття «соціальне обслуговування» є доволі неоднозначним. Інколи воно розглядається як «парадигма соціальної роботи»; а в інших працях – як «високоефективна соціальна технологія, яка дозволяє надавати соціальну підтримку громадянам в умовах складної соціально-економічної ситуації, яка об'єктивно перешкоджає життєдіяльності людини чи соціальної групи»; деякі вчені називають соціальне обслуговування «принципово важливим сектором соціальної сфери».

Проте для проведення аналізу, адекватного рівня об'єкта, варто пам'ятати, що соціальне обслуговування як система характеризується сукупністю різних чинників: динамікою існування установ, зокрема регіональними аспектами прогресу/регресу; взаємозв'язками установ з органами влади та населенням; формою організації надання послуг; процедурами, технологією та функціями установ; фінансово-матеріальним забезпеченням; кадровим забезпеченням; ступенем сформованості нормативно-правового поля; ступенем задоволеності клієнтів соціальних служб, ефективності соціальних послуг. Отже, для того, щоб охопити це різноманіття тлумачень понять, що обслуговують сьогодні дане соціальне явище, треба звести їх до найбільш широкого, а таким терміном у даному випадку є термін «соціальна робота». Воно, на нашу думку, співпадає з терміном «соціальна діяльність», яка у вузькому сенсі є діяльність із творення та відтворення людини. Різниця між ними лише у тому, що «соціальна робота» є професійна діяльність соціального спрямування, яка фор-мально закріплена за виконавцем і націлена на особу, групу, трудовий колектив.

Місце та роль поняття діяльності у вивченні явища соціальної роботи визначається передусім тим, що воно належить до розряду універсальних, найбільш граничних абстракцій. Такі абстракції втілюють у себе деякий «наскрізний сенс»: вони дають змістовний вираз одночасно і самим елементарним актам буття, і його найглибшим основам, проникнення у які робить осягнутою розумом істину цілісності соціального світу.

Такі абстракції поєднують у собі емпіричну вірогідність з теоретичною глибиною та методологічною конструктивністю. Цим самим пояснюється їх виключна роль у розвитку пізнання: будучи дуже малочисельними, вони нібито консолідують мисленний простір відповідної епохи, задають цьому простору вектор руху і у великій мірі визначають тип та характер предметів мислення, що породжуються епохою.

Універсальність поняття «діяльність» породжує таку унікальну властивість, як поліфункціональність. Саме завдяки цій властивості діяльність є граничним засобом пояснення сутності, морфології та функціональності системи соціальної роботи. У нашому випадку діяльність відіграє, як мінімум, сім функцій:

- Діяльність як пояснювальний принцип – поняття з філософсько-методологічним змістом, що виражає універсальну основу соціального світу.

- Діяльність як предмет об'єктивного наукового аналізу, тобто як таке, що членується, відтворюється у теоретичній картині певної наукової парадигми, а саме – соціальної роботи.

- Діяльність як субстанційна основа родового життя людини, яка обумовлює морфологію функціональних систем, а точніше, – системи соціальної роботи.

- Діяльність як предмет управління – те, що належить організації у системі функціонування або розвитку соціальної роботи на основі сукупності фіксованих принципів.

- Діяльність як предмет проектування, тобто виявлення засобів та умов оптимальної реалізації певних (як правило, нових) видів діяльності у галузі соціальної роботи.

- Діяльність соціальна як цінність, тобто аналіз місця, яке вона займає у різних системах культури.

- Діяльність соціальна як предмет теоретичного узагальнення та наслідування у формі пошуку та відтворення передового закордонного досвіду соціальної роботи.

Дані функції певним чином пов'язані з тим, що за кожною з них стоїть своє особливе бачення та розуміння діяльності і навіть виникають вони далеко не одночасно. У всякому разі, якщо про управління діяльністю і в певному смислі про її проектування говорив уже Платон, то як пояснювальний принцип вона починає виступати лише у Новий час – спочатку як передумова наукового аналізу пізнання, а потім, у німецькій класичній філософії, як субстанція культури, власне як пояснювальний принцип. Предметом же пояснювального наукового вивчення діяльність стає ще пізніше, наприкінці XIX століття, коли певні її аспекти постали у центрі мовознавства, соціології, педагогіки, психології та деяких інших соціальних дисциплін; ще більш інтенсивно ця функція починає здійснюватись у XX столітті.

