Технологія соціально-педагогічного впливу на поведінку особистості з відхиленнями

ЛЕКЦІЯ 17

1. Соціально-педагогічний вплив на поведінку особистості, що відхиляється.

2. Соціальна психолого-педагогічна інтервенція поведінки особистості, що відхиляється.

3. Стратегії соціально-педагогічного втручання при різноманітних формах поведінки, що відхиляється.

Література.

1.Александровский Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. — М., 1976.

2.Амбрумова А.Г., Жезлова Л.Я. Методические рекомендации по профилактике суицидальных действий в детском и подростковом возрасте. — М., 1978.

3.Горская М.В. Диагностика суицидального поведения у подростков //Вестник психосоциальной работы. — 1994. — №1.-С. 44-52.

4.Диагностика школьной дезадаптации / Под ред. САБеличевой. —М., 1993.

5. Кондратенко В. Т. Девиантное поведение у подростков. — Минск, 1988.

6. Кулаков С.А. Психопрофилактика и психотерапия в средней школе: Учеб.-метод. пособие. — СПб., 1996.

7. Кулаков С.А. Диагностика и психотерапия адиктивного поведения у подростков: Учеб.-метод. пособие. — М., 1998.

8. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. — М., 1999-

9. Современные формы и методы организации психогигиенической и психопрофилактической работы: Сб. статей. — М., 1989.

10. Телефон доверия в системе социально-психологической службы. — М., 1988.

1. Соціально-педагогічний вплив на поведінку особистості, що відхиляється.

В залежності від засобів взаємодії з реальністю і порушення тих або інших норм суспільства, девіантна поведінка розділяється на п’ять типів (див. схему 1).

Критерії девіантної поведінки, норми законослухняності, моральні і морально-етичні накази (загальнолюдські цінності), етикет і стиль.

Поведінка особистості, що відхиляється, регулюється різноманітними соціальними інститутами. Суспільний вплив може мати характер правових санкцій, медичного втручання, педагогічного впливу, соціальної підтримки і психологічної допомоги. В силу складного характеру вимагає добре організованої системи соціальних впливів.

Соціально-педагогічна допомога відрізняється вираженою гуманістичною спрямованістю, заснованого на принципах конфіденціальності, добровільності і особистої зацікавленості, прийнятті людиною відповідальності за своє життя, взаємної довіри, підтримки, поваги особистості й індивідуальності.

Соціально-педагогічна допомога має два провідних напрями. Це превенція (попередження, профілактика) і інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

Існують різноманітні форми профілактичної роботи: Перша форма — організація соціального середовища. Використовується вплив навколишнього середовища, що детермінує, на формування девіацій. Впливаючи на соціальні чинники, можна уникнути небажаної поведінки особистості. Вплив може бути спрямований на суспільство в цілому, наприклад через створення негативної суспільної думки стосовно поведінки, що відхиляється. Об’єктом роботи також може бути сім’я, соціальна група (школа, клас) або конкретна особистість. Здійснюється у формі соціальної реклами формування настанов на здоровий спосіб життя і тверезість. Особливе значення має політика засобів масової інформації (спеціальні програми, виступи молодіжних кумирів, спеціально підібрані кінофільми).

Робота з молодіжної субкультурою у формі руху «Молодь проти наркотиків» або однойменної акції з виступом популярних рок-груп, робота в місцях, де молодь проводить своє дозвілля і спілкується. Наприклад, на дискотеці можуть з’явитися загадкові люди в масках. Наприкінці вечора підлітки можуть дізнатися від них про трагічні долі і переживання, пов’язані з втратою близької людини від наркотиків. Робота з підлітками може бути організована також на вулиці, для чого у ряді країн існує підготовка підлітків-лідерів, що проводять відповідну роботу.

