Тема: Друковані та інтернет-видання

Вивчення економічних районів України.

Методика вивчення економічних районів має свою специфіку у порівнянні з методикою вивчення окремих галузей. На певній території можна найефективніше розкрити взаємозв’язки всіх компонентів економіки. Тому не є методично правильним звертати увагу учнів тільки на засвоєння знань про те, що і де розміщується. Головне – навчити учнів розуміти причини тієї чи іншої спеціалізації районів.

Комплексна економіко-географічна характеристика економічного району здійснюється за типовим планом:

1) економіко-географічне положення, площа, населення, склад;

2) природні умови та ресурси;

3) населення та трудові ресурси;

4) провідні галузі промисловості та АПК;

5) соціальна сфера;

6) транспортний комплекс;

7) найбільші промислові узли та центри;

8) зв’язки з іншими районами;

9) проблеми і перспективи розвитку.

За таким же планом можна пропонувати учням складати порівняльну характеристику двох економічних районів.

1. Переваги та недоліки друкованих та інтернет-видань.

2. Українські газети та журнали, найпопулярніші в Інтернеті.

3. Етика в Інтернеті.

4. Статус журналістів інтернет-видань.

Процес переходу енциклопедичних словників у електронний формат почався у 1992 році з купівлі компанією "Майкрософт" аутсайдера енциклопедичного ринку "Енциклопедії Функа й Уогнеллса". Енциклопедію відредагували, доповнили свіжою інформацією й ілюстраціями, після чого вона стала одним з лідерів продажу видань на CD-ROM за назвою "Майкрософт-Енкарта". Протягом 1994 року було продано більш 6 млн. екземплярів "Енкарти", сьогодні енциклопедії належить більше 60% ринку електронних енциклопедій.

Ще одним прикладом є 32-томна енциклопедії "Британіка", яка в 1988 році продала 200 тисяч комплектів, а в 1995 році її тираж знизився більше, ніж у чотири рази, а в 1997 році практично зійшов на нівець. Зате електронна версія "Британіки" є одним з лідерів ринку енциклопедичних словників на цифрових носіях, що росте зі швидкістю в середньому 20% у рік. При цьому вартість енциклопедій продовжує падати. Якщо на початку 1997 року "Британника CD 97" на CD-ROM коштувала 1000 доларів, то під кінець року ціна знизилася до 125 доларів. Нова версія "Британника CD 98" коштує стільки ж.

Мережні версії цих енциклопедій, частина з яких працює безкоштовно ("Енкарта"), а частина - за передплатою ("Британіка"), є прообразом інтегрованих інформаційних систем майбутнього, доступних on-line і не обмежених в обсягах інформації розміром паперових носіїв, компакт-дисків і дисків DVD.

Зіставна характеристика друкованих та електронних видань

У Сполучених Штатах протягом останнього двадцятиліття спостерігається ситуація, коли відчутно зменшуються наклади "класичних" газет і журналів. Так, до кінця 70-х років у США практично перестали існувати вечірні газети. Американці переселялися до передмість, а отже, пізніше добиралися додому, та й доставка газет стала довгою справою. Тим часом стрімко розвивалися великі телевізійні компанії. Прочитавши ранкову газету, американець йшов на роботу, а повернувшись, сідав перед телевізором. Вечірні газети не витримували конкуренції і закривалися одна за іншою.

Інтернет упевнено відвойовує собі життєвий простір в інших засобів поширення й обміну інформацією. У цій ситуації багатьом газетам і журналам доводиться терміново робити вибір: чи розміщувати своє видання в Інтернет, чи ні.

До середини 90-х років кількість електронних видань світової Мережі наближалася до тисячі. Серед них: "The New York Times", "The Washington Post", "The Boston Globe","Вісті", "Незалежна газета", "Коммерсантъ", "Le Monde", "The Guardian", "The Economist", "Der Spiegel", "The Jerusalem Post", та інші.

Серед електронних версій друкованої преси зустрічалися такі видання, що читалися тільки з монітора, і такі, що повністю використовували технічні можливості Інтернету для передачі і засвоєння інформації. У цей же час з"явилися власне мережні видання. Їхні друковані версії були вторинними стосовно мережної й істотно відрізнялися, а то були відсутні зовсім. Засновниками подібних віртуальних інформаційних проектів виступили концерни і корпорації, що працюють на стику комп"ютерної, видавничої і новинної індустрій.

Переваги і недоліки друкованих видань і їхніх електронних версій в Інтернеті.

ПЕРЕВАГИ:

Друковане видання

• зручність використання - можна читати будь-де;

• читач отримує відразу повний комплект інформації;

• інформація всіх категорій уміло скомпоновано.

Web-видання

• відсутня процедура тиражування;

• читач конкретного номера газети (журналу) потенційно є користувачем Інтернету;

• доставка номера автоматично забезпечується системою Інтернет;

• газета однаково доступна всім користувачам Інтернет незалежно від місця проживання;

• легко робити тематичні добірки інформації. Деякі видання ведуть такі добірки, а у деяких є спеціальні пошукові служби в архіві видання;

• можна читати (знайомитися зі змістом) видання на незнайомій іноземній мові, використовуючи спеціальне програмне забезпечення, що забезпечує автоматичний переклад тексту;

• "електронна підшивка" за рік займає усього кілька мегабайт пам"яті, і може бути організована відповідно до інтересів користувача;

• наявні фрагменти статей можна легко використовувати для роботи (копіювати, переробляти, цитувати);

• виявлені помилки легко виправляються;

• читач може легко познайомитися з виданням, не купуючи його;

• існують різні варіанти доставки електронного видання: WWW, електронна пошта, електронне розсилання, FTP.

НЕДОЛІКИ

Друковане видання

• необхіден друк накладу;

• частина тиражу залишається не розкупленою;

• необхідно використовувати службу доставки;

• доставка за межі країни істотно обмежена;

• важко робити тематичні добірки інформації з підшивки;

• незручно збирати підшивки газет і журналів;

• вкрай утруднений пошук необхідної статті в підшивці;

• важко використовувати знайдені матеріали для часткового відтворення;

• помилки, допущені при друці, неможливо виправити.

Web-видання

• необхідно мати комп’ютер, модем і телефон (або виділену лінію);

• необхідно платити за підключення до Інтернету;

• читати і дивитися матеріали можна тільки на комп"ютері (хоча можна і роздрукувати);

• розсіюється увага від великої кількості цікавої інформації.

Що очікує пресу?

Незалежно існуючі мережні і друковані ЗМІ останнім часом почали помітно впливати одне на іншого. До Інтернет-видань пресу прийшли професійні журналісти, що співпрацювали чи продовжують співпрацювати з друкованими ЗМІ. Мережна преса й Інтернет стали для професійних журналістів джерелом оперативної інформації, а проблеми мережного життя взагалі і журналістики зокрема, стали темою численних публікацій "класичних" газет і журналів. У той же час мережні видання висвітлюють проблеми суспільства і культури, далекі від віртуальної реальності.

В економічній географії є поняття т.зв. лінії Брандта. Ця умовна лінія відокремлює багаті країни "Півночі" від бідного "Півдня". Поняття "Півночі" і "Півдня" тут, зрозуміло, умовні: до "Півночі" відносять США, Канаду і Європу, Японію і Австралію. Подальший розвиток Інтернету зробить цю лінію поділу ще "глибшою". Поява власне он-лайн видань, що не мають паперових аналогів, означає, що жителі "Півдня" будуть цілком відрізані від відповідних інформаційних потоків. Не виключено, що на багатій "Півночі" Інтернет дійсно сильно потіснить газети. Однак на "Півдні", де живуть більш 80 відсотків населення Землі, Інтернет не зможе скласти сильної конкуренції друкованим ЗМІ, і в цих країн ще довго будуть насолоджуватися читанням газет.

Українські газети та журнали, представлені в Інтернеті:

Газета "День" (www.day.kiev.ua)

Газета "Дзеркало тижня" (www.mirror.kiev.ua)

Газета "Сьогодні" (www.today.viaduk.net)

Журнал "CHIP" (www.chip.kiev.ua)

Журнал "ПіК" (www.pic.com.ua) та ін.

