Класифікація задач прийняття рішень

В теорії прийняття рішень існує введена Г. Саймоном (H. A. Simon) та А. Ньюелом (A. Newell) в 1958 р. класифікація ЗПР, що виділяє добре структуровані та слабко структуровані задачі.

Добре структуровані задачі – це ті ЗПР, в яких на етапах ППР невизначеність цілі та агрегуючих операторів усунена настільки, що усі істотні залежності виражаються чисельно або символьно, причому усі символи в процесі рішення отримують конкретні числові значення. При розв’язанні таких задач вибір альтернативного рішення самостійно виконує консультант.

Слабко структуровані задачі – такі ЗПР, які принципово містять як якісні, так і кількісні елементи, тому певний ступінь невизначеності на момент отримання розв’язку ще присутній. ОПР спільно із консультантом вибирає шукану альтернативу, тобто бере участь у ППР на всіх його етапах.

Використовуючи в якості класифікаційної ознаки тип залежності наслідків від альтернатив (тобто вигляд агрегуючих операторів формальних моделей окремих підзадач ЗПР), отримаємо наступні класи ЗПР:

· ЗПР в умовах визначеності (детерміновані задачі), в яких кожна альтернатива призводить до єдиного визначеного наслідку (усі агрегуючі оператори – суть функції);

· ЗПР в умовах стохастики (ризику), в яких кожна альтернатива призводить до одного з декількох наслідків, кожний з яких має деяку ймовірність появи;

· ЗПР в умовах невизначеності, для яких залежність альтернатив та наслідків не є ні функціональною, ні стохастичною.

Можливий ефект від застосування методів теорії прийняття рішень на деякому об’єкті залежить від двох основних факторів:

· ефекту від однократного застосування відповідних математичних методів;

· регулярності розв’язання ЗПР.

За регулярністю ЗПР можуть бути умовно поділені на три класи:

1) унікальні задачі – це, найчастіше, слабко структуровані задачі, що не мають добре пророблених аналогів;

2) специфічні задачі – як правило, слабко структуровані задачі, що мають аналоги, але які для кожної реалізації потребують врахування змін проблемної ситуації;

3) типові задачі – добре та слабко структуровані задачі, що мають добре пророблені аналоги та щодо яких наявний значний досвід розв’язання на конкретному об’єкті в схожих ситуаціях.

Ефективність розв’язку унікальних задач в основному визначається вдалою декомпозицією вихідної задачі на ряд задач, що мають аналоги в класах специфічних та типових задач. Для розв’язання специфічних задач використовується адаптивний підхід, який передбачає під час розв’язання конкретної специфічної задачі корегування формальних моделей, методів пошуку розв’язання підзадач та схеми їх використання для розв’язання ЗПР.

За типом цілі задачі прийняття рішень можуть бути поділені на задачі вибору та задачі оцінювання. Задачі оцінювання близькі за своєю суттю до задач класифікації. В цьому випадку задано розбиття множини альтернатив на класи , та задана деяка альтернатива . Потрібно визначити, до якого класу відноситься ця альтернатива.

В задачах вибору потрібно побудувати формальний опис деякої універсальної множини альтернативних рішень , формалізувати ціль, виділити на основі побудованого опису множину допустимих альтернативних рішень та здійснити вибір з найкращого рішення.

Дата добавления: 2013-12-14