Розвиток кадрового потенціалу як засіб реалізації державної освітньої політики України з питань здорового способу життя молоді: у ретроспективі

Для ефективного виконання державного замовлення обов’язковим є формування цілеспрямованого кадрового потенціалу до впровадження програм ЗСЖ молоді. Удосконалення системи підготовки фахівців до формування у молоді ЗСЖ в цілому вимагає відслідковування основних світових тенденцій у зміні цілей, змісту та форм оздоровчої просвіти, розвитку науки, соціального замовлення держави із урахуванням накопиченого реального досвіду підготовки фахівців до зазначеної діяльності.

Питання освітньої політики щодо неперервного процесу професійного розвитку фахівців для приведення їх рівня кваліфікації у відповідність до світових стандартів, вимог часу, індивідуально особистісних та суспільно-політичних потреб вивчали такі українські науковці: С.Крисюк, Н.Протасова, В.Олійник. Тенденції і закономірності державного управління освітою досліджував Д.Дзвінчук. Проблеми і перспективи формування здорового способу життя молоді в Україні вивчали О.Яременко, О.Вакуленко, Ю.Галустян. Навчання здорового способу життя на засадах життєвих навичок через систему шкільної освіти впроваджували О.Балакірєва, Л.Ващенко, Т.Воронцова, В.Пономаренко. Валеологічній підготовці фахівців присвячені роботи С.Волкової, П.Плахтія, С.Страшка, В.Колбанова.

Власне, В.Колбанов вважає, що небажання і невміння вийти за межі своїх попередніх вузьких професійних галузей призвело до неоднозначного уявлення про суть нової науки, що і собі є однією з причин виникнення кризи у валеології. Серед симптомів кризи, які визначає російський науковець, ми звернули увагу на такі: нечіткість уявлень про компетенцію й компетентність лікаря-валеолога і педагога-валеолога; відсутність єдиної системи підготовки наукових кадрів [В.Колбанов, 1995]. Ці самі проблеми актуальні для освітньої політики з питань ЗСЖ України. Аналіз літературних джерел свідчить, що вимоги до кадрового забезпечення з питань здорового способу життя щоразу зростають, а проблема спеціальної підготовки фахівців до формування у молоді правил поведінки, що запобігають негативним впливам на їхнє здоров’я, набуває особливого значення.

Залишається проблемою підвищення рівня обізнаності серед громадян, фахівців із здорового способу життя і політиків (представників влади), ролі соціально-економічних та довкільних чинників на стан здоров’я та нерівномірність поширення оздоровчих ресурсів. Це передбачає застосування освіти зі ЗСЖ до надання знань та формування життєвих навичок задля забезпечення здатності вирішувати щодо власного здоров’я і здоров’я сім’ї та громади, у якій вони живуть [K.Tones, 1990].

Проблема формування кадрового потенціалу з метою впровадження державної освітньої політики з питань забезпечення здорового способу життя молоді особливо гостро постала із прийняттям Концепції неперервної валеологічної освіти та введенням предмета «Валеологія» до Базового навчального плану загальноосвітніх середніх шкіл України (1994).

На першому етапі основна увага була сфокусована на підготовці педагогів через систему післядипломної освіти, у зв’язку з тим, що вчителі були необхідні негайно. Зокрема, у Львівському інституті післядипломної освіти 1994 року були впроваджені короткотривалі курси «Основи валеології» та «Культура здоров’я» (36–72 год) з метою формування валеологічної компетентності педагогів [О.Шиян, 1999]. Окрім того, застосування зазначених засобів під час семінарів сприяло руйнуванню професійно-комунікативних бар’єрів між учасниками, залученню їх до співпраці. Проте слід зазначити, що переважна більшість слухачів, навіть усвідомлюючи важливість формування у молоді ЗСЖ, за можливості вибору діяльності перевагу надавала отриманій у ВНЗ первинній спеціальності. Досвід автора як викладача зазначених курсів свідчить про велику зацікавленість ними не лише викладачів, а й адміністрації шкіл (директорів, заступників директорів шкіл). Проте навчальних програм для державних службовців та посадових осіб із питань формування ЗСЖ молоді у згаданий період ми не виявили.