Українські Інтернет-видання:

Українська правда (www.pravda.com.ua)

Електронні вісті (www.visti.com)

UAtoday (www.uatoday.net)

ForUm (www.forum.com)

ProUA (www.proua.com) та ін.

Усі організації, нині причетні до регулювання у сфері інтернету в Україні, виникли після 2000 року й обрахунки ведуть, відповідно, не від самого початку функціонування Уанету, а від початку своєї роботи. Немає необхідної нам інформації ані на сайті ТОВ «Хостмастер», яке здійснює послуги з адміністрування і супутнього супроводження домену UA та публічних доменів у ньому, ані на сайті Інтернет-асоціації України. Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів подає 164 найменування електронних варіантів друкованих видань, 17 назв сайтів, які стосуються телебачення, 23 – радіо і 66 назв виключно мережевих видань, тобто невелику частину того, що ми насправді сьогодні маємо, і лише з датами їх занесення до цього реєстру.

Отже, домен UA існує з кінця 1992 року, фактичне його функціонування почалося із січня 1993-го. До 1995 року інтернет в Україні слугував здебільшого засобом зручного і престижного (і досить дорогого) поштового зв’язку, яким користувалися різні організації і дуже рідко окремі громадяни.

У 1995 році було створено перший сайт Верховної Ради України (www.rada.kiev.ua), на якому можна побачити список українських інтернет-ресурсів того періоду (благо, їх було небагато). Це 29 київських сайтів, 5 одеських, 3 дніпропетровських, 13 харківських, 2 миколаївських, 11 львівських, 4 сімферопольських, 3 вінницьких, по одному сайту мали Донецьк, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Хмельницький, Луцьк, Вінниця, Херсон і Тернопіль. Належали вони, здебільшого, технічним, науковим організаціям, установам освіти або структурам державного управління. Викликає цікавість ProMedia Information & Press Center, який містив інформацію про український медіасектор. На одній зі сторінок сайту є п’ять розділів: інформаційні агентства, газети, журнали, телебачення і радіо. Всі вказані там ЗМІ не молодші 1995 року заснування, це дає підстави думати, що список саме того року і складався. Назви мережевих ЗМІ не позначаються взагалі, отже, їх іще й не було.

Вдалося дізнатися, що працівники львівського «Радіо Люкс» в 1996–1997 роках готували добірки новин для веб-мережі для одного з найстаріших сайтів Уанету www.ukrainet.lviv.ua. Це домашня сторінка фірми The System Development Approach Technologies (SDA), яка велася англійською мовою. Дуже яскравий приклад специфічного для інтернету явища – перехідна форма від сайту чисто технічного, присвяченого інтернетно-комп’ютерній тематиці, до онлайнового видання з новинами. Тут із 1995 року навіть подавались українські новини культури! Гадаю, цей факт і слід вважати зародком інтернет-журналістики в Україні.

У січні 1997 року вже точно мало представництво в мережі київське «Гала Радіо». На його старому сайті http://www.galaradio.com.ua/ написано: «The first Ukrainian commercial station on your FM dial and on the Internet!». (Сайт http://www.galaradio.com/ з’явився пізніше – у квітні 1998 року.)

Сайт газети «Дзеркало тижня» унікальний тим, що на ньому зберігаються матеріали аж із жовтня 1994 року. Нічого подібного більше ніде не зустрічається. Вдалося з’ясувати, що це видання справді одне з перших в українському сегменті веб-мережі; повну електронну версію воно має з лютого 1997 року (спочатку це був сайт mirror.kiev.ua, потім у грудні 2000-го його змінив zerkalo-nedeli.com, а в 2007 році – zn.ua). Також із лютого 1997 року виходить і електронна версія газети «День». Це прямо позначено на самому сайті, що дуже приємно: якби всі інтернет-видання надавали такі відомості, не треба було би розгадувати «ребуси».

Із жовтня 1997 року працює сайт «Дайджест новин» (виключно онлайнове видання), розташований за адресою http://www.news.lviv.net/.

1998 рік був багатшим на створення інтернет-ресурсів. З’явилися веб-сайти газети «Сьогодні» (нинішній її сайт http://www.segodnya.ua/ не перший, це інформаційний портал, заснований минулого року, а спочатку газета «Сьогодні» була представлена за адресою www.today.viaduk.net), інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна», дніпропетровської радіостанції «Mix», черкаської телекомпанії «Альт», дніпропетровського «11-го каналу», телекомпанії «1+1». Також 1998 року було засновано онлайнову газету «Електронні вісті» http://elvisti.com/.

Із 1999 року працюють сайти газети «Факти й коментарі», львівської недержавної музично-інформаційної радіостанції «Люкс FM», харківської телекомпанії «Приват TV», онлайнового видання «UAToday». Із 2000 року – інтернет-видання «ProUA» та «Українська правда», сайт телекомпанії «Магнолія-ТБ»…

Таким чином, можна зробити висновок, що заснування медіа-сектору в Уанеті відбулося протягом 1996–1998 років. Першими крок до цього зробили радіо і преса. Одночасно спостерігаємо появу в інтернеті перших новинних видань, які створювалися не професіоналами від журналістики, а аматорами, здебільшого представниками фірм, які мали стосунок до комп’ютерної техніки або фірм-провайдерів.

Залишається багато нез’ясованого – наприклад, не зовсім зрозуміла ситуація з Першим національним каналом, який виріс із «УТ-1» і є одним із найстаріших. Представники редакції його веб-сайту у телефонній розмові категорично запевнили, що раніше 2004–2005 років їх у веб-мережі ніяк не могло бути. Конкретна дата заснування http://1tv.com.ua/ ніде не згадується, в інтернет-архіві його матеріали подаються дійсно тільки з вересня 2004 року. При цьому деякі люди стверджують, що переглядали сайт Першого національного ще в 1998 році. Може, переплутали…

Хотілося б відразу підкреслити, що вище згадане інтернет-видання «UAToday» (тоді знаходилось за не функціонуючою нині адресою www.uatoday.kiev.ua, сьогодні на нього можна натрапити за адресою http://www.uatoday.net/), було найпершим в Україні виданням, яке розповсюджувалось виключно в глобальній мережі Інтернет. Його презентація відбулася 18 червня 1999 року. Про це говориться у статті Н. Орищук. Про те саме можна довідатись і на сайті «Чистий інтернет» http://www.chin.org.ua/members.html, на самому ж «UAtoday» ніде чіткої дати заснування не вказано, є тільки позначка про копірайт з цього року.

Схоже, що 1997-1999-й були періодом першого сплеску популярності інтернету, однак найперші інтернет-видання, які стосуються медіа-сфери, як ми вже з’ясували, являли собою електронні версії відомих газет і журналів і могли з’явитися, теоретично, вже в 1993-1994 році. Спробуємо визначити їх назви. Н. Орищук 1999 року згадує, насамперед, ті ж самі «Зеркало недели» (mirror.kiev.ua), «Факты» (facts.kiev.ua), «Сегодня» (viaduk.net), «День» (day.kiev.ua). Говорячи про «прес-сайти Києва», авторка підкреслює, що їх перелік невеликий. Згадує про «Аргументы и факты» і про «Сервер української преси» (uamedia.visti.net) (про останній доведеться поговорити потім окремо). (У статті фігурує також портал http://www.online.ua/, який і сьогодні працює за цією ж адресою. Він, начебто, подавав детальну класифікацію ЗМІ того часу, представлених у веб-мережі, але зараз цих списків знайти там не вдається.) Переглянувши це сузір’я ветеранів Уанету, я дійшла висновку, що з електронних версій друкованих видань, мабуть, найстарішим є «Дзеркало тижня» (копірайт з 1994 року), який подає матеріали в електронному вигляді з 8 жовтня 1994 року. Таку ранню дату в українському інтернеті зустрінеш не часто. Втім, цей висновок потребує додаткової перевірки. З лютого 1997 року виходить інтернет-версія газети «День», на цьому сайті це точно вказано і навіть у його електронному архіві зберігаються відповідні матеріали.

