Мозок як орган психіки

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті И.М. Сєченовим і И.П. Павловим і їхніми послідовниками принципи й закони вищої нервової діяльності є науковою основою сучасної психології.

Слід зазначити, що зв'язок психіки й мозку розумілася не завжди правильно. Одне помилкове подання про цей зв'язок одержало назву психофізичного паралелізму, який із часу Рене Декарта дотримувалися майже всі представники так званої емпіричної психології. Відповідно до цього неправильного погляду фізіологічні й психологічні процеси в мозку протікають паралельно один одному, але незалежно одне від іншого; при цьому психіка часто розглядається як епіфеномен, тобто другорядне, побічне явище, паралельне фізіологічним, мозковим явищам.

Інше помилкове розуміння зв'язку психіки й мозку пов'язане з ототожненням психічного й фізіологічного. Зокрема, представники німецького вульгарного матеріалізму (Фохт, Бюхнер і Молешотт), наприклад, уважали думка таким же виділенням мозку, як жовч - печінки. Від подібної помилки застерігав ще Ф.Энгельс, що відзначав, що ми, безсумнівно, «зведемо» коли-небудь експериментальним шляхом мислення до молекулярних і хімічних рухів у мозку, але хіба цим вичерпується сутність мислення?

Щоб правильно розуміти взаємозв'язок психіки й мозку, необхідно мати уявлення про будову й функції нервової системи людини.

Нервова клітина з її відростками являє собою морфологічну одиницю нервової системи, називану нейроном. Вся нервова система ділиться на центральну й периферичну. До центральної нервової системи ставиться головний і спинний мозок. Від них по всьому тілу розходяться нервові волокна - периферична нервова система. Вона з'єднує мозок з органами почуттів і виконавчих органів - м'язами й залозами. Всі живі організми мають здатність реагувати на фізичні й хімічні зміни в навколишнім середовищі.

У житті стимули зовнішнього середовища (звук, світло, дотик, запах і т.д.) перетворяться спеціальними чутливими клітинами (рецепторами) у нервові імпульси - серію електричних і хімічних змін у нервовому волокні. Нервові імпульси передаються по чутливих нервових волокнах у спинний і головний мозок. Тут виробляються відповідні командні імпульси, які передаються по моторних нервових волокнах до виконавчих органів, зокрема до м'язів і залоз. Ці виконавчі органи називаються еффекторами. Слід зазначити, що основна функція нервової системи - це інтеграція зовнішнього впливу з відповідною пристосувальною реакцією організму.

Центральна нервова система складається зі спинного й головного мозку, у якому розрізняють сіру речовину, що є скупченням нервових клітин, і біла речовина, що представляє собою пучки нервових волокон, що з'єднує одні клітини їхньої групи з іншими.

У спинному мозку сіра речовина розташована в глибині мозку й має в розрізі форму, що нагадує метелика. У задніх «рогах» спинного мозку розташовані клітини, що одержують імпульси з периферії й передавальні їх у передні «роги» або догори в головний мозок. Передні «роги» складаються з рухових клітин, що одержують імпульси із задніх «рогів» або з центрів і передавальних їх на периферію. Сіра речовина спинного мозку оточено білою речовиною, або так званими стовпами: передніми, бічними й задніми, що складаються з пучків провідних нервових волокон. По передніх стовпах нервове збудження йде від центра до периферії; по заднім - від периферії до центра. Слід зазначити, що в ряді випадків нервовий імпульс не піднімається вище спинного мозку й нервова діяльність здійснюється по механізму так званих спинномозкових рефлексів. Зокрема, якщо людині, що навіть спить, уколоти руку, вона її відсмикне. Хід нервового імпульсу при цьому буде від рецептора по афферентному нерві в спинний мозок, передача його - із задніх «рогів» у передні й по афферентному нерві в м'яз. М'яз зі спинним мозком зв'язаний не тільки эфферентними, але й афферентними нервовими волокнами, по яких іде сигнал про скорочення або, навпроти, розслабленні м'язів. Це приклад найпростішого зворотного зв'язка нервової регуляції й діяльності організму.

Нижчі, стовбурні відділи головного мозку - довгастий і середній мозок - по своїй будові й функції близькі до спинного мозку і є центральним апаратом, що здійснює ряд складних і життєво важливих рефлексів. Так, у довгастому мозку замикаються дуги смоктального рефлексу, наявного в людини з першого дня народження, слюновидільному рефлексу, що проявляється при подразненні їжею порожнини рота, чхального - при подразненні слизової оболонки носа, кашлевого - гортані й сльозовидільному - ока. У середньому мозку замикаються рефлекси звуження зіниці у відповідь на висвітлення ока. Ці рефлекси мають біологічно доцільне значення й називаються захисними.

Здійснюються тут і складні рефлекторні процеси, що координують спільну роботу багатьох м'язових груп і систем внутрішніх органів. Зі стовбурною частиною мозку зв'язаний і мозочок, що забезпечує рефлекторне найтонше настроювання м'язового напруження, скорочення й розслаблення окремих груп м'язів при зміні положення тіла в просторі, при ходьбі, бігу, стрибках і т.д. На всяке нове, раптове подразнення людини відповідає найпростішими орієнтовними рефлексами, успадкованими їм від тварин: поворотом голови, око й усього тіла (а у тварин - рухами вух і ніздрів), розширенням зіниць, звуженням кровоносних судин, швидким скороченням всіх м'язів тіла - здригуванням. Рефлекторні дуги всіх цих орієнтовних рефлексів замикаються в середньому мозку.

Вище й у сторони від середнього мозку лежать скупчення нервових клітин, що одержали назву підкіркових вузлів більших півкуль головного мозку. Вони здійснюють координацію імпульсів, що йдуть від всіх органів почуттів, і грають досить велику роль у виникненні найпростіших емоцій. Підкіркові вузли забезпечують координацію складних рухових актів. Так, наприклад, голуб, у якого збережені підкіркові вузли, але вилучені ділянки головного мозку, може літати, виконуючи в польоті складні перевороти.

Слід зазначити, однак, що в здорової людини у випадках описаних вище спинномозкових рефлексів нервовий вімпульс не локалізується тільки в спинному мозку, а піднімається в головний мозок. Тому людина, пошкодив свою руку, не тільки мимоволі її відсмикне, але й відчує укол, емоційно оцінить його: розсердиться або розсміється й т.д. Це ставиться й до рефлексів, що замикається на більше високому рівні. Всі вони мають своє, як прийняте говорити, коркове представництво, тобто певні ділянки кори головного мозку, пов'язані з тими центрами, у яких замикаються рефлекси.

Відзначимо, що на відміну від спинного мозку в великих півкулях головного мозку, самої "верхньої" і наймолодшої частини мозку, нервові клітини розташовані не тільки в їхніх центральних відділах (у підкіркових вузлах), але й головним чином по їхній периферії у вигляді так званої кори головного мозку.

У клітин кори головного мозку є особливість, дуже важлива для психічної діяльності й відрізняють їх від всіх інших клітин організму. Всі інші клітини людського організму в процесі життя розмножуються й відмирають. Найкраще це помітно в поверхностному шарі шкіри, клітини якого живуть тільки кілька днів; клітини крові живуть біля місяця. Клітини ж кори мозку в ранньому дитячому віці перестають розмножуватися й тільки в старечому віці починають відмирати. На місці поранення мозку нові клітини не відновлюються. Зате жодним клітинам людського організму не властива така взаємозамінність, як клітинам кори головного мозку.

Дата добавления: 2013-12-14