Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні напрями державного управління економікою в Україні





Державним управлінням економікою називають адміністративно-правове регулювання в галузі економічних відносин, яке здійснюється на підставі законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб’єктів економічних відносин, видання управлінських актів (правил, інструкцій, стандартів), яких мають додержуватися всі учасники суспільних економічних відносин, створення і забезпечення ефективного функціонування фінансової і податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, – з метою забезпечення стабільного функціонування і послідовного розвитку тієї чи іншої галузі економіки в напрямку розширення промислової могутності, впровадження нових технологій і інформатизації промислового процесу, створення гарантій здійснення соціально-економічних прав громадян.

Зміст державного управління у сфері економіки полягає у такому:

– удосконалення взаємодії ЦОВВ, органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, об’єднань роботодавців;

– чіткому закріпленні та розмежуванні компетенції між органами різного рівня; конкретизація повноважень, завдань, функцій різних органів у нормативних актах;

– поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантування реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручання в питання, що віднесені до їх компетенції та повноважень о.м.с.;

– удосконаленні правового статусу ЦОВВ, що здійснюють управління галузями народного господарства;

– підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур, їх перепідготовці та перекваліфікації тощо.

На сучасному етапі формування ринкової економіки в Україні можна виділити два головні напрями державної економічної політики:

– формування нової системи відносин власності (держава створює умови для приватизації державного сектора);

– розвиток малого та середнього підприємництва (фермерських господарств).

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямів економічного розвитку держави:



– законодавча (пов’язана з розробкою законів з економічних питань);

– стабілізуюча (передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання, кредитно-грошова політика);

– розподільча (справедливий розподіл на рівні держави доходів та ефективне розміщення ресурсів в економіці);

– функція дослідження економіки (оцінювання економіки з метою визначення її фактичного стану – моніторинг і дослідження економічних процесів на підприємствах (рентабельність, попит та пропозиція, капітальні вкладення, кількість працівників тощо);

– прогнозування (передбачення тенденцій розвитку економіки);

– планування економіки (визначення пріоритетних напрямів позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення антикризових заходів – приватизація, розвиток інформаційних, інноваційних та інших інфраструктур);

– функція реалізації проектних рішень (розробка та затвердження програм введення нових господарських механізмів та коригування існуючих);

– контрольна (за процесом реалізації рішень);

– аналізу та оцінювання економіки.

Методи управління економікою за характером впливу поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні методи – це способи впливу спеціально уповноважених органів на діяльність підприємств, установ, орг.-цій, посадових осіб шляхом прямого окреслення їх прав та обов’язків через систему наказів, які спираються на владні повноваження та суб’єктів управління. Методи економічного впливу передбачають використання засобів держави (фінансів), створення економічних умов, стимулів тощо. Тобто об’єкту накази не надаються. Методи прямого впливу на економіку застосовуються державою до об’єктів державного власності (оборона. наука, освіта, медицина, атомна енергетика тощо) – державні замовлення і контракти на поставку продукції, визначення завдань розвитку економіки і планах та програмах, ліцензування по експорту та імпорту товарів тощо. Непрямий вплив здійснюється опосередковано через створення механізмів стимулювання та зацікавленості (податкові. кредитні, валютні, амортизаційні важелі політики) – пільгове кредитування, зменшення податків, інвестування діяльності, заохочення державних службовців тощо.

Регулювання економіки є найважливішою функцією держави в умовах ринкового господарювання. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.

Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, скорочується через подорожчання інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами.

У цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюють у декількох напрямах. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного й науково-технічного потенціалу, а з іншого, — створення правової та економічної основи соціально орієнтованого функціонування підприємств, господарських об’єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку економічних відносин у ринковому напрямі, зрівнявши всіх суб’єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією розвитку законодавства про економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.



Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організаційних структур управління й господарювання, підприємництва, демонополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредитної системи. Починаючи з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій державі прийнято низку програм — Програма надзвичайних заходів по стабілізації економіки України від 3 липня 1991 р.; Про основи національної економічної політики України від 24 березня 1992 р.; Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції від 21 грудня 1993 р.; Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002 – 2010 рр. від 28.12.2001 р.; Закон «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» від 24.05.2012 № 4836-VI; постанова КМУ від 27 лютого 2013 р. № 187 «Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки» та інші.

До такого виду актів можна віднести також програми розвитку сіл, селищ, міст, регіонів (соціально-економічні, розвитку сільських територій області та інші), галузей народного господарства.

Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та інші передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави.

Нині почали прийматися нормативні акти, які стосуються захисту прав громадян, господарюючих суб’єктів: накази Мінекономіки від 26.12. 2003 р. № 914/380 «Про затвердження Порядку взаємодії Державної митної служби та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України з питань застосування спеціальних санкцій», «Про затвердження Положення про порядок роботи в Міністерстві економіки України з матеріалами, що подані суб’єктами ЗЕД на отримання документів дозвільного характеру» від 27.01.2007 р.

Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Вони певною мірою заповнюють правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням, проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом цього можуть бути Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України» від 7 липня 2003 р., «Про роботу місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів» від 29.08.2003 № 945/2003. Актами Президента України затверджують положення про відповідні органи управління та вирішують інші важливі питання в економічній сфері (указ № 255/2013 від 13.05.2013 р. «Про Уповноваженого України з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів»).

Проблеми розвитку економіки, управління економікою перебувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів з економічних питань, наприклад, «Про прогноз економічного і соціального розвитку України на 2004 рік», «Питання використання у 2010 році коштів загального фонду державного бюджету за деякими програмами» від 6 грудня 2010 р. № 1140, «Про реалізацію проекту “Програма з рефінансування заходів підтримки системи кредитування у сільській місцевості” від 9 жовтня 2006 р. № 1405 та ін.

Питання здійснення економічної діяльності перебувають у полі зору міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до сфери управління економікою, обласних і районних місцевих державних адміністрацій. Їх також розв’язують на рівні державних підприємств, їх асоціацій (об’єднань, комплексів).

Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у сфері управління економікою. Вони управляють майном, що є в комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх виконання, утворюють і ліквідовують комунальні підприємства, організації, здійснюють контроль за їх діяльністю.

Управління даною сферою являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеню інтегрованості держави у світове економічне співтовариство. Крім цього, на утримання і спрямування управлінських процесів впливають наявність кількох форм власності, особливості кооперації праці, розміщення підприємств за економічними регіонами тощо.

Урахування усього переліченого, державне регулювання дає змогу визначити пріоритетні напрями в економічному розвитку, оптимально використати матеріальні, технічні, інтелектуальні й інші ресурси суспільства.

У даному розумінні характерними є зусилля суб'єктів виконавчої влади, спрямовані на подолання кризових процесів. Зокрема, це Програма економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" від 02.06.2010.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 574; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.024 сек.