Ідеї державної самостійності в працях Ю.Бачинського

Одним з найбільш яскравих діячів "молодшого", соціал-демократичного покоління галицьких народовців був Ю. Бачинський (1870-1937). Включившись до роботи в українському русі ще гімназистом, Ю. Бачинський досить швидко посідає в ньому становище одного з лідерів "молодшого покоління", що орієнтувалось на ідеї європейської соціал-демократії. Під сильним впливом марксистської політичної та економічної теорії 1895 року двадцятип’ятирічний юнак публікує роботу, що стала непересічною подією в становленні української державницької думки. Ця книжка мала назву "Україна irredenta".

Українською мовою немає однозначного перекладу назви цієї книжки. Один з найбільш послідовних дослідників творчості Ю. Бачинського в сучасній Україні І. Бегей підкреслює, "що досі в науковій літературі по різному перекладається назва "Україна irredenta": і як Україна пригнічена, поневолена, уярмлена, і як Україна возз’єднана, незалежна.

Свою задачу Ю. Бачинський бачить в тому, щоб застосувавши марксистську методологію дослідження соціальних явищ до галицької дійсності не лише розкрити причини важкого стану працюючих класів, "фактичний стан теперішніх відносин", а й дати певну програму дій в боротьбі за національне та соціальне визволення, показати мету, до якої повинні прагнути молоді українські соціал-демократи та всі кому небайдужа доля українського народу.

Вихідним пунктом розмірковувань Ю. Бачинського є марксистська теза про те, що держава є апаратом класового пригнічення і служить інструментом визиску працюючих мас. Сучасна йому держава — капіталістична за своєю суттю, не залежно від конкретних форм організації. Вона забезпечує умови для як найкращого розвитку великого промислового виробництва за рахунок немилосердної експлуатації працюючих.

Капіталістичний спосіб виробництва, підкреслює Ю. Бачинський, витворив сучасну йому західноєвропейську цивілізацію. Перемога нових економічних відносин пов’язана з тим, що центром всього економічного і політичного життя суспільства стає місто, в якому концентрується виробництво та влада. Становлення міста в новій якості відбувається за рахунок підвищеної експлуатації села, яке не спроможне протистояти місту як натуральне або дрібнотоварне виробництво великому машинному. Цей процес, на його думку, є історично прогресивним, незважаючи на всі збитки, що він завдає простим громадянам, тим, хто живе власною працею. Його прогресивність полягає не лише в тому, що він викликає до життя небачені до цього продуктивні сили суспільства, але й виносить на порядок денний історії емансипацію індивіда та народів, хоча, поки що, саме буржуазія, користуючись перевагами нового ладу, представляє "інтереси нації, видаючи свої власні інтереси як загальні.

" Місто (виділення Ю. Бачинського — О.С.) стало відтепер надавати, зі своєю міліоновою людністю, головний тон тогочасній державній політиці, воно то і стало тим центром, в котрім збіглися і сплелися всі нерви сучасної держави. Представник його — буржуазія, оголосивши себе представниками цілої нації, вхопила в свої руки керму державних справ, а тим самим держава і правительство стали інституцією до ведення єї суспільно-клясових інтересів. Завдяки сему викликала буржуазія в протягу свого столітнього пановання такі кольосальні продукційні сили, викликала таку великанську творчу силу людської суспільности, що з ними ніякий із попередніх віків не може рівняти ся" [9, с. 15-17].

Однак розвиток капіталістичних відносин відбувається досить нерівномірно не лише у світі чи в Європі, але й окремих великих за територією та багатонаціональних за складом країнах. При цьому політична система та державний апарат використовується буржуазією пануючих націй для того, щоб забезпечувати преференції для розвитку власних виробництв та придушення конкурентів.

Галичина, як коронний край Австро-угорської імперії, запізнилась, вважає Ю. Бачинський, в силу різних історичних обставин, у розвитку капіталістичних відносин та виробництва. Внаслідок цього її населення, особливо українці, несуть значні збитки, що ніяк не компенсуються розвитком продуктивних сил краю. Галичина все більше перетворюється в сировинний придаток та джерело збуту товару для економічно розвиненіших частин імперії, а її мешканці все більш страждають від відносного перенаселення, масового безробіття, обезземелення селянства, надлишки якого не можуть прийняти економічно слабкі міста краю. Це породжує бідність, масові злидні та еміграцію.

З розглянутих причин реального стану українського населення Галичини, вчений робить висновок про те, "... щоби усунути ті анормальні економічні відносини Галичини, щоб спинити і ту еміграцію, треба усунути ту причину, що їх зродила. А та причина — чей очевидна. Є се не що инше, як лише нинішній політичний устрій Австрії — нинішній політичний централізм Австрії (виділення Ю. Бачинського — О.С.). При нім виставлена Галичина на жертву всім економічно сильнійшим коронним краям Австрії, а головно австрійській столиці, через него спрараліжована вся продуктивна сила Галичини, а з тим затрачена та ріжнородна можність зарібку, якого потребує наш мужик, а якого немає" [9, с. 33].

Розвиток капіталістичних відносин в багатонаціональних імперіях, вважає Ю. Бачинський, чітко виявляє економічні підоснови політичного протистояння та міжнаціонального напруження. Якщо буржуазія пануючих націй прагне використати державні механізми для створення кращих умов для ведення справи на шкоду своїм конкурентам, які представляють підкорені регіони, то буржуазія цих регіонів змушена шукати захисту власного капіталу в боротьбі за децентралізацію держави, максимальну передачу повноважень центру до регіонів, за, врешті-решт, власну, контрольовану нею, національну державу.

