![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Теорії й моделі місцевого самоврядування
ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОБ'ЄДНАННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЄС Лекція № 4.
Наука про самоврядування починається зі спроби розв'язати проблему: чи має громада окрему, відмінну від держави, владу, чи є вона незалежною від держави публічно-правовою корпорацією або надійно включена в державний організм і виконує тільки функції органу держави. Перша з відомих загальновизнаних теорій організації місцевої влади – теорія природних прав вільної громади – виникла на початку XIX ст. як реакція на недоліки чиновницького управління, коли центр уваги теоретиків філософії держави та права перемістився з конституційної монархії на представницьку демократію як більш прогресивне втілення ідей правової держави, а в політичній та філософсько-правовій думці відбулися суттєві зміни поглядів на проблеми демократії і суспільної свободи. Основні ідеї природних прав вільної громади залучені з бельгійського та французького права. Згідно з цією теорією, поряд з трьома загальновизнаними конституційними владами (законодавчою, виконавчою та судовою) потрібно визнати й четверту – громадську (комунальну або муніципальну) владу. Громада має право на самостійне та незалежне від центральної влади існування за своєю природою, причому держава не утворює, а лише визнає громаду. На зміну цій теорії прийшла господарська (громадсько-господарська) теорія місцевого самоврядування, яка намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та акцентувати на змісті комунальної діяльності. В основі громадсько-господарської теорії місцевого самоврядування є запозичене з теорії природних прав вільної громади положення про те, що територіальний колектив – це елемент насамперед громадянського суспільства. Місцеве самоврядування – недержавне за своєю природою і має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме – у місцевих громадських та господарських справах. У ці місцеві справи держава не втручається, їх вирішують самі територіальні громади. Політичні питання належать до компетенції державної влади. Обидві теорії отримали свій розвиток у громадській теорії місцевого самоврядування. Громадська теорія вбачала сутність самоврядування в наданні місцевій спільноті права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси та зберігала за урядовими органами право управляти тільки державними справами. Тобто вона протиставляла територіальну громаду державі, громадські інтереси політичним, вимагаючи, щоб суспільство та держава реалізовували свої власні інтереси. На думку прихильників цієї теорії, протиставлення громадських та державних інтересів є підставою для повної самостійності органів самоврядування. За цією теорією, органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення мають діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено законом. Однак громадська теорія, як зазначали її критики, змішувала самоврядні територіальні одиниці з різного роду приватно-правовими об'єднаннями (промисловими компаніями, благодійними фондами, об'єднаннями вчених, клубами тощо). Опоненти цієї теорії зазначали, що наявність таких об'єднань завжди має факультативний характер, а існування місцевих спільнот (територіальних громад) – обов'язковий, убачали в "діяльності самоврядних місцевих общин не доповнення, а саме часткову заміну діяльності державної". Цю теорію замінила державна (державницька) теорія місцевого самоврядування, пік популярності якої припадає на 70-ті роки XIX ст. На відміну від громадської, вона вбачала в місцевому самоврядуванні частину держави – одну з форм організації місцевого державного управління. Будь-яке управління публічного характеру, з цієї точки зору, є справою державною. Всі повноваження в галузі місцевого самоврядування є джерелом державної влади. Теорія базується на тому, що держава визнає необхідним передавання справ на місця, і, за суттю, діяльність самоврядування та держави залишається однорідною. Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, жителів, які зацікавлені в результатах місцевого управління. Органи місцевого самоврядування при цьому діють за принципом: дозволено лише те, що передбачено законом. Наприкінці XIX – на початку XX ст. набули розповсюдження соціал-реформістські муніципальні концепції, зокрема, теорія муніципального соціалізму. Муніципальний соціалізм був сукупністю програмних положень та установок, спрямованих на забезпечення максимальної демократизації місцевого життя. Першою вимогою, яка містилася в муніципальних програмах політичних партій, було надання міській та сільській громадам прав більшої автономії. Ще одна вимога полягала у збільшенні представництва населення в органах місцевого самоврядування. Прихильники ідеї муніципального соціалізму сподівалися шляхом послідовних реформ, зміни державного та громадського життя без різких стрибків і потрясінь перебудувати тогочасне життя. Теорія і практика демократичного управління на Заході розвивались та вдосконалювались одночасно. Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері викликали появу муніципальних концепцій, пов'язаних з теорією держави суспільного добробуту. Муніципалітети проголошувалися інструментом соціального обслуговування, який однаково забезпечує та охороняє інтереси всіх класів та прошарків суспільства. Моделі місцевого самоврядування: Англосаксонська (англійська) модель У рамках англосаксонської моделі, поширеної у Великій Британії, США, Канаді, Австралії та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як автономні в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які опікали б представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами, в країнах з такою системою місцевого управління (США) мешканці можуть обирати і деяких посадових осіб. Значними повноваженнями тут наділені й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль у підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється переважно опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі зазначено, що вони є складовою частиною механізму держави. Континентальна (французька) модель У більшості країн світу (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька) модель місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Родоначальницею її є Франція, тому специфіка моделі визначена історією цієї країни, де основною опорою королівської влади були повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун. Континентальна модель місцевого управління, як зазначив французький дослідник І. Мені, нагадує ієрархічну піраміду, через яку відбувається передача різних директив та інформації і в рамках якої на центральну владу активно працює ціла армія агентів на місцях. Ця модель також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість полягає, зокрема, у передбаченій Конституцією практиці областей контролювати законність актів провінцій, комун та інших місцевих утворень.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1466; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |