Соціал-демократична концепція української державності

Проаналізувавши викладене вище, можна зробити висновок, що на зламі XIX—XX ст. в Україні склалися суспільно-політичні відносини, які привели до появи значної кількості політичних партій.

Метою, головним напрямком діяльності політичних партій того часу було вироблення політико-правових концепцій побудови української державності та здійснення практичних кроків щодо втілення їх у життя. Ця ідея була присутня в програмах усіх партій, вона відображала прагнення широких верств населення до визволення від національного гноблення, утворення реальних умов, гарантованих законом, для всебічного розвитку особистості, укріплення миру і співпраці з іншими народами.

Важливо відзначити, що всі програми проголошували необхідність переходу до парламентської форми правління, встановлення демократії, передбачали децентралізацію влади і широке самоврядування регіонів.

Практично всі політичні парти у своїх державотворчих концепціях дотримувалися принципу поділу влад: законодавчої, виконавчої та судової, проголошували верховенство закону.

Головні розбіжності розглянутих програм — це питання пошуку форм державного устрою. Одні пропонували автономію України у складі федеративної держави на основі колишньої Російської імперії, інші бачили Україну штатом Росії, ще якісь пропонували ідею повної незалежності держави Україна.

Значний розвиток в Україні на початку XX ст. оде­ржав соціалістичний напрямок політико-правової думки. Однак на відміну від ортодоксальних марксистів, а в Росії — від орто­доксальних ленінців, багато вітчизняних мислителів мали свої уявлення про державу і право з огляду на «українське питання», проблему відродження української державності, критично сприй­мали марксистське вчення. До їх числа з повним правом можна віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський.

Академік Михайло Туган-Барановський (1865—1919) згадував, що ще «у ранній молодості і на студентській лаві я почував себе українським патріотом». Народившись і пізніше часто поверта­ючись в Україну, він глибоко співчував пригнобленому народу, підтримував вимоги її широкої автономії, аз 1915 р. — права на­ціонального самовизначення. Вважав, що розвиток особистості включає і таку її грань, як національність, участь у житті нації. «Якщо ви боїтеся перетворити людей у булижник, то потрібно боятися стерти і грані національності».

Захопившись у молодості марксизмом, Туган-Барановський поступово виробляє свою концепцію соціалізму, а головне — ролі особистості в соціальному прогресі, соціальної справедливості і християнського ідеалу в суспільному житті. Головним у його кон­цепції соціалізму був висновок про еволюційний характер суспіль­ного розвитку, активну роль людини, її свідомості, праці в про­цесі перебудови суспільства на шляхах соціального прогресу. Вчений звернувся до досвіду соціалістичних експериментів у мину­лому, їх загибелі й урокам. Він вважав дуже корисним і повчаль­ним їх вивчення. Соціалістичну державу майбутнього та її еконо­міки пов´язував з кооперацією, в якій бачив вищу, у порівнянні з капіталізмом, форму соціально-господарської організації.

Як вченого-економіста і юриста Туган-Барановського хви­лювали проблеми соціальної справедливості. Він прагнув вибудувати свою теорію розподілу, відмінну від марксистської. Свій задум почав втілювати в роботах «Теоретичні основи марксиз­му», «Соціальна теорія розподілу», обґрунтовуючи соціальну спра­ведливість, регулюючу роль держави в розподілі суспільних благ як важливий економічний закон, конституційний принцип су­спільства. Його висновки знайдуть розвиток у західній концепції соціальної держави і політики загального благоденства.

З філософсько-етичних позицій Туган-Барановський осмис­лює проблеми суспільного ідеалу, моралі, взаємин особистості і держави. Вважав своїми духовними попередниками І. Канта і Ф. Достоєвського, які визнали, як він пише, «верховною святи­нею життя людську особистість». Відстоюючи розуміння рівнос­ті людей як рівноцінність їх особистостей, заперечував саму ідею будь-якої тоталітарної держави на чолі з «вищим незаперечним авторитетом, богом, перед яким добровільно схилялися, на який молилися б ці жалюгідні істоти». «Фантастичними і похмури­ми» називав він подібні ідеї.

Високо оцінював вчений ідеал християнства і його значення для суспільства — звільнення кожної особистості, знищення вся­кого насильства. На думку Туган-Барановського, це ідеал «не сьогоднішнього дня», а «завтрашнього» майбутнього. Він перед­бачає нескінченну цінність конкретної особистості у всій її бага­тогранності. Чим багатогранніша індивідуальність, тим яскраві­ше її творчість, духовніше суспільство. «Якщо запропонувати на вибір суспільство, засноване на насильстві, експлуатації, на со­ціальній нерівності, але яке здатно до культурної творчості, або суспільство, не знаюче ні насильства, ні нерівності, але в якому згас дух, то немає сумніву, що краще страждаюче людство, ніж ситі свині. Є щось більш високе, ніж щастя і достаток. Це — нескінченне прагнення до розвитку особистості». Тут його по­гляди були близькими до ліберальних.

Таким чином, Туган-Барановський як вчений економіст і юрист виділив нові аспекти в теорії соціалізму, продовжив мір­кування Канта і Гегеля про особистість, мораль, суспільний іде­ал. Соціалізм майбутнього бачився йому заснованим на демо­кратичних принципах, де «люди влади стануть не володарями, а виконавцями волі, слугами народу», і «будуть знаходиться під постійним контролем вільного народу, де буде виключене гноблення особистості». Своїми ліберальними поглядами Туган-Ба­рановський вирізнявся серед діячів Центральної Ради.

Висновки

Таким чином, перші десятиліття XX ст. були по­значені плідними спробами діячів національного відродження України осмислити нові політичні і геополітичні реалії, що скла­лись в Україні, Росії, Європі. Жоден з основних напрямів дер­жавно-правових концепцій в умовах, що склалися, не мав ні­яких або близьких перспектив втілення через нове розмежування України, перемогу більшовизму в більшій її частині та в Росії. Проте далекоглядними і багато в чому випереджаючими свій час можна назвати конституційний проект С. Дністрянського, ідеї самостійності України М. Міхновського, В. Старосольсько-го, О. Бочковського («нація-держава»), громадянського суспі­льства, прав і свобод людини В. Липинського, концепції феде­рації, місцевого самоврядування, парламентаризму, демократичного виборчого процесу, принципів поділу влади та гармонізації прав і обов'язків громадян в державі творця новіт­ньої концепції суспільної історії України М. Грушевського, ідеї «Вільної України без холопа і пана» В. Винниченка, соціальної справедливості М. Туган-Барановського. Навіть консервативні і націоналістичні концепції української державності будили на­ціональну свідомість, патріотизм, пам'ять про державницькі традиції волелюбного народу.

Дата добавления: 2014-01-04