Друга форма профілактичної роботи — інформування у вигляді лекцій, бесід, поширення спеціальної літератури або відео- і телефільмів. Суть підходу — вплив на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Використовується інформація, підтверджена статистичними даними, наприклад про пагубний вплив наркотиків на здоров’я й особистість. При цьому перераховуються негативні наслідки вживання наркотиків або описуються драматичні долі дев-іантів, їх особиста деградація. Метод збільшує знання, але погано впливає на зміну поведінки. Використання інформування не в комплексі заходів — не знижує рівня девіацій. У деяких же випадках, навпроти, раннє знайомство з девіаціями стимулює підсилення інтересу до них. Інформування у вигляді бесіди з попередженню наркозалежної поведінки повинне проводитися не пізніше 14 річного віку. Вони не повинні містити докладного опису наркотиків і їх ефектів. Такі бесіди доцільно спрямовувати на обговорення наслідків девіантної поведінки і засобів утримування від неї, на вироблення активної особистої позиції.

Третя форма профілактичної роботи — активне соціальне навчання соціально важливим навичкам — реалізується у формі групових тренінгів:

1. Тренінг резистентності (стійкості) до негативного соціального впливу. У ході тренінгу змінюються настанови на девіантну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних стратегій, розвивається здатність говорити «ні» у випадку тиску однолітків, дається інформація про можливий негативний вплив батьків і інших дорослих (наприклад, що вживають алкоголь) і т.д.

2. Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання. Заснований на уявленні, що девіантна поведінка безпосередньо пов’язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх прийнятною уявою і продуктивно справлятися зі стресом. У ході групової роботи також формуються навички ухвалення рішення, підвищується самооцінка, стимулюються процеси самовизначення і розвитку позитивних цінностей.

3. Тренінг формування життєвих навичок — найважливіших соціальних умінь особистості (умінь спілкуватися, підтримувати приятельські зв’язки і конструктивно розв’язати конфлікти в міжособових відношеннях, здатність приймати на себе відповідальність, ставити цілі, відстоювати свою позицію й інтереси, навички самоконтролю, впевненої поведінки, зміни себе і навколишньої ситуації).

Четверта форма — організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, пов’язана з уявленнями про замісний ефект девіантної поведінки. Наприклад, адикція може грати важливу роль у особистій динаміці — це підвищення самооцінки або інтеграція в референтне середовище. Передбачається, що люди використовують психоактивні речовини, що покращують настрій доти, доки не одержать взамін щось краще. Альтернативними формами активності визнано: пізнання (подорожі), випробування себе (походи у гори, спорт з ризиком), значиме спілкування, кохання, творчість, діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, добродійна).

У сімейному вихованні провідними профілактичними завданнями виступають раннє виховання стійких інтересів, розвиток здатності любити і бути коханим, формування уміння зайняти себе і працювати. Батьки повинні розуміти, що вони формують потреби особистості через залучення дитини до різноманітних видів активності — спорту, мистецтва, пізнання. Якщо до підліткового віку позитивні потреби не сформовані, особистість виявляється вразливою у ставленні до негативних потреб і занять.

П’ята форма — організація здорового способу життя — особистої відповідальності за здоров’я, гармонію з навколишнім світом і своїм організмом. Уміння людини досягати оптимального стану й успішно протистояти несприятливим чинникам середовища вважається особливо цінним. Здоровий стиль життя припускає здорове харчування, регулярні фізичні навантаження, дотримання режиму праці і відпочинку, спілкування з природою, виключення надмірностей. Такий стиль заснований на екологічному мисленні він істотно залежить від рівня розвитку суспільства.

Шоста форма — активізація особистих ресурсів (заняття спортом, творче самовираження, участь у групах спілкування і особисте зростання, арттерапія).

Сьома форма — мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки використовується у випадках уже сформованої поведінки, що відхиляється. Вона спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків. Наприклад, наркозалежні підлітки можуть одержувати своєчасну медичну допомогу, а також необхідні знання з супутніх захворювань і їх лікування.

