Підстави і межі кримінальної відповідальності співучасників

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч.1 ст.2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Втім, межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

Слід зазначити, що КК 2001 р. вперше на рівні закону закріпив низку важливих, вироблених теорією й практикою кримінального права, правил щодо кримінальної відповідальності співучасників. Ці положення сформульовані у статтях 29 і 30 КК. Причому у ст.30 передбачено особливості відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

Ст.29 КК містить положення, які встановлюють окремі особливості кримінальної відповідальності співучасників. Ці особливості стосуються:

а) кваліфікації злочину, вчиненого співучасниками різних видів (ч. 1,2,4);

б) ставлення в вину співучасниками окремих обставин, що впливає на обсяг їх відповідальності (ч.ч. 3, 5), інші особливості кримінальної відповідальності співучасників, зокрема, ті, що стосуються призначення їм покарання, передбачених в інших статтях Загальної частини КК (ч.ч. 2, 3 ст. 43, п. 2 ч. 1 ст.67, ч. 2 ст. 68).

Оскільки особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації передбачені у ст.30, можна зробити висновок, що положення ст.29 поширюються перш за все на тих співучасників, які вчинили злочин у співвиконавстві та у співучасті з розподілом ролей. Водночас деякі положення ст.29 фактично є правовими орієнтирами і щодо кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

Ч.1 ст.29 містить положення, яке визначає особливості кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем). Уточнюючи зміст даного положення з позиції теорії кримінального права, можна сформулювати загальні та деякі спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем).

Загальні правила кваліфікації вчиненого ним злочину, зокрема передбачають:

а) у формулі кваліфікації діяння виконавця (співвиконавця) вказується та стаття (частина статті) Особливої частини КК, яка представляє юридичний склад вчиненого злочину; відповідно, у юридичному формулюванні обвинувачення відтворюються зміст тих її положень, які передають специфіку цього складу;

б) при кваліфікації діяння виконавця (співвиконавця) посилання у формулі кваліфікації на ч.2 ст.27 не відбувається; у зв'язку з цим зміст її положень не відображається і в юридичному формулюванні обвинувачення;

в) врахування положень інших інститутів кримінального права, зокрема, стадії злочину, множинності злочинів, конкуренції кримінально-правових норм, при кваліфікації діяння виконавця (співвиконавця) відбувається за тими ж правилами, що і при кваліфікації злочину, вчиненого суб'єктом за відсутності ознак співучасті.

Спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем), пов’язані з фактом вчинення ним злочину у співучасті. Вони, зокрема, зводяться до наступного:

а) при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей діяння виконавця (якщо він один) кваліфікуються за наведеними вище загальними правилами;

б) якщо в поведінці виконавця (співвиконавця) наявні ознаки іншого виду співучасника (наприклад, у вчиненому злочині виконавець виконував також функцію організатора), його діяння кваліфікується лише як діяння виконавця (співвиконавця); виконання ним функцій іншого співучасника в цьому разі може бути враховане при призначенні покарання (ст.68);

в) при вчиненні злочину групою осіб (у співвиконавстві без попередньої змови) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки «групою осіб», якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину;

г) при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб (у співвиконавстві за попередньою змовою) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки «за попередньою змовою групою осіб», якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину; такий же підхід застосовується і при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей, якщо її елементом є співвиконавство за попередньою змовою;

г) при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо у відповідному юридичному складі злочину передбачена лише кваліфікуюча ознака вчинення його «групою осіб», діяння кожного співвиконавця має кваліфікуватись без інкримінування йому кваліфікуючої ознаки «групою осіб»; такий підхід зумовлений тим, що, як уже зазначалось, відсутність попередньої змови, передбачена у ч.1 ст.28 як обов’язкова ознака при вчиненні злочину групою осіб, а у випадку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою така змова наявна.

Ч.2 ст.29 містить положення, яке встановлює особливості кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником. Уточнюючи зміст даного положення з позиції теорії кримінального права та враховуючи положення ч.ч.3, 5 ст.29, можна, як і щодо виконавця (співвиконавця), сформулювати загальні та деякі спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого цими співучасниками.