Тож, при створенні концептуальних засад соціальної роботи для нас дуже важливо зрозуміти методологічну різноманітність поняття «діяльність», оскільки саме використання його відтворює цілісність даної сфери нашого буття. При цьому ще раз зауважимо, що термін «соціальна робота» є діяльність, яка формально закріплена за робітником, а поведінка, клієнта, виступає як зовнішнє виявлення його предметної діяльності.

Спробуємо визначити основні підходи до визначення соціальної роботи за ознакою теоретичної та практичної діяльності. Тут існує, як випливає з наукової літератури, більше десятка підходів.

Перший підхід: соціальна робота як дворівневий термін – як відношення людини до людини та система дій, які спрямовані на адаптацію людини у суспільстві.

Другий підхід: соціальна робота як «система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має за мету забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального включення.» Майже такий підхід визначають і І.Д. Звєрєва, І.В. Козубовська, В.Ю. Керецман, О.П. Пічкар у посібнику «Соціальна робота з дітьми і молоддю (теоретико-методологічні аспекти). «Робота соціальна, – зазначають ці автори, – це професійна діяльність, направлена на допомогу людям у переборенні серйозних соціальних проблем, в якій використовується широкий спектр спеціалізованих прийомів та методів. ш

С. Косянчук, В. Сидоров у «Вступі до курсу «Соціальна робота» теж визначають соціальну роботу як «процес визначення та надання допомоги тим, хто її потребує (індивідам, групам та сім'ям), щодо сприяння вирішенню та вирішення їх життєвих проблем (економічних, медичних, медико-соціальних, правових, психолого-педагогічних, інформаційно-консультативних та інших) з метою відновлення, поліпшення чи спонукання самовідновлювати та самополіпшувати власні здатності до життєдіяльності.»

А.М. Панов висловлює солідарність з даним підходом: «Соціальна робота розуміється перш за все як професійна діяльність у наданні допомоги людині на особистісному рівні в період її кризових станів, в період, коли вона стикається з якимись життєво важливими проблемами.»

Російський вчений В.І. Курбатов теж визначає соціальну роботу як професійну діяльність: «соціальна робота – професійна діяльність, що пов'язана з використанням соціологічних, психологічних та педагогічних методів та прийомів для вирішення індивідуальних та соціальних проблем (бідності, безробіття, наркоманії, правопорушень, виховання юнацтва та ін.)»

Третій підхід визначає соціальну роботу як форму державного та недержавного впливу з метою забезпечення культурного, соціального та матеріального рівня життя населення.

Подібний підхід визначає і Концепція діяльності ЦССМ, яка проголошує, що соціальна робота – це діяльність уповноважених органів, організацій та підприємств незалежно від їх підпорядкування та форм власності, окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді, сім'ї, захист їх конституційних прав та свобод, задоволення культурних та духовних потреб, попередження негативних проявів у молодіжному середовищі.

Четвертий підхід ґрунтується на трьох аспектах соціальної роботи: як діяльність у суспільстві, що визначена у третьому підході, як самостійна наука, як окрема соціальна діяльність з дітьми та молоддю. Даний підхід визначено у «Словнику-довіднику для соціальних педагогів та соціальних працівників» за заг. ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової: «Соціальна робота – 1) Цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення соціального, культурного та матеріального рівня життя всіх членів суспільства та спрямована на надання допомоги різним категоріям людей. Соціальна робота має макро-, мезо-, мікрорівні... 2) Соціальна робота розглядається також як самостійна наука, об'єктом дослідження якої є процес зв'язків, взаємодій, способів та засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей в суспільстві... 3) Соціальна робота з дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів, організацій та підприємств, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.» Визначення, яке дане у третьому аспекті даного підходу є і у Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю.»

