Соціально-педагогічна робота з людьми суїцидальної поведінки

Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. Найважливішою роботою у цих службах є профілактична робота.

Профілактична допомога людині, яка думає про суїцид, полягає у:

1) своєчасній діагностиці і відповідному лікуванні клієнта;

2) активній емоційній підтримці людини, яка знаходиться у стані депресії;

3) заохоченні її позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації.

Соціальний педагог при цьому повинен знати основні правила спілкування з особою, яка знаходиться у стані депресії: — будьте впевнені, що ви зможете надати допомогу;

- користуйтесь передовим педагогічним досвідом;

- будьте терпеливими;

- не намагайтеся шокувати людину або загрожувати їй словами: «Піди й зроби це»; не намагайтеся аналізувати мотиви її поведінки, говорячи: «Ви себе так почуваєте через те, що...»; не сперечайтеся і не намагайтеся переконати людину, говорячи: «Ви не можете себе убити, тому що....»;

- зробіть все, що від вас залежить, але не беріть відповідальність за чуже життя.

Соціально-педагогічна робота з втручання в суїцидальну активність включає:

1. Профілактичну роботу — превенцію.

2. Безпосереднє втручання — інтервенцію.

3. Реабілітацію людини, яка вчинила спробу самогубства — поственцію.

Схильні до суїциду люди дуже схожі на клієнтів, обтяжених важкими проблемами. Тому сутність роботи визначається майже цілковитим зниженням фатальності, «пом’якшенням занепокоєння». Оскільки людина-суїцидент розглядає розв’язання проблеми в акті суїциду, потрібно створити соціальний інтерес збереження життя, домогтися, щоб вона зрозуміла, що її життя з «проблемами, що не припиняється», розвінчати думку про те, що несправедливо припинити страждання таким чином, що можна знайти ліпший стан, ніж той у якому вона знаходиться, для того, щоб вона змогла абстрагуватися від своїх проблем, перестала їх аналізувати і побачила альтернативні розв’язки ситуації. Необхідно сформувати в клієнта настанову, що в житті завжди є вихід з будь-яких ситуацій. Розсудливе пристосування до життя часто полягає у виборі альтернативи, що практично завжди є досяжним. Страждання не можна уникнути, але його можна послабити. Не можна підтримувати точку зору клієнта на його проблему. Необхідно кожного разу підкреслювати, що суїцид у принципі не сприяє вирішенню жодних проблем.

З деякими суїцидентами можна обговорювати філософські основи суїциду. Можна пояснити людині, охопленій щиросердним сум’яттям, що людська свобода — це не «свобода від», а «свобода для», тобто свобода для того, щоб відповідати. Можна переоцінити значення «травми» для людини, визначивши її як страждання, але терпиме. Можна розвинути в ній схильність до адаптації. Якщо хтось підтримує твердження: «Я не можу так жити», виходить, він погоджується, що людині не варто продовжувати своє існування. Не можна відповідати: «Але ти повинен». Краще сказати щось на зразок: «Коли Ви говорите: «Я не можу так жити», що означає це «так»? Треба перевизначити (перевести) проблему, наприклад, в терміни потреби до вдосконалювання або обмеження нестерпної властивості (погляду). Варто знизити перебільшену безнадійність і безпомічність, що відчуває клієнт. Уже на першому етапі роботи з клієнтом важливо вселяти надію, віру у власні сили і розсіювати почуття безвихідності. Навіть незначне поліпшення стану рятує людині життя.

Необхідно використовувати всі засоби у роботі з суїцидентами. Це і лікування, і підтримка, і щира участь, особливо участь інших людей, зокрема вчителів, священиків, лікарів, людей похилого віку, усіх, хто може сприяти, прямо або опосередковано, полегшенню людських страждань. Якщо до соціального педагога потрапляє потенційний самогубець, коли його ще можна врятувати, фахівець повинен зробити те, до чого зобов’язує його професія, і ніколи не брати на себе роль судді та приймати рішення, виходячи з власних переконань.

Дата добавления: 2014-01-04