Загальні правила кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, передбачають:

а) у формулі кваліфікації вчиненого ними злочину обов’язково має бути посилання на відповідну частину ст.27 (ту, яка передбачає відповідний вид співучасників), і, як правило, на ту статтю (частину статті) Особливої частини, яка представляє юридичний склад злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцями); з цього правила можуть бути винятки, коли у формулі кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, вказується інша стаття (частина статті) Особливої частини КК порівняно із формулою кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем);

б) оскільки при кваліфікації злочину кваліфікуються діяння, вчинені організатором, підбурювачем та пособником, у юридичному формулюванні їх обвинувачення: 1) відповідну частину ст.27 представляють терміни «організація», «підбурювання», «пособництво»; 2) один з цих термінів текстуально узгоджується з відповідними положеннями (формулюваннями) тієї статті (частини статті) Особливої частини КК, яка вказана у формулі кваліфікації (написання таких формулювань здійснюється за тими ж правилами, що застосовуються у юридичному формулюванні обвинувачення виконавця); наприклад: підбурювання до таємного викрадення чужого майна - крадіжки, вчиненої з проникненням у житло, в особливо великих розмірах (ч.4 ст.27, ч.5 ст.185); організація умисного вбивства, вчиненого з корисливих мотивів, на замовлення (ч.3 ст.27, п.п.6, 11 ч.2 ст.115);

в) врахування в формулі кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, а також у юридичному формулюванні їх обвинувачення положень інших інститутів кримінального права (зокрема, стадій злочину, множинності злочинів тощо) відбувається за тими ж правилами, що застосовуються при кваліфікації дій виконавця.

Спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, формулюються з урахуванням змісту діяння кожного з цих співучасників та форми співучасті. До них, зокрема, можна віднести наступні:

а) якщо в поведінці особи наявні ознаки кількох видів співучасників (крім ознак виконавця (співвиконавця)), наприклад, у вчиненому злочині особа виконала функції і підбурювача, і пособника, діяння такої особи кваліфікуються з урахуванням ознак того виду співучасників, який законом розглядається як більш суспільно небезпечний; виконання такою особою функцій іншого співучасника має бути враховане при призначенні покарання (ст.68);

б) якщо елементом співучасті з розподілом ролей є вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і ця обставина передбачена у відповідному юридичному складі злочину як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака, вона має бути інкримінована не лише співвиконавцям, а і організатору, підбурювачу або пособнику (за умови, що змова на вчинення злочину у нього з співвиконавцями також була попередньою);

в) якщо особа була організатором, підбурювачем або пособником у злочині, що вчиняється організованою групою (не будучи її учасником, однак усвідомлюючи відповідні її ознаки), і остання обставина передбачена у юридичному складі цього злочину як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака, вона має бути інкримінована при кваліфікації діяння такої особи; такий же підхід має застосовуватись і тоді, коли особа була організатором, підбурювачем чи пособником у злочині, що вчиняється злочинною організацією;

г) якщо особа була організатором, підбурювачем або пособником у злочині, що вчиняється організованою групою або злочинною організацією, а відповідний юридичний склад такого злочину не передбачає цю ознаку як кваліфікуючу (особливо кваліфікуючу), але передбачає в якості кваліфікуючої ознаку «за попередньою змовою групою осіб», остання ознака має інкримінуватись при кваліфікації дій даної особи.

У положеннях частин 3 та 5 ст.29 КК реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень можлива різна відповідальність співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця - з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину; 2) інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця.

1. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться у вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки, незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом’якшують її), не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути: повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо. Так, при вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосеред­ньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-який із злочинів, передбачених статтями 185 - 187, 189 - 191, 262 КК, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець буде відповідати за ч.2 ст.185, а пособник - за ч.5 ст.27 та ч.1 ст.185 КК.

2. До ставлення в вину інших обставин, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, підходи у законодавця традиційні - в межах кримінально-правового змісту суб'єктивної сторони співучасті. В даному разі ці підходи передбачають:

а) якщо відповідні обставини усвідомлювались даним співучасником (в тому числі співвиконавцем), вони при кваліфікації злочину можуть бути поставлені йому в вину;

б) якщо, такі обставини даним співучасником не усвідомлювались, вони при кваліфікації вчиненого ним злочину ставитись йому в вину не повинні.

Прикладом першої кримінально - правової ситуації є замовлення умисного вбивства, коли замовник усвідомлював, що воно буде вчинене групою осіб (двома співвиконавцями); у випадку вчинення такого вбивства дії замовника мають кваліфікуватись за ч.5 ст.27, п.п.11, 12 ч.2 ст.115, тобто кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб» йому, відповідно до ч.3 ст.29, також ставиться в вину (інкримінується).