А як щодо інших ЗМІ? «Украинское Интернет-РАДИОвещание» http://windoms.sitek.net/-tv4me/europe/ukraine.html, за словами Н. Орищук, в режимі «Real Radio» представляло увазі слухачів немалий перелік українських хвиль восьми крупних міст України (в тому числі, Києва, Дніпропетровська, Львова, Полтави, Херсону) і Криму. Тоді вже існували інтернет-сторінки FM-станції «Гала-радіо» http://www.galaradio.com, київського радіо «Довіра» http://www.webber.net.ua/dovirafm, львівської станції «Радіо Люкс» http://www.radiolux.lviv.ua/.

Щоб не перебивати тему про радіо, відразу вкажу ще одне джерело інформації, яке допомогло мені розставити всі крапки над «і» стосовно українських радіо-станцій. Це портал «Світ радіо» http://www.proradio.org.ua/ - досить старе видання, яке і сьогодні активно працює і є справжньою енциклопедією українського радіо. Наскільки подані там відомості відповідають істині, сказати складно, однак вражає старанність, з якою адміністратор цього веб-сайту зібрав усю, яку тільки можна, інформацію про вітчизняні радіостанції. Згідно з його матеріалами виходить, що першою в Україні (в 1997 році) розпочала мовлення в інтернеті Львівська недержавна музично-інформаційна радіостанція "Люкс FM" http://www.radiolux.com. Другим – з 1998 року – було київське «GALA Радіо» http://www.galaradio.com. Трохи пізніше, але теж з кінця 90-х років у Павутині вже були представлені дніпропетровське радіо «Mix» 107.3FM http://www.rmix.dp.ua/, полтавське радіо «Лтава – ваша хвиля» http://www.pi.net.ua/ltava/radio_fm.html і, знову львівське, радіо «Незалежність» http://www.radio-n.com.

На кілька років пізніше з’явились радіостанції, які працюють виключно в інтернеті. Серед них найперше - запорізьке «TiNET::R@DIO» http://www.tinet.zp.ua/radio/, що розпочало мовлення у 2000 році. За ним ідуть київські «Pilman’s RADIO» http://www.pilman.kiev.ua/ і «Громадське радіо» http://www.radio.org.ua (обидва з 2002 року).

До речі, переглядаючи сайти, перераховані на порталі «Світ радіо», я мимохідь виявила єдину місцеву радiостанцiю на Волинi, що має власний сайт та здійснює трансляцію в iнтернетi. Це «Сім’я і Дім» www.radio.simya.com.ua.

Телебачення. Н. Орищук у своїй статті зазначала, що Київ, безумовно, лідирує у виробництві сайтів: на 1999 рік свої власні сторінки в інтернеті мали дев’ять київських телекомпаній, п’ять харківських, по чотири – Дніпропетровськ, Донецьк і Одеса, три - Запоріжжя, два – Луганськ, по одному – Миколаїв, Черкаси і Житомир. Серед конкретних веб-сайтів називаються сайти каналів «1+1» http://www.1plus1.net, СТБ http://www.imc.kiev.ua/, «Інтер» http://www.inter.kiev.ua. Авторка відзначала, що яскравим сайтом зі складною структурою, є сайт дніпропетровського 11-го каналу, каналів НТКУ, «Тоніс». Фігурує також назва «Магнолія-ТБ». Серед цих назв, мабуть, і слід шукати перше українське веб-видання телекомпанії, але спочатку ще трохи додаткової інформації.

Справжньою знахідкою сьогодні здається список українських веб-сайтів, який почав укладати в далекому 1994 році Віктор Форсюк http://www.ic.al.lg.ua/weblist/Kyiv/. У розділі «Київ», у підрозділі «Медіа» там вказано 86 назв (включно з видавництвами). На жаль, не зрозуміло, які саме видання потрапили до списку першими, тому що він оновлювався до 2002 року (в дещо коротшому англомовному варіанті списку http://home-developer.narod.ru/kiev.html – до 1999). В першому варіанті – 1991 назва сайтів, в англомовному – 992. Деякі лінки там вже не відповідають назві. Наприклад, клікнувши на «БУРДА-Україна», я сподівалася знайти сайт популярного журналу для жінок, а замість цього потрапила в якийсь технічний «Дата-центр». Багато вказаних сайтів не відкриваються взагалі, що свідчить про те, що вони припинили своє існування. Серед відомих газет згадуються: «День», «Дзеркало тижня», «Вечірні вісті», «Факти й коментарі», «Сьогодні», «Теленеделя», «Аргументи і факти», «Галицькі контракти», «Кіевскій Телеграфъ», «Бізнес». Серед журналів: «Банківська справа», «Політика і культура». Радіо у ньому представляли: «Gala Radio», «100 FM», «Radio SuperNova, 100,5 FM», «Радіо Активність, 100,5 FM», «Радіо Європа + Київ». Телебачення: Національна телекомпанія України (УТ-1), ЗАТ «Магнолія ТВ», Студія «1+1», Телеканал «Інтер», Телеканал «СТБ». В окрему групу виділялись чисто онлайнові видання, серед яких впадає у вічі вже знайома нам українська інтернет-газета «UAtoday», онлайн-журнал «ProKiev», щоденне інтернет-видання «ProUA», а також «Українська ПРАВДА» і щоденна інтернет-газета «Електронні вісті», газета http://aviso.ua/. Останнім у списку значиться Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна».

Переглянувши з цього все, що можна було відкрити, я з прикрістю відзначила, що далеко не завжди на сайтах вказується точна дата їх створення. У рубриках «Про нас», які є не скрізь, часто розповідається історія газети/журналу, радіо- чи телеканалу, але коли було створено їхній сайт, даних немає. Доводиться розгадувати ребуси. Наприклад, Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» було засноване як акціонерне товариство в 1992 році. Але даний рік, звичайно стосується тільки копірайту для всіх матеріалів агентства в цілому. Вдалося з’ясувати, що точно з 2001 року сайт газети «Бізнес» http://www.business.ua/, бо відомо, що 23 жовтня 2001 року в Україні вперше був делегований домен виду firma.ua. Це був саме business.ua і дістався він «одному з найавторитетніших бізнес-видань України – газеті української буржуазії «Бізнес» видавництва «Бліц-Інформ» http://forward.com.ua/press.html.

І порадувала, і трохи здивувала інформація на старому сайті «Gala Radio» http://www.galaradio.com.ua/, на якому знаходимо ось таку фразу: «The first Ukrainian commercial station on your FM dial and on the Internet!» А як тоді бути з львівським "Люкс FM", також недержавним? Виходить, це два конкуренти на звання першого.

З пресою і радіо в інтернеті, при всій проблематичності питання хронології, все таки визначитись легше, ніж з телеканалами, на сайтах яких, як правило, немає ні архівів, ні будь-якої іншої інформації, за яку можна було б зачепитися. Веб-сайти переважно у всіх нові, це видно неозброєним оком, тому що в кінці 90-х років дизайн був значно примітивніший, ніж зараз. Копірайти відповідно не дуже давні (взагалі, наскільки я зрозуміла, це одна з головних причин того, чому більшість найперших сайтів сьогодні виявляються загубленими). Єдиний спосіб віднайти істину – наводити контакти з редакціями, але на електронні листи за вказаними на веб-сайтах електронними адресами реакція слабка, тому краще телефонувати, чим я і збираюся займатися найближчим часом. Єдиний приємний виняток – сайт ТК «Магнолія-ТБ», на якому чітко зазначено, що він розпочав свою роботу 1 грудня 2000 року.

