Глобус

Карта.

План

Контроль в БНК

Обов¢язок корпоративної штаб-квартири – контролювати структурні підрозділи організації задля досягнення ними оптимальних результатів. Процес контролю в типовій фірмі відбувається щороку і складається з трьох основних етапів:

1. Керівництво централізованого офісу та менеджери підрозділу спільно визначають цілі підрозділу на наступний рік.

2. Протягом року центральний офіс контролює процес досягнення підрозділом визначених цілей.

3. Якщо підрозділ не досягає поставлених цілей, центральний офіс втручається, щоб з¢ясувати причини невдачі і, за потреби, скоригувати діяльність підрозділу.

Функція обліку відіграє в цьому процесі вирішальну роль. Цілі підрозділів звичайно виражаються у фінансових показниках і закладені в бюджет підрозділу на наступний рік. Бюджет є головним інструментом фінансового контролю. Бюджет переважно формується підрозділами, однак має бути схвалений керівництвом штаб-квартири. В бюджет закладено цілі, інформація про досягнення яких буде збиратися протягом наступного року з метою оцінки результатів підрозділу. В БНК цілі визначаються переговорами між керівництвом корпорації та менеджерами закордонних підрозділів. Найважливішим критерієм оцінки діяльності закордонного підрозділу є його фактичні прибутки у порівнянні з прибутками, закладеними в бюджеті. Вже існує два чинники, які можуть ускладнити процес контролю в міжнародній фірмі: коливання обмінного курсу та практика трансфертного ціноутворення.

1. Загальна характеристика картографічних видань.

3. Атлас, серія карт.

5. Картосховища та інші центри накопичення картографічних видань.

1. Картографічне видання є різновидом ідеографічного документа, в якому знаком є умовне позначення, що не відображає реальних предметів чи явищ.

Більшу частину картографічних видань становлять картографічні твори, основною частиною яких є картографічне зображення, що відтворює у картографічній проекції зменшене узагальнене зображення поверхні Землі чи іншого об’єкта у певній системі умовних позначень з розташованими на ній об’єктами реальної дійсності. Такі твори розрізняють за особливостями відображення на них об’єктів реального світу, за формою та іншими ознаками. Серед них є двовимірні (традиційна карта, фотокарата, карта на мікрофіші, карта-транспарат тощо) і тривимірні (рельєфна карта, блок-діаграма, глобус). Із впровадженням сучасної техніки з’явилися нові види картографічних творів, як, наприклад, цифрові карти. Окремим видом картографічних видань є атласи, серії карт.

Усі картографічні твори, як і традиційна карта, є різної складності моделями певних частин реального світу. Сукупність складових цих творів забезпечує різнобічну характеристику об'єкта зображення з урахуванням його особливостей.

Вивченням і розробленням картографічних видань, їх сутності, різновидів, системи, форми, окремих елементів, особливостей їх оформлення та створення, виробництвом і використанням займається картографія.

Зображені в картографічних виданнях об’єкти та явища мають геометричну точність, подані в зменшеному масштабі, зі збереженням пропорційності їх розмірів і відповідності до інших об’єктів. Для цього використовують картографічні проекції, що є математично визначеним відображенням поверхні земного еліпсоїда чи кулі на площині. Процес добору та узагальнення об’єктів, що зображують на карті, називають картографічною генералізацією.

Властиве картам картографічне зображення формують за допомогою картографічних умовних позначень (умовних символів, які мають певне змістове навантаження). Картографічні умовні позначення є особливою штучною мовою карт, яка дозволяє не лише передавати певні відомості про об’єкти картографування, а й показати просторове їх розміщення, стан, особливості групування і взаємозв’язки між ними. Найпростіші картографічні умовні позначення – точки, лінії, штрихи, колір тощо. Із них складаються графічні символи, різні за складністю рисунка та особливостями використання: значкові, лінійні, заповнювальні, буквені та цифрові графічні символи;

Для зручності користування умовні позначення поділяють на: позамасштабні, лінійні позначення та позначення для об’єктів, площу яких відтворюють у масштабі карти.

Картографічні видання за структурою та матеріальною конструкцією поділяють на: карти, глобуси, атласи, серії карт. Проте глобуси до видань належать умовно, оскільки вони є об’ємним тривимірним документом.

2. Карта – це зменшене, побудоване у картографічній проекції, узагальнене і виконане у певній системі умовних позначень зображення поверхні Землі (іншого небесного тіла чи позаземного простору) з розміщеними чи спроектованими на ній об’єктами реальної дійсності. Карта є основним видом картографічного твору.

