Французька система виконання покарань

Вступ

Висновок

Французька система виконання покарань.

Вступ

ТЕМА 6.

Загальна характеристика пенітенціарних систем та пенітенціарної політики інших країн

Навчальний час 2 години

Для курсантів Інституту

кримінально-виконавчої служби.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

«____» ___________ 2012 року,

протокол №___

КИЇВ – 2012 рік

МЕТА ЛЕКЦІЇ: формування загального уявлення про пенітенціарні системи та пенітенціарну політику інших країн.

ЗАВДАННЯ ЛЕКЦІЇ:

- ознайомити з пенітенціарною системою в США;

- охарактеризувати системи виконання покарань у Великій Британії, Франції, Німеччині та Японії;.

- висвітлити особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1.Пенітенціарна система у США.

2.Виконання покарань у Великій Британії.

4. Структура органів і установ виконання покарань у Німеччині.

5. Система виконання покарань в Японії.

6.Особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР.

Література

В’язниця як соціальний інститут та публічна агенція не може стояти осторонь глобалізаційних процесів. На сучасному етапі можна спостерігати відродження концепції соціального захисту, сформульованої ще у XIX столітті представниками антропологічної, соціологічної школи кримінального права та нового соціального захисту (Чезаре Ломброзо, Енріко Феррі, Рафаель Гарофало, Дмитро Дріль). Це проявляється у діяльності сучасних пенітенціарних систем США, країн Західної Європи та Японії. Своєрідними шляхами відбувається в’язнична реформа в країнах колишнього СРСР, які й в цій сфері втягуються у глобалізаційні процеси.

1.Пенітенціарна система у США.

Сьогодні у США виконання покарання у вигляді позбавлення волі здійснюється у виправних установах, в систему яких входять федеральні в’язниці, тюрми штатів) і місцеві (окружні та муніципальні) тюрми. Організація і діяльність федеральних тюрем регулюються спеціальними нормами розділу "Тюрма і ув'язнені", у розділі XVIII "Кодифіковане кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство" Зводу законів США. Діяльність місцевих тюрем і тюрем штатів регулюється законодавством відповідних штатів.

Федеральні тюрми (або, як їх часто називають, федеральні виправні установи) і тюрми штатів залежно від встановленого в них режиму поділяються на чотири категорії — мінімальної безпеки, середньої безпеки, максимальної безпеки, надзвичайної безпеки.

Тюрми з мінімальним рівнем безпеки являють собою пенітенціарні установи відкритого типу, не мають озброєної охорони, у них полегшений режим, засудженим дозволяється працювати за межами установи. Найчастіше їх називають таборами або фермами, які спеціалізуються на будівництві чи ремонті доріг, сільськогосподарських роботах..

Тюрми з рівнем середньої безпеки (пенітенціарії, реформаторії) належать до виправних установ закритого типу. Вони мають озброєну охорону. У той же час засуджені можуть виводитися на роботи за межі тюрми.

До класичних тюрем з високими стінами, сторожовими вежами, посиленою охороною, суворим режимом утримання відносяться тюрми максимального і надзвичайного рівнів безпеки, де утримуються найнебезпечніші злочинці. Вивід засуджених за межі цих тюрем заборонений.

У місцевих тюрмах утримуються найменш небезпечні категорії ув'язнених (засуджені за діяння, пов'язані з пияцтвом, порушенням громадського порядку, за дрібні крадіжки).

Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в молодіжних реформаторіях або виховних школах, де встановлені м'якіші порівняно з пенітенціарними установами для дорослих режими відбування покарання. В окремих штатах діють пенітенціарії, які називаються центрами денного утримання. Засуджені неповнолітні перебувають тут протягом дня (працюють, навчаються), а на ніч відправляються додому.

Розглянуті вище пенітенціарні системи в науці стали визнаватися свого роду "класичними". Багато інших країн їх скопіювали, хоча при глибшому аналізі пенітенціарні установи кожної країни мали і мають свої особливості, спричинені умовами боротьби зі злочинністю, національними традиціями й іншими обставинами.

2.Виконання покарань у Великій Британії.