Насамкінець хотілося б розповісти про ще один раритетний ресурс, переглянути який підказали одні знайомі. Це сайт одного з перших провайдерів в Україні фірми ElVisti http://195.64.225.202/. По-перше, тут пропонується чудова розповідь, яка дає уявлення про те, у якій атмосфері все починалось. З нього можна вийти на навігатор IT’S (Information Technologies Server) http://it-s.visti.net/ інформаційного центру «ЕЛВІСТІ», заснований в далекому 1997 році. Цьому ж центру належать «Український автомобільний сервер www.ukrauto.com.ua» http://www.ukrauto.com.ua та інформаційно-пошуковий прайс-сервер Price4All http://price4all.visti.net/ (на останньому стоїть дещо пізніша дата – 1999 рік). А ось вже ближче до журналістики - інтернет-холдинг UAпорт http://uaport.net/about.shtml. Сайт «Електронні вісті» http://elvisti.com/, заснований у 1999 році (конкурент UAToday?), містить новини на всі теми – повноцінна інтернет-газета Зацікавила інформація на сайті http://uamedia.visti.net/ про те, що в січні 1998 року Інформаційний центр «Електронні вісті» відкрив веб-сервер української преси (так, саме той, про який згадувала Н.Орищук), на якому найпопулярнішим українським паперовим виданням пропонувалося представити в інтернеті свої сторінки з фотографіями і логотипами та всіма реквізитами. Список видань, які пішли на таке співробітництво, був невеликим, до нього, зокрема, входили: газети «Урядовий кур’єр», «Україна молода», «Голос України», «Молодь України», «Київська правда», «Сільські вісті», «Робітнича газета», журнали «Закон і бізнес», «Україна», «Жінка», «Діловий вісник». Агентство «УКРІНФОРМ» також надало свої дані! Це свідчить про те, що своїх сайтів у названих редакцій тоді ще не було і з інтернетом вони тільки починали товаришувати. Правда, в інформації про «Урядовий кур’єр» вказується якийсь лінк. Клікнула. Результат – «Not found».

Якщо хтось думає, що затрачені мною зусилля даремні, адже має десь бути відповідна офіційна статистика, то дуже помиляється. Річ у тім, що всі організації, причетні сьогодні до керівництва сферою інтернету в Україні, виникли після 2000 року і обрахунки ведуть з часу свого заснування, звичайно, а не з часу заснування Уанету. Не має необхідної нам інформації ні на сайті ТОВ «Хостмастер» http://www.hostmaster.ua/, яке здійснює послуги з адміністрування і супутнього супроводження домену UA та публічних доменів у ньому, ні на сайті Інтернет Асоціації України http://inau.org.ua/. Недавно також негативна відповідь надійшла від прес-центру Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення http://nrada.gov.ua/, щоправда, з порадою додатково звернутися в Держаний комітет України з питань телебачення і радіомовлення (раніше – Комітет інформаційної політики). З Індустріального телевізійного комітету http://www.itk.org.ua/ відповіли тільки, що «найстаріші телеканали в Україні – Інтер, 1+1, ICTV, Новий та СТБ»…

Відчуваю, що поки що інформації досить. Підведемо попередні висновки. Наведена далі таблиця – чернетковий варіант, призначений для аналізу і роздумів, стверджувати, що все так і є насправді, поки що зарано.

Перші сайти Уанету взагалі:

1. softp.kiev.ua. Початок 1991 року

2. http://www.relc.com/ Схоже, що з 1993

3. http://hotline.ua/ Точно 1993 рік

3. http://www.lucky.net/ Початок 90-х?

4. freenet.kiev.ua 1994???

5. http://www.elvisti.kiev.ua/ 1997?

6. http://www.viaduk.net/ З 1996?

7. http://1000years.uazone.net/ 1998

8. http://meta.ua/ 1998

Друковані видання:

1. «Дзеркало тижня» http://www.zn.ua/, «Зеркало недели» mirror.kiev.ua 8 жовтня 1994 року

2. «День» http://www.day.kiev.ua/ З лютого 1997 року (архів – з 1 червня 1997 року).

3. «Сегодня» http://www.segodnya.ua/ Новий сайт (кр.2008), сама газета з 1998-го (лист).

4. «Факты и комментарии» http://www.facts.kiev.ua/ Копірайт з 1997 року (видається), архів сайту з грудня 2004 (надіслано лист)

5. Кіевскій Телеграфъ http://www.k-telegraph.kiev.ua/ Сайт не відкривається.

http://www.versii.com/telegraf/ Копірайт з 2000 року (надіслано лист)

6. Газета «Галицькі контракти» http://www.gc.lviv.ua/ З 15 вересня 1997 року.

http://www.kontrakty.com.ua/ Архів із січня 1997 року (але відкривається тільки з 1998-го)

Радіокомпанії:

1. Львівська недержавна музично-інформаційна радіостанція "Люкс FM" http://www.radiolux.com З 1997 року

2. «Gala Radio» http://www.galaradio.com.ua/ З 1998 року

3. Дніпропетровське радіо «Mix» 107.3FM З 1999 року

http://www.rmix.dp.ua/

4. Полтавське радіо «Лтава – ваша хвиля» http://www.pi.net.ua/ltava/radio_fm.html З 1999 року

5. Львівське радіо «Незалежність» http://www.radio-n.com. З літа 1999-го року.

Телекомпанії:

Київська державна телекомпанія rtv.kiev.ua Зараз не знаходиться, але згадується на http://www.uar.net/links/links/ukrtv_win.html

Харківська телекомпанія «Приват TV» http://www.privat-tv.kharkov.ua/ Явно один з найстаріших сайтів

1. Перший Національний канал http://1tv.com.ua/ 1998? (надісланий лист)

2. «Інтер» http://www.inter.kiev.ua Копірайт з 2002 року (лист)

3. «1+1» http://www.1plus1.net Копірайт з 2005 (лист)

4. СТБ http://stb.ua/main.php/??? (надісланий лист)

5. Новий канал http://www.novy.tv/??? (надісланий лист)

6. Дніпропетровський 11-й канал (сучасний ТРК "Стерх") http://11channel.dp.ua/ Копірайт з 1998 року (надісланий лист)

7. Черкаська телекомпанія «Альт» http://www.uch.net/~alt/ Явно до 1999 року (сайт брав участь у рейтингу Index’99)

8. ТК «Магнолія-ТБ» http://www.magnolia-tv.com/ З 1 грудня 2000 року (написано на сайті)

Газети/журнали, портали з новинами, що функціонують виключно в інтернеті:

1. UAToday (www.uatoday.kiev.ua) 18 червня 1999 року

2. Сайт «Електронні вісті» http://old.elvisti.com/ З 1999 року

3. Інший сайт «Електронні вісті» http://elvisti.com/ З 1999 року

4. Львівське видання «Дайджест новин» http://www.news.lviv.net/index.php Теж з 1999!

5. "Українська правда" Архів із січня 2000 року

http://www.pravda.com.ua/

6. Щоденне інтернет-видання «ProUA» http://www.proua.com/ Копірайт з 2000, архів з 2004 (надісланий лист)

Радіо, що функціонує виключно в інтернеті:

1. Запорізьке «TiNET::R@DIO» http://www.tinet.zp.ua/radio/ З 2000 року

2. Київське «Pilman’s RADIO» http://www.pilman.kiev.ua/ З 1 січня 2002 року

3. Київське «Громадське радіо» http://www.radio.org.ua З весни 2002 року

4. Київське «i-Radio» http://i-radio.com.ua/ З 2003 року

5. Київське радіо «URaN» http://uran.kiev.ua/ З 2004 року

В Україні вже з’явилось чимало видань, які функціонують тільки в Інтернеті і не мають своєї off-line копії. Як зазначає у статті “Сетелистика” Д.Смірнов, ідея використання Інтернету як ЗМК має два джерела походження: прихід “стандартної” газетної журналістики в мережу, і власне Інтернет, точніше одна з його наймасовіших складників – Всесвітнє павутиння (WorldWideWeb). Д. Смірнов пише про це так: “Будь-який власник своєї сторінки в Мережі – по суті журналіст. І не має значення, усвідомлює він це, чи ні. Будь-хто в мережі — потенційний журналіст, оскільки він може зробити так, що його (і саме його) думка може швидко стати відомою будь-якій кількості людей”.

Особливості технології передачі інформації через комп’ютерні мережі надають інтернет-виданням принципово нові можливостей. Виникла потреба докорінно переосмислити такі, здавалося, фундаментальні категорії традиційних ЗМІ, як періодичність виходу, наклад, масова аудиторія, читацький інтерес тощо.

Проте в інтернет-версіях традиційних ЗМК їх використовують не повністю. Оскільки для віртуальних видань Інтернет – це єдина сфера діяльності, вони намагаються реалізувати ці можливості якнайповніше.