Говорячи про хід політичного процесу в Австро-Угорщині, він відзначає: "Політичні боротьби в австрійськім парляменті, се — в їх основній причині — ніщо инше, як вияв боротьби економічної, що відбуваєть ся в лоні сучасної австрійської суспільности, — одна з многих форм, але найзагальнійша і найнанляднійша, в якій правлять ся всі ті економічні антагонізми поодиноких коронних країв Австрії, які зродили ся, відколи капіталізм став пануючою формою суспільно-економічних відносин австрійської держави. Ся боротьба, то боротьба конкуренцийна "славянського" капіталу з капіталом німецьким, "славянської" буржуазії з німецькою буржуазією, емансипацийна боротьба австрийських коронних країв з під утиску і визиску австрийського-німецького центру" [9, с. 34].

Боротьба між націями є, як підкреслює Ю. Бачинський, в умовах капіталістичного суспільства, лише прикриттям для ведення конкурентної боротьби між різними групами буржуазії. На перших етапах вона маскувалась ідеєю захисту національної мови та культури, а зі становленням та зміцненням позицій національного капіталу починає набирати все більш виразного політичного характеру. На зміну просвітницьким лозунгам приходять ідеї політичної автономії і, зрештою, політично-державного сепаратизму.

"Ся національна боротьба, в тім широкім значінню, оперта вже явно на інтересах економічних, з відповідаючими їм політичними змаганнями... По своїй істоті є то отже боротьба економічна, конкуренційна боротьба капіталів славянських з сильнійшим капіталом німецьким, — політично, виявилася вона в жаданню перестрою нинішнього централістичного устрою Австрії в устрій — федералістичний.

Буржуазія, яка така, що вже здобула економічну владу в суспільстві, об’єктивно зацікавлена в проведенні демократичних політичних реформ. Її політичним ідеалом є не монархія, а конституційна держава з виборними органами управління. Монархію буржуазія терпить, вважає Ю. Бачинський, лише за умови, якщо перша виконує виключно "декоративні" функції. Але якщо буржуазія пануючої нації прагне до централізованої конституційної держави, то в національних складових імперії національний капітал бере на озброєння лозунг федералізації.

"З упадком централізму — наступає федерація. Країв чи народів? — Отсе питаннє, що займає тепер усі антицентричні табори знємочілої Австрії, предмет дискусії і боротьби в нутрі самих антицентричних кругів австрийської суспільності. "Автономія країв" — се клич, під котрим борють ся всі пануючі нині, в поодиноких коронних краях Австрії, нації, — "автономія народів" — се клич під котрим борються усі гноблені в поодиноких коронних краях Австрії нації, а також австрийська соціяльна демократія" [9, с. 41].

Боротьба основних підходів до принципів формування федеративної держави, на думку Ю. Бачинського, робить тимчасовими союзниками буржуазію пригноблених в окремих коронних краях імперії націй та австрійську соціал-демократію. Соціал-демократи, послідовно відстоюючи невід’ємні права працюючих мас, у тому числі і на вільний національно-культурний розвиток, є прихильниками ідеї поступової перебудови імперії на національно-територіальних принципах. Кожна нація повинна отримати своє власне державно-автономне утворення, до якого повинні увійти всі населені представниками даної нації землі. Це зніме проблему міжнаціональних суперечностей і відкриє соціал-демократам поле для реалізації їх соціально-політичних ідеалів. При цьому вчений вважав, що створення української національної автономії в складі австро-угорської імперії є лише першим кроком до набуття українською нацією державно-політичної самостійності.

Таким чином, Ю. Бачинський був одним із засновників (а може, і засновником) ідеології австромарксизму і засновником україномарксизму " [10, с. 62].

Для української буржуазії та українських соціал-демократів в Австро-Угорщині на той час, на думку Ю. Бачинського, спільним було одне бажання — добитись розділення Галичини за національною ознакою на польську та українську частини та приєднання до останньої населених українцями земель Буковини, Закарпаття, Лемківщини. Місцеві органи управління повинні були отримати від центральних максимально можливі повноваження: "... "Русини" бажають перенесення всіх тих справ, що не входили би під компетенцію центрального парляменту, до соймів національних, опертих на відрубній політичній організації територій — уже не краєвих, а національних.

Ця вимога, що повинна була б об’єднати всю націю навколо спільної мети, нажаль, констатує Ю. Бачинським, залишається на час написання книжки, лише теоретичним постулатом. Причиною цього є все те ж запізнення Галичини з розвитком капіталістичного виробництва і пов’язаних з цим змін соціальної структури суспільства. І головною проблемою є не відсутність, чи надто мала чисельність українського галицького пролетаріату — бідних і особисто вільних в Галичині аж занадто, але вони змушені емігрувати з краю — а крайня слабкість і нечисленність української буржуазії.

Він звертає увагу читачів на те, що "... серед "руської" суспільности не витворила ся ще кляса, котра з природи річи, безпосередньо була би в нім заінтересованою, котрої інтереси безпосередньо вимагали би здійснення того постуляту, котра отже, ставши силою своєї клясово-політичного становища "на чолі" української суспільности в Галичині, викликала би серед неї, під прапором тих своїх життєвих клясових інтересів, таке почуттє свідомости "гаціональних" інтересів, що сей постулят став би постулятом не лиш одної, єї кляси, а всенародним постулятом — постулятом усіх кляс австрийської частини українського народу. Нема ще кляси міської-буржуазнийої (виділення Ю. Бачинського — О. С.) — промислово-торговельної, а суть доперва єї зародки" [9, с. 48].

Дата добавления: 2014-01-04