Джерела формування сімейних доходів, їх структура та використання

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого споживання є форму­вання сімейних доходів членів суспільства.

Сім’я являє собою групу осіб, які пов’язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство для за­безпечення сімейного споживання. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратами сім’ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60 – 80 % загальних джерел дохо­дів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допо­мога, дотації) та від особистого підсобного господарства.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

— розмір грошових доходів членів сім’ї;

— наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

— рівень цін на споживчі економічні блага;

— обсяг податків;

— наявність чи відсутність безробітних у сім’ї;

— ступінь соціальної захищеності;

— тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

— наявність чи відсутність доходів від власності, що функціо­нує незалежно від власника;

— наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб сім’ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

1. Власність на ресурси, які не мають відособленого від власника існування: заробітна пла­та, доходи від особистого підсобного господарства, від індивіду­альної та кооперативної трудової діяльності, нормальний при­буток підприємця, гонорари.

2. Власність на ресурси, що мають відокремлене від їх влас­ника існування: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо.

3. Державні трансфертні виплати: пенсії, допомоги, без­платні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги тощо.

4. Інші джерела: спадщина, дарування, виграші і т. ін.

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімей­них доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

1. Придбання економічних благ довгострокового користуван­ня (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на осві­ту тощо).

2. Придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг, охорона здоров’я та інше).

3. Сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів.

4. Придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти.

5. Інші витрати.

Структу­ра витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожит­кового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найосновніших фізіологічних та фізичних потреб, включаю­чи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспорт­них і т. ін.) – придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіоло­гічний мінімум сім'я живе короткий час.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних по­треб, які суспільство визначає як такі, що забезпечу­ють прийнятний для суспільства рівень життя.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що прожива­ють у межах фізіологічного мінімуму.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.

Дата добавления: 2014-01-04