Використання мультимедіа. Практично всі інтернет-видання прийнято називати інтернет-газетами або ж інтернет-журналами. Чому? Передусім тому, що Інтернет — гіпертекстуальна мережа. Із технологічних причин (що дає підстави прогнозувати бурхливий розвиток мультимедіа в недалекому майбутньому) користувач має справу ізтекстом, а не з cимволом. І щоменш потужним є канал підключення до Інтернету, то більшою є частка текстів у загальному обсязі інформації, що сприймається.

В українській зоні Інтернету мультимедіа, зазвичай, використовують тільки в екстремальних випадках, коли виникає потреба надати читачам першоджерело важливої інформації (так у перші дні після оприлюднення плівок майора Мельниченка на стартовій сторінці інтернет-газети “Українська правда” (http://www.pravda.com.ua) з’явились аудіофайли (формат mp3) цих записів). З українських інтернет-видань тільки сайт http://www.dynamo.kiev.ua реґулярно використовує мультимедіа, подаючи відеозаписи голів.

Інтерактивність. Ця властивість гіпертексту дає змогу споживачеві самому формувати текст, який він читає. Наприклад, в інтернет-газетах http://www.korespondent.net та http://www.pravda.com.ua після кожного матеріалу подано посилання на інші матеріали з тієї ж теми. Інша можливість, представлена практично у всіх інтернет-виданнях — пошук матеріалів за ключовим словом. Ефективність пошуку залежить від повноти і обсягу архіву. У цьому випадку віртуальні газети мають перевагу перед інтернет-версіями традиційних. Адже у них архів автоматично ведеться від появи першого матеріалу.

Швидкість подачі інформації. Якщо відразу ж після того, як газета була підписана до друку, трапиться щось екстраординарне, наприклад, звільнять чергового прем’єр-міністра, коли про це напишуть в газеті? Наступного дня. Якщо газета щоденна. За тиждень, якщо це тижневик. По телевізору про це розкажуть у найближчому випускові новин. В Інтернеті про це можна дізнатися відразу ж.

У інтернет-виданні нема і не повинно бути такого поняття, як номер, випуск. Новина тут з’являється не за графіком, а миттєво, відразу ж після її написання. Тому саме інтернет-видання захопили першість з оперативності серед усіх ЗМІ. Як наслідок, часто саме Інтернет виступає джерелом інформації для традиційних ЗМІ. Що більше, газети, особливо щоденні, частково вже перетворилися на “паперового посередника” у передачі інформації між Інтернетом і тими, хто не має до нього доступу.

Додаткова послуга, запроваджена веб-виданнями — інформування аудиторії через електронну пошту. Кожен відвідувач таких авторитетних українських видань, як “http://www.for-ua.com” та “http://www.corespondent.net”, може підписатися на щоденну розсилку через електронну пошту. Відтак він щодня отримуватиме електронні листи, в яких будуть викладені новини за такою схемою: заголовок і “лід”, а нижче — посилання на повну версію матеріалу.

Ідеологічний складник: незалежність. Проблема незалежності ЗМІ була і залишається досі однією з найактуальніших. Ідеться не тільки про ідеологічну залежність від тієї чи іншої політичної сили, а про річ набагато простішу: залежність від джерела фінансування.

Специфіка віртуальних видань полягає також у тому, що на забезпечення їхнього функціонування потрібно значно менше коштів, ніж на утримання будь-якого із традиційних ЗМІ. Відтак створення і функціонування інтернет-видань значно важче контролювати. Річ у тім, що обсяг інформації, яка розміщена в Інтернеті, перевищує всі можливі межі. Адже, якщо в редакції чи друкарні можна вчинити обшук, то в мережі це неможливо. Щоб шукати що-небудь, потрібно знати, де воно розташоване. А інформація, віртуально доступна через Інтернет, фізично може перебувати будь-де у світі.

Інтернет практично не піддається будь-якому контролю з боку різних організацій і дає змогу передавати будь-яку інформацію. З одного боку, це ґарантує певний рівень свободи слова. Проте відсутність цензури дуже часто призводить до відсутності моралі. Не дивно, що саме Інтернет став основним джерелом поширення матеріалів компромативного характеру і місцем поширення інформаційних продуктів, заборонених законом.

Відеокамера і диктофон в інтернет-виданнях зовсім не зайві. Відео-матеріали з самого початку, тобто із середини 90-х р. ХХ століття були нормою на веб-сайтах CNN чи NBC. Це нікого не дивувало. Проте сьогодні ми зустрічаємо безліч аудіо- та відео-матеріалів на таких, здавалось би, суто газетних сайтах, як njt.com (The New York Times).

Колишній виконавчий продюсер CNN розповідає про систему залучення десятків тисяч репортерів-волонтерів до щоденної роботи СNN за допомогою інтернет-репортерства (i-Report). Якщо ваш мобільний телефон дає можливість фільмувати або якщо маєте хоч би простеньку відеокамеру та бажання і смак до репортерства, то ваш сюжет (коментар, фото) мають всі шанси потрапити в ефір CNN. Щоправда, перед цим хтось із штатних працівників вам неодмінно зателефонує (своє прізвище і контактний телефон ви мусите подати одночасно із завантаженням вашого матеріалу на cnn.com).

Одного разу після загибелі від зіткнення з електричним скатом знаменитого мисливця на крокодилів Стіва Ірвіна (Steve Irvin) CNN одержало понад 500 відгуків. Стів ловив крокодилів та інших небезпечних тварин здебільшого для пізнавальних телепередач, у яких він власне і брав участь і завдяки яким упродовж останнього десятиліття здобув велику популярність. Найкращим було визнано малюнок крокодила, що плаче. Коли редакційний працівник зателефонував за вказаним телефоном, то виявилося, що автор – 11-літній хлопчина – завантажив електронну версію малюнка на сайт CNN без відома батьків. Батьки хоч і були добряче здивовані, все ж дали дозвіл на оприлюдення роботи свого сина. Хлопця ж, як одного з найкращих авторів, запросили в студію CNN на одну з програм.

Таким чином CNN вирішила задіяти потенційні можливості своїх глядачів у всьому світі. Для цього, щоправда, довелося обладнати найсучаснішою технікою спеціальний продюсерський центр в Атланті, де власне отримують надіслані матеріали, перевіряють їх достовірність, обов’язково телефонують авторам і підганяють до формату, придатного для телевізійної трансляції. CNN заохочує глядачів надсилати короткі кліпи та відосюжети тривалістю до двох хвилин. Добровільний репортер, маючи доступ до інтернету, може завантажити такий матеріал на сайт CNN упродовж 5-10 хвилин.

В особливій нагоді система i-Report стає під час надзвичайних подій, як от землетрус у якійсь частині світу, наростання політичного, соціального чи військового конфлікту тощо. Скажімо, з району землетрусу на Гаваях надійшо кілька десятків відео, серед них був відеорепортаж власника будинку, який руйнувався на його очах. Не випускаючи з рук увімкненої відеокамери, він ледве встиг вистрибнути на вулицю.

Треба сказати, що бажання ширше задіяти глядачів завжди було в працівників CNN, які ще від початку 90-х р. минулого століття заохочували працю добровільних репортерів. Щоправда, тоді їм треба було приносити чи надсилати поштою свої відео-касети в місцеві бюро CNN чи в партнерські телекомпанії. Розвиток інтернету дозволив сягнути приципово іншого рівня в цій справі.

Тепер на сайті CNN навіть розміщують завдання для і-репортерів. Ось, наприклад, перелік тем, які викликають зацікавлення редакції:

• карикатури на актуальні теми;

• мистецтво, сцена, літературна критика;

• авторські мистецькі роботи;

• які сліди ви залишаєте, спілкуючись з природою?

Легко переконатися, що CNN в основу своєї інтернет-версії кладе текстові повідомлення, які на титульній сторінці (індекс-сторінці) представлені розширеними заголовками новин. І лише клацнувши на значок «відео», можна переглянути відповідний відеоматеріал. Отож, мультимедійну ієрархію форматів можна вибудувати так:

1. Текст (доповнений графікою і фото)

2. Відео

3. Аудіо

У недалекому майбутньому сюди ще можуть додатися формати, які залучають відчуття запаху і дотику. Перші експерименти з передачею запаху через мережу були успішно здійснені кілька років тому.

