Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. function – виконання, здійснення) – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування. Наприклад, відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

· Контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування).

· Інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями).

· Спонукальну (заохочення адресата до певних дій).

· Координаційну (узгодження дій комунікантів).

· Пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень).

· Емотивну (обмін емоціями).

· Налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків).

· Регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії і тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування. Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

· Інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення).

· Інтегративну (засіб об’єднання ділових паперів для спільного комунікативного процесу).

· Функцію самовираження (демонстрування особистістю інтелекту і потенціалу).

· Трансляційну (передавання конкретних способів діяльності).

· Функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії).

· Функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування).

· Експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного).

3. Види і форми професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

· За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

· За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

· За метою: ділове і розважальне.

· За кількістю учасників: внутрішнє (комуні кант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової інформації).

· За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

· За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник-підлеглий, викладач-студент, колега-колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

· За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

· За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) – розмова з керівником.

· За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товаристських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків – лікар-пацієнт).

· За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

· За додержанням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

Ø Індивідуальні й групові бесіди.

Ø Телефонні розмови.

Ø Наради.

Ø Конференції.

Ø Збори.

Ø Дискусії.

Ø Полеміка.

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

Дата добавления: 2013-12-14