Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Консультативно-представницькі органи європейських регіонів

Читайте также:
  1. I. Понятие и система принципов организации и деятельности прокуратуры РФ.
  2. II этап: Организация исследования.
  3. II. Конституционные принципы организации и деятельности прокуратуры РФ.
  4. II. Организация и виды финансового контроля
  5. II. Сетевые организации. Сетевые организационные структуры
  6. III. Внутриорганизационные принципы организации и деятельности прокуратуры.
  7. III. Индивидуальная помощь в воспитательных организациях.
  8. IV. ЭВАКУАЦИЯ НАСЕЛЕНИЯ. ПРИНЦИПЫ ОРГАНИЗАЦИИ И МЕДИКО-САНИТАРНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ЭВАКУАЦИИ НАСЕЛЕНИЯ
  9. V. Методические рекомендации по организации изучения дисциплины
  10. XII. Организация и оплата труда на морском транспорте
  11. Адаптации организмов к условиям среды
  12. Адаптация живых организмов к экологическим факторам среды

Кількість організацій, які займаються проблемами регіонів в ЄС, є досить великою, але лише дві мають статус, підтверджений міжна­родними договорами. Два найважливіші органи – Комітет регіонів, що є органом Європейського Союзу, і Конгрес місцевих та регіональних влад Європи, який належить до Ради Європи. Обидва вони діють з 1994 р.

Комітет регіонів Європейського Союзу

На відміну від Ради Європи та місцевих органів влади в основі ЄС, Комітет регіонів з великими труднощами намагається утвердити свій юридичний статус в європейських інституціях та прагне визнання як самостійного представницького органу. Така ситуація пояснюється недовірою з боку центральних органів влади до регіонів, яка виникла під час Другої світової війни, коли суперники розігрували власні "регіональні карти" (наприклад, Бретань у Франції, Сицилія в Італії). Це призвело до сприйняття регіоналізму як загрози національній єдності та існуванню держави, що втілилось у небажання центральних урядів країн-членів до "емансипації" регіонів та безпосередніх кон­тактів з Європейською комісією. Крім того, негативну роль відіграла багаторічна суперечка на зламі 70-х і 80-х років XX ст. між організа­ціями від місцевих і регіональних органів самоврядування за право представляти місцеві громади в ЄС. Також негативний вплив на по­зицію регіонів має політична легітимність у Європейському парла­менті (який залишається традиційним прихильником самоврядуван­ня) з нещодавно створеним Комітетом регіонів, як прямого представ­ника місцевих органів влади в Європейському Союзі.

Маастрихтський договір зробив істотний – хоча й скромний, на думку багатьох, – прогрес у цій галузі, вперше санкціонувавши в європейському документі місцеве самоврядування шляхом створен­ня відповідного органу, якого вимагали представники німецьких земель та регіонів Бельгії. Ним став Комітет регіонів (функціонує з 9 березня 1994 р.), який замінив Консультаційну раду регіональних та місцевих спільнот. Спочатку він був поєднаний організаційною структурою з іншим консультаційним органом ЄС – Європейським соціально-економічним комітетом.

Будучи муніципальними або регіональними полі­тичними діячами, члени комітету в повному обсязі представляють місцеві й регіональні управлінські структури ЄС. Вони можуть бути регіональними губернаторами або парламентаріями, членами міських рад, мерами великих міст тощо.

Завдання Комітету полягає в тому, щоб обговорювати питання розробки і реалізації правових актів та політики Європейського Сою­зу. Рада Міністрів та Європейська комісія зобов'язані консультуватися з Комітетом регіонів щодо проблем у галузі освіти, молоді, культури, охорони здоров'я, транс'європейських мереж, транспортної інфра­структури, телекомунікації, енергетики та соціально-економічного згуртування. В інших галузях Комітет отримав можливість вислови­ти свою думку з власної ініціативи. У договорі зазначено, що члени Комітету повинні виконувати свої функції в інтересах цілого співто­вариства, а не в регіональних цілях.