Карта є плоскою просторовою, математично визначеною, генералізованою, образно-знаковою моделлю реального світу (окремих його частин чи блоків). Як моделі карті притаманні певні властивості (просторово-часова подібність картографічного зображення і реальних об’єктів, змістова відповідність, абстрактність, вибірковість, синтетичність, метричність, оглядовість, висока інформативність), що є, з одного боку, проявом її характерних ознак, а з іншого – втіленням тих вимог, що висувають до карти під час її створення.

Види карт:

- фотокарта, яка суміщає традиційне картографічне й фотографічне зображення;

- карта на мікрофіші – є мініатюрною копією звичайної карти на фото- і кіноплівці;

- карта - транспарант – віддрукована поліграфічним способом на прозорій плівці, що дозволяє проектувати її на екран;

- блок - діаграма, що є тривимірним картографічним рисунком, на якому перспективне зображення певної ділянки поверхні поєднують із поздовжнім і поперечним вертикальними розрізами земної оболонки;

- рельєфна карта – моделює тривимірне об’ємне зображення земної поверхні. Вертикальний масштаб таких карт завжди є збільшеним порівняно з горизонтальним у два – п’ять разів для гірських територій і в 5-10 разів – для рівнинних. Рельєфне моделювання поверхні на такій карті доповнюють традиційним картографічним зображенням;

- цифрова карта, що є цифровою моделлю об’єктів як технічно закодовані просторові координати елементів змісту.

Елементами карти є: картографічне зображення, математична основа, легенда, допоміжне оснащення, додаткові дані.

Картографічне зображення – основний елемент будь-якої карти. Застосовані умовні позначення передають зміст карти, тобто сукупність інформації про зображені на карті об’єкти (рельєф, гідрографію, населені пункти тощо), їх розміщення, властивості, взаємозв’язки тощо.

Математична основа відображає математичні закони побудови картографічного зображення та його геометричні властивості. Її складовою є картографічна проекція, яку на карті передають шляхом нанесення координатної сітки. Картографічна проекція встановлює функціональну залежність між координатами точок поверхні земного еліпсоїда та його зображення на площині (іншій поверхні). Елементами математичної основи є також геодезична основа і масштаб.

Легенда карти є систематизованим зведенням використаних на карті умовних позначень і текстових пояснень, що розкривають зміст цих позначень.

Допоміжне оснащення – це елементи карти, які полегшують користування нею: формальні відомості про карту (назва карти, дані про авторів, час створення, назва видавництва, місце і рік видання тощо), карто метричні графіки (лінійний масштаб, шкала крутості схилів та ін.), лінії координатної сітки.

Додаткові дані карти доповнюють або пояснюють її зміст і є тематично пов’язаними з останнім. Ці дані є різними за формою – профілі, графіки, діаграми, фотографії, рисунки, цифрові дані тощо.

Усі карти можна поділити на три класи:

- карти географічні (чи карти Землі);

- карти планет (чи інших небесних тіл);

- карти астрономічні (чи карти зоряного неба).

Основні ознаки за якими класифікують географічні карти є:

- тематика;

- розмір поданої території;

- масштаб;

- призначення.

За тематикою (змістом) географічні карти поділяють на загальногеографічні й тематичні.

На загальногеографічних картах зображують сукупність основних об’єктів, що формують насамперед зовнішній вигляд тієї чи іншої території на Землі. До таких об’єктів належать рельєф, вода, рослинність, населені пункти, шляхи сполучення тощо. За докладністю зображення розрізняють карти топографічні (з найбільш деталізованим змістом), оглядово-топографічні, оглядові, що різняться мірою узагальнення зображеного на картах.

Тематичні карти – це карти, основний зміст яких формують із конкретно визначених позицій, наукових чи практичних інтересів.

Змістом (темою) таких карт може бути:

- характеристика будь-якого окремого об'єкта з поданих на загальногеографічних картах (рельєфу, населених пунктів, шляхів сполучення тощо);

- узагальнена характеристика певної сукупності об’єктів;

- дані наукових досліджень тощо.

Класифікацію тематичних карт здебільшого будують відповідно до структури наук про Землю та суспільство. Основним є поділ на карти природних явищ (або фізико-географічні) і карти суспільних явищ (або соціально-економічні).

Карти природних явищ охоплюють усі компоненти природного середовища та їх комбінації. Видами таких карт, зокрема, є:

- загальні фізико-географічні (ландшафтні, природного районування тощо);

- геологічні (стратиграфічні, четвертинних відкладень, тектонічні та неотектонічні тощо);

- геофізичні (гравіметричні, сейсмометричні);

- електрометричні, теплового потоку, фізичних полів Землі та ін.