Виконання покарань у сучасній Великій Британії регламентується складною сукупністю норм кримінального, кримінально-процесуального і пенітенціарного права. До діючих законів у цій сфері слід віднести Закон про тюрми 1952 р., Закон про кримінальне право 1967 р., Закон про кримінальне право 1977 р., Закон про кримінально-карні замахи 1981 р., Закон про поліцію і докази по кримінальних справах 1984 р., Закон про кримінальну юстицію 1988 р., Закон про кримінальну юстицію 1991 р., Закон про кримінальну юстицію 1993 р.

Пенітенціарна система Великої Британії складається з центральних і місцевих тюрем. Цей поділ дозволяє мати досить гнучку мережу виправних установ для різних категорій злочинців.

У місцевих пенітенціарних установах (тюрмах графств, міських тюрмах) утримуються особи, які очікують віддання до суду і винесення вироку. Крім реалізації завдань місця попереднього ув'язнення і покарання засуджених, місцеві тюрми виконують функції класифікаційних центрів. У місцевих тюрмах процес категоризації, яким займаються спеціально підготовлені фахівці, триває 3 дні. Поступивши в місцеву тюрму для класифікації, засуджений вивчається з точки зору скоєного ним діяння (характеру, тяжкості, сукупності обставин діяння), наявності попередньої судимості і відбування кримінального покарання, особливостей (вік, ступінь агресивності, нахили). За результатами вивчення злочинець зараховується до певного класу, згідно з яким підлягає направленню для відбуття покарання в той чи інший вид центральної пенітенціарної установи.

Центральні тюрми поділяються на установи відкритого та закритого типу. Установи відкритого типу не мають озброєної охорони, решіток на вікнах, передбачають роботу за межами установи. Мережа цих закладів відносно невелика (менше однієї четвертої всієї пенітенціарної системи), але продовжує збільшуватися, оскільки обходяться державі дешевше тюрем закритого типу і дозволяють зберігати соціальне потрібні зв'язки ув'язнених із зовнішнім світом.

Тюрми закритого типу функціонують у класичному стилі: озброєна охорона, високі стіни, сувора ізоляція, мінімальні контакти із зовнішнім світом.

Центральні пенітенціарні установи поділяються також за рівнями безпеки (А, В, С, О), які залежать від категоризації засуджених.

До категорії А відносяться ув'язнені, втеча яких була б дуже небезпечною для суспільства. Вони повинні перебувати в умовах найвищого рівня безпеки, за яких втеча неможлива. Потенціальними ув'язненими категорії А є особи, які вчинили:

— тяжкий злочин, включаючи сексуальний, злочин проти дітей;

— пограбування із застосуванням насильства;

— злочин з використанням вогнепальної зброї;

— збройне пограбування (професійні злочинці);

— тяжкий злочин, пов'язаний з наркотиками, здійснений одним

з членів кримінальної групи;

— тероризм або злочин, пов'язаний з офіційною таємницею;

— будь-який злочин, за який винесений вирок відбування покарання строком понад 10 років.

До категорії В відносяться ув'язнені, які тримаються в таких умовах, за яких втеча надзвичайно ускладнена. До категорії В відносяться ув'язнені, попередній або останній строк вироку яких перевищує 10 років, або ті, які скоїли будь-які два види з таких злочинів:

— останній злочин: вбивство, насильство, сексуальний злочин,

підпал, ввезення і розповсюдження наркотиків;

— попередній — сексуальний злочин;

— втеча з тюрми закритого типу або від поліції;

— попередній або останній злочин зі строком вироку понад 7 років.

Якщо вчинений один з перерахованих злочинів, ув'язненого розподіляють в категорію С.

До цієї категорії відносяться також ув'язнені, які в силу схильності до здійснення втечі не можуть триматися в умовах відкритого режиму. Віднесення до категорії С також передбачає вчинення одного з таких злочинів:

— попередній злочин був пов'язаний з підпалом або розповсюдженням наркотиків;

— втеча або порушення регламентацій під час взяття на поруки або протягом відпустки додому за останні 5 років.

Або двох з таких злочинів:

— останній — нетяжкий злочин, пов'язаний із застосуванням насильства;

— будь-який із попередніх — насильницький злочин, що призвів до тюремного ув'язнення строком понад 12 місяців;

— останній вирок до позбавлення волі — на строк, що перевищує 12 місяців.

