І. Реальність та її сприймання

Ключові поняття: буття, світ, реальність, сприйняття, річ, об’єкт, референт, мова, репрезентація, дійсність, конструювання дійсності, семіоз.

Межі мислення встановлюються не так ззовні, тобто в залежності від реальності в якій перебуваємо та широти чи обмеженості досвіду, як із середини, тобто з глибини концепцій і значень, які ми готові збагнути і застосувати.

Центральну наукову проблему пропонованої лекції визначимо через таке запитання: «Знання про світ походять з мислення чи з самого світу?»

Відповідь на питання, поставлена на початку лекції полягає в тому, що наші знання про реальність або світ не є безпосередньо даними, вони є обумовленими знаковими системами, які репрезентують реальність через семіотичні процедури.

Далі нам потрібно з’ясувати чи це справді є задовільним пояснення того, яким чином значення нашої свідомості чи мислення можуть нести знання про світ, одержані не з самої свідомості чи мислення, а власно зі світу.

Міркуючи над пануючою ідеологією традиційної філософії неминуче виникає думка про те, що безпристрасність є важливішою за чесність, але як тоді бути з тим, що життя – це передусім людське страждання й прагнення до щастя, а вже для обґрунтування всього цього існує теорія й філософії. Важче, правда, сказати для чого існує так звана академічна філософія? У чому її практична користь для людського щастя, для самоздійснення людського покликання?

Семіотичний підхід у філософії веде до переусвідомлення явища і поняття «сприйняття», як ніби первинного і «чистого» відношення до реальності, а також самого поняття «реальність», як такого, що вказує, згідно з традиційним підходом, на його ніби цілковиту незалежність від «репрезентації». Услід за переглядом названих понять, можемо стверджувати про «обвал» категоріального витлумачення буття класичною філософією. Тому маємо визначити ключові поняття, які склалися на основі семіотичного підходу до світу і людини.

1.1. Сприйняття. Світ, у якому перебуває жива істота, і світ поза нею, – не цілком один і той самий світ; про це знали і давніше. Одначе семіотична інтерпретація передбачає вияснити роль знаків і знакових відношень для з’ясування відмінності між ними.

Розрізнення викликане завдяки участі біологічного організму, який опосередковує зовнішність і самого себе власною когнітивною конституцією. Остання ж має чинність лише як прояв значно ширшого контексту «генетичної тілесності», яка не редукується до існування індивідуального організму, а визначається сукупністю відношень усіх біологічних тіл живого виду. Взаємовідношення у межах виду усіх біологічних тіл є умовою відношення до світу окремого індивіда й умовою його сприйняття.

Організм тварини, так само й організм людини, не є пасивним щодо сприйняття довкілля, а останнє не сприймається дзеркально. Завдяки когнітивним властивостям, організм здатний активно структурувати відчування фізичних речей і довколишніх сенсацій у контексті обміну знаками і в залежності від інтенції на сприйняття чи уникання певних інформаційних повідомлень.

Як зазначала С. Лангер, «нервова система – це орган розуму; її центром є мозок, а закінчення – в органах відчуття». Відповідно, «діяльність наших почуттів є «ментальною» не лише тоді, коли вона досягає мозку, але й на самому початку».

Зовнішній для людини світ стає усвідомлюваним і зрозумілим лише завдяки поглибленню людської «суб’єктності» на основі комунікативної активності та обміну знаками між собі подібними. Отже, сприйняття є тим, що перетворює відчуття та його зовнішні елементи в об’єкти спільного досвіду (Дж. Ділі).

ІІ. ЗНАК ЯК ПОСЕРЕДНИК МІЖ РЕЧАМИ ТА ОБ’ЄКТАМИ; РЕЧІ – ЗНАКИ – ОБ’ЄКТИ – ПРЕДМЕТИ.

Дата добавления: 2014-01-04