Карти суспільних явищ відображають різні явища соціального та економічного життя. Видами таких карт, зокрема, є:

- населення (розміщення населення і розселення, міграції, трудових ресурсів тощо);

- економічні (промисловості, сільського господарства, транспорту і засобів зв’язку тощо);

- соціальної інфраструктури (освіти, науки, культури тощо) та ін.

За розміром зображеної на картах території виокремлюють такі географічні карти: світу (тобто усієї поверхні Землі), півкуль, суходолу, Світового океану. Карти суходолу складають із карт окремих материків або їх груп. Подальшу класифікацію карт суші здійснюють за однією із трьох ознак:

- політико-адміністративною;

- фізико-географічною;

- соціально-економічною.

За політико - адміністративними характеристиками розрізняють карти держав або їх груп, областей, районів, штатів, кантонів, міст тощо;

За фізико-географічними чи соціально-географічними – карти природних чи економічних регіонів. Карти Світового океану поділяють на карти океанів, морів, заток і проток.

За масштабом розрізняють карти: великомасштабні (1:100 000 і більше), середньомасштабні (від 1:200 000 до 1:1 000 000 включно) та дрібномасштабні (дрібніші за 1:1 000 000).

За призначенням існують такі основні види географічних карт:

науково-довідкові, навчальні, морські навігаційні, лоцманські річок, озер і каналів, аеронавігаційні, кадастрові, шляхові, оперативні, проектні, популяризаторські, туристичні.

Під час класифікування тематичних карт враховують територіальні ознаки, зміст, призначення, розрізняючи їх за такими ознаками, як широта теми, метод наукового дослідження об’єктів картографування, об’єктивність, достовірність, практична спрямованість змісту.

За широтою теми карти поділяють на загальні (з різнобічною характеристикою об'єкта) та окремі, чи галузеві (висвітлюють певний бік об'єкта, зображеного на загальній карті).

За методом наукового дослідження об’єктів картографування розрізняють карти аналітичні, що подають конкретну характеристику окремих ознак чи властивостей об'єкта поза його зв’язками з іншими ознаками чи властивостями, наприклад, карти опадів, вітрів тощо, та карти синтетичні, що дають цілісне уявлення про об’єкт картографування, інтегральні характеристики його складових, наприклад, карта типів клімату. Окремим видом є комплексні карти, на яких відображено кілька властивостей об'єкта, наприклад, топографічні та синоптичні карти.

За мірою об’єктивності змісту виокремлюють такі види карт:

- документальні, чи карти-спостереження, на яких зафіксовано дані обстежень об'єкта картографування (топографічної, геологічної та ін. зйомок, переписування населення тощо);

- карти-висновки, побудовані не лише на фактичному матеріалі, а й на уявленнях автора карти про сутність об'єкта, зв’язки та взаємодію його складових, наприклад, карта клімату світу;

- гіпотетичні карти, які будують за недостатністю фактичного матеріалу згідно з гіпотезами і припущеннями стосовно закономірності розміщення та взаємозв’язків об’єктів, наприклад, карта вихідного положення материків, що ілюструє гіпотезу їх дрейфування;

- тенденційні карти, на яких дійсність подають з упередженого погляду (як на картах, де державні кордони не відповідають чинним договорам, а відтворюють політичні домагання якоїсь держави);

- фальсифіковані карти зі свідомо спотвореною дійсністю (часто це роблять у воєнних цілях);

- вигадані карти, на яких зображують легендарні, наприклад, карта подорожей апостола Павла чи вигадані події, наприклад, подорожі героїв книжок.

За мірою достовірності розрізняють картосхеми і схематичні карти.

За практичною спрямованістю розрізняють карти:

- інвентаризаційні (констаційні), що показують наявність об’єктів з урахуванням запитів певного виду практичної діяльності, наприклад, карти крутості схилів для сільського господарства і проектування автошляхів мають різні інтервали кутів нахилу відповідно до вимог користувачів;

- оцінні, що показують придатність або ефективність використання природних або соціально-економічних умов і ресурсів для тих чи інших цілей, наприклад, для меліорації, транспортного будівництва, оцінювання умов для відпочинку тощо;

- рекомендаційні, за якими визначають способи і види раціонального природокористування тощо, наприклад, карта кормових угідь з рекомендаціями для їх поліпшення та використання;

- прогнозні, які показують те, що може статися в майбутньому, наприклад, очікуваний розподіл опадів, передбачуване розміщення родовищ корисних копалин тощо.

За матеріальною конструкцією географічні карти поділяють на одноаркушеві та багатоаркушеві.

