Поняття, система і класифікація запобіжних заходів

ІІ. ПИТАННЯ

Запобіжні заходи — це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обмеження їхніх особистих прав.

Запобіжні заходи характеризуються наступними специфічними, притаманними лише ним ознаками:

1) запобіжні заходи можуть бути застосовані тільки до певних суб’єктів кримінального процесу: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

2) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;

3) мають більший у порівнянні з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).

Відповідно до глави 18 КПК систему запобіжних заходів становлять:

1) особисте зобов’язання (ст.179 КПК);

2) особиста порука (ст.180 КПК);

3) застава (ст.182 КПК);

4) домашній арешт (ст.181 КПК);

5) тримання під вартою (ст.ст. 183, 197, 202 КПК);

6) тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК (ч.2 ст.176 КПК).

Окрім того, до системи запобіжних заходів за новим КПК віднесене також:

7) передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст.493 КПК).

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані такі запобіжні заходи:

8) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом;

9) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст.508 КПК);

У рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, можуть бути застосовані:

10) тимчасовий арешт, що регламентований ст. 583 КПК;

11) екстрадиційний арешт, що регламентований ст. 584 КПК.

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що передбачає врахування не тільки обставин кримінальної справи, а й суворості запобіжних заходів.

Про суворість (м’якість) запобіжних заходів йдеться в КПК:

- в ч.3 ст.176 КПК зазначено, що найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим – тримання під вартою;

- відповідно до ч.3 ст.176 КПК слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.76 КПК, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Про ризики, як складову підстави застосування запобіжних заходів, буде йтися при висвітлення наступного питання лекції.

Які саме запобіжні заходи є поступово більш м’якими, ніж взяття під варту, в законі прямо не зазначено. Висновок про зростання суворості запобіжних заходів прийнято робити виходячи з черговості їх розташування у ст.176 КПК. Таким чином, за мірою зростання їх суворості, запобіжні заходи можна розташувати так: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Запобіжні заходи класифікують залежно від поширюваності дії на тих чи інших суб’єктів, щодо яких вони можуть бути застосовані. Ті (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою, затримання), що застосовуються до всіх суб’єктів, називають загальними, а ті, що застосовуються до спеціальних суб’єктів (неповнолітніх; осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, стосовно яких вирішується питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію)) — спеціальними. Спеціальними запобіжними заходами є:

1) передання неповнолітнього підозрюваного та обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст.493 КПК);

2) передання особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, на піклування опікунам, близьким родичам, чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом (п.1 ч.1 ст.508 КПК);

3) поміщення особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (п.2 ч.1 ст.508 КПК);

4) тимчасовий арешт, що регламентований ст. 583 КПК;

5) екстрадиційний арешт, що регламентований ст. 584 КПК.

У процесуальній літературі[1] запобіжні заходи також класифікують за критерієм їх спрямованості відокремлювати особу, щодо якої вони застосовуються, від її звичайного суспільного середовища. За цим критерієм запобіжні заходи поділяють на ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи. До ізоляційних запобіжних заходів відносять затримання і тримання під вартою, бо застосування цих запобіжних заходів має своїм завданням відокремити особу від її звичайного суспільного середовища. Окремо можна виділити запобіжний захід з так званою несуворою (або чітко невизначеною) ізоляцією особи – домашній арешт, бо відповідно до ч.1 ст.181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Під неізоляційними запобіжними заходами розуміють різновид цих заходів, не пов’язаних з відокремленням підозрюваного, обвинуваченого від її звичайного суспільного середовища (без позбавлення можливості контакту з іншими). До неізоляційних запобіжних заходів можна віднести особисте зобов’язання, особисту поруку і заставу за умови, що при їх застосуванні до осіб не будуть застосовані відповідно до ч.5 ст.194 КПК обов’язки, спрямовані на забезпечення ізоляції особи від її звичайного суспільного середовища.

ВИСНОВКИ З другого ПИТАННЯ:

1. Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою забезпечення їх належної поведінки під час кримінального провадження.

2. Визначена в КПК система запобіжних заходів (та обов’язків, що можуть бути застосовані до особи в разі застосування неізоляційного запобіжного заходу), створюють можливості ситуативного підходу при їх застосуванні в кримінальному провадженні.

Дата добавления: 2014-01-04