Сутність і виникнення свідомості

Складність тлумачення поняття свідомості обумовлюється тим, що свідомість є надзвичайно специфічним об’єктом вивчення. Свідомість неправомірно ототожнювати із безпосереднім духовним життям людини, так само не можна зводити духовне життя до свідомості.

У філософії проблема сутності свідомості займає центральне місце, а вивчення свідомості є найважливішим напрямом людського самопізнання. Свідомість як філософська категорія охоплює всю різноманітність її форм і в такому широкому розумінні порівнюється з матерією й протиставляється їй. Свідомість протистоїть об’єктивній реальності як суб’єктивна реальність, фізичному як психічне, матеріальному як ідеальне. Вона недоступна ніяким фізичним приладам, не може впливати ні на які органи чуттів і викликати які-небудь відчуття. В цьому полягає специфіка свідомості.

Свідомість, психічне не тотожне будь-якому виду матерії. Науки про речовини і поля не є науками про свідомість. Ототожнення психічного і фізіологічного було характерним для німецьких філософів-лікарів XIX ст. – К.Фогта, Я.Молешотта, Л.Бюхнера, погляди яких увійшли в історію філософії як зразок вульгарного матеріалізму.

Про неможливість ототожнення фізіологічних процесів та свідомості свідчить і той факт, що у ненавчених сліпоглухих дітей від народження, незважаючи на наявність нормального мозку та його функціонування, не виникає не те що думок, але і повноцінних відчуттів. Проте навчання і виховання таких дітей за методикою, розробленою І.Соколянським і О.Мещеряковим, дозволяє формувати з них мислячих людей, повноцінних членів суспільства. Важливим елементом цієї методики є організація активної та цілеспрямованої взаємодії вихованців з оточенням, знайомство їх з предметним світом, навчання умінню використовувати різні речі відповідно до їх призначення. І лише на базі накопиченого фонду вражень та умінь може і повинно здійснюватися в подальшому їх навчання мові.

Результатом взаємодії людини і того чи іншого об’єкту реальності є образ, який часто називають одиницею свідомості. Свідомість як цілісний феномен і будь-яка її форма, зокрема, являє собою суб’єктивний образ об’єктивної реальності. Такою є природа і сутність свідомості. Образ, який виникає в голові людини, відрізняється від реального об’єкта. Відмінності між реальним об’єктом і його образом виступають характеристиками ідеального – тієї особливої якості, якою володіє свідомість порівняно із зовнішнім світом.

Крім образу зовнішнього світу кожна людина має ще й уявлення про власну суб’єктивність, образ свого власного “Я”. Через самосвідомість ми переживаємо і усвідомлюємо себе як суб’єкта активності, як таку точку в світі, від якої відраховуються всі інші визначення дійсності. Ідеальне “Я”, самосвідомість виділяє людину з оточуючого середовища, наділяє її життя сенсом, дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності.

Ідеальне як сутнісна риса свідомості не визначається тільки через одну ознаку – психіку окремої людини. Ідеальне – це якість культурно-історичної людини, яка є носієм досвіду людства. Ідеальне – це продукт роботи мозку людини, але не самі матеріальні зміни в мозкові. Поняття ідеальності фіксує втілений у матеріальному предметі зміст та значення, що служать програмою для реальних дій людей. А поняття ідеального буття характеризує специфічно людський спосіб існування, зв’язаний з духовно-практичною творчою діяльністю і функціонуванням свідомості. Ідеальне існує як особливого роду реальність, що не зводиться до реальності суб’єктивної (внутрішніх психічних процесів), але й не зводиться до реальності об’єктивної. Ідеальні образи, зміст свідомості, ідеальні норми і значення створюються в процесі спільної діяльності людей, в культурі й втілюються у предметах культури, тобто виникають та існують у процесі взаємодії з навколишнім світом, внаслідок чого опредметнюються, об’єктивуються в предметах культури. Але особливого роду реальністю, що не тотожна своїй матеріальній формі існування, предмети культури стають в процесі розпредметнення їх соціальним суб’єктом, який залучений до відповідної культури і виступає носієм певних культурних навичок, знань, ціннісних орієнтацій.

Отже, свідомість – це вища, специфічно людська форма саморегуляції взаємовідносин зі світом, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів, у наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, а також у виробленні раціонального, емоційного, морального чи естетичного ставлення до світу.

Виникнення свідомості пов’язано з діяльністю головного мозку. Мозок є матеріальним органом свідомості, будь-яке ушкодження мозку позначається на діяльності свідомості. Однак мислить не мозок сам по собі, а людина в цілому. Мозок людини є складним високоорганізованим органом, який володіє гігантськими можливостями і переважає за всіма властивостями будь-який комп’ютер.

Історія науки підтверджує той факт, що саме ускладнення мозку дозволяє живим істотам переходити до більш складних форм поведінки і більш складних уявлень про світ. Проте наявність здорового людського мозку в здоровому тілі – це ще не гарантія того, що іскра свідомості у людини обов’язково розгориться. Якщо маленьку дитину, розум якої лише почав розвиватися, залишити серед тварин, з неї виросте істота, яка нагадує людину лише за фізіологічною будовою, але без свідомості. Свідомість може формуватись і розвиватись тільки в умовах людської культури. Мала дитина тільки тоді поступово отримує розуміння себе і оточуючої дійсності, коли з нею спілкуються по-людськи: розмовляють, сміються, навчають людському способу дії (їсти ложкою, ходити на двох ногах тощо). Отже, свідомість пробуджується в процесі комунікації, у взаємодії людей з живими людьми. Спілкування є необхідною причиною виникнення свідомості.

У наші дні розвитку свідомості допомагають література, телебачення, електронна техніка. Однак основою розвитку свідомості залишається живий контакт, який несе в собі все багатство людських взаємин, допомагає засвоїти не тільки думки інших, але і відчути чужу суб’єктивність. Підсумовуючи, можна стверджувати, що причинами виникнення свідомості є наявність високоорганізованого мозку і включеність людини в культуру.

Таким чином, враховуючи висновки сучасної науки і філософії, можна стверджувати, що свідомість – це вища, властива лише людині і пов’язана з мовою, функція головного мозку, сутність якої полягає в узагальненому, цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній мисленій побудові дій і передбаченні їх результатів, у регулюванні і самоконтролі поведінки людини, її взаємин з оточуючим світом.

Дата добавления: 2013-12-14