Прикладом другої кримінально-правової ситуації є вчинення умисного вбивства у співучасті з розподілом ролей, коли виконавець позбавив потерпілого життя у зв’язку з виконанням останнім службового обов’язку, а пособник цієї обставини не усвідомлював. В цьому випадку (за відсутності інших обтяжуючих обставин умисного вбивства) діяння виконавця кваліфікуються за п.8 ч.2 ст.115, а діяння пособника - за ч.5 ст.27, ч.1 ст.115, тобто кваліфікуюча ознака умисного вбивства, передбачена п.8 ч.2 ст.115, пособнику, відповідно до ч.3 ст.29, в вину не ставиться. Як видно з останнього прикладу, підхід, що застосовується в другій кримінально-правовій ситуації, може бути підставою кваліфікації діянь різних співучасників за різними частинами статті Особливої частини КК. Таким чином, така ситуація може зумовлювати ще один із винятків із загального правила кваліфікації, передбаченого ч.2 ст.29.

Ч.4 ст.29 містить положення, яке встановлює особливості кваліфікації діянь організатора, підбурювача та пособника у випадку вчинення виконавцем незакінченого злочину. Уточнюючи та конкретизуючи зміст даного положення, можна сформулювати ці особливості таким чином:

а) за змістом ч.4 ст.29 стадія злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, визначається стадією злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцями); таким чином, якщо діяння виконавця зупинено або припинено на стадії готування до злочину, діяння інших співучасників розглядаються як співучасть у готуванні, а якщо діяння виконавця є замахом на злочин, діяння інших співучасників визнаються співучастю у закінченому чи незакінченому замаху;

б) зазначений вище підхід щодо визначення стадії злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, застосовується незалежно від повноти виконання цими співучасниками власного діяння; таким чином, при вчиненні незакінченого злочину виконавцем діяння організатора, підбурювача та пособника визнається незакінченим злочином і тоді, коли вони повністю виконали те діяння, яке мали виконати в межах співучасті у злочині;

в) у формулі кваліфікації діяння організатора, підбурювача та пособника обов’язково має бути посилання на ч.1 ст.14 або на ч.2 чи ч.3 ст.15; таке посилання завжди робиться після посилання на відповідну частину ст.27; наприклад, ч.4 ст.27, ч. 1 ст.14, ч.3 ст.185; ч.5 ст.27, ч.2 ст. 15, п.п.3, 9 ч.2 ст.115;

г) якщо виконавець вчинив незакінчений злочин, в юридичному формулюванні обвинувачення інших співучасників слова «організація», «підбурювання» та «пособництво» текстуально узгоджуються не лише з необхідними формулюваннями відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, а і з словами «готування до...», «закінчений замах на...», «незакінчений замах на...»; наприклад, підбурювання до готування до таємного викрадення чужого майна - крадіжки, поєднаної з проникненням у житло; пособництво у закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині - умисне вбивство заручника з метою приховати інший злочин.

Як уже зазначалось, в окремих виняткових випадках змова на вчинення злочину між організатором, підбурювачем або пособником може відбутись ще до того, як певна особа буде залучена до вчинення злочину в якості виконавця. В таких випадках діяння вказаних співучасників також належить розглядати як співучасть у готуванні до злочину і кваліфікувати за правилами, сформульованими вище.

Від співучасті у незакінченому злочині з боку організатора або підбурювача треба відрізняти так звані невдалу організацію та невдале підбурювання (ст.14). Правозастосовча практика України розглядає діяння «невдалого організатора» та «невдалого підбурювача» як підшукування співучасників за відсутності ознак співучасті і кваліфікує як готування до відповідного злочину (без посилання у формулі кваліфікації на ст.27).

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умис­лом інших співучасників.(ч.5 ст.29).

Більш конкретно кримінально-правовий зміст ексцесу може бути сформульований таким чином:

а) за змістом ч.5 ст.29 вчинити діяння, яке виходить за межі умислу інших співучасників, може лише виконавець (співвиконавець); відповідно, іншими співучасниками, про яких йдеться в ч.5 ст.29, можуть бути організатор, підбурювач, пособник або інший співвиконавець;

б) діяння, яке виходить за межі умислу інших співучасників, може бути вчинене виконавцем (співвиконавцем): 1) на стадії готування до злочину, що вчиняється в співучасті; 2) на стадії замаху на такий злочин; 3) на стадії закінченого злочину, що вчиняється в співучасті;

