Екологічна сертифікація

Сертифікація — це процедура підтвердження відповідності, за допомо-гою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що продукція, процес або послуга відповідає встановленим вимогам. Цілковито новим і поки що незадіяним регулятивним механізмом для України є екологічна сертифі-кація, яка повинна стати повноправною складовою системи управління і регулювання економіки.

У світовій практиці екологічну сертифікацію почали запроваджувати з 1992 р. на основі Директиви 92/880/ЕС «Про екологічні знаки», британсь-кого стандарту В8 7750 «Система екологічного управління», міжнародних стандартів ISO/ТС207 «Управління навколишнім середовищем» тощо. По-ступ України до єдиного ринку стає додатковим чинником у формуванні тенденцій щодо вимог стосовно якості, конкурентоспроможності та безпе-ки пропонованих продукції, послуг та діяльності об’єктів управління ДСЕУ. Нині недостатньо декларувати «якість» і «безпеку»; треба мати їх об’єктивні докази. Отримання таких доказів здійснюється через незалежну сертифікацію. Отже, базисом сучас-ної екологічної сертифікації стає правове й нормативне забезпечення, яке є результатом діяльності Європейської комісії й авторитетних міжнародних та європейських організацій зі стандартизації і сертифікації.

В умовах послідовної екологізації всіх ланок економіки України та фор-мування ринку екотехнологій та екопослуг відбувається вплив європейських орієнтирів на процес формування екологічної сертифікації. Сучасний напрям створення і розвитку системи екологічної сертифікації України виз-начений у ст. 48 «Співпраця в галузі оцінювання стандартів та оцінювання відповідності» Угоди про партнерство та співпрацю між Європейським со-юзом і Україною. У цій Угоді сторони, зокрема, намагаються сприяти за-стосуванню технічних правил Співтовариства та європейських стандартів і процедур оцінювання відповідності. На порядку денному стоїть питання про створення системи екологічної сертифікації України. Завдання цієї системи, її функції та організаційні засади розглядаються крізь призму Кон-цепції сталого розвитку України, вищенаведеної Угоди та з позицій забез-печення екологічної безпеки.

Впровадження екологічної сертифікації ставить за мету розв’язання нагальних завдань у трьох сферах діяльності держави.

1. У сфері функціонування господарського комплексу:

· реалізація обов’язкових екологічних вимог природоохоронного законодавства під час ведення господарської діяльності;

· впровадження систем екологічного менеджменту в структури об'єктів управління ДСЕУ;

· створення екологічно безпечних виробництв, технологічних процесів і обладнання;

· додержання вимог екологічної безпеки і запобігання забрудненню довкілля під час розміщення, переробки, транспортування, ліквідації
й захоронення відходів виробництва і споживання;

· додержання вимог екологічної безпеки впродовж усього життєвого циклу будь-якої продукції;

· запобігання ввезенню в Україну екологічно небезпечних продукції, відходів, технологій і послуг.

2. У сфері інтеграції України до Європейського союзу:

· сприяння інтеграції економіки країни в Європейський ринок;

· гармонізація системи екологічної сертифікації з міжнародними й національними системами акредитації та сертифікації;

· підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

· усунення технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі;

· надання екологічному сертифікату й екологічному знаку відповідності статусу документів, які в особі уповноваженого органу державної влади з екологічної сертифікації гарантують додержання вимог природоохоронного законодавства України.

3. У сфері міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища:

· сприяння участі України у формуванні світового механізму охорони навколишнього природного середовища;

· забезпечення виконання Україною міжнародних угод, конвенцій та договорів у природоохоронній галузі;

· виконання міжнародних зобов’язань України у сфері управління якістю навколишнього природного середовища;

· забезпечення контролю за транскордонним переміщенням забруднювальних речовин та перевезенням небезпечних відходів.

В Україні існують об’єктивні засади для формування механізму еко-логічної сертифікації, яка поєднує можливості як державного, так і ринко-вого регулювання. Сучасний стан її формування в Україні можна схаракте-ризувати так.

І. Створено основи законодавчої бази технічного регулювання (закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»). Чинне законодавство містить початкові засади правового поля щодо відповідальності за право-порушення у сфері сертифікації.

2. Чинне екологічне право, яке складається з земельного, водного, лісово-го, надрового, фауністичного, заповідного права та права екологічної безпеки тощо, регулює екологічні правовідносини у відповідних галузях і створює необхідне правове поле для впровадження й функціонування системи екологічної сертифікації.

З. Нормативно-методична база охорони довкілля охоплює екологічні стан-дарти та керівні нормативні документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, які встановлюють екологічні норми і забезпечують методо-логію проведення аналітичних вимірювань екологічних характеристик.