За способом організації роботи виділяють такі форми профілактики: індивідуальну, сімейну, групову роботу. З метою попередження поведінки, що відхиляється, використовуються різноманітні соціально-педагогічні методи. Серед провідних методів роботи — інформування, групові дискусії, тренінгові вправи, рольові ігри, моделювання ефективної соціальної поведінки, терапевтичні методики.

В залежності від методів профілактична робота може здійснюватися у формі тренінгів, освітніх програм (наприклад, шкільного спецкурсу), консультування, кризової допомоги (телефон довіри).

2. Соціальна психолого-педагогічна інтервенція поведінки особистості, що відхиляється.

Інтервенція поведінки особистості, що відхиляється, є ще одним напрямком соціально-педагогічного впливу.

Інтервенція — це втручання в особистий простір для стимулювання позитивних змін. Мета — попущення або усунення тих форм поведінки, особистость, що перешкоджають соціальній адаптації.

Провідні завдання втручання при девіантній поведінці:

• формування мотивації на соціальну адаптацію або видужання;

• стимулювання особистих змін;

• корекція конкретних форм поведінки, що відхиляється;

• створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або видужання.

Ефективність роботи оцінюється як за об’єктивними ознаками зменшення небажаної поведінки (наприклад, випадків вживання

наркотиків), так і за суб’єктивними змінами (наприклад, підсилення бажання вести тверезий спосіб життя). Одним з най важливіших критеріїв позитивних змін виступає підвищення рівня соціальної адаптації особистості.

3. Стратегії соціально-педагогічного втручання при різноманітних формах поведінки, що відхиляється.

Різноманітні форми девіантної поведінки вимагають внесення деяких коректив у використання основних соціально-педагогічних методів. Можна намітити деякі загальні стратегії соціально-педагогічного втручання по відношенню до основних видів поведінки, що відхиляється.

Різновидом злочинної (кримінальної) поведінки людини є:

делінквентна поведінка — поведінка, що відхиляється у крайніх своїх проявах, що представляє кримінально карне діяння. Відмінності делінквентної від кримінальної поведінки кореняться у тяжкості правопорушенні., виразності їх антигромадського характеру. Правопорушення діляться на злочини і провини. Суть провини полягає не тільки в тому, що вона не представляє суттєвої суспільної небезпеки, але й у тому, що вона відрізняється від злочину мотивами вчинення протиправної дії.

Делінквентна поведінка може виявлятися, приміром, у бешкетництві і бажанні розважитися. Підліток з цікавості і «за компанію» може кидати з балкона важкі предмети (або їжу) у перехожих, одержуючи задоволення від точності влучення в «жертву». У вигляді пустощів людина може подзвонити до диспетчерської аеропорту і попередити про нібито закладену в літак бомбу. З метою притягнення уваги до власної персони («на спір») молода людина може спробувати залізти на телевізійну вежу або вкрасти у вчителя з сумки записну книжку.

Різниця делінквентної і кримінальної поведінки корениться не у віці, з якого настає кримінальна відповідальність (делінкти можуть чинити і дорослі та й навіть літні), а в ступені усвідомлення індивідом своїх протиправних вчинків і дій, їх соціальної значимості і шкоди наслідків для оточуючих. Використовуючи образний вираз ЄАнчел, до делінквентної поведінки можна віднести «злочинні дії, наміри яких були безневинними». Підґрунтям делінквентної поведінки дорослого і літньої людини є психічний інфантилізм з комплексом характерних ознак: невмінням розрізняти ідеальну і реальну мету, наївність, яка не відповідає віку, дитяча екзальтованість, егоцентризм, формально-обов’язкове виконання боргу і підкореність, небажання і невміння прогнозувати можливі майбутні небажані події (антиципаційна неспроможність), підвищена вразливість, потреба в розраді й опіці, схильність до різких коливань настрою і виражених афективних реакцій.