П'ятий підхід поєднує четвертий в повній мірі та додає ще один аспект соціальної роботи як суспільного феномену. Цей підхід визначає російський науковець Є.І.Холостова у «Словнику-довіднику з соціальної роботи»: «Соціальна робота -специфічний вид професійної діяльності, з надання державної та недержавної допомоги людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї або групі осіб. Понад усе соціальну роботу треба розглядати як самостійну науку, що визначає її місце у системі наук... Крім того, соціальну роботу треба розглядати як форму практичної діяльності. У цьому зв'язку слід відмітити її різні аспекти:

1. Соціальна робота – діяльність, що здійснюється професійно підготовленими спеціалістами та їх добровільними помічниками, що направлена на надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї або групі осіб, що потрапили у складну для них життєву ситуацію, через інформування, діагностику, консультування, пряму натуральну та фінансову допомогу, догляд та обслуговування хворих та одиноких, педагогічну і психологічну підтримку, що зорієнтована на тих, хто потребує допомоги, на власну активність з подолання складних ситуацій та підтримку їх у цьому.

2. Соціальна робота – професійна діяльність, що направлена на активізацію потенціалу власних можливостей особистості у ході вирішення складних життєвих проблем.

3. Соціальна робота – професійна діяльність, що має переважно превентивний характер.

4. Соціальна робота – професійна діяльність, що націлена, у підсумку, на гармонізацію соціальних відносин у суспільстві.

І, нарешті, соціальна робота розглядається як суспільний феномен. Соціальна діяльність базується на різних гуманітарних та демократичних ідеалах. В основі її знаходиться п'ять аспектів: соціально-економічний, національно-географічний, політичний, культурний, духовний.

Національно-географічний аспект. Вся діяльність протікає у середовищі певного народу, у рамках певних кордонів: закладу країни, регіону, муніципалітету.

Політичний аспект. Кожна країна має свою політичну систему. Ця система визначає умови існування практичної діяльності незалежно від того, є вона ліберальною чи репресивною, соціалістичною, соціал-демократичною чи капіталістичною.

Соціально-економічний аспект. Головними надіями людини є належні умови життя, доступ до трудової діяльності, до систем охорони здоров'я та освіти, до систем соціального забезпечення та соціального обслуговування. Соціальна злагода у кожній групі чи країні залежить у значній мірі від справедливого розподілу наявних ресурсів.

Культурний аспект. Традиції, переконання, очікування та культура окремих осіб, сімей, груп, спільнот та країн повинні поважатьсь.

Духовний аспект. У кожному суспільстві, де проводиться соціальна робота, існує своя система цінностей. З точки зору соціальної роботи, а також розвитку системи цінностей самих соціальних працівників, дуже важливо враховувати духовний світ, цінності, філософію, етику, а також очікування та ідеали тих, з ким вони працюють.»131

Шостий підхід базується на тому, що соціальна робота є «комплексом різноманітних видів допомог: соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної тощо.»

Сьомий підхід визначається англійськими вченими Ш. Рамон та Т. Шанін і обумовлює соціальну роботу як «організацію особистісної служби допомоги людям: вона заснована на альтруїзмі і спрямована на те, щоб полегшити людям повсякденне життя в умовах особистої та сімейної кризи, а також, за можливістю, кардинально вирішувати їх проблеми. Крім того, соціальна робота є важливою ланкою, що пов'язує людей, яким необхідно допомогти з державним апаратом, а також законодавством.»

Восьмий підхід до соціальної роботи визначають шведські спеціалісти Г. Бернер та Л. Юнсон, вони «вважають, що соціальна робота -це одна із форм діяльності, спрямована на досягнення індивідуальних чи суспільних змін. Підкреслюють при цьому, що в Швеції розрізняються два напрями (або дві частини змісту). Соціальна робота – психосоціальна та структурна. Метою психосоціальної роботи, на їх думку, є позитивний розвиток суспільних умов життя та особистих ситуацій людей, у той час, як структурна соціальна робота орієнтована на допомогу різним соціальним групам, які потребують підтримки, на оптимізацію соціальної політики, діяльності закладів соціальної роботи.»

