Лекція №16

Тема: Зміст та типи економічного зростання

1. Екстенсивний тип економічного зростання.

2. Інтенсивний тип економічного зростання.

3. Рушійні сили економічного зростання.

СРС

1. Процес нагромадження капіталу.

2. Норми нагромадження капіталу.

3. Інвестиції: сутність, види та призначення.

1. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання

Розрізняють два типи економічного зростання — «екстенсивне» й «інтенсивне».
Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно не змінює середню продуктивність праці в суспільстві.

Екстенсивне збільшення виробництва товарів і послуг відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва — землі, праці і капіталу, при цьому їхній якісний і технічний рівні залишаються незмінними. Коли суспільство має в наявності вільні невикористані ресурси, воно може нарощувати виробництво товарів і послуг екстенсивним шляхом. За останні 100 років реальний ВВП на планеті зростав щороку в середньому на 3,2 %, що забезпечувало кожні 22 роки подвоєння народного багатства. У розрахунку на душу населення ВВП зростав щороку на 1,8 % або подвоювався кожні 39 років.

При наявному в Україні ВВП на душу населення у 800 дол. США та середньосвітовому у 4000 дол. США, за оцінками вітчизняних вчених, Україна досягне середньосвітового рівня розвитку за умови шестипроцентних темпів зростання (критичний рівень) приблизно через 38 років. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії — 33, Індонезії— 17, Південній Кореї— 10 років.

Розглянуті показники звичайно використовуються для характеристики рівня життя і динаміки добробуту населення тієї чи іншої країни. При цьому варто мати на увазі деяку умовність цих показників як індикаторів рівня життя, їх усередненість. Адже між виробництвом кінцевих благ і їхнім споживанням, а саме останнє характеризує рівень життя, лежить область їхнього розподілу. От чому економісти нерідко звертаються до порівняння ВНП із великим пирогом, призначеним для споживання. І чим більше «пиріг», тим більше й апетитніше повинна бути його частина, що приходиться в середньому на кожного жителя країни.

Але, як уже відомо, ресурси суспільства, у тому числі і трудові, — не безмежні. За підрахунками вітчизняних економістів, найбільша роль у підвищенні продуктивності праці належить технічним факторам — на їхню частку припадає близько 60 % приросту продуктивності праці. Тому переважніше інтенсивний тип економічного зростання, при якому збільшення вироблених благ досягається за рахунок зростання продуктивності праці на технічній базі, що удосконалюється, і більш ефективного використання всіх факторів виробництва. У цьому випадку перед суспільством відкривається можливість поряд зі збільшенням кількості і якості вироблених благ одночасно вирішувати різноманітні задачі — забезпечувати зростання добробуту членів суспільства, створювати матеріальну основу майбутнього розвитку виробництва, більше засобів вкладати в розвиток науки і культури, охорону навколишнього середовища, підтримувати на належному рівні обороноздатність країни. Інтенсивне зростання економіки є основою зростання добробуту населення в умовах зменшення диференціації в доходах різних соціальних шарів.

У розвитку сучасного виробництва фактори екстенсивного й інтенсивного зростання «сусідять» та з'єднуються. Наприклад, може відбуватися одночасно і приріст кількості діючої робочої сили, і підвищення її якості, розширення поля виробництва і удосконалювання технічної бази виробничого процесу. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання.
Ефективність використання трудових ресурсів залежить від рівня організації праці, застосування науково обґрунтованих методів і способів його організації, а також від стану освітньої і професійної підготовки працівників, їх відношення до виконуваної роботи. Не останню роль у характеристиці якості робочої сили грає і стан здоров'я працівників, що підвищує тривалість й інтенсивність трудової віддачі отриманих ними знань і навичок.

2. Рушійні сили економічного зростання

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економіч­ного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії ба­зисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, по­треб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та ін­ших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (ру­хів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зрос­тання виступає завжди як результат дії економічних і нееконо­мічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагува­тись від них, а тим більше від їх сукупності.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національ­ні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історич­ної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво вплива­ють на ефективність функціонування базисних елементів і відно­син економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, ду­ховно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують роз­криття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумов­леності (детермінації) як типів, так і темпів економічного зрос­тання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого від­буваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з нау­ково-технічним прогресом.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характери­зує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господа­рюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого на­громадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення вироб­ництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Вплив НТР на економічний розвиток. До основних факто­рів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресур­сів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукуп­ність факторів «органічно взаємозв'язаних». До капіталу в уза­гальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних парамет­рах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп'ютерною технікою. Усе це різко під­вищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізно­манітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціаль­ної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявля­ється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є пер­шою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріале- та фондозберігаючими факторами.

Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальне­ному вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

1) глибинний процес Інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на спе­цифічний «технологічний цех науки»;

2) принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко присто­совується до техніко-технологічних нововведень;

3) кардинальні зміни в організації виробництва, праці та сис­темі управління цими процесами; виробництво переходить на но­ву техніко-технологічну основу — комп'ютерну технологію.

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду вироб­ництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися прак­тично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністра­тивно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборю­вати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енер­гоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної Європи — західним сусідам України — вдало­ся подолати спад протягом трьох-п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Ук­раїні можна поділити на дві групи:

- ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;

- ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

Викладач Делі І.Г.

Дата добавления: 2014-01-04