Наступним кроком у освітній політиці розвитку кадрового потенціалу впровадження програм ЗСЖ молоді було розширення мережі вищих навчальних закладів із підготовки фахівців. Характерною ознакою другого етапу було відкриття в інститутах та педагогічних університетах спеціалізації відповідного профілю. Виконання завдань, поставлених у програмі «Фізичне виховання – здоров’я нації», вимагало досягнення якісно нового рівня вищої освіти викладачів фізичного виховання. Адже як спецiалiсти вони повинні формувати здоров’я дітей засобами фізичної культури, проводити профілактичну, просвітницьку роботу серед батьків, колег по роботі впродовж усієї своєї діяльності.

У зв’язку з цим, у Львівському державному інституті фізичної культури (ЛДІФК) від 1999 року була розпочата підготовка за спеціалізацією «Валеологія» студентів ІV курсу спеціальності «Фізичне виховання». Спеціалізація «Валеологія» є частиною загальної програми підготовки майбутніх фахівців галузі фізичної культури в новій якості — педагогів-валеологів. Запропонована навчальна програма реалізується як спеціальний курс, що дає змогу надати майбутнім вчителям фізичної культури базові знання щодо збереження, зміцнення та розвитку здоров’я людей і суспільства в цілому; виконувати дослідницьку наукову роботу [О.Шиян, 2000].

Підготовка програми здійснювалася на основі цілісного міжпредметного підходу з урахуванням необхідного рівня валеологічних знань при підготовці спеціалістів та формування навичок прийняття валеологічно правильних рішень у майбутній професійній діяльності. Розроблена програма (автор О.І.Шиян) складається з двох розділів (загальна кількість годин – 162).

Аналіз особливостей впровадження спеціалізації «Валеологія» (1999 – 2001) свідчить про значний інтерес студентів до предмета. Проте у професійній діяльності більшість студентів, маючи можливість вибирати, надала перевагу роботі за спеціальністю «фізичне виховання» (тривалість навчання – 4р.), а не за спеціалізацією «Валеологія» (1р.). Це свідчило про сформований стереотип більшої вагомості спеціальності за дипломом [10]. Підтримкою такої позиції стала зміна статусу предмета «Валеологія» (2001р.): вилучення його із переліку обов’язкових предметів та визначення його як предмет за вибором. Це своєю чергою знизило зацікавленість студентів до спеціалізації. Таким чином, на другому етапі розвитку кадрового потенціалу для впровадження освітньої політики з питань ФЗСЖ підготовку фахівців здійснювали як заклади післядипломної педагогічної освіти, так і вищі навчальні заклади, що зумовило кількісне зростання контингенту (переважно це були педагогічні працівники), але якість підготовки та мотивація фахівців потребувала удосконалення.

Третій етап розпочався від 2005 року – часу впровадження нового обов’язкового предмета «Основи здоров’я» у навчальний процес у школах України, який має на меті формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння навичками безпечної та здорової поведінки, формування здоров’язбережної компетентності. Проте, як і у попередньо розглянуті періоди, дипломованих викладачів предмета «Основи здоров’я» як окремо узятої дисципліни не було. Тому необхідно було врахувати надбання і прорахунки попередніх років та переглянути вимоги до загальнокультурного та професійного рівня фахівців за цим напрямом, за відсутності підготованих до його викладання педагогів. У цей період спочатку увага фокусується на тренінгах «Підготовка до викладання «Основи здоров’я» на основі життєвих навичок» через систему післядипломної освіти, оскільки вчителі, як і під час першого періоду, були необхідні негайно.

Запровадження предмета «Основи здоров’я» має на меті формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння навичками безпечної та здорової поведінки, формування здоров’язбережної компетентності.

Ситуація ускладнюється тим, що дипломованих викладачів предмета «Основи здоров’я» як окремо узятої дисципліни поки що немає. До того ж серед науковців і методистів досі триває дискусія щодо спеціальності вчителя, якому можна доручити викладати «Основи здоров’я». Серед претендентів найчастіше називали вчителів біології, ОБЖ, валеології, фізичної культури та практичних психологів.

Так, дипломованих фахівців, готових до запровадження предмета «Основи здоров’я» як окремо узятої дисципліни, ми не виявили, а викладають наразі учителі будь-якого предмета без винятку. Це свідчить про те, що серед керівників не сформоване розуміння важливості цього предмета.