Дев'ятий підхід – північно-американське визначення соціальної роботи із різними концептуальними засадам авторів.

Концептуальні підходи	Визначення/мета соціальної роботи
Біхевіористичний підхід	Зміна поведінки клієнта (-ів)
Втручання в кризових ситуаціях	Пом'якшення впливу на клієнта стресової події шляхом надання йому безпосередньої емоційної допомоги, мобілізації всіх його зусиль і можливостей для переборювання кризи, повернення клієнта на попередній чи підняття на вищий рівень життєдіяльності
Когнітивна терапія	Допомога клієнту в зміні своїх когнітивних (пізнавальних) процесів і тим самим вирішення емоційних та поведінкових проблем
Проблемно-орієнтований підхід	Вирішення проблем, що усвідомлюються клієнтами, з акцентуванням на стимулювання і підтримку їхніх власних здатностей та ресурсів
Психосоціальний підхід	Підтримання рівноваги між внутрішнім психологічним життям клієнта та міжсистемними (зовнішніми) стосунками, що впливають на його життєдіяльність
Системний підхід	Надання допомоги людям у їхній взаємодії з оточуючим середовищем за допомогою виділення, підтримки або зміни відповідних систем їх зв'язків, реалізація дій щодо визначення та підключення існуючих суміжних систем
Соціальне навчання	Навчання клієнтів соціальним умінням і навичкам, необхідним їм як для вирішення наявних проблем, так і для попередження їх появи
Трансактний аналіз	Вирішення життєвих проблем клієнта (невпевненості, залежності, життєвих невдач) шляхом зміни його Его-станів: Батька, Дорослого, Дитини, – досягнення їх оптимального представництва в емоційній, когнітивній та поведінковій системах клієнта
Ексзистенціальний підхід	Соціальна робота – допомога великій кількості найрізноманітніших людей, котрі переживають які-небудь утруднення, хронічним невдахам, тим, хто загубився в житті, засудженим. її мета – позбавити цих людей жахів, вдихнути в них надію, змінити стиль життя, навчитися отримувати від неї задоволення
Екологічний підхід	Посилення адаптивних здатностей людей. При цьому адаптація (біологічна, пізнавальна, емоційна, соціальна) визначається як активне зусилля, спрямоване або на досягнення особистісних перемін з метою приведення особистості у відповідність із вимогами оточуючого середовища та отримання можливих переваг, або зміну впливу навколишнього середовища, аби його соціальна та фізична частини більше відповідали потребам, правам та цілям людей

Десятий підхід трактує соціальну роботу як процес вдосконалення саморозвитку особистості, активізації життєвих сил людини та визначається російським науковцем В.Г.Бочаровою. Вона визначає соціальну роботу як «сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, активізації зусиль клієнтів (індивідів, груп, общин) щодо вирішення власних проблем. Головна мета соціальної роботи, – вказує вона, – турбота про добробут та розкриття можливостей особистості, сім'ї та суспільства.» За висловом С.І. Григор'єва, соціальна робота є «процес формування, здійснення та реабілітації життєвих сил людини, її індивідуальної та соціальної суб'єктивності...» На думку В. Іваннікова, даний феномен – «це індивідуальна допомога людині, груп людей, кінцева мета якої – підтримка впевненості людини у своїх силах.

Одинадцятий підхід визначає соціальну роботу як управлінську діяльність та вплив соціальних інститутів на суспільство з метою формування соціально політики. Даний підхід викладено в навчальному посібнику А.И. Капської «Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю»: «Соціальна робота це вплив професіоналів, громадськості і соціальних інститутів на соціальне суспільство шляхом формування і реалізації соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної людини і її сім'ї.»

Тож, у нас немає жодного сумніву в тому, що дане явище треба розглядати як специфічний вид діяльності у системі суспільного поділу праці. Тепер можна перейти до аналізу сутності соціальної роботи, яка є за природою продуктивною діяльністю, що закріплена за соціальними робітниками.