Якщо злочин, який був вчинений ув'язненим, не належить до перерахованих вище, то ув'язненого розподіляють в категорію О, яку складають ув'язнені, які мають всі підстави для перебування в умовах відкритого режиму.

Франція — батьківщина континентальної системи права. На відміну від Великої Британії, у Франції історичним джерелом кримінальних, кримінально-процесуальних і пенітенціарних норм править не судовий прецедент, а кодифікований закон і підзаконні акти. До 1994 р. у Франції продовжував діяти прийнятий у 1810 р. кримінальний кодекс, який відображав ідеї класичної школи кримінального права. 22 липня 1992 р. були прийняті чотири закони, які в сукупності утворили новий кримінальний кодекс Франції, введений в дію у 1994 р.

Концептуальними ідеями кримінально-правової реформи стало повніше забезпечення захисту прав людини, послідовність введення в життя принципів правової держави, гуманізація кримінальної відповідальності і покарання. Новий кримінальний кодекс, кримінально-процесуальний кодекс 1958 р. з подальшими змінами і доповненнями та урядовий декрет від 23 лютого 1959 р., який за своїм змістом являє пенітенціарний кодекс, складають правову базу, що регламентує застосування кримінальних покарань.

Пенітенціарна система Франції включає центральні та місцеві тюрми для дорослих злочинців, спеціальні виправні заклади для неповнолітніх.

До центральних тюрем направляються для відбування покарання у вигляді позбавлення волі особи, засуджені на термін більше року. Усі новоприбулі підпадають під вплив прогресивної системи відбування покарання, яка складається з п'яти фаз:

1) фаза одиночного ув'язнення, яка поширюється на всіх ув'язнених. В цій фазі засуджені класифікуються на кілька груп: виправні, сумнівні, невиправні. Режим для кожної з цих груп різний.

2) оборнська фаза, що застосовується лише до виправної групи ув'язнених, які працюють колективно, а вночі перебувають в одиночних камерах.

3) фаза покращення, що являє собою попередню (оборнську), але з наданням деяких пільг (дозвіл брати участь в колективних іграх, вживати їжу в загальній їдальні та ін.). Поведінка ув'язнених оцінюється шляхом виставлення їм відповідних балів.

4) фаза напівсвободи, яка дозволяє ув'язненому займатися працею за межами тюрми та відвідувати родичів.

5) фаза умовного звільнення, яка застосовується до осіб, які мають добру поведінку і яким залишилося відбувати позбавлення волі не більше року.

Місцеві тюрми (арештні будинки, виправні центри) утворюються в департаментах. В них утримуються ув'язнені під варту до винесення вироку, засуджені за малозначимі кримінальні діяння до короткого (одного року) терміну позбавлення волі.

Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в тюрмах-школах або спеціалізованих виховних колоніях. У Франції допускається наявність приватних місць виконання покарань стосовно неповнолітніх. Належать вони, як правило, благодійним або релігійним общинам.

У пенітенціарній політиці Франції значна роль відводиться суддям з виконання покарань. Вони мають значні повноваження щодо скорочення термінів позбавлення волі, застосування дострокового звільнення засудженого, в якого строк покарання до 3 років, надання відпустки, переводу ув'язнених з однієї фази прогресивної системи на іншу.

4. Структура органів і установ виконання покарань у Німеччині.

Правове регулювання виконання кримінальних покарань у Німеччині здійснюється кримінальним кодексом від 15 травня 1971 р. в редакції від 2 січня 1975 р. і прийнятим у березні 1976 р. Законом "Про виконання покарань у вигляді позбавлення волі, яке виражається у заходах виправлення і безпеки".

Виконання покарань у вигляді позбавлення волі здійснюється в пенітенціарних установах відкритого і закритого типів. В установах відкритого типу утримуються засуджені до короткого (шести місяців) терміну позбавлення волі або за незначні злочинні діяння. Однак кількість цих установ невелика. Основну частку пенітенціарної системи становлять установи закритого типу.

