Буття як предмет філософського аналізу

Світ – це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Людина перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і активну життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.

Буття людини – специфічна сфера її існування.

Для первісної людини такою реальністю було її буття в общині, яка об`єднувала родичів, де була певна ієрархія і порядок, регламентований нормами і потребами практичної діяльності. Початково поняття “світ” означав “общину”, “бути на світі” означало “бути на людях” тобто, серед людей і дотримуватись спільних норм. Щоб люди цінували і берегли все це, а також пам`ятали про можливі загрози з боку чужаків, в общині раз в рік організовувались так звані сатурналії – свята на честь Бога Сатурна, на яких “дозволялись” безпорядки”, вихід енергїї тощо. Згодом таке розуміння світу поширилось на позаобщинний світ, що й має місце у міфології.

В міфологічному світі також існують родинні зв`язки між богами, головним батьком є Зевс, між богами існує певна субординація і “спеціалізація”; над всіма богами і людьми, а також тваринами і явищами природи панує один порядок – Доля як певна стихія, яка одначе може бути доброю чи злою.

В античності світ постає як космос – щось гармонійне і закінчене, гідне споглядання і багоговіння, причому, людина органічно “вплетена” в Космос, і вона не повинна порушувати його гармонію.

В епоху Відродження світ постає як об`єктивний, вічний і безмежний Всесвіт, в якому людина відчуває себе самотньою і беззахисною. Людина звільняється від прямої залежності від Бога, сама прагне стати ним і так само панувати над світом. У зв`язку з цим в уявленнях про світ проявляється нова форма антропоморфізму, що основана на науці і культурі. Але якщо наука забезпечувала наукову картину світу, де людина уявлялась як річ серед речей, то культура враховувала цінності, звичаї, традиції того чи іншого етносу (народу), через що її картини світу були неповторними, унікальними, і так би мовити, людянішими.

Сьогодні внаслідок бурхливого розвитку науки і практики уявлення про світ стали дуже різноманітні: говорять про мегасвіт (всесвіт), макросвіт (все, що нас оточує) і мікросвіт (світ мікрочасток); світ рослинний (флора) і тваринний (фауна), внутрішній або духовний світ, світ індивідуальних уподобань, світ можливий або віртуальний.

Відтак, людське буття – це все те, що має значення для людини, а основна мета філософії полягає в тому, щоб дати людині таку картину світу, в якому вона почувала б себе як вдома.

Форми буття людини:

1. Біологічне буття

2. Практика соціальних перетворень

3. Духовне буття - “с амотворення” людини, її самодіяльність

Людський спосіб буття вимагає:

- Включення людини в соціально-культурні процеси

- Опанування людськими способами діяльності

- Вміння самостійно оцінювати та осмислювати ситуацію (поєднувати співвідносити з досвідом та соціально-культурними нормами та принципами)

- Виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму

Бути людиною або перебувати у людському способі буття означає боротися за це, відвойовувати у природи території такого способу буття.

Людина відповідальна за стан свого буття: Екологічно, Економічно, Психологічно, Інтелектуально, Внутрішньо, Духовно, політично, «на майбутнє»

Проблема буття є основною в філософії. Без відповіді на неї людина не зможе осягнути власну природу та адекватно зрозуміти зовнішню реальність. Взаємозв’язок питань про людину і буття був усвідомлений з самого початку існування філософського знання і вилився в уявленнях греків про співмірність макро- і мікро-космоса.

Онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, і ставить питання: ”Яким та як є буття?”

Метафізика шукає коренів буття, ставить питання: ”Чому та що є буття”?

Онтологія (від гр. ontos – суще і logos – слово, вчення). Даний термін вживається у філософії з 17 ст, запровадив його нім.філософ Р.Гоклініус, хоча першим буття розглядав Парменід.

Проблема буття включає в себе кілька важливих тем:

1.Тема життя і смерті людини

2.Мінливості, скороминучості буття та його стабільність і збереження - все, що живе, скороминуче, окреме життя обмежене народженням і смертю. Але ж буття ширше за ці межі.

3.Структура буття – під час пошуку відповіді на нього сформулювались такі поняття як світ, людина, мислення, матеріальне, ідеальне тощо.

Дата добавления: 2014-01-04