До того ж, потреба писати просто, зрозуміло і динамічно постає ще гостріше. Передусім з огляду на конкуренцію інших інформаційно-аналітичних мережевих ресурсів. Адже очевидно, що читачеві, якому не до вподоби виклад і стиль подачі, навіть не треба йти до кіоску за іншою газетою – достатньо лише клацнути мишкою на іншу веб-адресу.

Етика в Інтернеті

Журналістика підпадає під вимоги комп’ютерної етики. Порушення моралі з використанням сучасних інформаційних технологій журналістами традиційних ЗМІ і комп’ютерних мас-медіа призводить до девальвації традиційних духовних і моральних цінностей, створює загрозу національній інформаційній безпеці. Це проблеми не тільки комп’ютерних фахівців, журналістів, правників, науковців, журналістикознавців, правознавців, законодавців, вони є суспільними, державними, міжнародними, оскільки Інтернет не має кордонів. Водночас це проблеми комп’ютерної грамотності, зокрема, комп’ютерної освіти журналістів як користувачів, які мають знати і вміти регулювати порушення комп’ютерної етики журналістів. Та можна знати етичні вимоги комп’ютерної етики і вміти регулювати моральні порушення, але безвідповідально ставитися до їх втілення в практику. Недарма 21 серпня 2005 року провідні українські інтернет-видання Українська правда, ProUA, UAToday, Главред, Обком, Телекритика виступили з ініціативою “Чистий Інтернет”, метою якої є створення мережевої етики, і висунули одну єдину засаду: відповідальність за оприлюднену інформацію в Інтернеті, яку підтримали ще чимало інших інтернет-видань.

ЕТАПИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕРЕЖЕВОЇ ЕТИКИ

Перша публікація, що стосується етичних аспектів використання комп’ютерів, як стверджувала І. Ю. Алєксєєва у виступі 28 червня 2000 року на семінарі “Інформаційне суспільство: економіка, соціологія, психологія, політика і розвиток Інтернет-комунікації” з’явилася в СРСР 1968 року. Це була стаття В. Пекеліса “Морально-етичні аспекти і кібернетика”.

У 70-ті роки в США виникає наукова дискусія щодо етики розробки й використання комп’ютерних мереж, яку стимулювала 1976 року поява книги Дж. Войценбаума “Computer Power and Human Reason”, що 1982 року вийшла у московському видавництві “Радіо і зв’язок” російською мовою під заголовком “Можливості обчислювальної техніки і людський розум”.

У 80-х роках у США комп’ютерна етика вже формується як науковий напрямок і як навчальна дисципліна. Найвідоміші тогочасні праці: стаття Дж. Мура “Що таке комп’ютерна етика?”, книга Д. Джонсон “Комп’ютерна етика”, її ж з Дж. Снеппер антологія “Етичні аспекти у використанні комп’ютерів”, серія статей на цю тему в американському журналі Метафізика. У згаданих книгах порушено такі основні проблеми: несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації, захисту інтелектуальної власності й комерційної таємниці в Інтернеті. У 80-х роках серед радянських дослідників про комп’ютерну етику писав російський дослідник Ю. Батурин у статті “Право і політика в комп’ютерному колі”.

У 90-ті роки з’являються дослідження професійної комп’ютерної етики. Про аспекти приватності публікує статтю Є. Пілянкевич “Забезпечення приватності в електронних інформаційних середовищах: обов’язок суспільства чи право і можливість користувача”. Російський журнал Журналіст 1996 року публікує кілька статей Е. Вороніної про мережеву етику. У Львові 1998 року виходить монографія О. Кузнецової “Журналістська етика та етикет”, в якій вперше на теренах колишнього СРСР розроблено концепцію морального регулювання в журналістиці України, і де один із розділів присвячений комп’ютерній етиці журналістів, порушено проблеми етичного використання журналістами Інтернету для збирання інформації, електронної пошти для пересилання матеріалів, участі в комп’ютерних конференціях, випуску інтернет-газет і журналів. У Москві 1999 року виходить книга Р. Реддік, Е. Кінга “Журналістика в стилі онлайн”.

У 2001 році російські дослідники І. Галинська, А. Панченко роблять огляд наукової літератури щодо етико-правового простору інформаційно-комп’ютерних технологій. Цього ж року виходить третє видання відомої книги Д. Джонсона “Мережева етика”.

В Зальцбурзі (Австрія) 2002 року виходить книга К. Вейлера та Р. Маурера “Мережеві ЗМІ – друга журналістика?” Цього ж року у Москві виходить навчальний посібник “Журналіст в Інтернеті” (К. Подурець). Російський дослідник С. Лебедєв 2004 року випускає навчальний посібник зі створення публікацій для Інтернету. Цього ж року перекладений із німецької виходить у Києві навчальний посібник чільника Інституту журналістики та комунікації Гамбурзького університету З. Вайшенберга “Новинна журналістика”, в якому восьмий розділ присвячений журналістській етиці та моралі, а підрозділ 8.5 “Онлайн-етика” розкриває проблеми інтернет-журналістики, рекомендуючи журналістам відмежовуватися від електронної комерції, реклами, більше уваги приділяти інтерактивному спілкуванню, веденню журналістських розслідувань, спираючись на випробувані професійні стандарти журналістики, працювати добросовісно, дбаючи про людей, захищаючи їхні приватні інтереси.

2005 року в Москві виходить навчальний посібник А. Калмикова та Л. Коханової “Інтернет-журналістика” для студентів факультетів журналістики, але в ньому не порушено проблем мережевої етики журналістів.

Цього ж року у Львові виходить навчальний посібник О. Кузнецової “Професійна етика журналіста”, що містить розділ “Комп’ютерна етика журналіста”, де є визначення понять комп’ютерної етики журналіста, мережевої моралі журналіста, виявлено моральні проблеми журналістів у мережах…, показано зарубіжний досвід регулювання порушень етики журналістами в Інтернеті, зокрема, за Кодексом комп’ютерних професіоналів Американської асоціації комп’ютеробудівників.

У книзі В. Іванова, В. Сердюка “Журналістська етика”, що побачила світ 2006 року, частково звернено увагу на проблеми мережевої етики журналістів. У десятому розділі йдеться про дезінформацію в інтернет-медіа, фальсифікацію інформації електронною поштою, порушення авторських прав, досвід саморегулювання проблем моралі у Великій Британії, Канаді, Німеччині, Бельгії, США, Данії.

Як засвідчив аналіз, останнім часом зросла активність вчених у вивченні комп’ютерної етики журналістів та вивченні цієї дисципліни у вищих навчальних закладах. Але жодна з названих праць не має системно розробленої теорії комп’ютерної етики журналістів, не розкриває її особливостей, структури, не містить методики складання кодексу мережевої етики журналістів. Ці проблеми є предметом нашого дослідження. Поступово спробуємо заповнити цю прогалину в журналістській етиці.

В основі нашої концепції розробки мережевої етики журналістів лежать такі основні принципи:

– захист права людини на правдиву, об’єктивну, чесну і порядну інформацію;

- розвиток і теорії мережевої етики журналістів, і практики – мережевої моралі журналістів;

- використання вже апробованих міжнародних, зарубіжних та українських стандартів, документів, кодексів мережевоїетики;

- врахування цінностей, особливостей, мети, соціальних і психологічних функцій традиційних ЗМІ, що містять міжнародні й національні документи з журналістської етики.

Традиційно Інтернет вважають “територією свободи”, що зумовлено його уявною анонімністю й інтернаціональністю. Але вседозволеність, безкарність Інтернету – ілюзія. Ось приклад спростування такої думки. Приклади порушень журналістської етики в інтернет-виданнях: 3 липня 2007 року: кілька сайтів українських інтернет-видань розмістили інформацію про телефонну розмову В. Ющенка і Ю. Тимошенко, у якій Президент України емоційно дорікає Юлії Володимирівні за інтерв’ю Бі-Бі-Сі, вживає щодо себе лайливі слова. У матеріалі є журналістський коментар, що містить критичне зауваження з приводу неетичності окремих слів В. Ющенка, а також коментар Ю. Тимошенко, яка вважає, що це чорний піар, з якого розпочинається виборча кампанія, оскільки голос не її. Далі текстовий виклад телефонної розмови. На одному зі сайтів була пропозиція послухати аудіозапис й ідентифікувати голоси. Припустимо, що це реальна телефонна розмова. Але коли вона відбулася? Навіть студент-журналіст першого курсу знає, що найпростіше журналістське повідомлення має відповідати на запитання: Хто? Що? Де? Коли? Розмова в аудіозаписі обірвана. А текст такого враження не справляє.