Усі дорослі злочинці, засуджені на термін понад шість місяців, утримуються попередньо в одиночному ув'язненні. В цей період кожний новоприбулий вивчається. За результатами вивчення визначається режим подальшого його утримання, вид працевлаштування, навчання, виховного впливу.

5. Система виконання покарань в Японії.

Розвиток капіталістичних відносин в Японії призвів у другій половині XIX століття до створення кримінального і пенітенціарного законодавства західного зразка. Правову базу, яка регламентує застосування кримінальних покарань, складає сукупність законодавчих актів: Закон про тюрми 1908 р., положення кримінально-процесуального кодексу, Закон про попередження злочинів і реабілітацію злочинців 1949 р., Закон про постпенітенціарну опіку над звільненими ув'язненими 1950 р., Закон про виправні установи для неповнолітніх 1958 р., а також відомчі акти "Про основні принципи реалізації Закону про тюрми", "Коротке керівництво по класифікації ув'язнених" 1946 р.

До пенітенціарної системи Японії входять слідчі тюрми, арештні будинки, тюрми для дорослих злочинців, тюрми для неповнолітніх.

Характерною рисою пенітенціарної системи Японії є розвинута диференціація позбавлення волі, заснована на класифікації засуджених. Усі засуджені до позбавлення волі поступають спочатку до центрів класифікації, залежно від результатів якої вони можуть бути направлені в пенітенціарні установи для осіб з незначними злочинними нахилами; осіб з більш розвиненими злочинними нахилами; іноземних громадян; осіб, термін покарання яких перевищує вісім років; осіб, які молодші 20 років; психічно хворих осіб; осіб з різними захворюваннями та фізичними вадами.

Пріоритетними засобами виправлення в тюрмах вважається праця ув'язнених. Виховний вплив на засудженого суворо індивідуалізований (залежно від злочинної біографії, строку позбавлення волі).

6.Особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР.

Після здобуття незалежності в колишніх республіках СРСР відбулися великі політичні й економічні перетворення, що стали основою для становлення і розвитку нових суспільних відносин. Першими кроками пострадянських держав була спроба інтегруватися в європейські структури. Для багатьох колишніх республік СРСР така інтеграція була умовою їхнього виживання як незалежних держав.

У. Черчіль свого часу сказав: "Покажіть мені ваші тюрми, і я скажу, в якому суспільстві ви живете". Тому експерти Ради Європи відвідали ці держави, щоб визначити, як у них дотримуються права людини, ознайомитися зі станом їхніх місць позбавлення волі. Після такого відвідування експерти Ради Європи заявили, що ситуація в них не відповідає європейським стандартам, і вказали, що саме треба змінити у цій сфері.

У першу чергу, треба було здійснити поетапний вивід установ і органів виконання покарань з відання силового відомства держави і підпорядкувати їх невоєнізованому відомству — Міністерству юстиції. Такий шлях обрала більшість незалежних держав (Азербайджан, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Естонія). Лише в деяких з них система виконання покарань залишилася в структурі МВС (Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан). Україна ж обрала свій шлях — Департамент з питань виконання покарань є окремим центральним органом виконавчої влади.

Варто сказати, що практично в усіх республіках склалася ситуація, коли старі закони не спрацьовували, а нові не були ще прийняті. Тому реформування кримінально-виконавчої системи розпочиналося зі створення нового законодавства, з розробки нової концепції кримінально-виконавчої системи.

Взагалі, кримінально-виконавча реформа в цих державах проходила по трьох головних напрямках.

Перший напрямок — реформа кримінально-виконавчого законодавства. У деяких республіках ще діє законодавство радянських часів, що перетерпіло ряд суттєвих змін. У більшості ж незалежних держав діє нове кримінально-виконавче законодавство.

Другий напрямок реформи — це реформа самої кримінально-виконавчої системи. Проблеми, що виникли перед нею після розпаду Союзу, змусили переглянути всю її концепцію.

Третій напрямок реформи — реформа персоналу установ і органів виконання покарань. Реформа персоналу потребує значних зусиль, у тому числі й матеріальних.