У випадку протиправної й антигромадської (делінквентної) поведінки основною стратегією впливу є організація умов суспільного покарання (переважно у в’язницях і виправно-трудових колоніях). У ряді країн до осіб, що скоїли правопорушення, застосовується система громадського осуду й обмеження прав делін-квента (після відбування покарання), наприклад, обмеження у виборі професії, у прийомі на роботу або в усиновленні дітей. Основні форми — консультування, терапія, судово-психологічна експертиза (особливо у відношенні неповнолітніх), СПТ і організація саногенного середовища.

Специфічність терапії в умовах місць позбавлення волі — пенітенціарної психотерапії визначається вкрай стресовою для особистості ситуацією, впливом асоціально настроєних лідерів, неможливістю звичних відношень терапевтичного альянсу. Звичайні методи неефективні. У зв’язку з цим використовуються специфічні методи, адаптовані до пенітенціарного середовища.

Завдання терапії в закритих установах:

• встановлення потреби індивіда;

• визначення особистісних особливостей за допомогою адаптованих до пенітенціарного середовища методик або спеціально розроблених шкал-таких, що забезпечують і створюють облік впливів середовища;

• створення «психотерапевтичних оазисів», груп або відношень, захищених від деструктивно діючих впливів;

• зняття психічної напруги (методами релаксації, зниження чутливості до кримінального, стресового впливу);

• соціальне навчання і підвищення здатності засудженого вирішувати проблеми в даному середовищі по виході з неї.

У ряді випадків робота сполучається з духовною психотерапією. Пенітенціарна терапія зштовхується з серйозними, нерідко нездоланними труднощами. Тому діяльність священиків у ряді випадків є єдиною формою психолого-соціального впливу на особистість людини, що відбуває покарання.

Ефективність впливу у випадку делінквентної поведінки залежить від ефективності комплексу заходів: організаційних (наприклад, організація порядку і гуманної атмосфери в установі), економічних, педагогічних, медичних, соціальних (наприклад, соціальна реабілітація після звільнення).

Важко реалізованим, але максимально ефективним представляє метод створення саногенного середовища або терапевтичних «оазисів». Основна мета — вилучення людини із звичного, що провокує, оточення, що повинне викликати зміни способу життя людини і особистісні зміни. Форми організації середовища — трудові комуни для підлітків з поведінкою, що відхиляється. Основні правила — самостійне життєзабезпечення, взаємодопомога, суворе підпорядкування керівнику і виборним органам, суворе дотримання дисципліни і норм внутрішнього життя, наслідування традицій.

Для делінквентної поведінки найбільш адекватними засобами соціального впливу признаються суспільне покарання і терапія поведінки в її різних модифікаціях.

Адиктивна поведінка — це один з типів девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій (Ц.П.Короленко, Т.А. Донських).

Виділяються такі психологічні особливості осіб з адиктивни-ми формами поведінки:

• Знижена переносність труднощів повсякденного життя поряд з гарною переносністю кризових ситуацій.

• Прихований комплекс неповноцінності, що сполучається з перевагою, такий, що виявляється зовнішньо.

• Зовнішня соціабельність, що сполучається зі страхом перед стійкими емоційними контактами.

• Прагнення говорити неправду.

• Прагнення обвинувачувати інших, знаючи, що вони невинні.

• Прагнення відходити від відповідальності у прийнятті рішень.

• Стереотипність, повторювальність поведінки.

• Залежність.

• Тривожність.

У адиктивної особистості відзначається феномен «жаги гострих відчуттів» (В.О.Петровський), що характеризується спонуканням до ризику, обумовленим досвідом подолання небезпеки.

На думку Є.Вет, у людини існує шість видів голоду:

• голод по сенсорній стимуляції;

• голод до визнання;

• голод до контакту і фізичного погладжування;

• сексуальний голод;

• структурний голод, або голод до структурування часу;

• голод до інцидентів.

Поряд з залежністю основним у поведінці адиктивної особистості є прагнення до відходу від реальності. Існує чотири види «втечі» від реальності: «втеча в тіло», «втеча в роботу», втеча в контакти або самітність» і «втеча у фантазії».