На Міжнародній конференції, де розробляли Амстердамський договір, Комітет порушив питання про підвищення свого статусу, а також про отримання самостійної організаційної структури та пов'язаної з цим автономії щодо адміністрації та бюджету. У резуль­таті було введено такі зміни:

– присвоєння Комітету статусу повноправної інституції ЄС та ре­дагування відповідної ст. 4 Римського договору (тепер ст. 7);

– надання Комітету та регіонам права звернення до Трибуналу справедливості в Люксембурзі у разі порушення принципу субсидіарності;

– скасування 16 протоколу Маастрихтського договору (що стосу­ється питань спільної організаційної структури з Соціально-еконо­мічним комітетом);

– можливості самостійного прийняття рішень щодо внутрішньо­го регламенту (без вимоги звернення до Ради);

– зміцнення та розширення таких компетенцій, як: співпраця з ін­шими державами щодо питань розвитку, деякі види державної допо­моги, питання європейського громадянства, охорона навколишнього середовища, транспорт, соціальна політика, вдосконалення виборчо­го законодавства;

– можливості співпраці Комітету з Комісією з питань права ініціа­тиви в законодавчій сфері, а також у створенні інших документів, таких, як зелені та білі книги, й інших, що входять до компетенції регіонів та територіального самоврядування.

Інших важливих питань Комітету стосувалися:

– санкціонування принципу місцевого самоврядування, згідно
з Європейською картою територіального самоврядування Європей­ської ради;

– внесення до Договору пункту про необхідність розвитку транс­кордонної співпраці між регіонами;

– чіткого визначення в Договорі основних прав європейського населення, цілей Європейського Союзу, а також компетенцій його органів та інституцій тощо.

Для реалізації своїх постулатів Комітет намагався зміцнити кон­такти з Парламентом та Комісією. Однак зі сторони Парламенту, окрім офіційно задекларованої підтримки, відчувалося побоювання щодо більшої репрезентативності Комітету, що ставило під сумнів майбутнє монополії Парламенту як представницької інституції. До цього часу відносини Комітету з Парламентом були обмежені участю на пленарних сесіях Комітету – голови Комісії регіональної політи­ки та голови Комісії охорони навколишнього середовища.

Не підтримував посилення ролі Комітету регіонів й Соціально-економічний комітет, що вбачав загрозу у маргіналізації своєї ролі, оскільки за винятком культури решта сфер консультацій обох комі­тетів повторюються.

Однак передусім предметом контроверсій є позиція самих країн-членів. Якщо федеративні країни знаходяться у виграшному станови­щі в результаті змін у Комітеті, то унітарні виступають проти розши­рення його компетенцій. Тобто дискусійним залишається питання про участь регіонів у процесі прийняття рішень на загальноєвропей­ському рівні чи, радше, збільшення компетенції регіонів та їхньої ролі на рівні країн-членів.

Єдиною інституцією, що однозначно підтримує Комітет, є Євро­пейська комісія. Дехто вбачає їхню спільну мету в зменшенні ролі центральної влади країн-членів, а інші пов'язують це з ослабленням позиції Комісії внаслідок упроваджених змін Маастрихтського дого­вору. Комітет об'єднують з Комісією процедурні відносини у питаннях інформації та співпраці, що дає йому можливість контролювати ефек­тивність прийнятих ним постанов. Комісія публікує періодичні рапор­ти з оцінкою ступеня урахування порад Комітету. В ЄК було створено Генеральний секретаріат, який відповідає за відносини з Комітетом.

Відносини Комітету регіонів з Радою ЄС зводяться лише до обов'яз­кових консультацій, що проводяться зазвичай за участю Комісії.

Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи

Перші кроки були зроблені ще в 1957 р., коли Рада Європи запо­чаткувала Постійну конференцію місцевих і регіональних влад Євро­пи. А14 січня 1994 р. рішенням Комітету міністрів Ради Європи було засновано Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, який прий­шов на зміну Постійній конференції.