4. Існуюча українська державна система сертифікації продукції (УкрСЕПРО) у своїх стандартах уже враховує положення настанов ISO/ІЕС 7:1994 «Настанови щодо розробки стандартів, придатних для оцінювання відповідності», ISO/ІЕС 28:1982 «Загальні правила типової системи сер-тифікації продукції третьою стороною», ISO/ІЕС 60;1994 «Кодекс ISO/ІЕС загальноприйнятої практики оцінювання відповідності» тощо. Організаційна структура, правила, процедури УкрСЕПРО, з урахуванням її недоліків, можуть бути прийняті за прототип для розробки системи екологічної сертифікації.

5. ISO Guide 64;1997 «Настанова щодо введення екологічних вимог у стандарти на продукцію», закон України «Про захист прав споживачів» та декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» є почат-ковою базою для впровадження обов’язкових вимог, яким має відповіда-ти продукція згідно з європейськими директивами, щоб забезпечити охо-рону здоров’я, навколишнього середовища, гарантувати безпеку та за-хист прав споживачів.

6. Прийнято як національні кілька основоположних стандартів серії ISO 14000 «Системи екологічного управління», що являють собою нормативно-методичну базу для розвитку екологічного менеджменту та
аудиту.

Ефективність механізму екологічної сертифікації як гаранта якості й безпеки продукції та діяльності об’єктів управління ДСЕУ, які отримують відповідні сертифікати, забезпечується за умови, що системна методологія побудови цього механізму має своїми обов’язковими засадами відомі «сер-тифікаційні» принципи:

· незалежність (виключається вплив будь-яких юридичних чи фізичних осіб на результати сертифікації);

· об'єктивність (виключається надання переваг будь-яким юридичним чи фізичним особам);

· компетентність (учасники системи екологічної сертифікації мають необхідну кваліфікацію, засоби і повноваження для виконання покладених на них завдань);

· відкритість (відсутні обмеження на доступ юридичних і фізичних осіб до участі в роботі системи екологічної сертифікації та до інформації
про її діяльність);

· закритість (дотримання конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю);

· відсутність комерційних інтересів (відмова від одержання прибутку в процесі роботи).

Під час створення системи екологічної сертифікації слід враховувати її особливість, яка полягає в тому, що ця система ставить за мету забезпечи-ти захист не тільки споживачів від недоброякісної й небезпечної продукції, а й самого навколишнього середовища від шкідливого впливу як цієї продукції, так і деструктивної діяльності людини. Тому саме для екологічної сертифікації набуває особливого значення розподіл сфер «обов’язковості» і «добровільності», інтересів національної безпеки і ринкових інтересів у виз-наченні структури цієї системи та правил її функціонування.

3а своїм характером будь-яка сертифікація може бути обов’язковою або добровільною.

3пдно із стандартом ДСТУ 3410-96 «Система сертифікації УкрСЕПРО», обов’язкова сертифікація проводиться на відповідність об'єкта сер-тифікації вимогам чинних законодавчих актів України та обов’язковим ви-могам нормативних документів міжнародних і національних стандартів інших держав, що діють в Україні. Обов’язкова сертифікація є формою дер-жавного контролю за безпекою продукції в ДСЕУ і повинна проводитись у законодавчо регульованій сфері.

Добровільна сертифікація проводиться на відповідність усім необхідним споживацьким вимогам, що не віднесені до обов’язкових, на договірних засадах між заявником та органом із сертифікації. Добровільна сертифікація проводиться в законодавчо нерегульованій сфері і може здійснюватися як у державній, так і в недержавній системах сертифікації. Сертифікацію в недержавній сфері, на відміну від державної, може прово-дити як вітчизняний орган із сертифікації, так і представництво закордон-ного органу із сертифікації. Зазначимо, що в Європейському союзі переважає добровільна сер-тифікація. Для України, з огляду її загального екологічного стану, існує по-треба в посиленому державному управлінні в галузі екологічної безпеки й контролю за додержанням екологічних вимог. Саме цей чинник наголошує на першочерговому значенні для нашої держави обов’язкової екологічної сертифікації.

Вибір «обов’язковості» чи «добровільності» в процесі підтвердження відповідності встановленим вимогам має здійснюватися з обов’язковим вра-хуванням ступеня екологічного ризику для кожного об'єкта, який підлягає сертифікації.

Для державної системи сертифікації можна визначити такі об’єкти обов’язкової екологічної сертифікації:

· екологічно небезпечні продукція, технології, виробництва;

· системи екологічного управління на виробництвах, пов’язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

· відходи виробництва і споживання, у тому числі екологічно небезпечні й ті, що є об'єктом транскордонного перевезення;

· діяльність у сфері поводження з відходами;

· очисні споруди;

· технології та обладнання для підготовки питної води;

· види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під
загрозою винищення.

Дата добавления: 2014-01-04