За способом користування розрізняють карти настільні (їх розглядають зблизька) і настінні (їх розглядають на відстані). В окрему групу виокремлюють карти, вміщені у книжках, часописах, газетах тощо.

За оформленням є карти однокольорові, багатокольорові.

За способом виготовлення карти можуть бути рукописними і друкованими.

Розрізняти карти можна також і за часом видання, місцем видання, мовою та іншими ознаками.

Наведена класифікація географічних карт є прийнятною і для карт інших, ніж Земля, об’єктів, зокрема планет або зоряного неба.

3. Найвищим рівнем картографічного моделювання є саме аласи і серії карт.

Атлас (від імені міфологічного титана, зображеного на обкладинці збірника карт Г. Меркатора 1595 р.) є систематизованим зібранням карт, створеним за єдиною програмою як цілісний твір.

Складовими атласів, крім карт, можуть бути пояснювальні тексти, довідкові матеріали, графіки й таблиці, пов’язані з темою (змістом) карт, ілюстрації. В атласах подано зміст, таблиці умовних позначень, покажчик географічних назв з індексами, за якими легко зайти зображення будь-якого об'єкта. Карти в атласах розподіляють за територіальними чи тематичними ознаками. Певне групування карт в атласі й послідовність розміщення тематичних розділів, розміщення легенди, пояснювального тексту, таблиць та інших складових визначають структуру атласу.

Атласи, як і карти, поділяють на три групи:

- атласи географічні;

- атласи окремих небесних тіл;

- атласи астрономічні.

Кількісно переважають географічні атласи. Їх, як і атласи окремих небесних тіл, класифікують за такими ознаками:

розмір відображеної території, зміст і призначення.

За розміром зображеної території виділяють:

- атласи світу (чи всесвітні атласи);

- атласи окремих частин світу (континентів (океанів) та їх груп);

- атласи окремих країн світу (у тому числі національні) чи їх груп;

- регіональні атласи, тобто частин певної країни;

- атласи природних чи економічних районів, атласи міст.

За змістом розрізняють загальногеографічні, тематичні, загальні комплексні атласи.

Загальногеографічні атласи містять переважно загальногеографічні карти.

Тематичні атласи складаються з карт певної теми. Розрізняють атласиприроднихявищ (чи фізико-географічні), і атласисуспільних явищ (чи соціально-економічні). Як перші, так і другі можуть бути вузькогалузевими, наприклад, атласи автомобільних шляхів, комплексними, галузевими, наприклад, кліматичні атласи, на картах яких подано характеристики різних складових клімату: температури і тиску повітря, опадів тощо, комплексними міжгалузевими чи кількох явищ (як «Атлас світу»), а також комплексними природи в цілому (як фізико-географічні атласи, що складаються з карт окремих компонентів природи: рельєфу, гідрографії, ґрунтів тощо) чи комплексними суспільних явищ у цілому.

Загальні комплексні атласи включають карти природних і суспільних явищ і загально-географічні карти (як «Географічний атлас для вчителів середньої школи»).

За призначенням виокремлюють науково-довідкові атласи, навчальні, широкого застосування, краєзнавчі, морські навігаційно-географічні, воєнні, туристичні,дорожні тощо.

Науково-довідкові атласи містять карти з докладним і якогомога повним (для їх масштабу) змістом. Такі атласи призначені для глибокого вивчення об’єкта картографування.

Навчальний атлас є посібником для початкової, середньої й вищої школи. Зміст такого атласу узгоджують з відповідною навчальною програмою та підручником.

Атласи широкого застосування розраховані на масового користувача і призначено для довідкових цілей.

Краєзнавчий, чи шкільний краєзнавчий, атлас призначено для краєзнавчої роботи, а також він є посібником для загальноосвітніх шкіл. Кожен з них відображає географічні, історичні та інші особливості певної території (країни, області).

Морський навігаційно-географічний атлас призначено для вчених і мореплавців.

Воєнний атлас призначено для вивчення воєнної історії, а також стратегічних районів тощо.

Туристичний атлас містить інформацію для туристів.

Дорожній атлас складається з карт доріг або картосхем.

Розподіл атласів на відносно однорідні групи здійснюють і за іншими ознаками. Так, за формою видання розрізняють: атласи у книжковій оправі, у розбірних оправах, у футлярах із не зброшурованими аркушами, видані окремими випусками. Бувають атласи однотомні й багатотомні.

За форматом та способом використання атласи поділяють на настільні, середньоформатні, кишенькові.

Серія карт складається з кількох карт, об’єднаних єдиною програмою та однаковим призначенням. Кожна з них інформаційно доповнює інші.

