Методи оцінки особистості

Для оцінки особистості юристи користуються як формальними, так і неформальними методами.

До формальних методів оцінки особистості відносять:

ü Цілеспрямоване спостереження. Дає спостерігачу багаті конкретні дані. Найбільш ефективне у поєднанні з іншими методами. На практиці застосовують включене і дистантне спостереження. Включене передбачає спостереження „зсередини” соціальної групи, спостерігач стає повноправним її членом. Воно дає можливість розкривати багато прихованих сторін життя досліджуваної людини, соціального явища і т. д. Однак таке спостереження не завжди доречне, тому поряд з ним застосовують і дистантне спостереження. При спостереженні з боку головне для спостерігача – залишитись непоміченим як досліджуваною особою, так і оточуючими. Дистантне спостереження активно використовується в юридичній практиці.

Спостереження за об’єктом – це сприйняття його станів і дій. У процесі спостереження спостерігач отримує багато інформації, але фіксує лише незначну її частину (в залежності від мети спостереження). Вважається, що чоловіки краще оцінюють чоловіків, жінки – жінок, люди, які належать до однієї нації, краще оцінюють свого земляка і т. д. Однак це правило має свої межі: об’єктивно оцінює людина, яка має високий рівень емпатії. Оскільки спостереження здатне реєструвати лише окремі акти поведінки, то у кожному конкретному випадку юрист-практик повинен знати, за якими актами поведінки, реакціями розкривається справжній зміст досліджуваної властивості, явища і т. д.

Спостерігаючи за об’єктом вивчення, юрист-практик повинен вміти відрізнити вдавання від щирості, бачити за експресивними рухами тимчасові стани і стійкі характерологічні властивості особистості.

ü Бесіду. Дає інформацію, що дозволяє доповнити дані спостереження. Дозволяє отримати відомості про мотиваційні аспекти особистості. Оцінка особистості в бесіді передбачає попереднє планування цієї бесіди з метою прихованого отримання необхідної інформації. Для цього ретельно складають перелік запитань за всіма аспектами особистості. Сюди входять питання стосовно психологічних, соціально-психологічних особливостей особистості, мотивації її поведінки і т. д. Бесіда, призначена для вивчення особистості, передбачає такі етапи її проведення:

1. Підготовка до бесіди. Передбачає складання плану, що базується на „схемі вивчення особистості”. Основним змістом плену мають бути питання, які не вдалось з’ясувати шляхом спостереження. Питання розташовують так, щоб забезпечити ведення природної розмови із співрозмовником, причому бажано, щоб питання одного розділу схеми не йшли один за одним, а перемежовувались з питаннями інших розділів.

При організації оціночної бесіди слід враховувати наступне:

- учасники бесіди повинні мати час, достатній для проведення ґрунтовної розмови;

- необхідно передбачити обставини, які можуть завадити бесіді, та усунути їх (гучна музика, шум, втручання інших осіб і т. д.);

- ще до початку бесіди слід чітко продумати привід для неї;

- необхідно оптимально налаштуватись на бесіду, ніби відсторонившись від переживань, які могли би негативно вплинути на готовність до спілкування;

- необхідно пригнітити почуття, що негативно впливають на правильність сприймання та оцінки особистості;

- спробувати напаред передбачити можливі запитання, які може задати співрозмовник, і бути готовим на них відповісти.

Необхідною умовою початку бесіди є створення атмосфери невимушеності і довіри.

2. Початок бесіди. Початком бесіди є, як правило, обговорення якогось нейтрального питання, що може бути підтримане співрозмовником. Як ввідні теми можуть бути запитання про погоду, останні новини у спорті, живопису, мистецтві, інших сферах життя. Однак ці запитання слід використовувати не як самоціль, а як засіб втягнення співрозмовника у подальшу бесіду з метою отримання про нього необхідної інформації. Задавати необхідно ті запитання, на які він може легко і охоче відповісти. Захоплена з самого початку ініціатива зазвичай забезпечує успіх справи.

3. Етап отримання даних. В залежності від ситуації бесіди і поведінки співрозмовника дані про нього можна отримати з допомогою спонукання його до монологічного висловлювання чи шляхом втягненя його в обговорення якихось питань.

У першому випадку уважно слухають співрозмовника, проявляючи зацікавленість та увагу до того, що він викладає. За такої форми ведення бесіди активно вступати у розмову слід лише тоді, коли співрозмовник відхиляється від теми. З допомогою навідних запитань необхідно повернути його в русло бесіди. Позитивною стороною такої форми ведення бесіди є те, що вона дає можливість зосередитись на оцінці фактів і думок, що висловлюються співрозмовником. Недоліком її може стати пасивність, наприклад, слідчого, судді, прокурора. Ця пасивність знімається, якщо вдатись до діалогічної форми бесіди.