Особливості втручання в аутодеструктивну поведінку залежать від виду адикції і ступеня залежності.

Виділяються три глобальні соціальні стратегії впливу на особистість з залежною поведінкою:

1) репресивна політика (боротьби суспільства з окремими його членами);

2) політика мінімізації ризику (зниження шкоди) — прагматичний ПІДХІД;

3) політика ресоціалізації (соціально-психологічної реабілітації).

1. Сутність репресивної політики — наркотики забороняються державою, а всі дії, пов’язані з ними, переслідуються за законом; введення «сухого закону».

2. Ліберальна політика зниження шкоди — програми впливу в галузі суспільної охорони здоров’я — програми обміну шприців, навчання безпечним засобам вживання наркотиків, інформування про захворювання, що супроводжують вживання, поширення презервативів і навчання засобам безпечного сексу, проведення аутріч-роботи (аутріч-робота («зовні») — повідомлення профілактичної інформації закритим соціальним групам (споживачам наркотиків, гомосексуалістам, проституткам) у місцях, звичних для них.

3. Політика ресоціалізації (соціально-педагогічноїреабілітації) — відновлення життєвих функцій індивіда, дезадаптованих внаслідок залежної поведінки. Заходи:

• правовий захист і соціальна підтримка (включення в соціальну групу, юридичний захист, працевлаштування, вирішення ЖИТЛОВОЇ проблеми);

• реабілітація (підтримка ремісії, розширення особистіс- них ресурсів);

• медична допомога (зняття абстинентного синдрому, про- тирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово- психічних розладів).

При відносно найнебезпечніших формах (паління, азартні ігри, харчова залежність) або початкових стадіях залежності широко застосовуються різноманітні види консультування.

Мета: ухвалення рішення про лікування (усвідомлення хвороби, відчуття неможливості так далі жити, підвищення готовності лікуватися), вибір найбільш адекватної форми лікування.

На наступному етапі реалізується програма супроводу ремісії — підтримки тверезості. Світовий досвід свідчить про доцільність проведення даної роботи протягом 12-24 місяців. Соціально-педагогічна допомога в підтримці здійснюється за різноманітними напрямками і формами: консультування залежного і членів його сім’ї; індивідуальна і групова терапія, орієнтовані на позитивні особистісні зміни, і насамперед — формування настанови на тверезість; спеціальні лінії телефону довіри.

Форми реабілітації:

1. Групи самодопомоги «Анонімні наркомани», «Анонімні алкоголіки», що діють відповідно до програми «12 кроків».

2. Центри соціально-психологічної реабілітації працюють за різноманітними програмами: Мінесотська модель, Дей-топ Інтер- нейшнел, духовне відродження, «шокова терапія», модель саморегуляції.

3. Трудові комуни і табори.

4. Овоцерквіння — обертання у віру, служіння церкві, поселення в монастирі на обмежений або тривалий термін.

Форми соціально-педагогічної роботи з батьками:

• періодичне консультування сім’ї (батьків) залежного підлітка фахівцями (наркологами, сімейними соціальними педагогами, психотерапевтами);

• організація і проведення групової тренінгової роботи з батьками (наприклад, «Тренінг батьківської успішності», «Тренінг ефективної взаємодії з залежним підлітком»);

• організація груп самодопомоги (наприклад, «Матері проти наркотиків»).

У роботі з підлітками з початковими проявами адиктивної поведінки добре зарекомендувала себе групова терапія (когнітивно-поведінкової орієнтації) і тренінгова робота, що вирішує одночасно профілактичні і корекційні завдання.

Деякі види адиктивної поведінки вимагають переважно психотерапевтичного втручання в сполученні зі спеціальною медичною допомогою. Це, наприклад, харчові порушення або сексуальні адикції.