Гострою моральною проблемою для окремих інтернет-видань є комерційна реклама, розміщена недоречно. За міжнародними вимогами до рекламістів, першим принципом є принцип ідентифікації, тобто реклама в ЗМК має бути означена, відділена від журналістських текстів. Суперечить здоровому глузду, дратує, не дає можливості зрозуміти ні журналістського матеріалу, ні реклами поєднання в одному тексті інформаційного повідомлення і рекламної пропозиції. Така реклама є прихованою, що не відповідає професійній етиці журналіста. На сайті Проновости 30 червня 2007 року були вміщені російською мовою дві замітки, що мали в одному тексті рекламу послуг і товарів. Ось уривок замітки “Ведущего “Момент истины” обвиняют в кливете”: “Похоже, для журналистского мира настали не самые лучшие времена. Печать брошюр, типография. Достаточно вспомнить потрясшее общественность убийство специального корреспондента НТВ Ильи Зимина. Встраиваемая бытовая техника Технохит-плиты, стиральные машины, холодильники. Хотя следствие установило не только подробности происшедшего, но и личность главного подозреваемого, потенциальный убийца до сих пор водит милицию за нос, то появляясь, то снова пропадая прямо перед приездом оперативных групп… Помощь в оформлении строительных лицензий. Чтоб дома была весна, купите кондиционеры в Интернет-магазине сегодня… Очень быстрый хостинг – со скоростью звука”. Весь текст було подано курсивом. Дотримання орфографії та пунктуації в тексті збережено. У замітці йдеться про вбивство людини і поряд реклама вбудованої техніки. Не по-людськи, без поваги до мертвого журналіста і читачів сайту.

Ще однією проблемою інтернет-видань є відсутність оптимізації сайту під різні програми перегляду (броузери) та операційні системи, що призводить до курйозів. До прикладу, цього ж дня на одному з українських сайтів було накладено текст анонсу “Грядет лавина новых технологий” на текст анонсу “Зерновой ОПЕК “на троих” может окончиться похмельем”. А на текст анонсу “Холоднокатанная российско-украинская дружба” було накладено фотографію з анонсу “Киевский автовокзал: новый передел”. Прочитати щось на моніторі було неможливо. Коли роздрукувала сторінку – втручань на папері не було. Турбота про користувачів та зручність прочитання матеріалів – теж проблема мережевої етики, і цим мають займатися програмісти та дизайнери сайту.

Журналісти інтернет-видань мають завжди пам’ятати про проникність в їхні матеріали сторонніх, які можуть вставляти свої матеріали, знімати, скорочувати, псувати повідомлення, адже окремо існує етика хакерів, що відзначається нехтуванням етичних засад заради задоволення власних амбіцій, демонстративного показу своїх знань і вмінь, часто скерованих на шкоду, зло. Це, безперечно, суперечить ідеї добра, що є головною в будь-якій етиці, дотичній до журналістики. Етика хакерів не відповідає гуманізму – головному критерію професійної етики журналістів та морального вибору в демократичному суспільстві.

Правове врегулювання діяльності інтернет-ЗМІ

Популярність інтернет-видань серед користувачів пов'язана, у першу чергу, із очевидними перевагами цих видань у порівнянні із традиційно-паперовими, до яких можемо віднести:

– відсутність "дедлайну", тобто останнього терміну, після якого статті або новини вже не потраплять до газети;

– інтерактивність – споживач стає співучасником того, що відбувається, обмінюється враженнями від прочитаного (рубрики "Обговорити статтю", "Форум", "Інтернет-голосування"), ставить запитання учасникам подій тощо;

– персоналізація – можливість самостійно відбирати з масиву запропонованої інформації найцікавіші теми.

Зростання аудиторії українських інтернет-ЗМІ підтверджують і дані досліджень. Так, за результатами вивчення активності інтернет-медіа, що проводилися на замовлення Фонду інформаційного суспільства, середньомісячне збільшення медіатрафіку в українському сегменті інтернету становить 3–5 відсотків на місяць. Ці цифри є відображенням світової тенденції, що сьогодні спостерігається у більшості розвинутих країн.

Актуальність проблеми правового врегулювання цієї сфери передусім пов'язана з активізацією медіатрафіку українських засобів масової інформації у мережі інтернет. За результатами досліджень українського сегмента мережі за станом на 2004 р. існує близько 380 видань, що становлять 7 % від загальної кількості українських серверів. Переважно це сторінки популярних друкованих ЗМІ, основним завданням яких є не публікація матеріалів, а анонс чергового номера. Справжніх мережевих газет і журналів, що постійно оновлюються, а тим більше коментарів та аналітичних матеріалів в українському сегменті значно менше. Серед мережевих видань, що справді функціонують як інтернет-видання можна виділити "Українську правду", "Подробности", "Обозреватель", "ProUa.com", "Rupor.info", "Part.Org.ua" та ін. Водночас самостійні он-лайнові медіапроекти на сьогодні залишаються лідерами на мережевому інформаційному ринку.

Законодавча неврегульованість правового статусу інтернет-видань

Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: у країні активно функціонують інтернет-видання, але юридичного підґрунтя для їхнього існування немає.

Відповідно до Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друкованими ЗМІ є "видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року" (ст. 1). Інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності. Термін "масова інформація", представлений у Законі "Про інформацію" як "публічно поширювана інформація", відповідає концепції подання інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне повідомлення інформації. На підставі наведених визначень можемо зробити висновок, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. З іншого боку, мережеві видання не відповідають визначенню, яке дає Закон "Про видавничу справу": "Видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання".

Законодавче закріплення правового статусу інтернет-ЗМІ є одним із концептуальних завдань українського сегмента Інтернету. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ дію закону та дозволило б притягти інтернет-видання до судової відповідальності у разі поширення недостовірної інформації. Сьогодні друковані ЗМІ ризикують, коли роблять посилання на мережеві матеріали. Адже у випадку, якщо опублікована ними інформація виявиться неправдивою, жодні посилання на інтернет-видання як на першоджерело інформації не знімуть із газети або телерадіокомпанії відповідальності. Хоча власники інтернет-видань мають право офіційно зареєструвати свою газету, так само як і друковану, вони цього не роблять, оскільки не хочуть добровільно звалювати на себе загрозу судових процесів на рівні із офф-лайновими колегами. Небажання самих інтернет-ЗМІ виробити солідарну позицію стосовно регулювання їхньої діяльності є додатковою перешкодою на шляху вирішення проблеми.

Зауважимо, що, наприклад, у сусідній Росії така реєстрація інтернет-видань уже давно стала нормою. Усі вони зареєстровані у Роскомдруці, а в реєстраційному посвідченні у графі "тип видання" зазначено: "інше – щоденне інтернет-видання". Сам статус інтернет-видання також законодавчо закріплений. З 1 липня 2002 р. Держстандартом Росії введений в дію міждержавний стандарт "Електронні видання. Основні різновиди та вихідні дані", який визначає норми щодо стандарту оформлення видання, мови публікацій, наявності вихідних даних тощо.

Водночас очевидним є те, що інтернет-видання все ж можуть підпорядковуватися законам, що регулюють діяльність друкованих ЗМІ. Необхідно лише заохотити їх самостійно підлаштуватися під вимоги, що висувають до традиційних ЗМІ. Натомість держава чомусь відмовляється від такого шляху врегулювання проблеми та пропонує створити безліч обмежень для провайдерів, прийняти спеціальний закон з цього питання, демонструючи наочно, які проблеми виникають у небагатьох зареєстрованих інтернет-видань.