Азербайджан першим серед республік колишнього Союзу перейшов на практику виконання кримінальних покарань, яка застосовується в усьому світі. Кримінально-виконавча політика Азербайджану орієнтована на гуманізацію. Ця тенденція в даний час чітко просліджується в зусиллях, спрямованих на зменшення кількості ув'язнених. У 1993 р. Президентом Азербайджану був відновлений інститут помилування.

З ініціативи Президента у травні 1996 р. Міллі Меджліс прийняв постанову про амністію. Крім того, широко застосовується інститут дострокового звільнення і заміна покарання м'якшим.

Особливо треба сказати про скасування страти. Починаючи з 1993 р. в Азербайджані був оголошений мораторій на виконання цього виду покарання, а в 1998 р. з ініціативи глави держави Міллі Меджліс прийняв рішення про ліквідацію смертної кари і введення довічного ув'язнення.

Значно розширено коло прав і пільг засудженим, знято багато заборон і правообмежень. Засуджені можуть направляти й одержувати кореспонденцію без обмеження і без цензури, всім без винятку надаються побачення і кількість їх збільшена в кілька разів: на загальному режимі — у 10 разів, на посиленому режимі — у 6 разів, на суворому — у 4 рази. Вирішено питання з одержанням передач і посилок, дозволено телефонні переговори.

Засудженим гарантовано право на свободу совісті і віросповідання, на особисту безпеку. Надаються щорічно оплачувані відпустки, деякі засуджені можуть провести їх за межами місць позбавлення волі. Відпрацьований ними час зараховується в загальний трудовий стаж, зменшені майже вдвічі вирахування із заробітної плати на утримування пенітенціарних установ і персоналу. Засудженим дозволено заняття індивідуальною працею, вони можуть страхувати своє здоров'я, життя, майно, купувати цінні папери, облігації, їм надано право звертатися за послугами в платні медичні установи і право відкривати рахунки в банках. Істотно збільшений перелік заходів заохочення і дещо скорочений перелік стягнень.

Засудженим надано право брати участь у виборах до вищого законодавчого органу республіки, вони брали участь у референдумі з прийняття нової Конституції. Не залишилися вони осторонь від приватизаційного процесу і мають право одержати свого ваучера.

Є зміни і чисто побутового плану: проводяться роботи з поліпшення житлових умов, систем життєзабезпечення, переглядаються норми харчування і речового постачання, реконструюються медичні служби. Виховна робота провадиться з урахуванням реалій життя в республіці. Готується ряд законопроектів, спрямованих на поліпшення діяльності пенітенціарних установ.

У Вірменії відповідно до нової концепції кримінально-виконавчого законодавства покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого, а також запобігання нових злочинів. Особливу увагу звернуто на питання прав засуджених і їхніх обов'язків. За основу взято норми по запобіганню вчинення злочинів і боротьби з правопорушеннями, передбачені Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими.

Наступним важливим завданням реформи кримінально-виконавчої системи у Вірменії є проблема правового регулювання видів і режимів місць позбавлення волі. У новому кримінально-виконавчому законодавстві види місць позбавлення волі, а також їхні режими визначатимуться виходячи з потреби застосування реальних і ефективних засобів для досягнення цілей покарання. Передбачені установи загального і суворого режимів, а також тюрми — для засуджених до позбавлення волі на строк понад 10 років чи на довічне ув'язнення.

Тепер реформа у Вірменії перебуває на стадії реалізації. Як всеосяжна за своєю суттю, вона повинна включати застосування міжнародних правових стандартів, відповідні заходи економічного характеру, змінюючи при цьому суспільну думку про пенітенціарну систему.

В Естонії важливим напрямком реформи стала розробка моделі тюрем камерного типу і перехід до них від звичайних колоній. Це камерні системи європейського типу, що гарантують безпеку як співробітникам, так і ув'язненим. У камерах є гаряча вода й електричне опалення підлоги.

Один з елементів реформи в Естонії — створення соціальної служби у тюрмах. З побуту виключаються такі слова, як "виховання", "перевиховання", "виправлення". Естонська концепція вважає, що дорослу людину не можна переробити, що процес перебування у тюрмі — це, швидше, процес навчання. Якщо за час перебування у тюрмі людина одержить обсяг знань, потрібний для законослухняного громадянина країни, цього вже достатньо, щоб тюрма виконала своє завдання одночасно із завданням покарання.