Профілактика суїцидальної поведінки може вирішувати різноманітні завдання: контроль і обмеження доступу до різноманітних засобів аутоагресії, контроль факторів і груп ризику, надання медико-психологічної допомоги конкретній особистості. Превенція суїциду (запобігання суїцидальної поведінки) здійснюється переважно у формі навчання розпізнаванню суїцидальних проявів і надання своєчасної допомоги близьким людям. Допомога людині з уже сформованою суїцидальною поведінкою прийнято називати кризовою інтервенцією. Провідним методом у цьому випадку виступає кризове консультування, а його метою — збереження людини в живих. Для вирішення цих завдань призначена телефонна служба медико-психологічної і соціально-педагогічної допомоги — Телефон екстреної допомоги (Телефон довіри).

Крім надання кризової допомоги, доцільна подальша робота, орієнтована на більш глибокі особистісні зміни — поственцію і повторну інтервенцію (когнітивну психотерапію, логотерапію, аксіопсихотерапію, терапію творчим самовираженням, духовну психотерапію).

Під патохарактерологічним типом девіантної поведінки розуміється поведінка, обумовлена патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання (так звані розлади особистості (психопатії), явні або виражені акцентуації характеру). Дизгармонічність рис характеру призводить до того, що змінюється структура психічної діяльності людини. У виборі своїх вчинків людина часто керується не реалістичними й адекватно обумовленими мотивами, а істотно зміненими «мотивами психопатичної самоактуалізації». Сутністю даних мотивів є ліквідація особистісного дисонансу, зокрема неузгодженості між ідеальним «Я» і самооцінкою. За даними Л.М. Алабанової, при емоційно-хиткому розладі особистості (збудливої психопатії) найчастішим мотивом поведінки є прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня домагань, тенденція до домінування і владарювання, впертості, вразливість, нетерпимість до протидії, схильність до самозбуджування і пошуки приводів для розрядки афективної напруги. У осіб з істеричним розладом особистості (істеричною психопатією) мотивами девіантної поведінки виступають, як правило, такі якості, як егоцентризм, жага визнання, завищена самооцінка. Переоцінка своїх реальних можливостей веде до того, що ставляться завдання, які відповідають ілюзорній самооцінці, що збігається з ідеальним «Я», але такої, що перевищує можливості особистості. Найважливішим мотиваційним механізмом є прагнення до маніпулювання оточенням і контролю над ними. Оточення розглядається лише як знаряддя, що повинне слугувати задоволенню потреб даної людини.

Заснований на гіперздібностях тип девіантної поведінки — особливий тип, що відхиляється (ККПлатонов). Вихідного за рамки звичайної, нормальної вважають людину, здібності якої значно й істотно перевищують середньостатистичні здібності.

У подібних випадках кажуть про прояви обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини. Відхилення вбік обдарованості в одній галузі часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина виявляється нерідко непридатною до «побутового, приземленого» життя. Вона не спроможна правильно розуміти й оцінювати вчинки й поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і непідготовленою до труднощів повсякденного життя. Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство у взаємодії з реальністю, при адиктивній — відхід від реальності, при патохарактерологічній та психопатологічній — хворобливе протистояння, то при поведінці, пов’язаній з гіперздібностями, — ігнорування реальності. Людина існує в реальності («тут і тепер») і одночасно живе ніби у власній реальності, не розмірковуючи над необхідністю «об’єктивної реальності», у якій діють інші люди. Вона розцінює звичайний світ як щось малозначиме, несуттєве і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків і поведінки оточення, приймає події, що відбуваються. Вимушені контакти сприймаються людиною з гіперздібностями як необов’язкові, тимчасові і не сприймаються як значимі для її особистісного розвитку. Зовнішньо в повсякденному житті вчинки такої людини можуть носити характер чудернацтва. Приміром, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як відбуваються повсякденні дії. Весь інтерес у неі зосереджено на діяльності, пов’язаній з неординарними здібностями (музичними математичними, художніми й іншими).

Дата добавления: 2014-01-04