Тема 8. Концепція і методика врахування ризику при інвестуванні

8.1. Сутність і класифікація ІР

8.2. Методи оцінки рівня ІР

8.3. Механізми зниження ІР

8.1. Сутність і класифікація інвестиційних ризиків

Ризик виникає завжди і це пов'язано з тим, що в ринковій економіці функціонування підприємства відбувається в умовах невизначеності, конфліктності, відсутності повної інформації.

Можна виділити такі основні причини виникнення ризиків:

- зовнішньоекономічні (можливість ембарго, закриття кордонів тощо);

- несприятливий політичний клімат у країні та регіоні;

- недостатньо повна і неточна інформація, яка застосовується під час впровадження проекту;

- нестабільність кон'юнктури ринку;

- ймовірність виробничо-технологічних ризиків (аварії, брак тощо);

- непередбачуваність дій учасників.

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Уся різноманітність ризиків взаємообумовлена. В ієрархічній структурній системі ризиків як початковий, визначальний можна визнати інвестиційний ризик, бо якщо немає вкладень, то немає ризику їх втрати.

Враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні.

Чисті ризики означають можливість отримання збитку або нульового результату.

Спекулятивні ризики виражаються в ймовірності отримати як прибуток, так і збиток від операцій

Загалом, ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.

Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.

Основні різновиди фінансових ризиків:

1) Кредитні ризики (відсотковий ризик, ризик ліквідності та у вузькому розумінні фінансовий і проек­тний ризики);

Фінансовий ризик у вузькому розумінні — це ризик фінансового лівериджу. Тобто чим вищий фінансовий ліверидж компанії, тим більша невпевненість у забезпеченні позичкових коштів власним капіталом.

Проектний ризик у вузькому смислі виникає при оцінці кредитної пропозиції клієнту з метою фінансування певного інвестиційного проекту.

2) Валютний ризик (курсовий ризик зміни вартості активів та пасивів банку (компанії); ризик переказу, пов’язаний з відмінностями в обліку активів та пасивів в іноземній валюті; ризик угоди, зумовлений невизначеністю у майбутньому вартості угоди у національній валюті, що деномінована в іноземній валюті);

3) Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність країни, корпорації, підприємства та інших позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу (політичний ризик, економічний ризик, експортний ризик);

4) Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектів.

Будівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною (ризик перевищення кошторису, ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій, ризик порушення умов договору, ризик падіння попиту виникає у разі зміни потреб у продукції будівельної галузі у зв’язку із загальним спадом виробництва, кризою фінансів, бюджетним дефіцитом).

Експлуатаційні ризики з’являються після введення об’єкта у дію та виходу на проектну потужність (що за наших умов спричиняє певні ризики). Сюди відносять:

- ризик реалізації продукції, робіт, послуг, спричинений можливістю звуження ринку збуту у процесі експлуатації та втрати частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів вищої якості.

- ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з ризиком реалізації продукції і тягне за собою скорочення грошових потоків та неможливість розрахунків з кредиторами.

- ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює у майбутньому можливу ненадійність постачальників.

- ризик менеджменту виникає через можливу необхідність у майбутньому зміни керівництва підприємства.

- форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного вироб­ництва, так і в період експлуатації підприємства. Він пов’язаний з виникненням подій об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

8.3. Механізми зниження ІР

Залежно від виду проекта, його належності до того чи іншого типу портфеля розробляється система заходів протидії ризикам:

- заставні операції і гарантування;

- диверсифікація;

- страхування;

- хеджування;

- лімітування та ін.

При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби захисту від інвестиційного ризику, як позички під заставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у власність кредитора, то сьогодні вони, як правило, залишаються у користуванні позичальника, а кре­дитору у відповідності з контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

- обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість чи тільки її частку;

- забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;

- фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, тому повинні особливо ретельно перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає у ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним видаються, так само, як і безпосередньо кредити, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування, хеджування, лімітування.

Диверсифікація — це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

Диверсифікація передбачає два основних способи управління ризиками – активний і пасивний.

Активне управління являє собою прогнозування розміру мож­ливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.

Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку зі заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.

Страхування ризиків – це передання певних ризиків страховій компанії. Застосовуються три основних способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку.

При страхуванні втрати прибутку об’єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об’єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.

Хеджування – це процес страхування ризику від можливих збит­ків шляхом перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін (хеджа) між стороною, що страхує ризик (хеджером), і стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо.

Хеджування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.

Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продаж, кредиту тощо. Лімітування є важливим способом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо, господарюючим суб'єктом - при продажі товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо; інвестором - при визначенні сум вкладення капіталу тощо.

Дата добавления: 2014-01-04