На противагу інтернет-виданням, правовий статус інтернет-сайтів офф-лайнових видань є законодавчо врегульованим. Так, відповідно до ст. 1 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друковані видання "можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України”. Розширене тлумачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також і інтернет. Водночас деякі проблеми, пов'язані зі специфікою інтернет-версій видань, досі залишаються законодавчо неврегульованими.

Журналіст інтернет-видання: професійний працівник чи автор?

Невизначеність у статусі інтернет-видань правомірно викликає питання: чи можна прирівнювати суб'єктів інформаційної діяльності у інтернет-ЗМІ до статусу їхніх офф-лайнових колег? По-перше, друковані ЗМІ, до яких найлогічнішим видається зараховувати інтернет-видання, за відсутності відповідного законодавства мають право видаватися лише після державної реєстрації. Отже, з цієї точки зору, вже сама їхня діяльність може вважатися незаконною.

Що ж до визначення статусу журналіста, то мережеві автори цілком можуть бути прирівняні до журналістів, щоправда, умовою визнання автора журналістом є професійне збирання, одержання, створення та підготовка інформації для друкованого ЗМІ, тимчасом, як значний відсоток мережевих дописувачів не мають відповідної освіти та не займаються журналістикою професійно. Окрім того, журналіст має перебувати у трудових чи договірних відносинах із редакцією, яка для цього повинна мати статус юридичної особи. Водночас набути статусу юридичної особи редакція може лише після державної реєстрації ЗМІ. Як бачимо, реєстрація є головною умовою надання правового захисту суб'єктам та об'єктам інформаційної діяльності у ЗМІ.

Наведені аргументи дають підстави зробити висновок, що поняття "журналіст" у правовому контексті не може бути застосоване до творчих працівників незареєстрованих електронних видань. Натомість термін "автор" видається таким, що цілком відповідає діяльності вищезазначених осіб. Трудові відносини автора із роботодавцем (що не є, з юридичної точки зору, засобом масової інформації) спричиняють ситуацію, коли виключні майнові права авторів (зокрема, право на дозвіл або заборону використання твору) переходять до роботодавця. При цьому п. 2 ст. 19 Закону, що закріплює виключні права на використання окремих творів, які входять до складу періодичного видання, за авторами цих творів, у цьому випадку не може бути застосований.

Чи потрібне мережеве законодавство?

У період активного розвитку інтернету перед міжнародним співтовариством гостро постало питання правового регулювання інтернету, для чого необхідно було вирішити: чи потрібне спеціальне законодавство, що регулювало б діяльність інтернету, зокрема, функціонування інтернет-ЗМІ? До сьогодні в Україні це питання навіть не порушувалося, натомість у більшості зарубіжних країн уже знайдені шляхи вирішення цієї проблеми. Держави, чий сектор інтернету розвинутий найбільше, відмовилися від створення спеціалізованого закону. Наприклад, у США Верховний Суд у 1996 р. скасував на підставі Першої поправки закон про регулювання інтернету, а Державна рада Франції з юридичних питань у 1998 р. зробила висновок про відсутність необхідності створювати окреме правове поле для мережі. Відповідні рішення базувалися на впевненості, що створення досконалого в усіх аспектах закону для інтернету, потенціал якого ще далеко не вичерпаний, лише ускладнить подальший розвиток "світової павутини" [4].

Практика європейських та північноамериканських держав базується на поширенні на інтернет компетенції традиційних законів та установ, створених на їхній підставі. Тобто відповідна організація, що наглядає за дотриманням закону, скажімо, на телебаченні та радіо, так само наглядає й за інтернетом. Порушення авторами сайту законодавства у будь-якій сфері спричиняє судовий процес та санкції, передбачені відповідним законодавством. Головна відмінність усередині європейських країн полягає у тому, що в англосаксонській правовій системі поширення юрисдикції традиційних законів на діяльність у мережі відбувається через судову практику, а у континентальній – шляхом адаптації існуючих законів до нових умов.

Такі країни, як США та Англія, взагалі не мають окремого законодавства для ЗМІ. Будь-яка інформаційна діяльність у цих державах регулюється на підставі цивільного, кримінального та іншого законодавства. Тому виокремлення мережевих засобів масової інформації з усієї безлічі інтернет-ресурсів не є для них нагальною проблемою. Законодавство, що регулює інформаційні відносини, однаковою мірою стосується як "інформаційних", так і "комерційних" сайтів. Відповідність інформації, що розміщується на сайтах, законодавчим нормам контролюється регуляторними органами загальної юрисдикції та судами, які застосовують для інтернету адаптоване загальне законодавство.

Внесення відповідних змін, пов'язаних із застосуванням до мережі традиційних нормативних актів, у національні законодавства вимагає відображення цієї позиції в міжнародних документах. Саме тому міжнародне співтовариство активно працює в цьому напрямі. У липні 1995 р. була затверджена так звана "Зелена книга авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві". Австралія, США та Канада також прийняли аналогічні документи. А вже у 1996 р. під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності з'явилися дві нові міжнародні угоди (Договори ВОІВ "Про авторське право" та "Про виконання та фонограми"), що одразу ж дістали назву "Інтернет-договорів". Ці договори мають подвійне значення: по-перше, вони сприяють уніфікації законодавства в усіх країнах, що приєдналися до нього, а по-друге, є своєрідним фундаментом для подальшої правотворчості на міжнародному рівні.

Здійснення контролю за використанням творів у мережі інтернет

Твір, що не має спеціального захисту, одразу після розміщення в інтернеті стає легкою здобиччю для кожного, хто бажає його відтворити, скопіювати, скомпілювати або змінити з метою завдання шкоди репутації автора. Проконтролювати ситуацію за таких умов дуже важко, а тому автори змушені використовувати технічні засоби захисту творів, маркетингові прийоми та навіть вдаватися до хитрощів.

1. Саморуйнування електронного документа у разі його несанкціонованого копіювання. До цього виду технічних засобів захисту творів належать так звані "водяні мітки" – вкраплення програмного коду, що дозволяють частково порушити цілісність об'єкта. При відображенні на екрані деякої графічної інформації, отриманої незаконним шляхом, зображення втрачає окремі фрагменти та стає непридатним для сприйняття. Мітки також можуть містити приховану службову інформацію про об'єкти авторського права. Це дозволяє відстежувати авторські твори у мережі інтернет.

2. Твори із обмеженою функціональністю. За такого підходу автор подає лише частину інформації, наприклад, зміст книги або її окремі розділи. Якщо читач зацікавився твором, йому пропонують придбати повну версію книги в інтернет-магазині або на CD-диску. Продуктивним видається використання цього методу для передплати інтернет-видання. Ця пропозиція чи не повністю збігається з бажанням клієнта своєчасно отримувати необхідну інформацію, гарантією чого може виступити передплата відповідної розсилки. Водночас із відносною контрольованістю використання продукту його творці мають шанс "розкрутити" свій твір на ринку, а пізніше скористатися його популярністю.

3. Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, що зашифровує твори так, що доступ до них може бути можливий лише із застосуванням належного ключа до шифру. Власники авторських прав розповсюджують свої твори у криптографічних конвертах, вимагаючи платню за отримання ключа із шифрами до конвертів.

4. Використання кодових слів. Оригінальний метод боротьби із крадіжками своїх матеріалів запропонували самі автори. У своїх текстах вони навмисно використовують рідкісні та екзотичні слова, за якими потім відстежують використання свого твору. Йдеться про звернення до пошукових систем, які за наявності лише одного слова надають перелік та посилання на матеріали, в тексті яких трапляється це слово. Проте метод використання кодових слів видається не дуже ефективним, оскільки пошуковики охоплюють лише близько 60 % інформаційного наповнення кіберпростору, та й рідкісна лексика не може застосовуватися у матеріалах усіх стилів.

5. Створення спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, представлених в електронному вигляді. У цьому напрямі Україна займає пасивну позицію – тоді як у багатьох інших країнах запроваджені та активно функціонують спеціалізовані бази даних. Такі депозитарії дозволяють авторові підтвердити факт і час публікації у випадку виникнення суперечки, у тому числі й у суді. Під веб-депозитом розуміється розміщення та збереження копії авторського матеріалу, опублікова

Дата добавления: 2013-12-14