Особливе значення мають і серії карт з різнобічною характеристикою території. Цінною є можливість зіставлення різних за змістом карт, що допомагає глибшому розумінню зв’язків між складовими об'єкта картографування, наприклад, ґрунтами і рослинністю.

4. Глобус (від латин. globus – куля) – це кулеподібна модель Землі, іншої планети (чи небесної сфери) з картографічним зображенням їх реальної (чи уявної) поверхні.

Основними класифікаційними ознаками глобусів є об’єкт, моделлю якого є глобус, масштаб, зміст, а також призначення.

За об’єктом розрізняють глобуси географічні, чи глобуси Землі, інших небесних тіл, наприклад, глобус Місяця, небесної сфери.

За масштабом чіткої класифікації глобусів немає. Умовно можна виокремити три їх групи: дрібно-, середньо-, великомасштабні.

За змістом виокремлюють глобуси загальногеографічні (їх більшість) і тематичні, серед яких є глобуси політичного поділу світу, ландшафтів, неотектонічної структури тощо.

За призначенням розрізняють глобуси шкільні, для повітряної та космічної навігації, утилітарного призначення, наприклад, глобус із вмонтованим радіоприймачем тощо.

Є також глобуси рельєфні, розбірні, з прозорого пластика з підсвічуванням зсередини тощо.

Глобуси як подібні моделі земної кулі найширше використовують під час вивчення географії у середній школі. За глобусами визначають найвигідніші шляхи сполучення. Користуються ними в морській і повітряній навігації, під час польотів у космосі. На космічних кораблях встановлюють невеликі глобуси, які обертаються таким чином, що їх верхня точка автоматично вказує місце на поверхні Землі, над яким пролітає корабель.

5. Картографічні твори збирають і зберігають різні державні організації та відомчі установи:

- національні картографо-геодезичні служби;

- бібліотеки;

- архіви;

- музеї тощо.

Здебільшого картосховища містять різні за тематикою карти й атласи, але у деяких відомчих фондах зберігають лише певні види карт.

В Україні значне зібрання картографічних творів, створене для задоволення потреб широкого кола користувачів, зосереджене в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського. В його складі карти й атласи (у тому числі рукописні) ХVІ – ХХ ст. Картографічний фонд цієї бібліотеки налічує на сьогодні близько 42 000 одиниць зберігання.

У деяких галузях тематичного картографування є установи, що відповідно до своїх наукових інтересів збирають, систематизують і зберігають картографічні твори, матеріали знімальних робіт та іншу документацію. Однією з таких установ є Державне науково-виробниче підприємство Державний інформаційний геологічний фонд України – Геоінформ України.

У фондах Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) зберігають плани земельних ділянок, лісових дач, міст, карти землеволодінь і землекористування.

Певні зібрання карт і атласів є в бібліотеках галузевих інститутів НАН України, зокрема Інституту географії, Інституту геологічних наук, Інституту історії та інших, а також вищих навчальних закладів, землевпорядних установ тощо.

Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» має у своїх фондах загальногеографічні й тематичні карти, потрібні, насамперед, для виконання картоскладальних і редакційних робіт із забезпечення України картами власної території та територій держав світу.

Державний науково-виробничий центр «Природа» при Українському державному науково-виробничому інституті зйомок міст та геоінформатики систематизує, обробляє й аналізує космічну інформацію для забезпечення нею зацікавлених осіб та організацій України.

Питання для самоперевірки

1. Що таке картографічний твір?

2. Які є види картографічний видань?

3. Яким є призначення картографічних умовних позначень та зображувальних засобів?

4. На які класи поділяють карти?

5. Що є елементами карт?

6. За якими ознаками класифікують географічні карти?

7. Які є види атласів?

8. Яке значення серії карт у картографії?

9. За якими ознаками класифікують глобуси?

Література

1. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

2. ДСТУ 2757-94. Картографія. Терміни та визначення.

3. Божок А. П. Картографія: підруч. для студ. геогр. спец. вузів / А. П. Божок, Л. Є. Осауленко, В, В. Пастух; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 250 с.

4. Типология изданий. – М., 1990. – 231 с.

5. Шевченко В. Е. Розмірні характеристики видань: текст лекцій для студ. «Видавн. справа та редагування» з курсу «Художньо-техн. редагування» / В. Е. Шевченко; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. – К., 2005. – 76 с.

6. Шевченко В. Е. Роль художника, художнього та технічного редакторів у друкованому виданні: текст лекції для студ. відділення «Видавн. справа та редагування» з курсу «Художньо-техн. редагування» / В. Е. Шевченко; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. – К., 2005. – 49 с.

Дата добавления: 2014-01-04