Питання. Відповідно до ст. 14ter Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творівщодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і

Відповідно до ст. 14^ter Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті — особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуються невідчужуваним правом часткової участі в кожному продажі твору, що йде за першою його уступкою, здійсненою автором твору. Порядок збору і розміри сум визначаються національним законодавством.

Право слідування, як правило, охоплює оригінальні твори мистецтва, проте в деяких країнах воно охоплює і оригінальні рукописи. Існують два методи обчислення розміру ставки збору у сфері права слідування. Перший обчислює такий збір на підставі підвищення ціни твору за кожного його перепродажу, другий — на основі ціни кожного продажу.

Найкраще вирішення проблеми практичної реалізації права слідування з використанням системи колективного управління відбулося в Німеччині.

Тут право слідування було введене Законом про авторське право 1965 р. і застосовується не тільки у разі продажу на публічних аукціонах, а й у випадках продажу через дилерів. Проте первинно закон не містив жодних процедур із практичного застосування цього права. Аукціоністи й дилери відмовлялися платити збір на тій підставі, що вони не є продавцями, і водночас під приводом охорони комерційної таємниці не розкривали імен і адрес продавців. Тривала судова процедура завершилася рішенням Верховного суду 1971 p., відповідно до якого аукціоніст і дилер можуть відмовитися повідомити ім'я і адресу продавця тільки за умови, що вони самі заплатять винагороду. Проте обов'язок надавати таку інформацію встановлений не був.

Закон від 10 листопада 1972 р. завершив роботу із прийняття правил практичного застосування права слідування. Цей Закон ввів загальний обов'язок надання інформації, визначив розмір збору — 5 % від ціни перепродажу, межову ціну, з якої починається застосування права слідування, в розмірі 100 німецьких марок. У новому Законі авторським товариствам відводилася значна роль. Правом вимагати надання інформації були наділені лише авторські товариства, що було зроблено з метою захисту аукціоністів і дилерів від великої кількості індивідуальних запитів.

У 1980 р. був зроблений подальший важливий крок для використання можливостей колективного управління. Був підписаний договір між BILD-KUNST, авторським товариством, що управляє правами художників, і організацією, що об'єднує дилерів, які діють у сфері продажу творів мистецтва. Угода стосувалася творів, створених у XX ст.

На свої адміністративні витрати BILD-KUNST утримує 20 %. Відповідно до порядку розподілу, чинного у товаристві, зі збору, належного спадкоємцям авторів, відраховується 10 % до фонду підтримки нових авторів, з винагороди, належної живим авторам, 10 % відраховується як платіж до фонду соціального страхування і ще 10 % відраховується до фонду підтримки творчості.

У Франції до прийняття Закону 1957 р. діяло таке правило. В тому разі, якщо правоволоділець виконував певні формальності (оформляв заяву), державний службовець вираховував винагороду, що виникла через право слідування, із суми, належної продавцеві. Протягом трьох днів після продажу відраховувана сума утримувалася на користь художника і передавалась або агенту художника, або самому художнику. Якщо вимога про передачу утриманої винагороди не з'являлася, державний службовець зобов'язаний був протягом місяця інформувати володільця прав рекомендованим листом. По закінченні трьох місяців обов'язок службовця припинявся шляхом повернення продавцеві утриманої суми.

Після введення в дію Закону 1957 р. зазначена система перестала застосовуватися, а шляхом укладення угоди між авторськими товариствами і Національною палатою аукціоністів та із врахуванням раніше чинної практики була заснована система збору винагороди, що виникає відповідно до права слідування. Авторські товариства (SPADEM і ADAGP) повідомляють дані про всіх своїх членів до секретаріату Національної палати аукціоністів, яка в свою чергу передає ці дані своїм членам. Каталог продажу або список виставлених на продаж творів регулярно надсилається до авторських товариств. Використовуючи ці дані, а також бюлетені про аукціонні продажі, авторські товариства здійснюють жорсткий контроль за продажами.

Агенти товариств відвідують деякі аукціони, особливо ті, які проводяться без каталогів і без реклами. На підставі цієї інформації авторські товариства складають списки творів своїх членів, які виставляються для продажу і підпадають під дію права слідування. Ці списки незадовго до початку аукціону передаються аукціоністу. Аукціоніст проставляє на них ціну продажу кожного твору і разом з винагородою повертає списки до відповідних авторських товариств. Ця процедура робить здійснення зборів за право слідування легким і недорогим заходом.

В Угорщині діє також досить проста система, в якій провідну роль відіграє HUNGART (організація колективного управління). Збори винагороди відповідно до права слідування (5 % від ціни перепродажу) повинні перераховуватися цій організації, яка після відрахування своїх адміністративних витрат, виплачує їх правоволодільцям.

Існують й інші організації колективного управління у сфері використання прав на твори мистецтва. Такими організаціями є VBG в Австрії, DDG BEELDRECHT у Нідерландах, BONUS у Швеції, DACS у Великій Британії.

Дата добавления: 2013-12-14