Види та значення кваліфікації на досудовому слідстві

Психологія старості

Виокремлюють такі періоди старості: 1) похилий вік (для чоловіків 60-74 роки, для жінок 55-74 роки); 2) старечий вік (75-90 років); 3) вік довгожительства (90 років і старші).

На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіо­логічні показники. З виходом на пенсію частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших.

У період старості уявлення людини про себе дещо втрачає свою цілісність. Воно пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка намагається не пору­шити основні особистісні позиції та стратегії.

Однією зі складових Я-концепції людини на етапі ста­рості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осягає проблеми страждання, смерті, вічності, життя, любові. Загалом, Я-концепцію в старості визначає прагнення лю­дини інтегрувати своє минуле, теперішнє і майбутнє, зро­зуміти зв'язки між подіями власного життя.

Поширеними у старості функціональними нервово-психічними розладами є: а) неврастенія; б) невроз страху; в) невроз нав'язливих станів.

Життя людей у старості пов'язане з припиненням тру­дової діяльності, виходом на пенсію. Одні сприймають відхід від постійної трудової діяльності як свідчення своєї непотрібності, а решта зосереджують свої зусилля на цілеспрямованому пошуку інших видів діяльності.

Після 70 років на передній план виходить потреба в підтриманні здоров'я. А після 80 років основою повноцінного життя стає задо­волення потреби в увазі, любові, намагання не бути тяга­рем для рідних.

З віком по­слаблюється довготривала пам'ять. Можуть виникнути пробле­ми і з функціонуванням короткочасної пам'яті. Зазнає трансформації когнітивна сфера, ослаблюються інтелектуальні функції. Це може бути наслідком погіршення загального стану здоров'я, низького рівня домагань та освіче­ності тощо. Однак завдяки, активній життєвій позиції, читанню та творчій діяльності дорослим часто вдається зберегти когнітивну активність.

Основною особливістю інтелекту людей на схилі літ є набуття мудрості. Вона реалізує її у взаємодії з молодшим поколінням, що робить її дні осмисленими. Важливого значення для людей набуває сім'я, родина.

Подружні стосун­ки людей похилого віку, як правило, стають теплішими. Вони часто думають про власну смерть, їх тривожить можливість овдовіти.

Питання щодо кваліфікації злочинів мають дуже важливе значення у практичній роботі. Проблема, яка стосується кваліфікації злочину виникає у слідчого по кожній кримінальній справі з моменту надходження заяви або повідомлення про скоєний злочин.

Кваліфікація злочину - це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, які вказано у кримінальному законі.

У ст.98 КПК України зазначається, що "За наявності приводів і підстав до порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести мотивовану постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.", тощо.

При розслідуванні кримінальної справи, та прийнявши рішення про притягнення особи в якості обвинуваченого, слідчий виносить постанову, у якій, згідно ст.132 КПК України вказує разом з іншими моментами і "злочин, у скоєнні якого обвинувачується дана особа та кримінальний закон, який передбачає цей злочин"

Після завершення розслідування злочину слідчий складає обвинувальний висновок по кримінальній справі і в цьому документі також вирішується питання про кримінально-правову кваліфікацію злочину (ч.4 ст.223 КПК України).

Перевірка правильності правової кваліфікації злочину є однією з найважливіших функцій прокурора за здійснення надзору за дотриманням законів при провадженні дізнання та досудового слідства.

В теорії права виділяють два види кваліфікації:

· офіційна (легальна),

· неофіційна (доктринальна).

Офіційна - це кримінально-правова кваліфікація злочину, яка здійснюється по конкретній кримінальній справі особами, спеціально вповноваженими на це державою, співробітниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями.

Неофіційна - це відповідна правова оцінка злочинного діяння, яка дається окремим громадянам: науковим співробітникам, авторам журнальних статей, студентам, які вивчають конкретні кримінальні справи.

Кваліфікація злочину, як правова оцінка, приводить до висновку, про те, яка норма кримінального закону передбачає те суспільно-небезпечне діяння, яке ми розглядаємо, іншими словами, кваліфікація злочину - це висновок та подібність, тотожне конкретному випадку з життя - злочину, тому поняттю про злочин даного виду, який сформульовано у нормі кримінального закону. Кваліфікація злочину являє собою підбір норми кримінального закону до конкретної життєвої ситуації і є, за сутністю, лише одним з видів юридичної кваліфікації.

Специфіка застосування норм права полягає у тому, щоб у конкретному життєвому випадку виявити найбільш важливі, сутнісні і типові ознаки, які визначають сутність даного явища, та склавши їх з ознаками, зазначеними у нормативному акті, винести висновок про те, що саме цей випадок мав на увазі законодавець, видаючи цей нормативний акт.

Застосування кримінально-правової норми виходить послідовно від загального до приватного.

При цьому слідчому доводиться у своїй свідомості поступово здійснювати ряд етапів цього процесу:

1. чи відноситься конкретний випадок, який він розглядає до групи правопорушень, чи він є проступком;

2. якщо правопорушення, то до якого виду воно відноситься:

а) цивільно-правові делікти (від лат.deliktum - проступок);

б) адміністративні правопорушення;

в) дисциплінарні правопорушення;

г) злочини.

Спільним є те, що всі ці діяння порушують вимоги тих чи інших норм права. Суб'єкт діє всупереч закону, поведінка людини знаходиться в колізії з вимогами закону та інших нормативних актах. Відмінність злочину від інших правопорушень визначена у ст.11 КК України:

"злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) вчинене суб'єктом злочину".

Звісно, що загальні ознаки злочину такі:

· суспільна небезпечність;

· протиправність;

· винність;

· караність.

3. визначивши найбільш спільні родові ознаки правопорушення та визнавши, що явище поєднує в собі ознаки злочину, слідчий далі вирішує питання про кваліфікацію злочину за видом, тобто яка норма кримінального закону охоплює діяння, яке ми розглядаємо. У кінцевому рахунку процес кваліфікації передбачає обов'язковий висновок, посилання на статті особливої частини КК, а у деяких випадках і на статтю загальної частини КК (ст.ст. 14, 15, 26).

Звичайно в повсякденній практичній діяльності слідчий не розділяє свою роботу на чіткі, послідовні етапи. Як правило, автоматично спрацьовують закладені у його свідомості відповідні соціально - правові погляди, накопичені юридичні знання і пам'ять видасть відповідь (вірний чи не вірний - це вже залежить від інтелектуальних здібностей слідчого).

Знання КПК, КК, практики, вимог Пленуму Верховного Суду, доповнень та змін діючих законів дозволяють слідчому дати вірну юридичну кваліфікацію.

Дата добавления: 2014-01-04