Результати свідчать про велику зацікавленість предметом учителів не лише природничого, а й гуманітарного циклу. Проте, слід відзначити, що переважна більшість слухачів, навіть усвідомлюючи важливість формування у молоді ЗСЖ, маючи можливість вибору предмета викладання в школі, перевагу надавала отриманій у ВНЗ первинній спеціальності.

За цих умов виникла необхідність спеціальної підготовки кадрів у процесі післядипломної педагогічної освіти, оскільки необхідно підготувати педагога не лише як викладача предмета «Основи здоров’я», але як суб’єкта формування здорового способу життя усіх учасників навчально-виховного процесу. А це відповідно вимагає пошуку нових моделей організації навчального процесу, використання різних форм підготовки вчителя, перегляду вимог до загальнокультурного та професійного рівня фахівців. Аналіз фахової підготовки вчителів предмета «Основи здоров’я» на Львівщині (2006/07н.р.) підтверджує зроблені висновки.

Поряд з цим несформована культура здоров’я адміністрації, вчителів інших предметів ускладнює процес валеологізації змісту багатьох навчальних предметів, тобто впровадження другої моделі формування ЗСЖ у навчальний процес. Значний внесок у розвиток міждисциплінарної моделі можуть зробити не лише предмети природничого циклу, але й гуманітарного, зокрема громадянська освіта. За цих умов виникла потреба у спеціальній підготовці кадрів у процесі післядипломної педагогічної освіти. Необхідно було врахувати надбання і прорахунки попередніх років та переглянути вимоги до загальнокультурного та професійного рівня фахівців за цим напрямом.

Ще однією ознакою третього етапу є зростання мотивації до підготовки фахівців в інститутах та педагогічних університетах із спеціалізації «Валеологія». Доказом цього є те, що серед основних завдань державної політики в утвердженні ЗСЖ на Всеукраїнському форумі «Здоров’я нації» (2007р.) визначено «Залучення громадян України до регулярних занять фізичною культурою та спортом». Першочерговим заходом для досягнення мети та реалізації цього завдання учасники форуму вважають налагодження системи підготовки фахівців для кадрового забезпечення впровадження у практику технологій, які зберігають здоров’я, та превентивної медицини. Щоб ефективно реалізувати завдання, необхідно досягти рівня забезпечення відповідними фахівцями з розрахунку 3 фахівці на 10 тисяч громадян України (на сьогодні реальне забезпечення становить 25% від потреби).

Особливістю третього періоду ми вважаємо актуалізацію потреби підвищення рівня обізнаності щодо формування здорового способу життя молоді не лише серед фахівців із здорового способу життя та громадян, але, що особливо важливо на нашу думку, серед політиків (представників влади). Вагомим засобом формування кадрового потенціалу на третьому етапі визначена підготовка до міжгалузевої взаємодії та співпраці з міжнародними донорськими організаціями з метою формування здорового середовища у школі та відповідній територіальній громаді. Спеціалісти різних галузей відчули потребу в об’єднанні зусиль задля досягнення спільної мети – порятунку здоров’я майбутнього країни. Власне у цьому контексті від 2005 року впроваджувався Проект Європейського Союзу «Удосконалення багатогалузевих підходів до профілактики ВІЛ/СНІДу серед молоді України», зосереджений переважно на освіті у сфері формування ЗСЖ молоді. Для розвитку кадрового потенціалу відбулися багатогалузеві семінари і тренінги, у яких брали участь управлінський персонал з різних секторів – освіти, охорони здоров’я, соціальних служб, служб для неповнолітніх та НУО. Спектр тем, які розглядалися, широкий – від багатогалузевих стратегій до моніторингу та оцінювання освітніх і оздоровчих програм та стратегії інформаційного забезпечення.

Останнє десятиліття принесло нове бачення освітньої політики з питань ЗСЖ, у якому враховано її минуле, сучасне і майбутнє, що ставить вимогу сталого розвитку кадрового потенціалу, налагодження системи підготовки фахівців для кадрового забезпечення впровадження державної політики з питань ЗСЖ. Впровадження в навчальні програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування навчальних модулів із сучасної державної політики щодо поліпшення стану суспільного здоров’я та механізмів її реалізації сприятиме здійсненню завдань, проголошених на Всеукраїнському форумі «Здорова нація» (вересень 2007р.).

Дата добавления: 2014-01-04