У Киргизстані складна економічна ситуація не дозволяє нормально фінансувати пенітенціарні установи, що спричинює величезні проблеми, серед яких — відсутність необхідних матеріально-побутових умов і медико-санітарного обслуговування.

У Латвії кількість пенітенціарних установ — 15. У шести тюрмах закритого і напівзакритого типу інтегровані 6 невеликих слідчих відділень за регіональним принципом. Надалі планується перетворити їх на муніципальні тюрми.

У 1994 р. був здійснений перехід до прогресивної системи відбування покарання у тюрмах відкритого, напівзакритого і закритого типу. Адміністрація тюрем одержала право залежно від корекції поведінки засудженого переміщати його з тюрми одного виду у тюрму іншого виду. 30 жовтня 1998 р. прийнято зміни, якими вводиться служба пробації ].

Відповідно до закону ув'язнені у тюрмах закритого і напівзакритого типу повинні триматися у закритих приміщеннях. Тому одночасно з введенням у дію прогресивної системи в Латвії впроваджується реконструкція тюрем. Для цього фінансується спеціальна інвестиційна програма. Розроблено також концепцію постпенітенціарної допомоги, яка передбачає зміну системи освіти в тюрмах.

Допомогу у вирішенні цих проблем надають інші країни, насамперед скандинавські. Існує проект "Норд Балт Прісон", розроблений з ініціативи Ради Європи у 1996 р. У його рамках країни Північної Європи закріплені за певними країнами Балтії з метою надання допомоги в реорганізації тюремних систем. Латвії були запропоновані контакти з тюремними системами Швеції і Норвегії. Допомога здійснюється в стажуванні персоналу у тюрмах Швеції.

У Молдові кількість пенітенціарних установ — 19. Для виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є 5 виховально-трудових установ і 44 інспекції виправних робіт.

Установи й органи пенітенціарної системи здійснюють виконання покарань у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, виправних робіт, а також лікування алкоголіків і наркоманів за рішенням суду.

Відповідно до кримінально-виконавчого кодексу, пенітенціарними установами є виправні та виховні колонії (напівзакритого типу), а також тюрми (закритого типу). Виправні колонії — основний вид установ пенітенціарної системи республіки і також, як і тюрми, призначені для утримування в них повнолітніх засуджених. Виправні колонії поділяються на колонії загального, суворого режиму, колонії-поселення. Виховні колонії є виправними навчально-виховними установами, де відбувають покарання особи, які не досягли повноліття.

У Росії кількість пенітенціарних установ понад 700. Кримінально-виконавча система Росії має свою специфіку й особливості, що склалися в ній історично. Більша частина установ розміщується в досить віддалених місцях, що істотно ускладнює їх життя і функціонування.

У 1997 р. був прийнятий новий Кримінально-виконавчий кодекс. Відповідно до нього основними завданнями системи є регулювання порядку й умов виконання покарань, визначення засобів виправлення засуджених, охорона їхніх прав, свобод і законних інтересів, надання допомоги у соціальній адаптації. У Кодексі дістала відображення нова ідеологія кримінально-виконавчої політики, яка найповніше реалізувала ідею диференціації умов відбування покарання залежно від поведінки засудженого в місцях позбавлення волі.

На сьогодні в усіх місцях позбавлення волі існує три види умов тримання. На звичайний надходять особи із слідчих ізоляторів. Якщо засуджений починає поводитися неправильно, його переводять на суворі умови тримання. Тих, хто став на шлях виправлення і перевиховання, переводять на полегшені умови тримання. У виховних колоніях для неповнолітніх є ще один вид режиму, — пільгове тримання, тобто проживання за межами виховної колонії, підготовка до звільнення і влаштування подальшого життя.

У Туркменістані 3 1 січня 1999 р. введений мораторій на страту. Усі засуджені раніше до страти засуджені або до довічного ув'язнення, або до позбавлення волі на 15—25 років. Протягом останніх семи років, завдяки амністіям, було звільнено близько 50 тис. ув'язнених.

Дата добавления: 2014-01-04