Правовий режим використання земель промисловості

Промисловими підприємствами, розташованими на землях несільськогосподарського призначення, є підприємства, обов'язковим елементом діяльності яких є виробництво індустріальної продукції, переробка сировини, розробка надр. У залежності від основної діяльності промислові підприємства можна поділити на різні види: виробничі, обробні, видобувні і т.д. Наслідком цього є особливості правового статусу земель, на яких розташовуються такі підприємства. Так, землі виробничої і обробної промисловості надаються для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних приміщень і споруд відповідних підприємств - заводів, комбінатів, фабрик і їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків і інших споруд. Землі промислових підприємств, розташованих у межах міста або селища, відносяться до категорії земель житлової і громадської забудови.

Землекористування промислових підприємств на землях несільськогосподарського призначення є найбільш розповсюдженим. Суб'єктами права на землю є державні, комунальні, корпоративні, кооперативні і приватні промислові підприємства, а також громадяни, що займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю. Для державних і комунальних підприємств земельні ділянки надаються на праві постійного користування, для корпоративних, кооперативних, приватних підприємств і громадян – на праві оренди або продаються їм у власність. У випадках приватизації промислових підприємств вітчизняними юридичними або фізичними особами, останні мають право викупу земельних ділянок, необхідних для їх обслуговування[4].

Розміри земельних ділянок, наданих для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку державних норм і проектно-технічної документації, а відвід ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Промислове підприємство, на користь якого провадилося вилучення сільськогосподарських земель, зобов'язано відшкодувати відповідним сільськогосподарським підприємствам збитки, пов'язані з вилученням, включаючи упущену вигоду. Господарське керування землями виробничої та обробної промисловості здійснюють міністерства і відомства, у підпорядкуванні яких знаходяться ці підприємства.

Навколо промислових підприємств у залежності від характеру виробництва створюються санітарно-захисні і охоронні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. Цими ж нормами визначається правовий режим використання земель санітарно-захисних і охоронних зон, у межах яких житлове будівництво заборонене. Власники землі і землекористувачі, землі яких виявилися в межах санітарно-захисних і охоронних зон, не позбавляються права власності або користування ними. Права та обов'язки підприємств виробничої і обробної промисловості, як суб'єктів права на землю, мають загальний для всіх власників землі і землекористувачів характер і визначаються ст.ст. 90, 91, 95 і 96 Земельного кодексу.

Землекористування підприємств гірничодобувної промисловості тісно пов'язане з використанням надр землі, так само як відносини щодо надрокористування пов'язані з земельними відносинами. Видобувна промисловість являє собою сукупність промислових підприємств, що займаються гірничими розробками і гірничим промислом, тобто розробкою і видобуванням корисних копалин. Відносини в сфері діяльності цих підприємств входять до складу гірничих відносин. У групу гірничих відносин входять також відносини щодо: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); охорони надр і задоволенню інших потреб.

Земельні відносини в діяльності підприємств видобувної промисловості складають особливу групу відносин зі своєю специфікою регулювання. Надра, поряд із землею, водами, атмосферним повітрям і лісовою рослинністю є самостійними об'єктами навколишнього природного середовища, хоча і знаходяться у взаємній залежності з ними в загальній системі природокористування. Згідно ст. 1 Кодексу про надра[5] вони являють собою частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цієї причини надра не входять у поняття землі, як земної поверхні, і їх варто відрізняти від корисних копалин, що можуть виходити на земну поверхню, поєднуючись із землями, і мати широке територіальне поширення.

Усі корисні копалини країни поділяються на копалини загальнодержавного (рудні і нерудні; тверді, рідкі і газоподібні) і місцевого (пісок, глина, камінь, гравій, гіпс, вапно) значення. Віднесення корисних копалин до категорії загальнодержавного чи місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекоресурсів. Таке розмежування корисних копалин країни є юридичною підставою для встановлення правового режиму різних ділянок надр.