У бесіді можуть бути використані різні запитання. Якщо з об’єктом налагоджений хороший особистий контакт, то можна ставити прямі запитання. Якщо ж це робити недоцільно, вдаються дло непрямих спонукань висловлювання. Для уточнення вже наявних даних можуть бути використані запитання, що вимагають відповіді „так” або „ні”.

Для перевірки щирості відповідей співрозмовника можна ставити уточнюючі запитання, використовуючи специфічні терміни. Тут велику роль відіграє попередня підготовка запитань. Найбільш інформативними вважаються запитання: „хто”, „де”, „що”, „чому”, „коли”, „як”. Однак часте вживання цих запитань породжує у співрозмовника небажані реакції:

- знижується активність об’єкта у невимушеному мовленні, він примушується до конкретного висловлювання і може відійти в бік від потрібної теми;

- конкретні запитання включають захисні механізми людини, і вона може замкнутись;

- поява великої кількості таких запитань загострює пильність та підозрілість людей;

- задаючи такі запитання юрист може видати свої наміри. Тренований співрозмовник швидко зрозуміє, у чому тут справа, і вдасться до контрзаходів: ухиляння та обману. У зв’язку з цим, щоб запитання звучали природніше, слід доповнити їх вигуками і паузами.

4. Завершення бесіди.

5. Оцінка результатів бесіди. Результати бесіди не слід переоцінювати. У процесі безпосереднього спілкування важко отримати всю необхідну інформацію. Оцінити особистість можна лише шляхом зіставлення результатів бесіди з результатами інших методів оцінки особистості. При аналізі змісту бесіди слід оцінити ставлення співрозмовника до тих подій, людей, фактів, про які він говорив, згадував, згадати виразні засоби, якими він користувався.

ü Аналіз документів. Інформацію про людину, яку вивчають, можна отримати при аналізі документів (листи, ділові звіти, щоденники, доповіді, записки, конспекти, літературні твори і т. д.). Існує декілька різних класифікацій документів, які можна розподілити за трьома критеріями:

- способом фіксації інформації (рукописні, друковані, кіноплівки, магнітофонні стрічки);

- статус документа (особисті документи: листи, щоденники; витвори творчості: книги, брошури, статті);

- за характером документу. У кожному конкретному випадку той чи інший документ має свою інформативну вагу.

При оцінці особистості за документами важливо враховувати не стільки те, про що у них говориться, скільки те, як про це говориться.

Необхідно мати на увазі, що, оцінюючи особистість, ми цікавимось не подійною інформацією, а її психологічним аспектом.

Усі методи аналізу документів діляться на: традиційні (це аналіз змісту тексту) та формалізовані (контент-аналіз, що передбачає виділення одиниць аналізу, відбір одиниць аналізу у тексті, статистичну обробку).

ü Вивчення біографії. Сенс біографічного методу в юридичній психології полягає у розгляді життєвого шляху особистості. Це, з одного боку, історія життя людини, а з іншого – соціальна форма її індивідуального розвитку. Життєвий шлях особистості пролягає в умовах мікросередовища, що є сферою міжособистісних стосунків. З комплексу взаємодіючих обставин складається спосіб життя безпосереднього оточення, що відображається на індивідуальному досвіді досліджуваної особистості.

ü Структура життєвого шляху має свої фази і генетичні переходи між ними. Саме на стиках фаз і переходів відбуваються найважливіші життєві переміни. Встановлення тимчасових меж переходів від фази до фази у житті людини і накладання цих переходів на події життя групи можуть дати ключ до розуміння особливостей цієї особи, пояснення її поведінки.

Вивчення життєвого шляху дитини доцільно розпочинати з трирічного віку. Саме цей вік пов’язаний з найбільш ранніми переживаннями дитинства, з початком усвідомлення власного „Я”.

ü Різні тести. Для оцінки різних аспектів особистості застосовують: тести досягнень, тести інтелекту, особистісні опитувальники, проективні тести.

ü Аналіз письма. Письмо – один з інформативних елементів при вивченні особистості. За письмом можна визначити рівень освіченості автора, його емоційний стан, порушення мовлення і психіки, деякі особливості характеру. Для аналізу необхідний графічний матеріал. Оптимальна величина – половина стандартного аркуша. Характерологічні ознаки найбільш яскраво проявляються у зразках, виконаних довільно, в особистих записах, щоденниках, листах.

До неформальних:

ü різні інтуїтивні способи.

В основу систематизації даних про особистість, яка цікавить юриста, повинні бути покладені:

1) принцип вивчення особистості в діяльності (націлює на аналіз діяльності людини, яка вивчається, зіставлення цієї діяльності з її висловлюваннями, а також на дослідження форми діяльності);

2) принцип цілісності особистості (вимагає враховувати не якусь окрему рису чи реакцію людини, а сукупність рис, реакцій, якостей, властивостей і відношень);

3) принцип конкретно-історичного підходу (передбачає вивчення історії життя оцінюваного, його росту і розвитку, а також умов, у яких він соціалізувався).

Дата добавления: 2013-12-14