в) за своїм кримінально-правовим змістом діяння, яке виходить за межі умислу інших співучасників, завжди вчиняється виконавцем (співвиконавцем) умисно, але при цьому воно може співвідноситись зі злочином, що вчиняється у співучасті, по-різному; воно, зокрема: 1) може змінювати кримінально-правовий зміст злочину, що вчиняється в співучасті, в межах одного і того ж його виду (різновиду); наприклад, при вчиненні умисного вбивства на замовлення виконавець позбавив потерпілого життя з особливою жорстокістю; 2) може надавати вчиненому злочину кваліфікованого (особливо кваліфікованого) вигляду: наприклад, при вчиненні розбою один із співвиконавців заподіює потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження; 3) може бути елементом так званого перетворення (переростання) злочину одного виду в інший; наприклад, дії виконавця, як це і передбачалось умислом інших співучасників, розпочалось як крадіжка, але потім для утримання вилученого майна виконавець застосував насильство, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого (так зване переростання крадіжки у насильницький грабіж); 4) може являти собою окремий злочин поряд із злочином, що вчиняється у співучасті; наприклад, при вчиненні квартирної крадіжки виконавець крім грошей і ювелірних виробів, як це було передбачено в межах домовленості з іншими співучасниками, викрав пістолет з набоями, що зберігався в квартирі; 5) може поєднувати в собі кілька із наведених вище варіантів; наприклад, один із співвиконавців при вчиненні розбою здійснює умисне вбивство потерпілого;

г) за наявності з боку виконавця (співвиконавця) діяння, яке виходить за межі умислу інших співвиконавців, сформульовані у п. б) положення є визначальними для кваліфікації діянь останніх; їх діяння мають кваліфікуватись з урахуванням стадії того злочину, який вчинявся виконавцем в межах співучасті; таким чином, діяння інших співучасників: 1) можуть визнаватись співучастю у готуванні до злочину; наприклад, при прямуванні до будинку, де мала бути вчинена крадіжка, виконавець був зупинений працівником міліції і для того, щоб уникнути затримання, умисно заподіяв йому середньої тяжкості тілесне ушкодження, але все таки був затриманий; 2) можуть розглядатись як співучасть у закінченому або незакінченому замаху на злочин: наприклад, виконавець проник до будинку для вчинення крадіжки, але був виявлений одним із сусідів і для уникнення затримання умисно заподіяв йому легке тілесне ушкодження; 3) можуть кваліфікуватись як співучасть у закінченому злочині; наприклад, під час вчинення розбою один із співвиконавців здійснив умисне вбивство потерпілого;

г) за наявності з боку виконавця (співвиконавця) діяння, яке виходить за межі умислу інших співучасників, визначальними для кваліфікації його діяння (діянь) є положення, сформульовані у п. б) і п. в); діяння виконавця (співвиконавця) можуть кваліфікуватись за будь-яким із наведених у п. в) варіантів; при цьому: 1) факт вчинення злочину у співучасті не буде відображений у остаточній кваліфікації діяння виконавця (співвиконавця) взагалі; наприклад, підбурювач схиляв виконавця знищити майно іншої особи за відсутності обтяжуючих обставин, а виконавець знищив його шляхом підпалу; 2) факт вчинення злочину у співучасті буде відображений у остаточній кваліфікації ознакою «за попередньою змовою групою осіб» або особливо кваліфікуючою ознакою «організованою групою»; наприклад, при вчиненні вимагання організованою групою один із співвиконавців умисно заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження; 3) факт вчинення злочину у співучасті у остаточній кваліфікації буде представлений окремим юридичним складом злочину з урахуванням його стадії).

Залежно від ступеня відхилення поведінки виконавця в теорії кримінального права прийнято розрізняти кількісний і якісний ексцес.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, виходячи за рамки домовленості з іншими співучасниками, вчиняє однорідний із задуманим злочин (наприклад, за домовленості вчинити крадіжку він вчиняє грабіж).

Якісний ексцес - це вчинення виконавцем зовсім іншого порівняно із задуманим співучасниками злочину (наприклад, за домовленості вчинити крадіжку виконавець вчинив вбивство). Цей «інший» злочин може бути вчинений виконавцем замість того, про який він домовився з іншими співучасниками, або в додаток до нього.

Оскільки у випадку ексцесу виконавця між ним та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв’язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так і з розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника - є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.

Відповідно до закону (ч.1 ст.30 КК) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом.

Об’єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є, зрештою, результатом і його діяльності щодо організації цих злочинних об’єднань, керівництва ними чи забезпечення їхньої злочинної діяльності.

Суб’єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто, стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому проявляється принцип індивідуальної відповідальності.

Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст.27 КК. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється й тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною організацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч.1 ст.209, ч.1 ст.255, ст.257, ч.4 ст.258, частини 1-5 ст.260, ч.4 ст.303, ст.392 КК).

Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена.

Дата добавления: 2014-01-04