Зміст правового режиму ділянок надр складають порядок надання цих ділянок, право користування ними, порядок регулювання інших відносин щодо надрокористування. Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування, у тому числі в оренду. Це не означає, що земельні ділянки, у межах яких залягають корисні копалини, не можуть знаходитися в приватній власності. Однак самі надра, включаючи корисні копалини, що виходять на поверхню землі, є об'єктами права власності народу України, який здійснює своє право власності через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Ділянки надр, що використовуються і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони складають державний фонд надр. Управління цим фондом, його використання і охорону о здійснюють Кабінет Міністрів, Мінекоресурсів, Міністерство праці і соціальної політики, інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства.

Суб'єктами права користування надрами можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни, а також іноземні юридичні і фізичні особи. У відповідності зі ст. 15 Кодексу про надра вони надаються в постійне або тимчасове користування. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 20 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Постійне користування надрами відповідно не має заздалегідь установленого строку. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу або ліцензії на право користування надрами, якщо самим рішенням не передбачене інше.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться в порядку, установленому земельним законодавством. Відповідно до ч. 4 ст. 66 Земельного кодексу земельні ділянки для потреб, пов’язаних з користуванням надрами надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів або ліцензій на користування надрами або гірничими відводами і відновлення земель відповідно до затвердженого проекту рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Ліцензія являє собою документ, що посвідчує право її власника на користування ділянкою надр у визначених межах відповідно до зазначеної мети і протягом установленого строку. Ліцензії на користування надрами в межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам, що мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Та обставина, що надрокористувач вже є власником земельної ділянки, не звільняє його від необхідності одержання ліцензії на надрокористування.

Надання ліцензій на користування надрами здійснюється після попереднього узгодження з відповідною Радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб[6], крім випадків, коли в наданні земельної ділянки немає необхідності. Стосовно окремих видів користування надрами або окремих користувачів надрами можуть встановлюватися певні обмеження, передбачені законодавством. Наприклад, у відповідності зі ст. 22 Кодексу про надра надання надр для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин або скидання стічних вод допускається у виняткових випадках, за умов дотримання норм, правил і умов, передбачених законодавством.

Право на користування надрами посвідчується актом про надання гірничого відводу. Порядок надання останніх визначений у відповідному Положенні[7]. Гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничих відводів заборонено законом. Межами гірничих відводів вважаються проекції на земну поверхню контурів залягання корисних копалин. Користування надрами без надання гірничого відводу або ліцензії здійснюється у випадках, передбачених Кодексом про надра. Так, для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, а також видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу не потрібно надання гірничих відводів.

Власники землі і землекористувачі, у межах наданих їм земельних ділянок, мають право без ліцензій і гірничого відводу добувати для своїх господарських і побутових цілей корисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів, а також використовувати надра для інших господарських і побутових цілей. Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими Радами та органами Мінекоресурсів на місцях.

Права і обов'язки землекористувачів і умови користування земельними ділянками, наданими для гірничих розробок, встановлені нормами ст.ст. 66, 90, 91, 95 і 96 Земельного кодексу, главою 3 Кодексу про надра, Законом «Про видобування і переробку уранових руд»[8], Положенням про порядок надання гірничих відводів і конкретизуються в рішеннях про надання таких земельних ділянок. Користувачі земельних ділянок мають право вести забудову відповідно до цільового призначення наданих їм земель, використовувати ліс, водні об'єкти для своїх потреб, якщо в рішенні не зазначене інше. Вони зобов'язані по закінченні робіт приводити займані ними землі у стан, придатний для використання їх за попереднім цільовим призначенням. Зокрема, земельні ділянки, які вивільняються землекористувачами, на наданих їм сільськогосподарських землях або лісових угіддях, повинні бути приведені ними в стан, придатний для використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або садівництві[9].

У випадках порушення ґрунтового покриву в процесі надрокористування відповідні суб'єкти зобов'язані знімати і зберігати верхній родючий шар земельних ділянок, а в подальшому здійснювати землювання, тобто наносити цю землю на малопродуктивні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву для залучення їх у сільськогосподарське виробництво. Крім того, землекористувачі і надрокористувачі зобов'язані вчасно здійснювати рекультивацію порушених земель і передавати їх у встановлений термін землекористувачам, у яких вони вилучалися. Умови і строки відновлення цих земель, і порядок їх передачі колишнім власникам визначається органами, що надали земельні ділянки.

Дата добавления: 2014-01-04