Лекція №4. Адміністративне право України

1. Предмет, метод і завдання адміністративного права.

Адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої влади.

Предмет адміністративного права - це сукупність суспільних відносин, які виникають у сфері управління, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, а також під час скоєння адміністративних деліктів і регулюються адміністративно-правовими нормами.

Метод адміністративного права – це спосіб реалізації завдань і функцій
виконавчої влади органами державного управління через їх вплив на волю і
свідомість підпорядкованих органів, а також громадян.

Метод субординації формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних суб'єктів. Тому статус сторін, їхнє становище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю.

Відтак загальними рисами методу імперативного регулювання слід вважати те, що він реалізується шляхом:

- використання приписів (встановлення обов'язків);

- встановлення заборон;

- надання дозволів.

Метод координації формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь-які суб'єкти правовідносин. Тому статус суб'єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах.

Головним завданням адміністративного права – є правове регулювання організаційних, управлінських стосунків у суспільстві (адміністративна діяльність) та правоохоронна діяльність держави, що включає встановлення всілякого характеру правових заборон, застосування до порушників різноманітних державно-примусових засобів, зокрема й адміністративної відповідальності.

2. Система та джерела адміністративного права.

Під системою адміністративного права розуміється внутрішня схема галузі, послідовна розстановка її елементів (норм та правових інститутів), які її складають. Система адміністративного права забезпечує інтеграцію окремих правових норм та інститутів при одночасному їх диференціації.

Система адміністративного права складається з 2 частин:

1. Загальна включає норми, які регулюють управлінські відносини загального характеру. Загальна частина складається з правових норм та правових інститутів, які закріплюють основні принципи державного управління: правове положення суб'єктів адміністративного права; організацію і порядок здійснення державної служби; форми і методи діяльності органів державної виконавчої влади; адміністративний процес; способи забезпечення законності і дисципліни.

2. Особлива частина системи адміністративного права - включає норми, які регулюють відносини в окремих галузях та сферах державного управління: економіки, соціальне - культурного будівництва, адміністративно – політичної діяльності; міжгалузевого управління та ін.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що регулюють однотипні відносини в межах конкретної галузі права (наприклад інститут державної служби або адміністративної відповідальності). Кожен правовий інститут може включати до себе одночасно норми з Загальної та Особливої частин.

Зміст Загальної та Особливої частин адміністративного права взаємопов'язані і складають єдине ціле.

Джерела адміністративного права – поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні е обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.

3. Адміністративно-правові відносини, їх об'єкт, особливості та класифікація.

Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів адміністративного права, внаслідок якого між ними виникають правові зв'язки.

Суб'єкт адміністративно-правових відносин – сучасник адміністративно-правових відносин, який має конкретні права та обов'язки. Суб'єктами адміністративно-правових відносин можуть бути:

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- громадяни України;

- іноземні громадяни та особи без громадянства;

- об'єднання громадян тощо.

Об'єкт адміністративно-правових відносин - те, заради чого виникають правовідносини, це - матеріальні, духовні та інші соціальні цінності. Об'єктами адміністративно-правових відносин є:

- поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дії);

- здоров'я, гідність людини, моральність (в управлінні охороною здоров'я, культурою та мистецтвом).

Зміст адміністративно-правових відносин - сукупність юридичних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Юридичні права - міра дозволеної поведінки, що визначається державою. Юридичні обов'язки - міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою. Слід зазначити, що попри значну кількість адміністративно-правових відносин, що відбуваються за принципом «влада підпорядкування», тут також кожна зі сторін має свої права та обов'язки.

Класифікація адміністративно-правових відносин:

За характером взаємодії суб'єктів:

· вертикальні - класичні для адміністративного права відносини, коли одна зі сторін (суб'єктів) має владні повноваження сто­совно іншої, яка їй підпорядкована. Прикладами адміністративно-правових відносин • вертикального виду можуть бути відносини між вищими та нижчими органами виконавчої влади, та правові відносини у Збройних силах чи органах внутрішніх справ. Слід наголосити, що без класичних (вертикальних) адміністративно-правових відносин неможливе існування держави як такої, бо вона не зможе виконувати покладені на неї загальнодержавні публічні функції;

· горизонтальні. Виникають між не підпорядкованими один одному органами державної влади, підприємствами, установами, громадянами та ін. Наводячи як приклад адміністративний договір між органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядуван­ня, слід зазначити, що зростання саме таких горизонтальних адміні­стративно-правових відносин - один із об'єктивних факторів демо­кратизації суспільства. Якщо суб'єктом горизонтальних правовід­носин виступає громадянин, то йдеться, звичайно, про реалізацію його законних прав чи свобод, в разі чого компетентні державні органи (які втілюють у життя і сприяють реалізації вказаних прав громадянина), виходячи з приписів норм права не можуть діяти інакше, як у рамках правового поля. Тобто, їхню поведінку заздале­гідь визначено в чинному законодавстві, і характер виникаючих адміністративно-правових відносин є горизонтальним.

За метою:

· регулятивні - пов'язані з реалізацією позитивних завдань державної влади. Прикладом може слугувати положення, згідно з яким нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю та зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади»). Йдеться про те, що завдяки нормам вказаного указу, ініційовано суспільні від­носини, врегульовані нормами адміністративного права, в яких проявляється саме регулятивний характер (вказане положення дозволяє регулювати, координувати підзаконну нормотворчість, щоб її прояви не суперечили положенням Конституції та законів України);

· правоохоронні - пов'язані з реалізацією засобів адміністративної відповідальності до правопорушників. Наприклад, у разі пору­шення встановлених правил громадського порядку працівники пра­воохоронних органів можуть застосувати до правопорушника засоби адміністративного примусу. Правові відносини, які при цьому між ними виникають, матимуть характер правоохоронних. Нормативною основою легітимності виникнення подібних правовідносин може бути, для прикладу, п. 7.1 наказу МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1212 «Про затвердження Положення про службу дільничних ін­спекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України», відповідно до якого дільничні інспектори міліції мають право вима­гати від громадян і службових осіб припинення злочину або адмініст­ративного правопорушення, а також дій, які перешкоджають здійс­ненню повноважень міліції, законній діяльності громадян.

За предметом правового регулювання:

- матеріальні. Виникають на основі матеріальних норм адмі­ністративного права;

- процесуальні. Виникають на основі процесуальних норм адміністративного права.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта:

· активні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен учинити якісь дії (у певному віці отримати паспорт чи з'явитись у військкомат у разі отримання повістки);

· пасивні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від учинення певних дій (не вчиняти правопорушення).

Структура адміністративно-правової норми:

Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися. Наприклад, проживання без паспорта є умовою, без якої неможливо притягти особу до адміністративної відповідальності.

Диспозиція – є головною частиною норми та визначає саме правило поведінки, найбільш чітко виражає сутність норми (обов'язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи). Саме правило поведінки зазвичай сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів.

Санкція -це її частина, в якій вказуються заходи державного або громадського впливу, що застосовуються до осіб, які порушили диспозицію (дія, бездіяльність). Заходи впливу можуть бути організаційного, виховного, матеріального, адміністративно-карального, адміністративно-попереджувального (заборона експлуатації транспорту, приміщень), дисциплінарного (усунення з посади).

Самостійна робота.

Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види. Адміністративна відповідальність. Підстави адміністративної відповідальності.

Дата добавления: 2014-01-04