До демократично-народницького напрямуналежать Михайло Грушевський, РостиславЛащенко, СергійШелухін

Вони відстоювали такі принципи:

1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;

2) розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;

3) обгрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;

4) федеративний устрій України;

5) відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;

6) надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.

Михайло Грушевський (1866-1934) розглядав проблеми права і держави як вчений-історик, лідер Центральної Ради й есер.

Що найбільш характерне в його поглядах?

Історія української державницької ідеї й державницького до­свіду, за Грушевським, має тисячолітню історію, яку складають наступні етапи: період зародження державності у скіфів, антів, слов'ян; Київська держава; Галицько-Волинське князівство; Ли­товське-Руська держава; Козацька республіка; Гетьманщина; занепад державного життя; початок національного відроджен­ня. «Київська Русь є першою формою української державності». Таким чином, особливістю історії України вчений вважав без­перервність історичного процесу. Український народ має гли­бокі корені, а його минуле і культура - органічно самостійне явище. Він — прямий спадкоємець Київської державності. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етнокультурні риси в умовах Галицько-Волинської та Литовсько-Польської держав.

У ряді праць, насамперед у роботі «Початки громадянства. Ге­нетична соціологія», Грушевський виклав своє розуміння історії розвитку людського суспільства, в якій він виділяє три етапи: по­чаток організації, племенно-родовой уклад і класово-державна організація. Право існує не лише в класовій організації суспіль­ства, а й у племінно-родовій, де воно виступає в формі звичаю. Різниця між ними полягає у механізмі впровадження їх у життя. Основною рушійною силою прогресу суспільства є не стільки економічні зміни, скільки психологічні — схильність людей до со­лідарності приводить їх до утворення держави.

Державу Грушевський визначає як «суверенний союз наро­ду, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задо­вольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в на­прямі поступового розвою громадянства» (тобто громадянського суспільства).

Право визнавалося ним як єдність норм, що вира­жають соціальну солідарність об'єднаних в націю людей. Воно гарантується усією сумою соціально-психологічних сил у гро­мадянському суспільстві. Примус — лише різновид гарантій. Пра­во — чинник і атрибут усякого державного укладу. Грушевський обґрунтовував закономірність вимоги демократизації влади, гла­сності правових норм, необхідність розробки «виробничого пра­ва», «комунального права», закріпляючого соціально-економіч­ні права, утверджував постулат: «права мають відповідати обов'язкам, а обов'язки — правам».

Дата добавления: 2014-01-04