Конгрес є консультативним органом Ради Європи. За Статутом, він представляє місцеві та регіональні органи влади країн – членів Ради Європи. Члени Конгресу мають бути обраними або посадовими особами органів місцевого чи регіонального рівня країн – членів Ради Європи. У 2003 р. назву "Конгрес місцевих і регіональних влад Європи" було замінено на "Конгрес місцевих і регіональних влад Ра­ди Європи".

Кожна країна – член Ради Європи представлена у Конгресі націо­нальною делегацією з тією ж кількістю представників і заступників. Зокрема делегація України складається з 12 представників держави в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи та 12 їх заступ­ників. Отже, нині членами Конгресу є понад 300 осіб з 46 країн – членів Ради Європи і така ж сама кількість їх заступників, які пра­цюють у двох палатах: регіонів та місцевих влад. У Конгресі також існує три політичні групи: соціалістів, європейської народної пар­тії – християнських демократів і незалежних та ліберальних демо­кратів.

Відповідно до своїх статутних завдань, Конгрес:

- є форумом, на якому представники органів місцевої і регіональ­ної влади можуть обговорювати спільні проблеми, обмінюватись до­свідом і висловлювати урядам свою точку зору (у вигляді резолюцій);

- консультує Комітет міністрів та Парламент з усіх питань, пов'я­заних з місцевою і регіональною політикою (у вигляді рекоменда­цій);

- відстежує стан місцевої та регіональної демократії у країнах – членах Ради Європи й державах, що є кандидатами на вступ до Ради Європи, а також проводить моніторинг дотримання положень Євро­пейської хартії місцевого самоврядування (у вигляді висновків та звітів);

- співпрацює з національними та міжнародними організаціями, які представляють органи місцевої та регіональної влади;

- організовує читання та конференції на місцевому та регіональ­ному рівнях для залучення якомога ширших кіл громадськості, участь якої залишається визначальним чинником у формуванні справжньої демократії.

За сучасних геополітичних умов, із входженням до Ради Європи нових країн з різним рівнем політичного й економічного розвитку, діяльність Конгресу сконцентрована на:

- вивченні стану місцевої і регіональної демократії у країнах-членах та країнах, що є кандидатами на вступ до організації, і, від­повідно, наданні допомоги у розвитку ефективних структур місцевих і регіональних влад;

- реалізації ініціатив, що сприяють участі громадян у демокра­тичних процесах на місцевому та регіональному рівнях;

- представленні інтересів місцевого та регіонального самовряду­вання в процесі формування загальної європейської політики;

- розвитку регіональної та транскордонної співпраці для досяг­нення стабільного економічного розвитку;

- спостереженні за місцевими та регіональними виборами.

Делегація України в Конгресі Ради Європи складається з 24 осіб: 6 представників та 6 їх заступників у Палаті місцевих влад та 6 пред­ставників і 6 їх заступників у Палаті регіонів. Якщо представник з якихось причин не може взяти участі у сесії Конгресу, то його замі­нює один із заступників. Витрати, пов'язані з участю представників делегації України в сесіях Конгресу, покривають за рахунок коштів Ради Європи. Делегація України в Конгресі Ради Європи бере участь у його роботі з 1996 р.

Участь у діяльності Конгресу дозволяє Україні:

- брати участь у виробленні спільних підходів до розвитку місце­вого та регіонального самоврядування у Європі;

- пропагувати на європейській арені досягнення у галузі розвит­ку місцевої та регіональної демократії в Україні, а також обмінюва­тись досвідом із цих питань.

Конгрес надає підтримку в:

- організації щорічного форуму міст та регіонів Південно-західної Європи;

- розвитку мережі національних асоціацій місцевих влад Півден­но-західної Європи;

- запровадженні інтерактивної бази даних з питань партнерства з муніципалітетами та регіонами у Південно-західній Європі;

- виробленні загальної політики щодо транскордонної співпраці між місцевою та регіональною владою у Південно-західній Європі.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Консультативно-представницькі органи європейських регіонів

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 257; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.115.140
Генерация страницы за: 0.004 сек.