Питання. Першою країною, яка ввела компенсацію за домашній перезапис у 1965 p., була ФРН.Другою стала Австрія(1980 p.)

Першою країною, яка ввела компенсацію за домашній перезапис у 1965 p., була ФРН. Другою стала Австрія (1980 p.), третьою — Угорщина (1982 p.), і потім у низці інших країн були зроблені подібні кроки (Франція, Португалія, Іспанія, Швеція).

Країни, які ввели виплату винагороди за домашній перезапис, визнали в принципі, що таку винагороду необхідно виплачувати як за аудіо-, так і за відеозапис. Оскільки необхідно було вирішити питання про об'єкти, з яких сплачується винагорода, Закон про авторське право ФРН у 1965 p., наприклад, установив виплату винагороди із записувального обладнання, а в 1985 р. також і з об'єктів, на які здійснюється перезапис («чисті» стрічки). Португалія та Іспанія встановили виплату винагороди також із записувального обладнання і з об'єктів, на які здійснюється запис. Інші країни (Фінляндія, Франція, Угорщина) встановили виплату винагороди тільки з об'єктів, на які здійснюється запис.

В Австрії розподіл за домашній перезапис у сфері звукозапису здійснюється в таких пропорціях: 56 % перераховується авторам (з яких AUSTRO-MECHANA, що управляє правами на механічний запис свого музичного репертуару, одержує 49 % і LITERAR-MECHANA, що управляє правами на літературні твори, одержує 7 %), 20 % одержують виконавці (через LSG і OSTIG), 17 % — виробники фонограм (через LSG) і 7 % одержують організації мовлення (як володільці авторського права або виробники фонограм).

У разі відеозапису розподіл здійснюється за такими принципами і частково через ті самі організації колективного управління, але в цьому разі організації, що представляють виробників кінематографічних творів (VAM), і організації мовлення (VC RUNDFUNK) також одержують порівняно високий відсоток відрахувань (22,8 % і 25,8 % відповідно). Закон містить положення, згідно з яким організації колективного управління зобов'язані виплачувати більшу частину винагороди (понад 50 %) до їх систем соціального забезпечення. Практично менше 50 % винагороди може бути розподілено серед індивідуальних правоволодільців.

У Фінляндії 2/3 винагороди повинно бути використано для розвитку національної культури, головним чином шляхом інвестицій у розвиток фінської фонографічної індустрії і в розвиток діяльності по боротьбі з «піратством». З решти 1/3 суми винагороди, одержаної від чистих стрічок, призначених для запису звуку, автори одержують 49 %, виконавці — 25,5 % і продюсери фонограм — 25,5 %.У Франції з винагороди, одержаної від чистих стрічок, призначених для запису звуку, 50 % надходить авторам і музичним видавцям, 25 % — виконавцям, 25 % — виробникам фонограм. Винагорода від чистих стрічок, призначених для відеозапису, розподіляється у трьох рівних частках між авторами, виконавцями і продюсерами аудіовізуальних творів. Товариства колективного управління, що діють від імені різних правоволодільців, зобов'язані перераховувати 25 % винагороди для розвитку культури. У ФРН із винагороди, зібраної у звукозаписувальній сфері, виконавці одержують 27 %, а виробники фонограм — 15 % (обидві категорії правоволодільців представлені GVL), у той час як авториодержують 58 % (з яких GEMA, товариство колективного управління правами на публічне виконання і механічний запис музичних творів, одержує 42 %, a WORT — товариство управління на колективній основі правами на літературні твори — одержує 16 %). Стосовно винагороди, зібраної за відеозапис, частки GVL, GEMA і WORT становлять відповідно 21 %, 21 % і 8 %, а 50 % надходить до організацій продюсерів аудіовізуальних творів і авторів аудіовізуальних творів. В Угорщині з винагороди, одержаної від чистих стрічок, призначених для запису звуку, 50 % виплачується авторам і розподіляється ARTISUS, 30 % виплачується виконавцям (ці гроші повинні використовуватися в соціальних цілях), 20 % виплачується фонографічній індустрії. Стосовно винагороди, зібраної за чисті стрічки, призначені для відеозапису, автори та інші правоволодільці (виробники аудіовізуальних творів) одержують 70 %, а виконавці — 30 %. У Швеції збір від чистих касет, призначених для запису звуку і відеозапису розглядається як винагорода, порівняно невелика
частина якої надходить на покриття власне шкоди, завданої правоволодільцям домашнім перезаписом. 2/3 від зібраної суми використовується урядом на ідентифіковані цілі, а з' решти 80 %надходить до культурного фонду і лише 20 % розподіляється серед правоволодільців. Із цих сум 40 % становлять доходи авторів (STIM), у той час як доходи виконавців (SAMI) і виробників фонограм (NIFF — група IFPI) становлять відповідно по 30 %. Разом із тим індивідуальні правоволодільці не мають права на одержання своєї частини з цих доходів.

Дата добавления: 2013-12-14